![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Законодательство и право
История отечественного государства и права
Розвиток української культури та мистецтва у другій половині XIX ст. |
У другій половині XIX ст. відбулось територіальне роз’єднання українських земель, завершилося формування української нації, ускладнилася соціальна структура та політизувалося суспільне життя. Ці явища залишили помітний слід в розвитку культурної сфери. Позитивним зрушенням у культурній сфері сприяли модифікація економіки та завершення промислового перевороту, які зміцнили матеріальну базу культури, стимулювали розвиток освіти та науки. Розвиток літературиПереборюючи тиск царизму й великодержавного шовінізму, пристосовуючись до різних заборон, розвивалась українська література. При цьому вона знаходила розуміння й підтримку передової російської, польської та угорської громадськості, незадоволеної ставленням політичних режимів до національних культур. Після смерті Тараса Шевченка найпомітнішою постаттю в літературному житті України став Пантелеймон Куліш. Він прагнув збагатити літературу оригінальними жанрами, ввести її в загальноєвропейський літературний процес. Куліш створив перший національний історичний роман &quo ;Чорна рада&quo ;, присвячений подіям в Україні 1663 р. Розгортання сюжету подається поряд із яскравим описом одягу, побуту й народних звичаїв українського народу. Високого громадського звучання набули його альманах &quo ;Хата&quo ;, збірки поезій &quo ;Досвітки&quo ;, &quo ;Хуторна поезія&quo ; та інші твори. Формується реалістичний напрям у літературі, започаткований у творчості Марка Вовчка. З-під її пера вийшла перша українська соціальна повість &quo ;Інститутка&quo ; з реалістичним зображенням кріпаків, що не мирилися з рабством і прагнули позбутися його. У &quo ;Народних оповіданнях&quo ; письменниця устами своїх героїв засуджувала кріпосницький лад, захищала знедолених людей, її повісті й оповідання були надзвичайно популярні не тільки в Україні, а й за її межами, перекладалися багатьма європейськими мовами. . В другій половині XIX ст. розгорнулась активна літературна діяльність засновника української реалістичної байки Леоніда Глібова. Перебуваючи під впливом російського байкаря Івана Крилова, письменник разом із тим спирався на український грунт, розвінчував гноблення людини людиною, висміював здирництво й кріпацтво. Гуманістичними мотивами була пройнята творчість засновника громадянської і пісенно-романсової лірики Степана Руданського. Його знамениті &quo ;Співомовки&quo ; позначені народним гумором, дотепністю, оптимізмом, мудрістю й волелюбством. Разом із тим поет склав чимало пісень і серед них &quo ;Повій, вітре, на Вкраїну&quo ;, &quo ;Мене забудь&quo ;, які стали взірцем пісенно-романсової лірики. Його перу належать також історичні поеми. Чи не найяскравішим викривальним твором української літератури є повість Анатолія Свидницького &quo ;Люборацькі&quo ;, в якій показано занепад кількох поколінь старосвітської сім'ї священика, недосконалість навчання й виховання молоді. Значний резонанс у суспільстві мав доробок письменників Олександра Кониського, Ганни Барвінок та Олекси Стороженка. У 70-90-х роках українська література більше звертається до художнього відображення соціальних і психологічних проблем суспільства, збагачується творами багатьох талановитих літераторів.
Іван Нечуй-Левицький написав понад 50 романів, &quo ;повістей, оповідань і казок високої художньої цінності та правдивості. Його соціально-побутові твори &quo ;Микола Джеря&quo ;, &quo ;Кайдашева сім'я&quo ; та інші зображували життя та побут знедолених людей, їхнє нестримне прагнення до кращої долі. Соціально-психологічними мотивами позначена й творчість Панаса Мирно г о. У романі &quo ;Хіба ревуть воли, як ясла повні?&quo ; та повісті &quo ;Голодна воля&quo ; він викривав соціальну несправедливість, недосконалість реформи 1861 р. Багатостраждальна доля жінки-селянки постає перед читачем у повісті &quo ;Повія&quo ;. Своєю художньою майстерністю Панас Мирний став урівень з видатними майстрами слова світу, зажив широкої слави у себе на Батьківщині та за кордоном. Наприкінці XIX ст. починається літературна діяльність Михайла Коцюбинського. У своїх ранніх творах він звертається до життя представників соціальних низів суспільства й силою художнього слова протестує проти несправедливих порядків, нездатності частини інтелігенції поліпшити життя народу. Значних висот досягла поезія Якова Щоголева, Михайла Гтарицького, Дніпрової-Чайки, Олени Пчілки, Павла Грабовського, Івана Манжури, Лесі Українки та ін. Переживає піднесення й література західноукраїнських земель. Юрій Федькович написав 400 поетичних і прозових творів про життя і побут гуцулів Буковини й Галичини, прославляв борців за щастя народу. Твори Федьковича здобули велику