![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Зародження української державності |
Р Е Ф Е Р А Т з політології Тема: “ Зародження української державності ” П л а н Джерела української народності. Зародження державності у східних слов’ян Становлення Давньоруської держави Державно-політичний устрій Київської держави Причини розпаду Київської держави Висновок Література 1. Джерела української народності. Процеси походження народів та виникнення їх держав постійно викликають підвищений інтерес дослідників, що цілком закономірно. Адже проблеми етногенезу та державотворення фундаментальні і визначальні для буття кожного народу. Особливого значення сьогодні набуває розв’язання таких складних теоретичних питань, як походження українського етносу, визначення його місця в колі слов’янських народів, виникнення особливостей мови, своєрідності культури та політичної організації. Серед розмаїття вироблених раніше й сучасних наукових концепцій та гіпотез етногенезу українців найбільш помітними та поширеними є: проросійська, що має чітко визначену великодержавну, імперську, антиукраїнську спрямованість, зміст якої загальновідомий:окремішнього українського народу ніколи не було, це лише складова, так звана бездержавна, “малоросійська” частина народу великоросійського; давньоруської спільної колиски”-“триєдиної Русі, суть якої полягає у твердженні, що українці разом з росіянами та білорусами виникли з єдиного кореня – давньоруського народу, творінням якого була Київська Русь; автохтонна, яка проголошує український народ автохтонним на своїй землі ще з часів сивої давнини ( від гр. аутос - сам, хтонес - земля, належний за походженням до даної території, місцевий). Досліджуючи першоджерела української цивілізації та державотворення, М. Грушевський наголошував, що порогом історії українського народу слід вважати IVст.н.е. До цього часу племена, на основі яких сформувався український етнос, були фактично лише частиною слов’янської групи племен. 2. Зародження державності у східних слов’ян. Про існування державних союзів слов’янських племен на території України свідчать численні пам’ятки, знайдені під час археологічних розкопок сародавнії городищ Подніпров’я, Подністров”. Саме на цій території в IV ст.н.е. об’єдналася в державний союз група слов’янських племен – антів Як повідомляли тогочасні історики, анти являли собою частину словя”н – венедів, що проживали між Дніпром і Дністром і далі на схід від Дніпра. Мовою антів була Слов’янська. Культура, звичаї та норми їхнього суспільного укладу мали також чітко виражене слов’янське забарвлення. Виходячи з цього, значна частина істориків справедливо вважала антів протослов”янами, або просто слов’янами. Сучасний український історик М. Брайчевський зазначив, що сами себе ці люди називали полянами, степові сусіди – сармати ( а від них уже і інші народи, що жили південніше) знали їх під назвою антів, тобто “ крайніх,”, тих, що живуть на краю ”, окраїнних людей ”. Цілком можливо, що саме звідси, від цих окраїнних людей ”- антів і бере свій початок назва нашої держави і народу.
Як свідчать писемні та археологічні джерела, анти жили невеликими поселеннями на берегах річок та озер, займалися скотарством та хліборобством. Вони мали військові укріплення не в кожному селі, а спільні - для кількох поселень. На думку вчених, в антів на зміну родовій общині прийшла нова, територіальна сільська община, в якій поступово виділилися окремі заможні сім’ї, що володіли певною власністю. Ця новонароджена племінна верхівка була досить різнорідною. До неї входили передовсім вожді племен. Вони виділялися з основної маси населення своїм майновим становищем, збагачуючись за рахунок привласнення продуктів праці членів общини у вигляді данини. За свідченнями візантійських істориків, у антів значного розвитку набуло рабство, яке поряд із збиранням данини було початковою формою експлуатації в процесі становлення класового суспільства. Суспільний і політичний лад антів привертав до себе пильну увагу дослідників. Зокрема, Прокопій Кесарійський писав, що антами не править хтось один, а здавна управляє ними народне зібрання, і всі справи, вони вирішують спільно ( демократія). Проте в моменти загальної небезпеки вони обирали царя, авторитет якого визнав увесь народ. Воєнна здобич, подарунки сприяли накопиченню багатств антських вождів, що, в свою чергу, посилювало їх військову і політичну владу. Все це прискорювало майнову та соціальну диференціацію слов’янського суспільства, сприяло формуванню в ньому класових відносин. На думку вчених, у цей період виникає перехідна ( між докласовою та класовою формаціями) форма управління суспільством, коли продовжували використовуватися деякі родові форми регулювання соціальних процесів, але вже в інтересах пануючого класу, що поступово зароджувався. Таку форму управління суспільством деякі дослідники називають військовою демократією, на стадії якої знаходилися й анти. Військова демократія містила в собі якості, властиві суспільному самоврядуванню, й водночас елементи державного ладу. В результаті посилення соціальної диференціації в союзах слов’янських племен усе більше зміцнювалася державно-правова основа, що зумовлювало поглиблення класового поділу суспільства й утворення держави. Факт об’єднання антів у союз фактично був першою відомою спробою прямих предків українського народу створити власне державне утворення з організованим військом та участю населення в політичному житті, яке проіснувало три сторіччя ( к.IV - п.VIIст.). В 602р. Держава антів упала під тиском кочових племен аварів. Після цього анти в писемних джерелах уже не згадуються, а в літературі починає вживатися назва слов’яни. Поступово ця загальнослов’янська спільність ділиться на три великі відгалуження: східну, західну та південну. Подальший розвиток цих слов’янських угруповань веде до їх дроблення і формування досить стабільних етно-політичних утворень – союзів племен. Найбільш ранніми племінними об’єднаннями вважаються полянське ( з осередком у Києві), дулібське і волинянське, на території пізнішої Волинської землі. Академік Б.Греков припускав, що в VI-VII ст. існував величезний і потужний дулібсько-волинянський союз племен, який був одним із найдавніших союзів східно-слов”янських племен.
