|
|
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
 |
|
Форма правління, політична система, політичний режим та опозиція Ізраїлю |
Фонарь желаний бумажный, оранжевый. 
Горшок торфяной для цветов. Міністерство освіти і науки України Волинський національний університет імені Лесі Українки Історичний факультет Кафедра політології Реферат Форма правління, політична система, політичний режим та опозиція Ізраїлю Зміст Вступ Форма правління Ізраїлю Політична система і політичний режим Ізраїлю Висновки Список використаних джерел Вступ Ізраїль – країна в південно-західній Азії на південно-східному узбережжі Середземного моря. На півночі межує з Ліваном, на північному сході – з Сирією, на сході – з Йорданією, на південному заході – з Єгиптом. Незалежність проголошено 14 травня 1948 року на підставі резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 181, прийнятої 29 листопада 1947 року. Згідно з Декларацією Незалежності, Ізраїль є єврейською державою. В той же час Ізраїль є багатонаціональною та демократичною державою, де, разом з євреями, рівні права мають всі інші релігійні та етнічні групи: араби-мусульмани, араби-християни, друзи, бедуїни, самаритяни та ін. Зокрема, арабські партії та депутати представлені в Кнесеті. Населення Ізраїлю становить близько 7 мільйонів осіб, у тому числі понад мільйон громадян – палестинські араби. Багато що в Державі Ізраїль – як ніде у світі. Інакше кажучи, так склалося, було створено, організовано, що не відповідає прийнятим у світі зразкам, стандартам, які існують варіантами, рекомендаціям і правилам. Чимало оригінальному зародилося «в дорозі», у специфічних умовах. Про особливості політичної будови і політичного життя Ізраїлю детальніше, мова піде далі. Форма правління Ізраїлю Ізраїль – парламентська республіка. Вищим законодавчим органом є однопалатний парламент – кнесет, який складається з 120 депутатів. Вибори до кнесету загальні, прямі при таємному голосуванні. Виборці голосують не тільки за списки, які висунули політичні партії, але й за блоки партій, які можуть виступати за єдиним списком. Характерно те, що число списків в ході виборів до кнесету, як правило, перевищує число постійно діючих політичних партій. Місця в парламенті розподіляються пропорційно числу голосів, поданих за кожен список, але не менше 1 % всіх голосів. Кнесет вибирається на 4 роки. При необхідності можуть бути призначені дострокові вибори. Засідає кнесет не менше 8 місяців за рік, збираючись на 2 сесії щорічно. Засідання, як правило, відкриті, протоколи видаються тільки на івриті. Процедура роботи в парламенті визначається спеціальними законами. Кнесет – ізраїльський парламент – основна арена політичної боротьби партій в період між виборами. Партійні фракції в кнесеті грають головну роль у процесі підготовки парламентських рішень. Обрання того чи іншого партійного діяча в кнесет означає, що він вже зробив добру політичну кар'єру. За невеликим винятком членство в кнесеті є чимось на зразок нагороди за хорошу службу, яку роздає вища партійна еліта. При існуючій системі партійних списків депутат повністю залежить від керівництва своєї партії, яка помістила його на &quo ;реальне&quo ; місце в списку. Депутату не потрібно контактувати зі своїми виборцями, тому що його діяльність спрямовується і контролюється безпосередньо керівництвом партійної фракції в кнесеті, яка, у свою чергу, підпорядковується партійним апаратом.
