|
|
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
 |
|
Законодательство и право История отечественного государства и права
В’ячеслав Липинський – видатний український історик, політик, державний діяч |
Наклейки для поощрения "Смайлики 2". 
Брелок LED "Лампочка" классическая. 
Забавная пачка "5000 дублей". РЕФЕРАТ НА ТЕМУ В’ЯЧЕСЛАВ ЛИПИНСЬКИЙ – ВИДАТНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИК, ПОЛІТИК, ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ 17 квітня 1882 р. в селі Затурцях, Володимирського повіту, у спольщеній родині Липинських. Казимира і Клари з Рокицьких народився В’ячеслав, і тому виховується він у дусі польської культури і традицій. Одначе родина Липинських була немов одним із островів серед етнічного й етнографічного українського моря, що мусіло вплинути на формування молодої душі Вячеслава. Спочатку вчиться В’ячеслав у Житомирській гімназії, згодом переходить до Луцької, а ще пізніше — до першої гімназії в Києві. І ось серед української стихії в Києві молодий спольщений шляхтич Липинський чує себе українцем. Поруч з наявною польською учнівсько-гімназичною корпорацією він засновує український гімназичний гурток з одних римо-католиків, з уваги на те, що цей гурток входить у гострий конфлікт з польським, Липинський шукає українських елементів серед зросійщеної православної молоді та кидає клич об'єднання польської корпорації разом з українською в єдиній гімназичній громаді за територіальним принципом, принципом, що пізніше відіграє таку колосальну роль в його державницькім світогляді. Сама по собі, згідно з його наукою, територія в динамічно-політичнім розумінні — ніщо; свідомість своєї території перетворює її в активну рушійну політичну силу. Звідси, зі свідомості своєї території родиться патріотизм: любов до своєї землі, до Батьківщини. В основі буття і могутності держав лежить, за Липинським, свідомість своєї території — патріотизм. В протилежність до патріотизму, сучасний соціалізм і націоналізм є поняттями нетериторіальними. В їх основі лежить не свідомість території, Батьківщини, а свідомість почуття спільноти з людьми одного класу — у соціалістів, чи свідомість племінної, мовної єдності, хоч би і на чужій території, — у націоналістів. В їх основі лежить свідомість антагонізму, ненависті (а не любові й братерства) до людей інших класу і стану, чи до чужого племені, хоч би і на своїй території, що у висліді дає руїну території, землі, Батьківщини. Ця засаднича теоретична теза зустрілася в політичній практиці з осудом Липинським активно пропагованого донедавна гасла: «Україна для українців». Справді, уважна обсервація факту творення на наших очах, хоч 5и тільки американської, нації, поступово схиляє у країн-дів до ревізії того політичного гасла. На Київському з'їзді польських гімназичних осередків у 1901 р. Липинський пропонує як засаду об'єднання учнівської молоді прийняти принцип не віросповідний і не національний, а територіальний. Пропозицію Липинського з'їзд відкидає, і Липинський разом зі своїми однодумцями покидає з'їзд та остаточно пристає до українського національного табору. Ось так за прикладом Шептицького, Антоновича, Михальчука, Познанського, Свєнцицького, Т. Рильського, д-ра Юркевича, графа Тишкевича, Б. Яро-шевського і багатьох інших Липинський навіки зв'язує себе з українством ще в гімназичні роки, чим практично виправдує свою пізнішу теоретичну тезу, що як українська спольщена провідна верства, так і українська обмосковлена верства можуть додатньо прислужитися для української державності.
