![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Філософія середньовіччя |
1. Теоцентризм середньовічної філософії й основні етапи її розвиткуЄвропейська середньовічна філософія займає великий відрізок часу в історії – V – XIVст. (умовно за точку відліку звичайно приймають Vст. – століття краху Римської імперії та закриття Академії Платона), хоча процес становлення середньовічної філософії охоплює і епоху I – IVст. Процес утвердження нової культури та парадигми мислення був складним, суперечливим та болісним. Зі свідомості людей витіснялась язичеська політеїстична антична культура і філософія космоцентризму та утверджувалась нова культура, стрижнем якої ставала монотеїстична релігія. У працях перших християнських мислителів – Теофіла, Філона, Іренея, Юстіна та ін. – ми бачимо спроби використання ідей античної грецької і римської філософії для обґрунтування релігійних догматів і ідей. При цьому виникає певна подоба синтезу ряду положень філософії і богослов'я винятково в інтересах богослов'я. Філософія ставить себе на службу релігії, розвивається з врахуванням основних догм християнства, розглядається як галузь знання, що веде до найбільш високого і досконалого знання – теологічного. Це зумовлене тим, що релігія в ті часи була не просто однією з форм світогляду, а по суті пануючим станом свідомості епохи, формою конкретно-історичного духовного буття тієї епохи. Таким чином, провідною рисою філософії середньовіччя є теоцентризм – теоретична думка концентрується навколо поняття Бога, реальності, що визначає все суще. Філософія намагається осмислити творіння світу Богом, релігійні догми в філософських категоріях, тому точніше було говорити не про філософію як таку, а про теологію (від грецьк. heos – бог, logos – вчення), що представляє собою богословське вчення, яке включає в себе елементи філософії. У середньовічній філософії, як правило, виділяють такі етапи: апологетика, патристика, схоластика. Апологетика виникає в період боротьби християнства з язичеським політеїзмом. ЇЇ представники не тільки намагались відстояти право на існування нової релігії, але й теоретичному обґрунтуванню свого віровчення. Серед апологетиків формується дві лінії: 1) латиномовна (західна); 2) грекомовна (східна). Так, наприклад, Філон із Александрії (І ст.) намагався обґрунтувати основні догми християнства на основі платонізму, піфагореїзму, стоїцизму. На відміну від неоплатонізму, що тлумачив абсолют як безособистісне, Філон стверджував особистісне буття Бога, що створив конечний світ і людину. Представник західної лінії Квінтин Тертулліан (ІІ-ІІІ ст.), зберігши точку зору грецької філософії на Логос, зв'язав його з Ісусом і обґрунтував вчення про святу Трійцю, що є принципово важливим для християнської теології. Слідом за апологетикою виникає патристика, що заклала основи християнської філософії. Назва цього етапу походить від слова &quo ;патер&quo ; – &quo ;отець&quo ; (мається на увазі &quo ;отець церкви&quo ;), він триває з I по VI ст. Основні представники – Василь Великий (ІV ст.), Августин Аврелій (ІV ст.), Григорій Нисський (ІVст.), та ін. Головними проблемами, над якими розмірковували ці мислителі були проблема сутності Бога і його троїстості та відношення віри і розуму, одкровення християн та мудрості язичників.
З античних філософів на &quo ;отців церкви&quo ; найбільший вплив справили ідеї Платона і неоплатоників, особливо вчення про Єдине. Воно згідно Плотіну, має надсвітову природу, піднімається над множинним; воно недосяжне для пізнання. Єдине є ні думка, ні дух, ні воля, ні тим більше предмет; воно абсолют, а тому непізнаванне. Але воно разом з тим ніщо інше, як те, що породжує все, вічна першопричина всього існуючого. Таким чином, все Єдине виникає, у принципі, з нічого. Єдине вічне і нематеріальне, тому воно не може вичерпатись. Єдине – найдосконаліше, але його наслідки, тобто те, що воно породжує, не можуть стояти нарівні з ним; вони нижчі, тому і менш досконалі. В ІVст. завершується процес формування середньовічної світоглядно-філософської парадигми. Схоластика (від грецьк. scholas icos- школа) являла собою сугубо шкільну (університетську, монастирську) мудрість, у якій засобами формально логічних міркувань доводилися догми християнства. Схоластика формувалася в період з VIII по XIIст. і її розквіт приходиться на XIII – XIV ст. Найбільш повно ідеї ранньої схоластики – IX-XIIст. – відбиті в працях Іоанна Еригени, Ансельма Кентерберійского, &quo ;класичної&quo ; схоластики – XIII-XIVст. – у працях Альберта Великого, Фоми Аквінського. В той час всі, хто займався науками і особливо філософією, були &quo ;схоластиками&quo ;, що в той час було по смислу близьким поняттю – вчений, теоретик. Проблеми, над якими розмірковували схоласти по змісту як і раніше були пов’язані з Богом і таємницею спасіння, але на перший план виходить проблема відношення віри та розуму, релігії і науки, проблема природи загальних понять (універсалій). Схоластична філософія прагнула осягнення християнського не тільки вірою, а перш за все раціональними засобами – логікою та філософією. В цей час особливо відчувається вплив філософії Аристотеля і його силогістики. Увага до аналізу понять засобами формальної логіки часто призводило до того , що сама філософія зводилась виключно до маніпулювання поняттями – до саме тієї &quo ;схоластики&quo ;, яку критикували за нежиттєздатність, надуманість, беззмістовність. Що об’єднує роздуми філософів, що представляють середньовічну культуру і які загальні риси середньовічної філософії? Крім теоцентризма, про що вже було сказано, це – креаціонізм (від лат. crea io – творення) – вчення про творення світу і людини Богом з нічого. Активне, творче начало вилучається з природи, космосу та передається Богу, що стоїть над природою. Саме Бог має дійсне буття – він вічний, незмінний, самототожний, ні від кого не залежить і є джерелом всього сущого. Якщо Бог творить світ, то світ конечний в часі і має певну направленість. Ця направленість, зокрема історії, зумовлена Богом і спрямована на реалізацію наперед встановленого Богом плану спасіння людини. Тому для середньовічної філософії характерний провіденціалізм (від лат. provide ia – провидіння). Один з найбільш відомих мислителів цієї епохи Августін Блаженний тлумачив цей процес як шлях до &quo ;Царства Божого&quo ;. Істотним для середньовічної філософії є також персоналізм – розуміння людини як персони (від лат.
