![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Психологічна корекція та соціальна робота з хімічно залежними людьми |
ЗМІСТВСТУП РОЗДІЛ 1 ХІМІЧНА ЗАЛЕЖНІСТЬ ЯК БІОСОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ, ЇЇ ПРИРОДА ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ ФОРМУВАННЯ 1.1 Проблема хімічної залежності у сучасній Україні 1.2 Поняття хімічної залежності, її біопсихосоціальна природа, механізми та закономірності формування 1.3 Чинники хімічної залежності 1.4 Критерії визначення хімічної залежності Висновки до розділу 1 РОЗДІЛ 2 СОЦІАЛЬНА РОБОТА З ОСОБАМИ З ХІМІЧНОЮ ЗАЛЕЖНІСТЮ 2.1 Індивідуальні та групові форми роботи 2.2 Використання програм реабілітації 2.3 Психокорекційна робота Висновки до розділу 2 РОЗДІЛ 3 ДОСЛІДЖЕННЯ ЗМІНИ ЖИТТЄВИХ ПРІОРИТЕТІВ ПІД ЧАС ЛІКУВАННЯ ТА РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ З ХІМІЧНОЮ ЗАЛЕЖНІСТЮ 3.1 Методи і методики дослідження 3.2 Вибірка і процедура дослідження 3.3 Аналіз результатів дослідження Висновки до розділу 3 ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТОК ВСТУП Проблема алкогольної та наркотичної залежності залишається однією з найактуальніших у нашому суспільстві. Більшість лікарів на власному досвіді пересвідчилися, що примусове лікування хворого без його згоди і бажання не приносить позитивних результатів. У зв'язку з цим виникла потреба іншого підходу до розв'язання цієї проблеми. На жаль, проблеми, пов’язані із вживанням хімічних речовин, що викликають залежність, дуже поширились останнім часом. Це явище охопило практично усі країни Східної Європи, а особливо, як повідомляють експерти ВОЗ, це стосується країн СНД. У нашій країні зловживання адиктивними речовинами (речовинами, що викликають залежність), набуло характер епідемії. Це потребує невідкладного втручання для зменшення шкоди від цього явища . Але відповідних фахівців у цій справі досі недостатньо. Практично вони зосереджені у галузі охорони здоров’я. А дуже важливі сфери, такі як соціальна та правоохоронна, досі недостатньо задіяні внаслідок практичної відсутності добре підготовлених кадрів. Дуже важливе значення, на наш погляд, має поінформованість співробітників цих галузей щодо усіх аспектів проблем, пов’язаних із вживанням адиктивних речовин. Залежність від психоактивних речовин є однієї з найбільш давніх загальнолюдських проблем. Ця хвороба вражає не тільки тіло і всі рівні особистості людини, але і руйнівно позначається на зовнішніх сферах його життя. З огляду на, етіологічні і патогенетичні механізми розвитку залежності, її лікування є складним процесом, що являє собою сполучення різних методів впливу - медикаментозного, психотерапевтичного, соціального і духовного. Вимагає спільних зусиль лікарів, психологів, соціальних працівників, священнослужителів, а також виняткову роль відіграють алкоголіки і наркомани, що видужали і мають власний досвід і спеціальні знання з проблеми. Сучасні тенденції розвитку терапії і реабілітації наркозалежності полягають у застосуванні різних психотерапевтичних і не психотерапевтичних методів; вони характеризуються етапністю і фазністю, гармонійно доповнюючи один одного, використовуються принципи системного підходу. Особливого значення набуває робота міждисциплінарних терапевтичних колективів і обов'язкова участь у процесі реабілітації найближчого оточення хворого, а також інтенсивність і тривалість впливу.
