![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Законодательство и право
История отечественного государства и права
Наполеонівські війни: загарбання чи революція? |
ЗМІСТ Вступ Розділ І. Становлення Наполеона як особистості 1.1 Історичний портрет Наполеона Бонапарта 1.2 Участь Наполеона в революції, та його діяльність до 18 брюмера 1799 року Розділ ІІ. Піднесення могутності Франції в ході боротьби із 2–5 антифранцузькими коаліціями 2.1 Війни Наполеона за часів його консульства (1799 – 1804 р.) 2.2 Наполеонівські війни від 1804 року до Тільзітського миру 2.3 Війни Наполеона в Європі до 1812 року 2.4 Політика Наполеона на завойованих землях Розділ 3. Останні війни Наполеона 3.1 Наполеон від Росії до зречення престолу 3.2 „Сто днів Наполеона” та смерть великого полководця Висновок Література Додатки ВСТУП Я, вибрав цю тему для своєї курсової роботи тому, що вважаю її цікавою та актуальною і в наш час. Буду намагатися вивчити вплив Наполеонівських воєн на подальшу долю Європи, оскільки цей вплив мав не аби – яке значення. В ролі об’єкта в цій роботі виступають Наполеонівські війни та Бонапарт як: людина, видатний полководець, дипломат, а також людина, яка різними шляхами домагалась кращої долі для своєї країни. Предметом дослідження роботи є: Наполеон, його кар’єрний ріст у військовій та політичній діяльності, Наполеонівські війни з анти французькими коаліціями, вдалі військові дії (їх хід), поразки та їх причини, а також причини поразки Наполеона взагалі. Курсова робота охоплює хронологічні рамки в межах з моменту народження Наполеона (70-і р. ХVІІІ ст.) і до його смерті (20-і р. ХІХ ст.). І суто Наполеонівські війни з 1792 р. до 1814 р. Метою і завданням роботи є більше вивчення цього питання, та зроблений висновок на основі роботи: „чи Наполеонівські війни були загарбанням чи все ж таки революцією?”. Новизною моєї роботи є те, що в наш час з’являються нові погляди на це питання, які є досить цікавими та логічними, які змушують вчених замислитись над ними. Цю новизну, я намагатимусь показати в цій роботі. Ступінь наукової розробки цієї теми є досить широкою, оскільки цим питанням цікавились історики та письменники ще в середині ХІХ століття, й досі цікавість до цієї теми не зникає. Про Наполеонівські війни писали як французькі так і по всій Європі (і не тільки) історики. І тому існує багато різних думок, позитивних і негативних з цього питання. Так французькі історики (Р.Е. Дюпюі, Т.И. Дюпюі, Ф. Массон) в своїх працях зображували Наполеона та його війни в яскравих кольорах. Російські історики в більш темніших, називаючи його війська „неприятельськими” (Б.В. Соколов, А.Л. Нарочничкий, Н.А. Шефов та ін.). До них можна віднести також англійських та інших істориків Європи (Н. Дейвіс, С. Деймон, А.З. Манфред). Джерельна база є досить великою, але я використовую не велику її частину, оскільки не має можливості всю її опрацювати. В цій роботі зустрічатим4ться думки як російських і англійських вчених так і французьких. Тему „Наполеонівські війни: загарбання чи революції?” я почну з автобіографії Наполеона і його участі в французькій революції, продовжу успіхами проти французьких коаліцій, його політикою на завойованих землях, та завершу роботу останніми війнами та смертю Наполеона.