Лідери основних партій правлячої коаліції, сформувавши свій кабінет міністрів і отримавши більшість у кнесеті, здійснюють всі основні державні функції: формулюють загальні цілі державної політики; контролюють виконавчу і законодавчу (кнесет) влади і формують вищий прошарок політичної (правлячої) еліти. Таким чином, саме партійна верхівка утворює ядро партійно-політичної еліти Ізраїлю, яка, у свою чергу, є основною частиною правлячої еліти та концентрує у своїх руках владу в державі. В Ізраїлі політична влада кабінету міністрів надзвичайно велика. Усі найбільш важливі рішення для життя країни – від проблем загальнонаціонального рівня (війни і миру) до питань суспільного змісту (перехід на літній час) приймаються урядом. 90% законодавчих ініціатив, представлених на обговорення в кнесет, виходить від уряду. До справжнього моменту в країні змінилося 25 урядів і 15 складів кнесету. Партійної приналежністю обумовлено розподіл міністерських портфелів за ступенем їх важливості між учасниками правлячої коаліції. В Ізраїлі основна політична влада знаходиться перш за все в руках прем'єр-міністра, влада якого близька до диктаторської. Він володіє традиційними президентськими повноваженнями і в той же час є лідером правлячої партії, яка має більшість у парламенті. До 1995 року керівництво партій ще до виборів обирало свою кандидатуру на пост прем'єра. Після проведеної реформи прем'єр-міністр Ізраїлю став вибиратися шляхом прямого голосування всього електорату країни. Це ще більше підсилило владу прем'єра, так як він тепер істотно менше залежить від своєї партійної машини. Він може самостійно формувати уряд, не піклуючись про те, якими міністерськими постами &quo ;винагородити&quo ; того чи іншого соратника по партії. Найчастіше міністри відіграють підлеглу роль і не часто є реальними радниками прем'єра. Вони також не є експертами в тій області, якою займається їх міністерство, і займають ту чи іншу посаду тільки у відповідності зі своєю політичною роллю і місцем в партійній еліті, яка увійшла в урядову коаліцію, а головне, своїми особистими стосунками з прем'єр-міністром. Тому найбільшим впливом володіє найближче оточення прем'єра в кабінеті міністрів, наближені особи в його канцелярії, голови основних парламентських фракцій і голови комітетів найважливіших кнесету. За ініціативою Аводи (одна з найвпливовіших партій Ізраїлю) напередодні виборів 1996 року була проведена реформа виборчої системи і прийнятий закон про прямі вибори прем'єр-міністра країни, а також про &quo ;праймеріз&quo ; – новий порядок відбору кандидатів до партійних списків на парламентських виборах. Останнє було прийнято під тиском рядових членів партій, які виступали за демократизацію процесу формування партійного керівництва. За новими правилами кожен виборець на виборах має два бюлетеня: один за кандидата в прем'єри, другий за партійний список, склад якого вже визначений на внутріпартійних виборах - &quo ;праймеріз&quo ;. Реформа не дала очікуваних результатів. Прямі вибори прем'єра не призвели до зменшення представництва релігійних партій в уряді та парламенті, а навпаки, навіть збільшили його - замість 14 депутатських мандатів релігійники отримали 25.
&quo ;Праймеріз&quo ; хоча і дозволили відійти від старої практики відбору кандидатів на замкнутих вузьких партійних комітетах, де олігархи нескінченно &quo ;само висувалися&quo ; на депутатські місця, але вони не змогли ослабити впливу партійних босів, які все одно диктували свою волю як в місцевих партійних організаціях, так і на загальнонаціональному партійному з’їзді. Обраний за новими правилами прем'єр-міністр набагато менше залежав від партійного апарату. Він теоретично може майже безконтрольно 4 роки керувати країною. Партійна еліта як би стає заручником його доброї волі, так як саме прем'єр формує свою команду і уряд. Проте практика показала, що це не так просто зробити. На прикладі правління Нетаньяху стало зрозуміло, що навіть самий незалежний прем'єр не зможе утриматися на вершині політичного Олімпу без підтримки керівництва своєї партії. Для більшості політиків його діяльність не тільки визначає стиль життя, але і є основним засобом існування. Це дає можливість партійному апарату зберігати механізм контролю за життям і діяльністю своїх лідерів. У той же час політична лояльність партійної еліти щодо своїх лідерів, які вирвалися на вищі урядові пости, і боязнь скандалу, який може пошкодити свій партії, як правило, утримує їх від відкритої критики того чи іншого політичного персонажа. В 2001 році закон про прямі вибори прем’єр-міністра Ізраїлю був відмінений. Крім того, в