![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Законодательство и право
История отечественного государства и права
Перехід українських націоналістів на антинімецькі позиції |
В ХОДІ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ План Вступ 1. Масштаби і характер діяльності ОУН на початку Другої світової війни 2. Відносини з вермахтом 3. Антинімецькі збройні акції УПА Висновки Вступ З початку 1990-х років проблеми пов'язані з дослідженням історії Організації українських націоналістів (далі – ОУН) та Української повстанської армії (далі –УПА) посіли одне з провідних місць у роботі багатьох вітчизняних та зарубіжних науковців. Такий посилений інтерес до даної тематики об'єктивно зумовлений тим, що в роки існування радянської влади про діяльність українського націоналістичного підпілля можна було писати виключно в негативному сенсі, підбираючи для зображення постатей та ідей цього руху найтемніші фарби. Однак приховування, старанне ретушування або викривлена правда про діяльність ОУН і УПА жодною мірою не наблизили радянських науковців не лише до розуміння природи національно-визвольного руху українців 1930–50-х рр., але й не дозволили їм сформулювати логічної та цілісної концепції подій Другої світової війни в Україні. Адже без детального та наполегливого вивчення діяльності націоналістичного підпілля годі вести мову про розуміння ключових подій історії останньої світової війни в Україні, не можна уявити масштабів, гостроти та безкомпромісності боротьби, яка точилася на території нашої батьківщини, а відтак важко сформулювати хоча б відносно точні висновки стосовно політичних, демографічних, територіальних, економічних та інших наслідків Другої світової для України. У цій роботі пропонується дослідження переходу українських націоналістів на антинімецькі позиції в ході Другої світової війни. На мою думку, ця тема є досить актуальною, оскільки вона досі не є остаточно вирішеною на політичному рівні. В роботі розглядаються проблеми, які залишилися важливими для оонівського підпілля впродовж усієї війни. Це, насамперед, питання ефективності масових збройних виступів проти чисельнішого та сильнішого противника, проблема наявності командирських кадрів та їх вміння грамотно вести партизанську війну, проблема вибору союзника і взаємодії з ним тощо. 1. Масштаби виступів ОУН на початку Другої світової війни Одним із найбільш суперечливих питань, пов'язаних із початком оунівської &quo ;партизанки&quo ; влітку 1941 року, є визначення розмаху та сили повстанського руху цього періоду. Справа в тому, що масштабність бойових акцій, проведених діячами ОУН(Б) (див. дод. 1) після 22 червня 1941 року, отримала у вітчизняній та зарубіжній історичній літературі діаметрально протилежні оцінки. Самі керманичі Організації безапеляційно стверджували, що ОУН(Б) розгорнула “широку повстансько-партизанську акцію на українських землях під московською окупацією ще перед приходом німецьких військ та героїчними виступами причинилася до звільнення вже великої частини української території з-під московської окупації ”1 Німецькі ж військові кола категорично не погоджувалися з такими, на їхню думку, зухвалими оцінками та твердженнями, а тим більше не збирались нікому поступатися своїми лаврами переможців. Вони повсякчасно наголошували на тому, що всі українські землі, включно з Галичиною та Волинню, були звільнені від більшовизму “завдяки невтомним зусиллям частин і підрозділів вермахту, військ СС, поліції та військових формувань усіх інших організацій надісланих сюди рейхом”2.
Через багато років після закінчення війни, ідейно близькі до бандерівської ОУН українські еміграційні історики, такі як Л.Шанковський, слідом за Революційним проводом невтомно підкреслювали: “У балтійських країнах (головно в Литві) та в Західній Україні одночасно з вибухом війни вибухнуло повстання проти більшовиків. Збройний зрив відбувся на всій території Західної України з Буковиною включно. У Галичині й Волині виступили боївки під керівництвом Степана Бандери, на Буковині – такі ж боївки під керівництвом Андрія Мельника. На Поліссі розгорнула свою діяльність “Поліська Січ” Тараса Бульби-Боровця”1. Потрібно, однак, зауважити, що збройний виступ націоналістів не носив характеру одномоментного вибуху на всій території західної України із захопленням великих міст, розгромом значних сил противника тощо. Ні. Виступи носили ознаки початку партизанської війни, яка згодом мала б розгортатись у масове повстання. Але цього не сталося, бо з'єднання Червоної армії вже через 15–20 днів скрізь були витіснені за старий польсько-радянський кордон. Водночас варто відзначити, що сила й результати ударів бандерівських загонів була солідною. Такий висновок логічно випливає з документів радянської сторони. У них, даючи загальну характеристику збройним виступам оунівців у червні - липні 1941 року, енкаведисти писали: &quo ;Вони (члени ОУН(Б)) створювали диверсійно-терористичні банди, які руйнували комунікації в тилу радянських військ, затруднювали евакуацію людей і матеріальних цінностей, наводили світловими сигналами ворожі літаки на важливі об'єкти, убивали партійних і радянських працівників, представників правоохоронних органів. Переодягнені в червоноармійську форму, оунівські банди нападали з тилу на дрібні підрозділи і штаби Червоної армії, обстрілювали їх із горищ будинків і заздалегідь обладнаних вогневих пунктів&quo ;12. Подібно до укладачів звітів НКВС, секретар Рівненського обкому КП(б)У В.