Лікування хворого з обліком усіх вище викладених принципів досить дороге, в даний час у нашій країні особливо на сьогодні є очевидним, що тільки системний підхід подолання алкогольної і наркотичної залежності може забезпечити досягнення основної мети терапевтичного процесу. Ми розуміємо її як зміну відносини пацієнта до себе, до навколишнього світу, до своєї хвороби і як результат зміна світогляду. Системність підходу в рішенні проблем наркозалежності досить добре виявляється в досвіді функціонування терапевтичних співтовариств. У світовій практиці відомо безліч різновидів терапевтичних співтовариств: Громади для наркоманів; Стаціонарні реабілітаційні центри; Амбулаторні програми; Руху груп самодопомоги . Соціологи під наркотизмом розуміють «поширеність і характер споживання наркотичних речовин як соціальне явище» (А.А. Габіані, Я.І. Гілінський, Л. Є. Кесельман, А. Я. Вілкс ). Наркотизм визначається і як особливе негативне соціальне явище — «негативне соціальне явище, сутність якого полягає у долучені до немедичного споживання наркотиків окремих груп населення» (В. М. Міхлін, Є. А. Дюбін ) та «соціальне явище, яке охоплює все, що пов’язано з наркогенними речовинами, їхнім вживанням і його соціальними наслідками» (Д. В. Колесов, С. В. Турцевич ). Окрім цього, термін наркотизм уживається щонайменше в двох значеннях — вузькому і розширеному. У вузькому значенні термін наркотизм описує соціальні характеристики вживання одного класу адиктивних речовин — наркотиків (як сума фактів їхнього вживання). У розширеному значенні під наркотизмом розуміється набагато більш широкий спектр поведінкових проявів , ніж наркоманія або вживання наркотиків без залежності, тобто наркотизм означає вживання як наркотиків, так і інших адиктивних речовин, тобто адиктивну поведінку. А.А. Габіані і Я.І. Гілінський розширюють цей термін і до сукупності соціальних явищ, пов’язаних із адиктивною поведінкою. Останнє розуміння збігається з нашою позицією. Наркотизм — це відносно новий соціальний факт, що включає в себе особливу соціальну реальність, яка пов’язана з виникненням нових соціальних груп, нових форм соціальних відносин, особливої субкультури і соціальних інститутів. З іншого боку — це соціальний процес, який можна розглядати в контексті соціальних структур, інститутів і відносин та у межах діяльнісної парадигми. Об`єкт дослідження – психологічні особливості хімічно залежних людей. Предмет дослідження – психологічний супровід людей з хімічною залежністю. Мета дослідження - проаналізувати психологічні особливості людей з хімічною залежністю та виявити особливості супроводу хімічно залежних людей. Завдання дипломної роботи: проаналізувати хімічну залежність як біосоціальне явище, її природу та закономірності формування; характеризувати соціальну роботу з особами з хімічною залежністю; провести дослідження зміни життєвих пріоритетів під час лікування та реабілітації хворих з хімічною залежністю. Вирішення поставлених завдань передбачає використання таких теоретичних та емпіричних методів: аналіз літературних джерел, даних експериментів проведених провідними фахівцями в галузі медицини, порівняння, аналіз та синтез, тестування.