популярність, перекладалися багатьма європейськими мовами. Квінтесенцією літературного життя всієї України стала діяльність Івана Франка. Його літературна й наукова спадщина становить близько 5 тис. різноманітних праць. Важливе місце в них посідає робітнича тематика, насамперед показ тяжкого матеріального становища нафтовиків, їхньої готовності до боротьби проти соціальної несправедливості. Соціальним протестом позначено чимало творів Франка, зокрема вірші &quo ;Вічний революціонер&quo ; і &quo ;Каменярі&quo ;. Високою художньою майстерністю выдзначаються соціально-побутові поеми &quo ;Наймичка&quo ;, &quo ;Марійка&quo ;, &quo ;Смерть убивці&quo ; тощо. Багато в чому під впливом Франка формувалися погляди Михайла Павлика, а також С. Коваліва, Н. Кобринської та ін. Драматургія й театр. Усупереч офіційній політиці царизму до високого інтелектуального рівня піднялися драматургія й театр. З'являється багато драматичних творів на українську тематику. Михайло Старицький написав 25 п'єс і серед них &quo ;Не судилось&quo ;, &quo ;Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці&quo ;, &quo ;У темряві&quo ; тощо. Героїку українського народу, незламну силу волі й патріотизм автор відобразив у п'єсах &quo ;Богдан Хмельницький&quo ;, &quo ;Маруся Богуславка&quo ;, &quo ;Оборона Буші&quo ;. Вагомий внесок у драматургію зробив Марко Кропивницький своїми творами на соціально-побутову тематику. Його п'єси &quo ;Дай серцю волю, заведе в неволю&quo ;, &quo ;Доки сонце зійде, роса очі виїсть&quo ;, &quo ;Глитай, або ж павук&quo ; мали незмінний успіх на театральних сценах багатьох сіл і міст України. Нових висот досягла драматургія Івана Карпенка-Карого.
Його драми й комедії позначені особливою соціальною гостротою та яскравістю образів. Його найкращі твори - &quo ;Безталанна&quo ;, &quo ;Наймичка&quo ;, &quo ;Мартин Боруля&quo ;, &quo ;Сто тисяч&quo ;, &quo ;Хазяїн&quo ; стали неоціненним надбанням української культури. В центрі уваги автора - доля людини, кривда і безправ'я, формування підприємця капіталістичного типу і соціальні пороки сучасного йому суспільства. І це при тому, що цензура дозволяла ставити п'єси лише селянської тематики. Писали для сцени й письменники-прозаїки. Так, перероблена Старицьким комедійна п'єса &quo ;На Кожум'яках&quo ; під новою назвою &quo ;За двома зайцями&quo ; не сходить зі сцени й до сьогоднішніх днів. Часто йшла в багатьох театрах і драма Панаса Мирного &quo ;Лимерівна&quo ; та ін. У 90-х роках українська драматургія збагачується п'єсами на історичну тематику Бориса Грінченка &quo ;Степовий гість&quo ; і &quo ;Ясні зорі&quo ;. Театральний репертуар поповнювали також твори Федьковича, Франка та інших літераторів. У другій половині XIX ст. великого поширення набули аматорські театри, гуртки та групи. Вони діяли в багатьох містах, містечках і навіть селах. Подеколи вони мали досить високий професійний рівень, зокрема аматорські театри недільної школи в Полтаві у 1861 - 1862 pp. та Чернігові під назвою &quo ;Товариство кохаючих рідну мову&quo ; в 1861 - 1866 pp., театральний гурток студентів Київського університету, заснований Михайлом Старицьким і Миколою Лисенком у 1859 р. В аматорських гуртках Бобринця та Єли-саветграда почався творчий шлях майбутніх корифеїв українського професійного театру Кропивницького й трьох братів Тобілевичів, відомих під прізвищами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського й Панаса Саксаганського. Взагалі Єлисаветград став своєрідною театральною Меккою України, куди тяглися найкращі акторські сили і де вперше побачили світ п'єса Шевченка &quo ;Назар Стодоля&quo ;, опера Гулака-Артемовського &quo ;Запорожець за Дунаєм&quo ; та інші видатні твори. Аматорський театр розвивався в несприятливих умовах переслідування українського слова й культури. Емський указ 1876 р. взагалі заборонив вистави на &quo ;малоруському наріччі&quo ;, не дозволялося навіть друкувати на ньому тексти до музичних творів. Але аматорський театр став уже настільки популярним в Україні та Росії, що проти цих заборон масово виступили не лише актори, письменники, буржуазія, а й навіть прогресивне чиновництво, в тому числі й київський та волинський генерал-губернатори. Під їхнім тиском уряд у 1881 р. мусив передати питання про дозвіл на постановку українських вистав на розсуд місцевих губернаторів. Це відкрило дещо ширші можливості для розвитку театрального мистецтва. У 1882 р. з ініціативи Кропивницького в Єлисаветграді відкрився професійний театр. У тому ж році він побував з виставами в Києві, Чернігові, Харкові, Полтаві, Новочеркаську, Ростові-на-Дону, скрізь пропагуючи духовні надбання українського народу. В 1883 р. посаду директора української трупи обійняв Старицький, Кропивницький залишився режисером і актором. Крім нього, до трупи входило чимало талановитих акторів - М.