perso a – особистість), тобто неподільної особистості, створеної по образу і подобі Бога, наділена розумом та свободою волі. Важливою ідеєю, що пронизує тисячоліття існування середньовічної філософії, була ідея одкровення. Християнський Бог, хоча сам по собі не доступний для пізнання, все ж відкриває себе людині, і його одкровення явлено в священних текстах Біблії, тлумачення яких і є основний шлях богопізнання. Середньовічна людина всюди бачила символи, а філософія особливу увагу приділяла символіці слова і тексту. Мислителі цієї епохи намагались розробити особливий інструментарій для осягнення прихованих значень символів. Тому символізм (і алегоризм) став однією з характерних особливостей середньовічної філософії (середньовічна герменевтика). Особлива увага до слова зумовила знамениту cуперечку про природу універсалій між номіналістами та реалістами. 2. Проблема віри і розуму та її вирішення в середньовічній філософії Однією з центральних проблем, над якою розмірковують мислителі середньовіччя – проблема співвідношення віри і розуму. Християнські філософи розглядають віру як особливу, надприродну, пізнавально-світоглядну позицію суб'єкта. Віра має глибинні емоційно-вольові основи і є психологічно первинною стосовно дискурсивного пізнання. &quo ;Якщо не увіруєте, то не урозумієте&quo ;, стверджував Климент Олександрійський. При цьому віра, як установка свідомості, ототожнювалася з релігійною вірою. У середньовічній філософії сформувалося кілька точок зору на те, як вирішити проблему відношення віри і розуму. 1.Раціоналістична точка зору, представлена П’єром Абеляром (1079 – 1142 рр.) і його учнями. Прихильники її вимагали піддати догмати віри оцінці розуму як вищому критерію істини чи омани. Хоча віра і розум не суперечать один одному, проте, у випадку конфлікту між ними вирішальний голос повинен належати раціональному мисленню. Людина може прийняти з істин віри лише те, що узгоджується з критеріями розуму, все інше повинно бути відкинуте як помилкове. Цю точку зору розділяли також Роджер Бекон і Маймонід, що відстоювали примат розуму над вірою, примат логічних суджень над релігійним мисленням. 2.Точка зору двоїстої істини, висунута латинськими аверроістами, прихильниками теорії двох істин – теологічної і наукової. Вони вважали, що протиріччя між теологією і наукою мають під собою підстави, тому що теолог спирається на істини одкровення, а вчений – на дані науки. Аверроісти, розвиваючи погляди Аверроеса (1126 – 1198 рр.), прагнули до автономізації науки від теології. Вони прагнули довести, що, хоча предмет, яким займається наука, діаметрально протилежний предмету теології, проте кожна з них у власній сфері зберігає цінність. Протилежність між ними не виключає істиності обох. Філософія черпає свої знання з розуму, теологія ж – з істин одкровення і тому є ірраціональною. Тому вони повинні суперечити одна одній, і усунути це протиріччя неможливо, тому що вони виходять з різних передумов. Хоча погляди латинських аверроістів на проблему відношення науки і теології не є цілком однозначними, проте вони постулують розвиток наукових досліджень.