Та проблема не втрачає своєї вічної актуальності і сьогодні, коли вже еміграційне українське суспільство б'ється над рецептами, чи і як використати осовєтизовану «шляхту» — совєтську провідну верству — українського походження. У цім питанні голос Липинського може бути вирішально-директивним. Однак, між приходом до українства, скажім, Антоновича і Липинського існує величезна різниця. Всім добре відома знаменита «Сповідь» Антоновича. В ній В. Б. Антонович подає мотиви свого переходу від польського національного табору до українського. З них видно, що Антонович одірвався від свого стану, в якому зростав, лишив його, відмовившись від нього, і влився в українську стихію як одиниця, так би мовити, декласована. Не те з Липин-ським. Останній ні на хвилину свого стану не кидає, не рве з ним зв'язків, продовжує жити і працювати разом з ним, стараючись навернути весь стан на свій обраний шлях. Цю обставину найкраще вияснив сам Липинський у словах: «Ви знаєте, що од мого стану, од братів моїх, мене не відірвете ніколи. Ви знаєте, що до України йшов від самого початку і досі не викиднем, не одинцем, а разом зі своїми, з своїм станом» (Листи до братів-хліборобів, передмова, с. XXX). Ще в ті гімназичні часи Липинський увійшов був у тісний контакт з тодішнім студентом Київського університету, а пізніше мужем славної поетеси Лесі Українки — Климентієм Квіткою. В 1890-х роках у Києві існував відомий український салон Требінської, куди впроваджено і молодого Липинського. Там він перебував в оточенні українського Олімпу — Ореста Левицького, Євгена Чикаленка, М. Василенка, В. Доманицького, Русових, М. Лисенка, Заньковецької, Саксаганського та ін. Зокрема в цьому салоні треба шукати закріплення української національної свідомості молодого Липинського. Вияснення впливу цього Олімпу на формування душі Липинського могло б багато кинути світла на деякі сторінки його світогляду. Військову службу в російському війську відбуває Липинський у драгунськім Ризькім полку, стаціонованім тоді в Крем'янці, в Україні. Відбувши військову службу, студіює в Краківському університеті агрономію, а згодом історію й соціологію, студії яких закінчує в Женеві. Під час університетських студій переглядає магнатські родинні архіви й бібліотеки, визбирує нові цінні історичні матеріали, на підставі яких пізніше пише неперевершені історичні праці. Після закінчення університетських студій не пориває зі своїм класом хліборобів-продуцентів, не декласується, а практично господарює в одідиченім хуторі — Русалівських Нагарах на Уманщині, хоч серйозно цікавиться історичною проблематикою. Там створює він свою дорогоцінну бібліотеку, зберігає і накопичує архівні матеріали, творить документальну базу для здійснення своєї мрії — написання «Історії України» з державницького погляду. На початку революції 1917 року вся бібліотека й рукописи — результат п'ятнадцятирічної праці — згоріли разом з домом. Селянина Левка Зануду, який за відсутності Липинського оберігав цю бібліотеку від «злих і темних людей», було вбито. Пам'яті цього селянина Липинський присвячує свою працю: «Україна на переломі» та тепло згадує його в ній і помішує його фотознімок за титульним листом згаданої праці.
Господарюючи на хуторі й працюючи на землі, Липинський не кидає і творчого пера, з-під якого виходять організовані ним для хліборобів доповіді, публіцистичні статті, редаговані ним журнали та історичні праці. У той період Липинський обдаровує українську суспільність своїми історичними розвідками: «Данило Братковський, суспільний діяч і письменник XVII ст.», «Генерал артилерії Великого Князівства Руського (з архіву Немиричів)», «Аріанський соймику Киселині на Волині в маю 1638 р.». Ця книжка бере свій початок з доповіді, читаній Липинським 1908 р. на зібранні уманських дідичів і опісля повтореного ним у Києві й Луцьку. Тут, як і в київськім українськім органі «Рада», Липинський друкує цілу низку своїх статей. Праця над ними ще жде свого дослідника. У той самий час Липинський пише дві історичні монографії про Михайла Кричевського — козацького полковника, найвидатнішого хмельничанина, і «Два моменти з історії пореволюційної України». У 1912 р. Липинський видає польською мовою свою знамениту книгу, яка містить ці обидві монографії. Ця книга, на жаль, і досі не діждалася українського перекладу. Наукова праця не перешкоджає Липинському жваво цікавитися і