Як зазначає сучасний дослідник стародавньої історії М.Котляр, дулібське об’єднання племен було зародком державності східних слов’ян, що в майбутньому, поряд із полянським союзом, стало основою формування Давньоруської держави – Київської Русі. В процесі подальшої консолідації у VIII – XI ст. Виникли ще ширші політичні об’єднання східних слов’ян, своєрідні ” союзи союзів ” та “ надсоюзи”. В арабських джерелах, зокрема, згадується про існування в цей період трьох великих політичних центрів: Куяби (Куявії ), Славії та Артанії. Майже всі дослідники сходяться на тому, що Куявія чи Куяба – це Київська земля з Києвом. У вітчизняних літописах політичні об’єднання навколо Києва відомі під назвою Русь (VIII ст.) та Руська земля (IX ст.). В історичних джерелах, як відомо, по-різному тлумачиться термін “ Русь”. Дехто з дослідників намагається довести його фінське походження, інші шукають його корені у шведській, слов’янській мовах. Це свідчить про значне поширення назви “ Русь” в інших народів. У літописах та інших давніх джерелах Руссю називалася уся територія, яку посідали руськи люди, тобто східні слов’яни. Цим же словом ( варіант – Руська земля) іменували й Давньоруську державу з центром у Києві. Як вважає сучасна дослідниця Р.Іванченко, до появи Рюриковичів у Києві правила династія Києвичів (Кий, Дир, Аскольд). У 882р. Олег, який володів словенським князівством, здійснив у Києві династичний переворот, усунувши від влади династію Києвичів. Повідомленням про захоплення Олегом Києва літописи традиційно починають історію єдиної східнослов’янської держави – Київської Русі. 3. Становлення Давньоруської державиКиївська Русь ( умовна назва першої Давньоруської держави з центром у Києві) в IX – XIII ст. об’єднувала фактично усіх східних слов’ян і була однією з найбільших держав середньовічної Європи. Її територія простягалася з півночі на південь – від Балтики та Льодовитого океану до Чорного моря, зі сходу на захід – від Волги до Карпат. У стародавніх літописах ця держава, як правило, називається Руською землею. Землі Київської Русі були багаті родючими ґрунтами, в лісах водилося безліч звірини. Це давало змогу слов’янам вести осілий спосіб життя. Водночас кількість людей , які тут мешкали, залишалася невеликою. Внаслідок цього густота населення тривалий час залишалася незначною. Така розпорошеність населення і території значною мірою зумовила специфічність функціонування державного утворення східних слов’ян. Головне завдання такої держави полягало у тому, щоб утримати, захистити величезні території, що були в її розпорядженні, а не нападати і завойовувати нові землі. Вітчизняні історики у своїх працях, як правило, доводять, що Київська Русь утворилася на власній основі, внаслідок тривалого процесу розкладу первіснообщинного ладу та формування класового суспільства у східних слов’ян. Розвиток феодальних елементів у суспільно-економічному ладі, а також переростання органів племінного управління в державні органи влади сприяли перетворенню союзів племен у “ княжіння ” і “ землі ” державного типу.