Ізраїлі існує значне обмеження персональної влади того чи іншого політика вищого рангу у вигляді громадської думки. Хоча влада правлячої партійної еліти в Ізраїлі, як і раніше непохитна, вона все ж діє не безконтрольно. Політична і персональна життя вищих партійних бюрократів - &quo ;апаратників&quo ;, як їх називають в Ізраїлі, - постійно піддається пильній увазі суспільства, особливо якщо цей політик очолює партію або кабінет міністрів. Незважаючи на те, що фактичну владу має прем’єр-міністр, він не є главою держави. Глава держави - президент, якого обирає Кнесет на п'ять років таємним голосуванням. Президент може займати свій пост не більше двох строків підряд. Згідно з чинним законодавством президент практично не має великі владними повноваженнями, він служить одним із символів держави і виконує представницькі функції. Єдині повноваження президента – затверджувати новий склад уряду після виборів (якщо президент його не затверджує, то посади в уряді перерозподіляються), відкриття першої сесії парламенту, здійснення прийому іноземних послів, підписання від імені держави договори і закони, які прийняті парламентом, призначення суддів і амністувати ув'язнених (кожен громадянин Ізраїлю, який потрапив до в'язниці, може один раз в житті попросити президентську амністію). Політичне життя країни характеризується наявністю великої кількості партій, що відображають найширший спектр переконань і поглядів. Основні політичні партії: Партія праці Ізраїлю («Авода») - соціалістична партія з 1968; «Лікуд» - блок правих з 1988; «Мерец» - лівоцентристський альянс, до якого увійшли: РАЦ (Рух за громадянські права), «Шину» ( «Зміна»), МАПАМ (Об'єднана робоча партія); ШАС («Сефардські вартові Тори») - релігійна партія; «Мафдал» (національно-релігійна партія); «Ісраель ба-Алія» («Ізраїль на підйомі») об'єднує вихідців з РФ і СНД; «Яхадут ха-Тора ха-Меухедет» («Об'єднаний іудаїзм Тори») - релігійна партія; «Наш дім - Ізраїль» - партія вихідців з країн колишнього СРСР.
Яскравим прикладом абсолютистських тенденцій, що посилювалися серед північно-східних князів, було правління Андрія Боголюбського із Суздаля. Невдоволений зростаючою опозицією з боку суздальської знаті, він переніс свій двір до Володимира, де не було сильної аристократії, яка б стояла йому на заваді. А в 1169 р. Андрій Боголюбський зруйнував Київ, у якому вбачав суперника своєї нової столиці. Невгамовне прагнення абсолютної влади успадкували нащадки Андрія Боголюбського, правителі Москви (спочатку невелика застава, Москва вперше згадується в літописах лише у 1147 р.). Ця риса допомагає зрозуміти їхні майбутні політичні успіхи. Південно-Західна Україна: Галицько-Волинське князівство Інші надзвичайно важливі зміни відбувалися на Південно-Західній Україні — в Галицькому та Волинському князівствах. Коли якась із старих київських земель і могла кинути виклик зростаючій могутності російського Північного Сходу, тобто Суздалеві, Володимиру й ще не опереній Москві, то ними були Галицьке та Волинське князівства на південному заході
1. Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства
2. Держава і політична система суспільства
3. Політична система Великовританії
4. Політична система Української козацької держави
5. Політичня система як механізм влади
9. Форма держави, форма державного правління, форма державного устрою.
10. Автоматизована інформаційно-аналітична система Міністерства фінансів України
12. Управління логістичною системою розподілу продукції на ЖКУВП "Біатрон-3"
13. Формы демократии. Партии и избирательные системы
14. Форма правления в России, государственное устройство и политический режим
15. Системи стрілецької зброї та засобів ближнього бою Збройних Сил та НГУ
16. Інформаційні системи в економіці та підприємництві
Телескопическая вилка. 
Штора для ванной комнаты (арт. RPE-730020). 
Настольная игра "Имаджинариум. Детство". 17. Комутаційні системи: принцип роботи, види та їх розрахунок
19. Политическая система и политический режим Республики Беларусь
20. Банківська система України: становлення та шляхи розвитку
21. Види грошей. Кредитні гроші. Кредитна система України. Функції та операції Центрального банку
25. Політичний портрет гетьмана Павла Скоропадського
26. Політична доктрина більшовиків у 20-50 роках (WinWord (на укр языке0)
27. Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України
28. Нестор Махно: історично-політичний портрет
29. М. Драгоманов - основоположник української політичної науки
30. Політичний режим
31. "Історія Русів” – виразник політичних поглядів автономістів
32. Політичний іслам
Матрёшка "Колобок" (7 персон). 