політично-українським життям. Він нав'язує контакт з тодішніми емігрантами з Великої України, бере участь у нарадах, що відбувалися у Львові ще в 1911 році. У вислідитих нарад пізніше було організовано перше видання «Союзу Визволення України». Участь і роль Липинського в цій справі також чекає свого дослідника. За видатні заслуги на полі науки обрано Вячеслава Липинського саме в соті роковини з дня народження Шевченка, в березні 1914 року, дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. З вибухом І Світової війни, призваний як старшина резерву до війська, бере участь у східнопруській кампанії в складі армії ген. Самсонова. Там поранений, до того й простуджений під час перепливання одного із мазурських озер, дістає звільнення з фронтової служби і приділення до резервової кінноти в Дубні, потім в Острові, врешті в Полтаві, де й застає його революція 1917 р. У Полтаві Липинський близько стояв до Українського клубу, часто відвідував пречудову українську бібліотеку Панаса Мирного та любив бувати в українського вченого Вадима Щербаківського, що мешкав тоді в двох прегарних оздоблених і декоративно устаткованих, в суворо українському стилі, кімнатах. З початком революції Липинський почав створювати українське військо, організував Українське військове товариство, був товаришем голови «Військової української громади» в Полтаві, уряджував військові паради своєї частини в Полтаві на площі перед Соборною церквою. На його прохання дозволити йому розгорнути свій військовий загін в ширшу військову частину, на жаль, тодішня українська влада наказала йому розпустити його загін. Тоді ж Липинський організує хліборобські консервативні елементи Полтавщини, прилучається до української партії хліборобів-демократів, яку організували відомі брати Шемети, пише для неї самостійницьку програму, активно працює в цім середовищі, перебуваючи в опозиції до тодішньої української влади. По проголошенні Гетьманом всієї України Отамана військ українського вільного козацтва і донедавна командира першого українського корпусу генерала Павла Скоропадського на Всеукраїнському з'їзді хліборобів-власників, Липинський включається до державної роботи і працює на відповідальному посту посла і повноважного міністра Української Держави у Відні.
Треба, насамперед, дослдити хн походження, закладен в них хн властивост, взамоповязансть, взамодю тих сил; творчий чи руйнвний вплив х на весь народ. Коротко кажучи потрбен глибокий соцологчний аналз ДУХОВНОСТ¶ певного народу. ¶ лише пзнавши ДУХ ДУШУ народну, зможемо зрозумти д того народу. Д ж бо особи чи спльноти лише зовншнм виявом х духовност. Наука про народну вдачу (етнологя) тепер лише в пелюшках, тому мусимо звертатися також до суспльствознавства (соцолог), народознавства (етнограф), до науки про походження народу (етноген) та науки про спадковсть (генетики), взагал до стор людсько культури. Стара сторософя майже не брала до уваги цих наук, не зважала на дух душу народв. Тим-то багато сторичних подй впало на вчен голови сторикв несподвано. А саме сторики мали дати полтикам ключ до передбачення сторичного розвитку, дянь окремих народв. Але саме найбльший укранський сторик М. Грушевський, ставши 1917 р. на чол укранського народу, завв його до жахливого пекла на мя СРСР
1. Україна 20-х - початку 30-х років. Нова економічна політика. Голодомор 1921-1922 рр.
5. Інвестиційна політика банків в Україні
9. Заболотний Данило Кирилович – український мікробіолог, епідеміолог, видатний учений
10. Німецька освітня політика на окупованій території України (1941–1944 рр.) в історіографії
11. Проведення Польщею політики асиміляції та фальсифікації щодо українців
12. Здобутки і проблеми зовнішньої політики України на сучасному етапі
13. Політика протекціонізму в сучасному світі та Україні
16. Політика США в умовах боротьби за українську державність в 1917-1923 роках
Автомобиль-каталка. 
Универсальная вкладка для дорожных горшков (оранжевый). 
Конструктор "Зоопарк" (39 деталей). 17. Аналіз стану соціальної політики в Україні
18. Структура системи соціального захисту населення і політики України
19. Митна політика України на сучасному етапі
20. Грошово-кредитна політика України: проблеми становлення і тенденції розвитку
21. Нецінові фактори, недискреційна фіскальна політика, соціальний захист. Центральний банк України
25. Економ. політика доби національно-визвольної р. (1917-1920рр..)