Ми віддавали котам ковбасу і сосиски, а самі пили чай з хлібом. На такі ласощі нашої платні не вистачало. Але ми були надто горді, щоб одібрати од котів хоч кусник ковбаси… А між тим ніч опускається на літературно-мистецький Київ. Ідеологічна. З вуст до вуст передаються подробиці зустрічі незабутнього Микити Сергійовича з творчою інтелігенцією Москви. Нарешті надрукована промова тодішнього ідеолога Іллічова. У Києві йому підспівує теж незабутній секретар ЦК КПУ Скаба. «Компостери» починають активно шукати «абстракціоністів». Середньовіччя — у двадцятому віці, хіба що вогнища не горять на майданах. Новий, шістдесят третій, рік ми з Іриною зустрічаємо у Спілці письменників. Новорічна вечеря, танці під баян, лотерея. Я виграю паку конвертів без марок. Ми — сміємося, ми не знаємо, що цей виграш — пророцтво, попередження долі. Ми ще не знаємо, що цим конвертам подорожувати, з військовим трикутником, через усю велетенську імперію, аж до китайського кордону… На початку нового року мене без жодного попередження звільнили з роботи в редакції «Літературної України»
1. Людина середньовіччя: компаративний аналіз за працями А.Я. Гуревича і Ле Гоффа
3. Європейське мовознавство епохи середньовіччя, відродження та xvii-xviii ст.
4. Державний та суспільний лад країн Скандинавії у період Середньовіччя
5. Цивілізації середньовіччя та сучасності
10. Живописний світ Катерини Білокур: особливості художнього мислення народної майстрині
11. Художній світ Чарлза Діккенса
12. Виховання морально-ціннісних орієнтацій підлітків засобами творів світової художньої культури
13. Людина і світ
14. Світ і людина в культурах Далекого Сходу
15. Співвідношення держави, права, закону і людини у філософії
17. Філософія й теологія св. Августіна
18. Питання буття і свідомості в філософії
19. Світове господарство - глобальна географічна система та економіко-географічний вимір
20. Хаос, герменевтика, журналістика, або Світоглядницькі засади творчості у мас-медіа
21. Расчёт супергетеродинного приёмника ДВ, СВ волн
25. История получения цинка, его химические св-ва и применение цинка в промышленности
26. Непівська суспільна модель, її протиріччя та причини згортання
27. Перша світова війна. Причини та характер
29. Декамерон. Боккаччо Джованни
30. Проектирование и строительство собора св. Петра в Риме
31. Конфігурації композитних рамок в англомовному художньому тексті
32. Сім чудес світу
35. Середні Значення
36. Світові ринки зброї та військового спорядження
37. Світовий ринок: поняття, структура, умови та фактори кон’юнктури, ціни
41. Церковь св. Полиевкта в Константинополе и ее декоративная программа
42. Апокатастасис и "Благое молчание" в эсхатологии св. Максима исповедника
43. Молодіжні рухи в україні 19-20 сторіччя
44. Навчальний експеримент у системі вивчення фізики в середній школі
45. Німецька класична філософія
46. Суспільна свідомість та її структура
47. Аналіз роботи Е.Гуссерля «Криза європейського людства і філософія»
48. Міжнародний лізинг в системі світогосподарських зв
49. Місце України в світовому сільському господарстві. Шляхи переходу до ринкової економіки
50. Туризм у світовій економіці
51. Организация перевозки железнодорожным транспортом в войсках ПВО СВ.
52. Св. Амвросий
58. Ключові слова в художньому творі
59. Нефі у турецькій літературі дивану та художньо-стилістичні особливості його сакінаме
61. Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у твоpчості Ліни Костенко
62. І свічки миpної не ваpта та кpаїна, що в боpотьбі її не засвітила
63. Взаємодія людини і суспільства із природним середовищем, їх життя: сучасний стан, перспективи
64. Технологія середньо – мулітових вогнетривів
65. Св. Великий князь Владимир – отец русской культуры
66. Фантастичний світ Рабле: матеріали до уроку по роману «Гаргантюа та Пантагрюель»
67. Аналіз сучасних релігійних течій в світовій і національній практиці
69. Життя людини за межами рідної планети
73. Поняття безпеки, небезпеки, ризику та причини травмування людини
74. Вирішення проблем безпеки праці користувачів ПК в різних країнах світу
75. Глобальні проблеми забезпечення життєдіяльності та якості життя людини
76. Дія на людину постійних електричних полів та полів частотою 50 Гц
77. Вплив характеру людини на його особисту безпеку
78. Порівняльна характеристика черепів людини та шимпанзе
79. Рівні організації організму людини
80. Уявлення про еволюцію первісної людини
81. Людина як система з позиції валеологічної науки
82. Антропологічна характеристика та риси людини
83. Біологічна роль марганцю в організмі людини і тварин
84. Геном людини
85. Здоров’я та його складові. Фізичне здоров’я людини
89. Актуальні проблеми розвитку і територіальна організація легкої промисловості світу
90. Енергетика та паливно-енергетичний баланс світу
91. Найвеличніші водоспади світу
92. Образна типологія країн світу
93. Аналіз українського та світового досвіду колдоговірної роботи
95. Державний лад України в роки Другої світової війни
96. Європейські стандарти прав людини: загальнотеоретична характеристика
97. Історія, перспективи Конвенції прав людини
98. Міжнародно-правовий механізм захисту прав і свобод людини і громадянина
99. Основні права та свободи людини, механізми та методи їх захисту