![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Законодательство и право
История отечественного государства и права
Історія міжнародних відносин України |
1.Східні слов’янські племена та їх зв’язки зі своїми сусідами (ІІ-VІІ ст.) Зародження слов’янства та їх розселення Від найдавніших часів терени України були місцем, де проживали різні племена і народи; тут пролягала межа між двома світовими цивілізаціями: світом осілих землеробських культур, що заклали основи європейської цивілізації, та степовим азійським світом. Через відсутність писемних пам’яток висвітлення стародавньої історії можливе тільки завдяки археологічним даним. Еволюція людського суспільства тривала міліони років і для кращого розуміння та орієнтації у цьому процесі ділять її на чотири основні періоди: кам’яний вік (2 млн. р. до н.е. – 6-5 тис. р. до н. е.). Своєю чергою він ділиться на: палеоліт (старокам’яний вік) – 2 млн. р. до н.е. – 12 тис. р. до н. е.; мезоліт (середньокам’яний вік) – 12-7 тис. до н. е.; неоліт (новокам’яний вік) починається приблизно: 6-3 тис. р. до н. е.; енеоліт (міднокам’яний вік) – 4-3 тис. р. до н. е.; бронзовий вік – кінець 3 – початок 1 тисячоліття до н. е.; ранній залізний вік є останнім в археологічній періодизації. На території України він починається з VI – V ст. до н.е. Розвиток людства на Україні відбувався так як і у інших регіонах Землі. На заміну пітекантропу і неандертальцю, які жили в ранньому палеоліті, приходить кроманьйонський тип людини (приблизно 40-35 тис. років тому), яку називають “гомо сапієнс” (людина розумна). Відповідні зміни відбуваються і в суспільній організації. Первісне людське стадо у часи пізнього палеоліту поступається місцем вищій формі організації – родовій общині зі спільною власністю на засоби виробництва. Рід стає основою суспільної організації. Він об’єднує родичів по материнській лінії, на основі чого можна говорити про виникнення матріархату. Матріархат не означав головної ролі жінки у виробничій сфері, однак жінка охороняла вогонь, житло, дітей. У пізньому палеоліті вдосконалюються знаряддя праці – на заміну дрючку і загостреному каменю приходить метальний спис. Кам’яні знаряддя стають різноманітними, розповсюджуються знаряддя з кісток, з’являється одяг. Оскільки посуду ще не було, то наші предки використовували черепи тварин ( від цього, очевидно, походить слово “черепок”, а від шкірок з черева малих звірів, якими людина обтягувала ноги, - “черевик”). Однак найбільшим відкриттям палеолітичної людини стало штучне видобування вогню. Стоянки доби пізнього палеоліту розташовані по всій території України. Залишки матеріальної культури паолеолітичних племен знайдені в Мізині на Десні, а також в інших місцях, що свідчить про високий рівень розвитку тутешніх палеолітичних племен. Людина епохи палеоліту відчувала існування вищої сили, що керувала її життям і хотіла привернути її увагу до себе певними діями, амулетами, якими слугували різноманітні жіночі фігурки, браслети з складними візерунками. Відтоді й досі в побуті українського народу збереглися статуетки тварин, зображення птахів на короваях, а орнамент на писанках точнісінько такий самий, який був на браслетах, знайдених археологами на стоянці палеолітичних людей у Мізині та інших стоянках.