26. Національна політика СРСР в роки перебудови
27. Ринок праці, політика зайнятості, відтворення робочої сили
28. Процентна політика комерційного банку
30. Гендер і сучасна ідеологія та політика.
32. Кредитна політика комерційного банку
Молокоотсос ручной "Avent" с контейнерами для хранения молока. 
Подарочная расчёска для волос "Настенька". 
Пенал школьный "Pixie Crew" с силиконовой панелью для картинок (зелёная клетка). 33. Сучасна структура банківської системи та її роль в здійсненні державної грошово-кредитної політики
34. Державна політика соціального страхування
35. Облікова політика ДП НАЕК "Енергоатом"
36. Облікова політика як елемент культури бізнесу
37. Структура наказу про облікову політику та оптимальні шляхи впровадження
41. Вищі державні службовці та політико-адміністративні стосунки
42. Зовнішня політика Англії у XVI-XVIII столітті
43. Зовнішня політика Німеччини в 30-х рр. ХХ ст.
44. Зовнішня та внутрішня політика Філіпа IV Красивого
45. Модель російської регіональної політики в XVI столітті
46. Нова економічна політика: суть, значення, уроки
47. Особливості зовнішньої політики Римської імперії в І–ІІ ст. нашої ери
48. Політика суцільної колективізації
Ходунки-каталка "Happy Time ". 
Лестница-стремянка, 4 ступени, стальная. 
Сушилка для белья напольная складная "Ника СБ3", 10 м. 49. Український національний рух напередодні Першої світової війни
50. Вплив анархістських доктрин на світогляд українських істориків
51. Войно-Ясенецкий, український діяч і лікар
52. Видатні українські гравери
53. Український театр другої половини ХІХ століття
57. Маркетингова товарна політика
59. Товарна політика підприємства на прикладі ДП УВК "Nemiroff"
60. Управління ціновою політикою підприємства
61. Цінова політика фірми та її оцінка
62. Еластичність попиту та формування цінової політики фірми
63. Глобалізація сучасного світу – провідна тенденція світової політики
64. Державна політика стимулювання зайнятості
Багетная рама "Agata" (цвет: бежевый), 40x50 см. 
Заварочный чайник "Mayer & Boch", 1,25 л. 
Конструктор "Цветной городок" большой (41 деталь). 65. Зовнішня і міжнародна торговельна політика
66. Міжнародні відносини та зовнішня політика
67. Становлення європейської інтеграційної політики Великої Британії (1946 р. – до кін.1980-х років)
68. Дослідження ефективності кадрової політики підприємства
69. Маркетингова політика ПМП "Арконі"
73. Людина як суб’єкт і об’єкт політики
74. Місце і роль політики та політології як науки в житті суспільства
75. Природа політики
76. Політика великих держав на Близькому Сході
77. Політика як суспільне явище
78. Політики і політичні лідери: особливості типологізації
79. Політика і етика: соціально-філософський аспект
80. Демографічні процеси та демографічна політика в сучасному суспільстві.
Скетчбук. Гарри Поттер. Хогвартс. 
Асборн - карточки. Тренируем зрение. 
Набор цветных карандашей "Color'peps", 48 штук , 48 цветов. 81. Політика трудової зайнятості інвалідів
82. Розвиток соціальної політики по відношенню жінок Ірану
84. Український філософ Памфіл Данилович Юркевич
85. Митний тариф як інструмент економічної політики держави
89. Грошово-кредитна політика Франції. Грошова система СРСР
90. Дивідендна політика підприємства, фінансова звітність про власний капітал корпорацій
91. Сутність бюджетної політики та аналіз її основних напрямків в сучасних умовах
92. Фінансова діяльність та політика держави
93. Фінансова політика та бюджетний процес
94. Вплив податкоавої політики на діяльність підприємства
95. Амортизаційна політика на підприємстві
96. Антиінфляційна державна політика
Стираемая карта "Моя Россия". 
Гель "Meine Liebe" для стирки черных и темных тканей, 800 миллилитров. 
Контейнер "Клиер", 15 литров. 97. Грошово-кредитна політика держави
98. Державна промислова політика
99. Економічна політика як система: визначення, основні критерії, класифікація