Цю тему, я досліджую тому, що вона є досить цікавою для мене, а також щоб розширити свої знання про політичне життя у Європі в добу Наполеона, та дослідити ступінь наукової розробки з боку вчених. Апробацією моєї теми є те, що в наш час, внаслідок спірних питань, що виникають між прихильниками та противниками Наполеона, які вимагають певних вирішень і обговорень. Внаслідок чого відбуваються круглі столи на конференції, на яких ці питання обговорюються і мають подальший розвиток та нові думки провідних істориків сучасності. РОЗДІЛ І. СТАНОВЛЕННЯ НАПОЛЕОНА ЯК ОСОБИСТОСТІ 1.1 Історичний портрет Наполеона Бонапарта Наполеон Бонапарт є одним з найдивовижніших явищ світової історії. Це був видатний французький полководець, політичний діяч, перший консул Французької республіки (1799— 1804гг.), французький імператор з 1804 по 1815 рік. Наполеон провів за своє життя близько 60 різних битв, що значно більше, чим Олександр Македонській, Ганнібал, Цезар і Суворов разом узяті. Народився він 15 серпня 1769 року в місті Аяччо на Корсиці в сім'ї небагатого дворянина, адвоката по професії. У 1779—1784 роках Наполеон вчився у військовій школі в Брієнне, з 1784 по 1785 р. — в паризькій військовій школі, звідки був випущений в армію в чині підпоручика. В період Французької буржуазної революції кінця XVIII століття служив в революційних військах. Завдяки сміливій ініціативі Бонапарта, вже капітана, частини революційної армії 17 грудня 1793 року звільнили Тулон, захоплений монархістськими бунтівниками і англійськими інтервентами, за що якобінський уряд провів Наполеона в бригадні генерали. Але насправді політичні погляди Наполеона були глибоко ворожі якобінцям. Після контрреволюційного перевороту 9 термідора 1794 роки Наполеон піддався короткочасному арешту і був усунений від дійсної служби в армії. У жовтні 1795 року за дорученням одного з ватажків термидоріанців, Барраса, Бонапарт керував придушенням заколоту, піднятого монархістами в Парижі, чим заслужив повну довіру тодішніх правителів Франції. У 1796 році Директорія призначила його командуючим армією, що діяла із завойовною метою в Італії проти Австрії і П’ємонта. Розбивши сили П’ємонта і примусивши його до підписання вигідного для Франції світу, Наполеон в битвах на території Північної Італії (при Лоді, Кастйльоні, Арколе, Ріволі) завдав поразки військам монархічної для феодала Австрії, глибоко ненависної італійським народом, що поневолив нею, примусив Австрію вийти з першої антифранцузької коаліції і підписати Кампоформійський мирний договір 1797 роки. Влітку 1798 року Наполеон був поставлений на чолі експедиції, направленої за його ініціативою на завоювання Єгипту. Але в серпні 1799 року, кинувши експедиційну армію, що опинилася в скрутному положенні, він повернувся до Парижа, розраховуючи встановити військову диктатуру. Невдачі Директорії, армія якої була розбита в Італії A.B. Суворовим, особиста популярність Бонапарта як полководця допомогли йому захопити владу. В результаті державного перевороту в листопаді 1799 року (18 брюмера) Наполеон очолив уряд Франції. Своє положення він закріпив перемогою над австрійською армією при Маренго (14 червня 1800 р.)
, завершив кампанію вигідним для Франції Люневільським миром 1801 роки. Диктатура Наполеона здійснювалася у формі консульства, спочатку десятирічного, потім довічного. А в травні 1804 року він був проголошений «імператором французів» під ім'ям Наполеона I. Він повністю ліквідував парламентський режим, створив могутній централізований військово-політичний бюрократичний апарат, ввів цензуру друку, в його руках було зосереджене все керівництво військовою і цивільною адміністрацією, дипломатією і іншими сторонами державного життя. У тривалій боротьбі з багатьма країнами Наполеон I добився великих успіхів. У 1805 році він розгромив 3-у. антифранцузьку коаліцію (оточивши австрійську армію при Ульмі в жовтні і перемігши 2 грудня в битві при Аустерліці) і 4-у — знищивши прусську армію. Правда, вже у ряді битв проти російських військ (при Кремсі, Шенграбені, Пултуські і Прейсиш-Эйлау) Бонапарт почав терпіти серйозні невдачі, хоча результат битви при Фрідланді в 1807 році змусив Олександра I укласти з Наполеоном Тільзітський мир. До цього часу наполеонівська Франція панувала над більшою частиною Західної Європи, яку Наполеон переробляв на свій розсуд. Одні території він приєднував до Франції, а з інших робив васальні держави і садив на престоли своїх братів і інших родичів. Після поразки сумісного франко-іспанського флоту в битві при Трафальгарі Наполеону I довелося залишити плани вторгнення до Англії, але він став старатися ізолювати її шляхом встановлення в 1806 році континентальної блокади. Для цього він спробував захопити Португалію і Іспанію, але натрапив на відчайдушний опір і потерпів серйозні невдачі. Уклавши брак з дочкою австрійського імператора, Наполеон примусив Австрію вступити з ним в союз. До 1810 року тільки Росія надавала серйозну протидію загарбницькій політиці Бонапарта, і він почав відкрито готуватися до завойовного походу проти неї. «Ще три роки, і я — пан всього світу, — говорив Наполеон. 24 (12) червня 1812 року чудово організована наполеонівська армія чисельністю в 600 тисяч чоловік з резервом в 300 тисяч перейшла Нєман, межу Російської імперії. За розрахунками імператора, Росія могла захищатися армією втричі меншою, її очолювали генерали, які вже не раз терпіли поразки від Бонапарта. Але Наполеон натрапив на масовий героїчний опір російського народу і російської армії, яку очолив досвідчений полководець М.І. Кутузов. Та і російські генерали опинилися не так бездарні, як очікувалося: вони проводили операції не гірше, а навіть краще за багато прославлених французьких маршалів. А після пожежі Москви і Бородінської битви, яка, за словами Наполеона, була найстрашнішою із всіх даних їм битв, стало ясно, що росіяни билися не на життя, а на смерть. І Росія зламала могутність наполеонівської імперії. Після вигнання з своєї території Росією в 1813 році була послана армія услід за терплячими поразку французами для переслідування і повного розгрому.Похід російських військ привів в рух всю Європу, всі скорені Наполеоном народи, один за іншим від нього відверталися колишні союзники і васали. Після того, як в кінці березня 1814 року російські війська увійшли до Парижа, Наполеону I, що знаходилося в цей час у Фонтенбло, довелося відректися від престолу.