Монети України відтворюють не лише історію нашої нації, а й становлення її державності. Такою є срібна монета «Незалежність», присвячена 5-й річниці прийняття парламентом України Акта проголошення незалежності України. Вона має 925-ту пробу срібла вагою дорогоцінного металу в чистоті 31,3 грама, діаметр 39 мм і тираж — 10000 штук. Ця монета започаткувала серію «Відродження української державності», яку продовжили срібна та мельхіорова монети із зображенням видатного вченого і політичного діяча, першого Президента України М. Грушевського. Її тиражі, відповідно, 10000 і 75000 штук, а номінальна вартість — 1 млн. крб. і 200000 крб. Першою ювілейною монетою з гривневим номіналом стала мельхіорова монета «Софіївка» номінальною вартістю 2 гривні і тиражем 30000 штук, присвячена 200-річчю одного з кращих дендрологічних парків України. У листопаді 1996 року Національний банк України представляє нову серію «Духовні скарби України», яку відкриває монета «Десятинна церква», присвячена 1000-річчю спорудження першої пам'ятки храму Київської Русі
1. Проблеми відродження української державності
2. Становлення української державності 1648-1657рр.
3. Концепції української державності
4. Реформування державного сектору в процесі ринкової трансформації української економіки
5. УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ВІДНОСИНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
10. Архетипи та універсалії української ментальності
13. Лексика української мови на позначення обрядів, звичаїв
14. Основи ділової української мови
16. Процеси взаємодії звуків між собою. Словники української мови
17. Фонетика української літературної мови як учення про її звукову систему
18. Функціонально-структурні особливості синтаксичних одиниць у мові української преси
19. Засоби інтенсифікації виразності газетного тексту у мові сучасної української преси
20. Архаїчне значення слів у словнику української мови
21. Віддієслівні іменники української мови в когнітивно-ономасіологічному аспекті
25. Павло Скоропадський - гетьман Української Держави
27. Поняття "української діаспори"
28. Процес перетворення української народності в націю
29. Соціально-економічні причини першої хвилі української еміграції кінця XIX - початку XX століття
30. Становлення української інтелігенції
32. Утворення Української Центральної Ради і її I та II Універсали
33. Витоки української авіації
34. Витоки української культури. Міфо-релігійні уявлення східних слов’ян
35. Основні етапи та особливості розвитку української культури XX ст.
36. Iсторія української драматургії, Г.В. Доброскок
37. Етап першого відродження української нації
41. Українсько-бельгійські відносини
42. Українсько-румунські відносини (1991-2008 рр.)
43. Українсько-словацькі відносини: формування системи міждержавного співробітництва (1990-ті роки)
44. Активізація пізнавальної діяльності на уроках української літератури
46. Вивчення української мови в початкових класах
48. Нетрадиційні форми навчання школярів на уроках української мови та літератури
49. Розвиток пізнавальної активності молодших школярів на уроках української мови
50. Управління процесом підвищення якості знань учнів з української мови, літератури
51. Становлення української політичної думки
52. Політика США в умовах боротьби за українську державність в 1917-1923 роках
57. Взаємодія гілок державної влади як принцип основ конституційного ладу України
61. Державне управління природокористуванням і природоохороною в Україні
62. Фінансова складова діяльності Погребищенського відділення ВАТ "Державний ощадний банк України"
63. Державна підтримка сільського господарства та її форми в Україні
65. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні
66. Державне правове регулювання рекламної діяльності в Україні
67. Державне регулювання забезпечення продовольчої безпеки в Україні
68. Державне регулювання системи професійно-технічної освіти в Україні
69. Державний лад України в роки Другої світової війни
73. Принципи розробки та оцінки державної політики України
74. Боротьба за державну незалежність у XVIII ст., стосунки України з Росією
75. Державний устрій Афінської рабовласницької республіки
76. Державний устрій України в другій половині XVII сторіччя
77. Зародження людської цивілізації на Україні
78. Початок державного відродження України у 1917–1920 рр. Пошук оптимальних моделей державотворення
80. Київська державна науково-педагогічна бібліотека України ім. В.О. Сухомлинського
81. Розвиток управлінської науки (менеджменту) в світі та в Україні
82. Державна політика в Україні
83. Взаємовідносини законодавчої та виконавчої гілок державної влади України
84. Державні та недержавні соціальні служби в Україні
85. Державна Фінансова підтримка санації підприємств в Україні
89. Фінансування державного апарату в Україні
90. Фунціонування Державного казначейства в Україні
91. Державне регулювання іноземних інвестицій у економіку України
92. Державне регулювання ринку нерухомості в Україні
93. Соціально-економічна сутність і роль державного бюджету України
94. Атомна енергетика України і РПС
95. ПОДАТКИ ТА ПОДАТКОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ
96. Судебная реформа на Украине (Судова реформа в Укра©нЁ)
97. Народный депутат Украины (Народний депутат України)
99. Кримінальний кодекс України (Проект криминального кодекса Украины, варианты 1998-2001гг.)