Планшетик "Маленький всезнайка". 
Свечи чайные в гильзе (100 штук). 33. Перши президенти незалежної України (політичні портрети)
34. Суспільно-політична діяльність Костомарова
35. "Українське питання" у політичних дискусіях 1910-1914 рр.
36. Політична географія як складова частина СЕГ
37. Наукова систематизація об’єктів політичної карти світу
42. Редагування політичної, релігійної та езотеричної літератури
43. Особливості перекладу політичного сленгу с української мови на англійську та назад
44. Адміністративно-політичний устрій Запорізької Січі
45. Військово-політичний блок НАТО: історія діяльності союзу та співпраці з Україною
46. Етапи політичного розвитку Київської Русі. Особливості її суспільно-політичного життя та культури
47. Запорозька Січ, її політичний устрій та право
48. Історія України. Соціально-політичні аспекти
Велосипед трехколесный. 
Магнитная мозаика "Техника". 
Магнитная мозаика "Веселый городок". 49. Національні і політичні проблеми України у творчості М. Костомарова
50. Політична діяльність Лазара Кагановича
51. Політична історія Київської Русі
52. Політична роздрібненість Київської Русі (кінець XI — середина XIII ст.)
53. Політичне життя в Україні 1993-2000 років
57. Політичний та економічний розвиток Словенії у 1990-2005 рр.
58. Політичний та соціально-економічний розвиток Білорусі у 1991–2005 рр
59. Політичний та соціально-економічний розвиток Греції у 1990–2005 рр.
60. Політичний та соціально-економічний розвиток Сербії у 1990–2005 рр
61. Політичний та соціально-економічний розвиток Чехії у 1990-2005 роках
62. Політичні і правові ідеї Кирило-Мефодіївського товариства
63. Роль похідних груп в еволюції ідейно-політичних засад ОУН в роки німецько-радянської війни
64. Симон Петлюра – політичний діяч
Коробка для хранения елочных украшений (112 ячеек). 
Наушники "Philips SHE1450BK/51", цвет черный. 
Пенал "DeLune", арт. D-819. 65. Становлення сталінського режиму та політичні репресії в Україні
66. Суспільно-політичне життя в пореволюційному Ірані (1979-2000рр.).
67. Суспільно-політичне та культурне життя України
68. Суспільно-політичний устрій української держави у 1648-1657 рр.
69. Суспільно-політичні фактори змін у складі селян УСРР у 1927-1932 рр.
73. Економічна та торгово-політична роль митного збору
75. Вибори та їх роль у політичному житті України
76. Етапи розвитку політичної думи в Україні
77. Ідейно-політичні течії в Україні
78. Конституційно-правовий статус політичних партій в Україні
79. Марксизм-ленінізм як політична ідеологія
80. Нагірно-Карабахський конфлікт: причини, розвиток, політичні наслідки
Качели, подвесные. 
Насос ножной (арт. TD 0468). 
Игра настольная развивающая "Весёлый транспорт". 82. Північноамериканська політична думка просвітницької доби (Т. Джефферсон)
83. Політичні погляди і діяльність Платона
84. Політичні погляди М. Хвильового, М.І. Міхновського та Ю. Липи
85. Політичні режими
89. Становлення української політичної думки
90. Суспільна думка та політична філософія
91. Сучасні футурологічні концепції про соціально-політичні перспективи людства
92. Трансформація політичного устрою Югославії в кінці 90-х – початку ХХІ ст.
93. Українська політична думка кінця XIX - початку XX ст
94. Формування іміджу політичного лідера
95. Політик і політичний режим
96. Політична влада
Набор фруктов. 
Игрушка-подушка "Жираф", 32 см. 
Карандаши цветные "Kores", 24 цвета, с точилкой. 97. Політична влада
98. Політична географія і геополітика
99. Політична думка від Київської Русі до сьогодення
Совок большой. 