Смерть Наполеона результат заговора. И Февральская революция тоже, и Октябрьская. Мало того: оказывается, еще пару тысяч лет назад кучка индийских мудрецов основала тайное общество, которое до нынешнего дня старается загасить в зародыше самые смертоубийственные военные новинки. А примерно в те же времена кучка палестинских евреев злодейски решила установить свою власть над всем земным шаром (правда, совершенно непонятно, кто в те времена мог знать об истинных размерах и шарообразности Земли, но такие детали никогда не останавливали упертых борцов с «жидомасонством»). И так далее и тому подобное. Некоторое правдоподобие всем этим «теориям заговора» придает, например, то, что убийство президента Линкольна и в самом деле сопряжено с мрачными, вполне реальными загадками, не вполне укладывающимися в классическую версию об убийце-одиночке. И это не единственный пример. Но все же, все же Лично я ни капельки не верю в большинство «грандиозных заговоров» вроде жидомасонского или индийского. Прежде всего, оттого, что они носят в первую очередь «политический» оттенок, мало соотносясь с экономическими реалиями
2. Имущественные правоотношения Франции по кодексу Наполеона
3. Кодекс Наполеона 1804 года. Римское право древнейшего периода
4. Великая французская революция
5. Аграрное законодательство Великой Французской Революции
9. Альтернативы развития событий в годы революций начала ХХ века в России
12. Тема "Революции" в Творчестве Блока
13. Литература эпохи войн и революций
14. Мое отношение к Наполеону Бонопарту
15. Революция в творчестве Александра Блока
16. И.Э. Бабель: человек в огне гражданской войны и революции
17. Наполеон III (Луи Наполеон Бонапарт)
18. Наполеон Бонапарт: государственный деятель, полководец, диктатор.
19. Роль Эрнесто Гевары де ла Серна в Кубинской революции 1959 года
20. Русская революция 1917г. от февраля к октябрю
21. Путч - незавершенная революция
25. Развитие науки: революция или эволюция? Философские модели постпозитивизма
27. Североамериканская буржуазная революция
28. Термидорианский переворот (Французская революция)
29. Франко-Прусская война 1870-71, Французские революции 19 века
30. Великая Французская революция конца XVIII века и Россия
32. Научные революции. Почему они происходят
33. Революция в естествознании
35. Концепция научных революций Т.Куна
36. Революция, коммунизм, свобода: Н. А. Бердяев "Самопознание"
42. Революция 1848 года во Франции. Установление II-й империи
43. Общая характеристика Великой Французской Революции 1789 - 1814 годов
45. Первая война России c Францией в эпоху Наполеона (1799 - 1800 г.)
46. Россия после первой Февральской революции. Октябрь 1917 г. Первые преобразования советской власти
48. Февральская буржуазно-демократическая революция 1917 г.
49. Октябрьская социалистическая революции 1917 г. В России. Первые преобразования Советской власти
51. Греческая национально-освободительная революция 1821 – 1829 годов
52. Буржуазная революция в Португалии 1820 – 1823 годов
53. Февральская революция 1917 года
57. Столыпин и революция сверху
58. Февральская революция 1917 года
60. Революции 1917 года в России
62. Политическое развитие России после первой русской революции
63. Английская Революция середины 17 века
64. Английская революция - первая революция нового времени
65. Борьба Кубинского народа против режима Батисты и победа революции 1 января 1959 года
66. Дії національно-визвольної війни та теріторії Дніпропетровського краю
68. Культурная революция 30-х годов
69. Марат, деятель Великой француской революции
73. Початок визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького
74. Революція 1905-1907 р.р. в Росії, розстановка ії політичних сил
76. Революция 1918 года в Германии
77. Релігійний фактор в історії Росії
78. Сравнительная характеристика Александра и Наполеона
79. Февральская революция и футуризм
81. Большевистская революция как объект осмысления
82. Попытка анализа связи революций с цивилизациями
83. Социально-экономические предпосылки Английской буржуазной революции
84. Российское государство и революция (1861 - 1917 гг.)
85. Казачество в революции и гражданской войне 1917 — 1922 гг.
89. Революция Мейдзи
90. Теория научных революций Т. Куна
92. Венгрия 1956 г.: мятеж или революция?
93. Миколаїв у перші місяці війни
94. Россия между двумя революциями
95. Российская революция 1917 года и ментальность больших социальных групп: проблемы изучения
96. Українська національна революція 1649-1657рр
97. История буржуазных революций
98. Революция в Англии. Первая гражданская война
99. Между религией и революцией: духовные искания русской интеллигенции Серебряного века