Гіпотеза дослідження – психологічна корекція та соціальна робота з хімічно залежними сприяє покращенню стану пацієнтів та прогресування вияву негативного стану до наркотиків та спихостимуляторів. Теоретичне значення роботи полягає в тому, що знаючи передумови виникнення хімічної залежності можна передбачити майбутні наслідки. Практичне значення: вбачаючи негативні наслідки хімічної залежності створюється можливість для розробки та впровадження програм соціальної та психологічної допомоги хімічно залежним. Структура роботи: робота складається зі Вступу, 3 розділів, Висновків, Списку використаних джерел та Додатку. РОЗДІЛ 1 ХІМІЧНА ЗАЛЕЖНІСТЬ ЯК БІОСОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ, ЇЇ ПРИРОДА ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ ФОРМУВАННЯ У першому розділі висвітлено стан проблеми хімічної залежності в сучасній Україні, поняття хімічної залежності, її біосоціопсихологічну природу, механізми, закономірності та чинники формування, розглянуто критерії визначення хімічної залежності. 1.1 Проблема хімічної залежності у сучасній Україні Кількість хімічнозалежних зростає в усьому світі, в тому числі і в Україні. Наркоманія в Україні, на думку спеціалістів, давно набула ознак епідемії. Кількість людей, які вживають наркотики близько 100 тисяч (за офіційними даними). Реальна цифра людей, що вживають наркотики, за оцінками МВС, в 10-12 разів більша, і складає 800-900 тисяч, а тенета наркобізнесу ловлять все нові жертви. За даними Інтерполу, в Україні зареєстровано 65 тисяч розповсюджувачів наркотиків . Молоді необхідно усвідомити, що вживання хімічно небезпечних речовин не просто шкодить здоров’ю людини, а й знищує, вбиває її. Наркоманія – це насамперед проблема молоді. Дослідження показали, що середній вік початку прийому наркотиків – 13-15 років, а в деяких містах нашої країни ще менший – 9-13 років. Наркоманія – це важка хвороба, яка дуже швидко розвивається. Середня тривалість життя людини після початку регулярного прийому наркотиків становить 7 років. Наркомани рідко доживають до 30-річного віку . Як свідчать дослідження соціологів, часто вживати наркотики починають зовсім випадково, через цікавість. Молодь “знайомиться” з наркотиками на дискотеках і вечірках, в компанії з друзями. Існують й інші причини збільшення кількості наркоманів, а саме: економічна криза, безробіття, проблеми в особистому житті. Все це змушує людину за допомогою наркотиків шукати “кращого життя”, але це життя без майбутнього. Зараз проблему вживання наркотиків жителями України та статистичні характеристики цього явища вивчають більш системно. Так, за даними МОЗ України станом на 1 січня поточного року кількість наркозалежних, що перебували на диспансерному наркологічному обліку, становила 84 325 осіб (179,03 на 100 тис. населення, 117,73 з яких — чоловіки, 61,3 — жінки). Ще 32 663 особи (69,35 на 100 тис. населення) перебували на профілактичному наркологічному обліку. Таким чином, станом на початок 2006 р. в Україні на наркологічному обліку в цілому знаходилися 116 988 осіб з наркотичними проблемами (248,4 осіб на 100 тис. населення). Кількість зареєстрованих осіб з наркотичною залежністю в Україні зросла з 22 466 у 1990 р.
Однак обійти її неможливо. І навіть налаштовуючись на поміркованість, «академічну компромісність», все ж з невмолимою невідворотністю слід займати чітку й ясну позицію, усвідомлюючи, що все одно в ній тією чи іншою мірою буде присутня (принаймні в ретроспекціях) психологічна ситуація сьогодення, реагування на домінуючі умонастрої, тенденції розвитку суспільної думки. Одна з найпоширеніших точок зору сьогодні — безкомпромісне засудження революцій. А основні аргументи з посиланнями на останнє, XX століття, зводяться до того, що вони порушили природній цивілізаційний поступ, привели до нічим невиправданих соціальних експериментів, які, зрештою, у переважній кількості випадків зумовили тяжкі людські випробування, катаклізми, катастрофи, не лише не наблизили суспільство до щастя, благополуччя, а віддалили від них, дестабілізували світ, змусили повернутися до давно апробованих, надійних шляхів, засобів «нормальної» життєдіяльності. Найбільші претензії висуваються до ідеологів радикальних моделей суспільного переустрою, прискорених варіантів досягнення прогресу
2. Психологічний та соціальний портрет людини масової культури
3. Соціально-економічний розвиток білоруських земель у ІХ–ХІV століттях
4. Соціальний психолог як учасник соціальних змін
5. Зміни у співвідношені сил найбільш развитих держав на рубежі 19-20 ст
9. Законодавство в сфері соціальної роботи з дітьми сиротами
11. Соціальне страхування від безробіття в Україні в 20-ті роки XX сторіччя
12. Соціально-економічний розвиток українських земель наприкінці XIV — у першій половині XVI ст.