Винниченка, яничар страхався, що вн х вихваля. О. Копиленко нагадав усьому свтов вдомий факт, що запорожц боронили Украну вд татар, яничар кричить, що письменник пропагу укранський буржуазний нацоналзм т. п. т. д. Чому Московщина робила робить з мухи слона? Бо зна, що мперю збудували немосквини, що тльки-но немосквини вдмовляться тягнути московського воза впаде мперя. Вдкрито заборонити укранську мову небезпечно. Отже, погрозами слд залякати усх дячв укрансько культури. У всх московських атаках на укранську лтературу, мистецтво, музику аж пашить пекуча московська ненависть до укранського культурного полтичного багатства минулих столть. Московщина тисячократно вбива в укранську голову дею, що все минуле Украни (а не Московщини) нколи не повернеться, бо воно давно мертве. Московське не мертве. Отже, не трать, хохле, сили, спускайся на дно сторичного забуття. Ставай безбатченком, або просися у прийми. ¶ то тво щастя честь, що Ванька прийма тебе за молодшого брата
1. Основні етапи та особливості розвитку української культури XX ст.
2. Державно-правовий розвиток Німеччини другої половини XIX століття
5. Українські землі у складі Російської Імперії в другій половині XIX ст
9. Нетрадиційні форми навчання школярів на уроках української мови та літератури
10. Розвиток української етнонаціональної спільноти
11. Індустріалізація економіки в другій половині XIX ст.
12. Образование, наука и культура России в первой половине XIX века
13. Польська шляхта другої половини XIX століття
14. Культура Беларусі у другой палове XVI ст.
15. Українська культура. Архітектура Росії XVIII-XIX століття
16. Лекції з української та зарубіжної культури
17. Політичний розвиток України в другій половині XVII ст
18. Українська культура у другій половині ХVII–XVIII століття
19. Розвиток управлінської науки (менеджменту) в світі та в Україні
20. Антифеодальні виступи селян в Україні у другій половині XVI – першій половині XVII ст
26. Німеччина та Італія у другій половині ХХ ст.
27. Правовий зміст та наслідки Української селянської реформи 1861 р.
28. Трипільська культура та бронзовий вік на території України
29. Українська культура першої половини ХІХ століття
30. Утворення Української Центральної Ради і її I та II Універсали
31. Витоки української художньої культури
32. Український театр другої половини ХІХ століття
33. Значення української літератури. Найбільші надбання. Місце серед слов’янських та іноземних мов
34. Романтизм як стильова течія української літератури першої половини 19 століття
35. Професіоналізм, культура та дисципліна управлінської діяльності
37. Розвиток пізнавальної активності молодших школярів на уроках української мови
41. Матеріальна та духовна культура євреїв Півдня України у XIX ст.
43. М. Драгоманов - основоположник української політичної науки
45. Культура и общественная мысль в Москве второй половины XIX века
46. Суржик - проблема української мови
47. Становище Української журналістики в 20-х роках
48. І.П.Котляревський – зачинатель нової української літератури укр
49. Заходи щодо формування стада української чорно-рябої молочної породи великої рогатої худоби
51. Напрямок впливу важливих органів самоврядування на розвиток закладів культури в регіонах
52. Проблеми вивчення історії української журналістики
53. Норми сучасної української мови у спілкуванні
57. Функціонально-структурні особливості синтаксичних одиниць у мові української преси
58. Засоби інтенсифікації виразності газетного тексту у мові сучасної української преси
59. Вивчення сучасної української літературної мови
61. Визвольна війна українського народу під керівництвом Хмельницького. Розвиток України в кінці XX ст.
63. Зародження української державності
64. Зовнішньополітичний курс Української держави Павла Скоропадського
65. Країни Близького Сходу та Північної Африки у першій половині ХХ ст. (1900–1945 рр.)
66. Культура XVIII - первой половины XIX в.
67. Народи Азії та Північної Африки в першій половині ХХ ст.
68. Образование, наука и культура второй половины XIX в
69. Павло Скоропадський - гетьман Української Держави
74. Розвиток писемності, освіти та науки в Київській Русі
75. Русская культура в первой половине XIX века
76. Соціально-економічний розвиток українських земель у XIX ст.
77. Сполучені Штати Америки у другій половині ХХ ст
78. Становлення української державності 1648-1657рр.
79. Становлення української інтелігенції
80. Суспільно-політичний устрій української держави у 1648-1657 рр.
81. Українська національна революція середини ХVІІ ст. Становлення української державності
82. Українські землі у складі Литви і Польщі (XIV – перша половина XVII ст.)
84. Вплив козацьких літописів на розвиток українознавства
85. Витоки української авіації
89. Культурний розвиток України в XV-XVII ст.
90. Морально-естетична культура та спілкування
91. Розвиток уявлень про культуру в філософській думці від античності до сьогодення
92. Українська культура 1980–90-х років
93. Українська культура кінця XVIII ст.–початку ХХ ст.
94. Українське поселення та житло
95. Вивчення усної народної творчості на уроках української літератури в 5-7 класах
96. Значення творчості Івана Котляревського для української літератури
97. Тенденції розвитку української літератури 90-х років XX століття