Бегма писав у своїх донесеннях до Києва, що при відступі частин Червоної армії на схід націоналісти влаштовували &quo ;засідки на окремі групи бійців, знищували їх, а за їхній рахунок озброювалися, особливо знищували командний склад&quo ;. 3 Сучасні українські вчені доповнюють інформацію про акції партизанів ще одним важливим напрямком – цілеспрямованими нападами на в'язниці НКВС у Бережанах, Львові, Золочеві, Кременці, Самборі, Луцьку й інших містах. Наприклад: з львівської тюрми № 1 підпільники звільнили 300 в'язнів, що очікували на розстріл, бережанську тюрму оунівці штурмували тричі за один день (26 червня 1941 р.), а в луцькій в'язниці в перший день війни арештовані оунівці самі підняли повстання, яке придушили війська НКВС, розстрілявши після того двісті ув'язнених. Для розуміння характеру і масштабів націоналістичного руху в цей період чималий інтерес становить доповідь одного з працівників апарату рейхскомісаріату Україна професора фон Ґрюнберга (10 вересня 1942 р.). Цей чиновник здійснив тривалу поїздку за маршрутом Рівне — Бердичів — Вінниця — Київ—Кіровоград —Дніпропетровськ — Запоріжжя — Кривий Ріг — Миколаїв — Херсон — Сімферополь — Севастополь і знову Рівне.
Від своїх колег у генеральному комісаріаті &quo ;Київ&quo ; фон Грюнберг отримав інформацію про діяльність українських націоналістів у столиці України, він же, зокрема, відзначив надзвичайну активність бандерівського руху, який створює свої центри та розповсюджує свій вплив у трикутниках міст Київ — Вінниця — Полтава і Київ — Харків — Сталіно1. Висока бойова активність оунівських повстанських груп змусила навіть сучасних російських істориків (хоча й у доволі некоректних виразах) визнати націоналістичне підпілля вагомим фактором у німецько-радянському протистоянні на початку війни: “Важке становище військ поглиблювалося діями націоналістів. Удар в спину готувався у глибокому підпіллі ще до війни”. ОУН(Б) та її партизансько-повстанські загони були самостійною й доволі впливовою силою під час зіткнення вермахту й Червоної армії на західній Україні. На жаль, у розпорядженні вчених немає логічних систематизованих звітів про бойові акції 1941 року. 2. Відносини з вермахтом Як уже зазначалося, після закріплення німецької окупаційної влади на українських територіях, ставлення офіційних чинів вермахту до повстанців різко змінювалося з позитивного на вкрай негативне. Але в перші тижні війни, під час військових операцій між оунівськими бійцями та гітлерівськими солдатами, існувала доволі тісна взаємодія і взаємодопомога. З огляду на це виникає питання, чи не розвідслужба вермахту (абвер) була ініціатором й організатором націоналістичних повстань? Заступник керівника диверсійного управління абверу підполковник Е. Штольце після закінчення війни на Нюрнберзькому суді стверджував, що він особисто давав вказівки лідерам обох ОУН А. Мельнику і С. Бандері спрямовані на те, щоб вони відразу після початку бойових дій “організували в Україні провокаційні заколоти з метою послабити тил радянських військ, а також вплинути на міжнародну громадську думку, роздмухуючи враження того, що нібито відбувається розклад радянського тилу”1. Подібні дані знаходимо і в донесеннях радянської розвідки. Зокрема, у розвідзведенні на ім’я М. Хрущова (№ 32/67 від 1 вересня 1942 р.) стверджувалося, що: “Німецька військова розвідка прибравши до своїх рук ОУН і, зокрема, Бандеру, вела активну розвідувальну та диверсійно-терористичну роботу на території УРСР, широко використовуючи з цією метою оунівські кадри, які знаходилися на території західних областей УРСР в підпіллі. Оунівські лідери всю діяльність Організації спрямували на виконання завдань німецьких розвідувальних органів, пов’язаних зі збором потрібних розвідувальних даних і організацією диверсійно-терористичної роботи в радянському тилу”2. Мабуть, цитовані вище твердження є частково достовірні, однак, лише частково. Безперечним є факт довгорічної співпраці ОУН із німецькими військовими колами, хоча й далеко не все в тій співпраці було безхмарним (про це буде написано нижче). Все ж, на нашу думку, важко однозначно визнати покази Е.Штольце на допиті цілковито точними і правдивими, а не здобутими під тиском радянських слідчих. Справа в тому, що Е.Штольце виявив себе запеклим нацистом.