15. Робота соціального педагога в загальноосвітній школі
16. Філософські підходи до соціально-педагогічної роботи
17. Соціально-політичні утопісти ХІХ ст. (Сен-Сімон, Фур’є, Оуен)
18. Технологія соціальної роботи із жертвами сімейного насилля
19. Взаємозвязок соціальної роботи з педагогікою, історією та соціальною політикою
20. Виникнення та еволюція соціальної роботи
21. Групи самодопомоги як інноваційна форма соціальної роботи
25. Основні засади організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами
26. Практична сфера соціальної роботи
27. Робота соціального працівника з підлітками з деліквентною поведінкою
28. Соціальна робота з військовослужбовцями
29. Соціальна робота з молоддю
30. Соціальна робота на вулицях з дітьми
31. Стратегії втручання у соціальній роботі
32. Сутність технологій в соціальній роботі
33. Філософія соціальної роботи
34. Молодь як об’єкт соціальної роботи
35. Організаційні аспекти соціальної роботи
36. Вітчизняні та світові проблеми професійної етики в соціальній роботі
37. Етичні вимоги до професійної діяльності соціального педагога. Етичні принципи соціальної роботи
41. Соціальний та етнічний склад катакомбного населення
42. Соціальні групи
44. Економіка соціальної орієнтації та проблеми її формування в постсоціалістичних країнах
45. Інфляція, її суть, види та соціально-економічні наслідки
46. Право як спеціальне соціальне явище
47. Антивоєнні оповідання Г.Белля в соціально-історичному та літературному контексті
48. Порівняльна характеристика соціально-економічного розвитку Швеції та Нігерії укр
49. Мораль і соціальне управління
51. Сутність і значення соціального страхування
52. Державна політика соціального страхування
53. Соціальна інфраструктура України
57. Державна соціальна допомога
58. Пенсійне право як складова права соціального забезпечення
59. Правові основи надання та виплати соціальних допомог сім’ям з дітьми в Україні
60. Роль інтелектуальної власності в соціально-економічному та духовному розвитку суспільства
62. Соціальна обумовленість державної служби
64. Соціальні, економічні та культурні права громадян україни. Право на працю і відпочинок
66. Суть та принципи соціальної держави
67. Шляхи вдосконалення реалізації соціальної функції держави
68. Мова як символ соціальної солідарності
73. Політичний та соціально-економічний розвиток Чехії у 1990-2005 роках
75. Соціально-економічний розвиток Західно-Українських земель у складі Австро-Угорщини у ХІХ столітті
76. Соціально-економічний розвиток Російської імперії після реформ 60-х років ХІХ століття
77. Соціально-економічні причини першої хвилі української еміграції кінця XIX - початку XX століття
78. Соціально-культурний розвиток України у другій половині XIX сторіччя
79. Становлення соціально-побутової сфери на Волині у повоєнний період (1944-1953 рр.)
80. Українські землі у складі ВКЛ. Соціально-економічний розвиток Гетьманщини
81. Володимир Великий. Соціально-політичний портрет
82. Соціально-духовні основи культури класицизму
83. Джейн Ейр Шарлотти Бронте як соціально-психологічний роман виховання
84. Соціально-філософські погляди І.Франка
85. Організація структури управління маркетингом соціальної служби
89. Методологія соціально – ефективної організації фармацевтичного забезпечення населення
90. Глобалізація і процеси соціального розвитку
91. Міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин
92. Розвиток регіональної та соціальної політики ЄС
93. Аналіз організаційної структури Управління праці та соціального захисту населення
94. Економіка праці та соціально-трудових відносин
95. Механізм функціонування соціально-трудових відносин як організаційної системи
96. Соціальна інфраструктура в системі життєзабезпечення міста
97. Соціальні гарантії безробітним та практика їх реалізації
98. Соціально-трудові відносини як система