Розвдувальна дяльнсть пдплля Органзац укранських нацоналств у Захднй Укран в 19391941 роках // Науков записки ¶ПЕНД НАНУ. - 2005. - Вип. 28. - С. 186-203. 74. Вднв Д.В. Погляди Органзац укранських нацоналств на мсце роль органв безпеки в Укранськй самостйнй соборнй держав (19401941 рр.) // Концептуальн засади забезпечення державно безпеки Украни. Матерали науково-практично конференц 29 червня 2004 р. К.: Видавництво Нацонально академ СБ Украни, 2004. - С 62-65. 75. Вднв Д.В. Командувач пропагандистським фронтом // ¶сторичний календар. - К., 2004. - С. 127-132. 76. Вднв Д. До стор нагородно системи УПА // Однострй. 2004. - 8. - С.36-39. 77. Веденеев Д. Специальные мероприятия ОУН // В мире спецслужб. -2005. -1.- С. 20 -26. 78. Веденеев Д. Специальные мероприятия ОУН в Западной Украине (1939-1941 годы) // В мире спецслужб. - 2005. - 2. - С.32-40. 79. Вднв Д. Командир повстансько арм // ¶сторичний календар. - 2005. - С. 94-99. 80. Веденеев Д
1. Культурно-національний рух на українських землях у ХVІ-ХVІІ ст.
2. Культурно-національний рух в українських землях в XVI-XVII століттях
3. Соціально-економічний розвиток українських земель наприкінці XIV — у першій половині XVI ст.
5. Українське національне відродження ХІХ ст.
9. Генеза української національної мови
10. Найдавніші державні утворення і право на сучасних українських землях
11. Адміністративне право: погляди українських вчених часів незалежності (Т.О. Коломоєць)
12. Лінгвістична база даних українських художніх порівнянь
13. Текстовий потенціал українських прийменників
14. Бойовий шлях українських січових стрільців
17. Основні шляхи формування поміщицького землеволодіння в українських губерніях
18. Первісне суспільство на етнічних українських землях
19. Соціально-економічний розвиток Західно-Українських земель у складі Австро-Угорщини у ХІХ столітті
20. Статус українських земель та їх вплив на формування Литовсько-Руської держави
21. Український національний рух напередодні Першої світової війни
25. Образ козака в українських народних думах
26. Творчість українських поетів
27. Лексико-граматична організація українських військових команд
28. Діяльність українських православних місіонерів у XVIII столітті
29. Специфіка адаптації протестантських церков до українських реалій в період незалежності України
30. Еволюція форм грошей на українських землях
31. Матеріальна та духовна культура євреїв Півдня України у XIX ст.
33. Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої в середині ХVII ст.
34. Національно-культурне відродження на західноукраїнських землях в кінці ХVІІІ – на початку ХХ ст.
35. Сільські ради національних меншин в Україні в 20-ті роки ХХ ст.
36. Iсторія виникнення та становлення державності України: 20 ст
37. Створення, програми та діяльність Укр. і Рос. партій на поч. ХХ ст.
42. Національний банк України та особливості його функціонування
43. Функції Національного банку України
44. Сільськогосподарські регіони України
45. Характеристика Причорноморського регіону України
46. Бандитизм (ст. 257 Кримінального кодексу України)
48. Кримінальна відповідальність за хуліганство (ст. 296 КК України)
49. Політичні і національні звичаї та традиції України як фактори соціального регулювання
50. Склад злочину, передбаченного ст.149 кримінального кодексу України - торгівля людьми
51. Розробка системи електронних міжбанківських переказів Національного банку України
53. Боротьба царизму проти українофільства у другій половині ХІХ ст.
57. Німецька освітня політика на окупованій території України (1941–1944 рр.) в історіографії
59. Політизація національного руху студентської молоді україни в роки першої російської революції
60. Політичний розвиток України в другій половині XVII ст
61. Поняття "українське відродження". Періодизація та регіоналістика "українського відродження"
62. Процес перетворення української народності в націю
63. Розвиток української культури та мистецтва у другій половині XIX ст.
66. Українськi землi у другiй половинi XVII ст.
68. Українські землі у другій половині ХVІІІ ст.
69. Українські землі у складі Литви і Польщі (середина XIV – перша половина XVII ст.)
73. Скульптура України в другій половині XVII-XVIII ст.
74. Українська культура XIX-XX ст.
75. Поезія та літературна творчість в Україні у другій половині XVII – XVIII ст.
77. Політика протекціонізму в сучасному світі та Україні
78. Проблеми ринку праці і зайнятості в перехідній економіці України
80. Урок з формування національної свідомості "Охорона природи України"
81. Національні інтереси України та альтернативи стратегії безпеки розвитку
82. Українська політична думка кінця XIX - початку XX ст
83. Українська полемічна думка у XVI–XVIII ст.
84. Національно-культурне відродження українців Донбасу в 1989-2009 рр.
85. Свобода совісті в процесі демократизації українського суспільства: соціально-філософський аналіз
89. Експортний потенціал України та її регіонів
90. Малий бізнес України в розвиткові національної економіки
91. Основні риси перехідної економіки України
92. Міграційні процеси та зміни етнічного складу населення України наприкінці XVIII - початку XX ст.
95. Прибуткове оподаткування підприємств, проблеми та шляхи розвитку в Україні
96. Викинги : жизнь, быт, культура, связь с русской нацией
97. Налогообложение на Украине (Система оподаткування в Українії податкова політика в сучасних умовах)
98. Конституционный Суд Украины (Конституційний Суд України)