Ці факти свідчать про те, що палеолітичні племена потрібно вважати за найдавніших предків українців. В епоху мезоліту (12-7 тис. р. до н. е.) людиною було зроблено відкриття лука та стріл. Основним її заняттями залишалися полювання і рибальство. Вона приручила перших тварин: собаку, вівцю, рогату худобу. В Україні відкрито селища тієї доби: Погоріле на Чернігівщині, Збанки на Волині та інші. В часи мезоліту появляються племена людей і формується родоплемінний лад. Його розквіт припадає на добу неоліту, який почався в Україні близько 7 тис. років тому. Високий рівень знарядь праці приводить до продуктивного господарства – землеробства і скотарства. Тоді з’являються вдосконалені кам’яні сокири, човни – перший транспортний засіб людства, обпалений глиняний посуд – кераміка. Першою неолітичною хліборобською культурою була Трипільська культура. Хронологічні рамки УІ-ІІ тис. до н. е. Територія. Займалися землеробством. Розвинуте скотарство. Вигодовували трипільці і домашню птицю, займалися бортництвом. Великого розвитку набуло гончарство, використовували гончарний круг. Трипільці вміли виготовляти тонку тканину і фарбувати її травними і рослинними фарбами. Знаряддя праці виготовляли з каменю, кремнію, а потім і з міді. Відзначалась високим будівельним мистецтвом: будівлі були з дерева, устатковані конструкціями з випаленої глини, мали цегляні долівки. Вже тоді існували великі племінні центри: Сушівка, Володимирівна, Петрени, Більче Золоте з широкою периферією економічних впливів, що сягали Чернігівського та Волинського Полісся та Малої Азії. Трипільців вважають основоположниками українського народного мистецтва. Розмальована трипільська кераміка була попередницею пізніших грецьких ваз та усієї егейської та крітської культури, яка розквітла у ІІ тисячолітті до н.е. У трипільців була своя писемність. Вона створена була на основі звукового алфавіту. Трипільці створили свою систему поглядів на світ, яка має зв’язок з українською і характерна тільки для неї. Трипільці заклали заклали основи українського національного світогляду й витворили ті своєрідні українські традиції, яких немає в інших народів. Трипільці мали великі досягнення в галузі будівництва. Все це свідчить про вплив неолітичних трипільських племен на етногенез українського народу. Матеріальна та духовна культура стоїть найближче до сучасних українців. В деяких дослідженнях є твердження, що в першій половині ІІІ тис. до н.е. на території північного Причорномор’я відбулося зіткнення двох чужорідних людських спільнот – землеробської і кочової, в результаті якої перемогу здобули останні. Це були так звані племена аріїв, які належали до індоєвропейської групи племен, прабатьківщиною яких був Східний Сибір. Вони частково винищили, частково примусили відступити трипільців зі своїх земель і утвердилися у північному Причорномор’ї. Тут на рубежі ІІ-І тис. до н.е. вони розділилися на багато груп і вирушили в подальшу мандрівку з України. Лише на північ від Чорного моря цілою залишилась велика група старих індоєвропейських племен. Серед них, на думку прихильників цієї теорії, і потрібно шукати праукраїнців.
Проти цієї теорії, про прихід індоєвропейців з Азії на територію України, ще у середині ХІХ ст. багато вчених виступили проти неї. М.Грушевський зауважував, що таке твердження не має жодних підстав, а ґрунтується на традиційному уявленні про Азію як прабатьківщину людського роду. Натомість на основі лінгвістичних досліджень вчені дійшли висновку, що ймовірно їх прабатьківщиною була лісостепова смуга, яка простягається в південно-західному напрямі через Східно-Європейську рівнину. У мові індоєвропейських племен виявлено слова, пов’язані із заняттям скотарством, а також назви бджоли, меду, ведмедя. Отже предки українців автохтонні на певній частині своєї території. В період міді-бронзи (ІУ- початок І тис. до н.е.) відбувається диференціація індоєвропейських племен і виділення з них поодиноких народів і мовних груп. Спочатку індоєвропейці поділилися на дві групи: східну і західну. До східної належали племена арійські (іранські та індійські), тракійсько-албанські (предки нинішніх вірмен і албанців), слов’янські і литовські; до другої групи – західної, відносяться грецькі, кельтські та германські. Слов’яно-литовська група займала проміжне становище між арійською і германською, причому найближче вона стояла до арійських племен. Це підтверджено лінгвістичними дослідженнями. Найбільша спорідненість спостерігалась у мовах слов’янських і литовських племен, тому що остаточне їх розділення відбулося приблизно в середині І тис. до н.е. Таким чином, індоєвропейці чи арійці були автохтонним населенням Східної Європи, можна стверджувати, що до них належали і трипільці. Залишки трипільських поселень знаходять не лише на території України, а й поза її межами, зокрема в Німеччині і Скандинавії. Разом з тим знайдені там пам’ятки є набагато молодшими за ті, які відомі в Україні, тобто вони з’явилися там внаслідок розселення трипільських племен. Спираючись на сучасні методи досліджень, а також на основі археологічних знахідок, багато вчених схиляються до думки, що правітчизною індоєвропейців було північне Причорномор’я. Десь на початку ІУ-ІІІ тис. до н.е. розпочинається конфлікт між племенами західної землеробської культури (трипільців) і східної скотарської, що належалт до тієї самої індоєвропейської спільноти. Завоювавши територію поселень трипільських племен, кочівники не асимілювали їх, а навпаки, підпали під їх вплив і стали вести осілий спосіб життя, займатися землеробством ім. ремеслом. Серед багатоманітності землеробсько-скотарських племен Східної і Середньої Європи в ІІ тис. до н.е. виділяються племена культури шнуркової кераміки. Пам’ятки цієї культури знову ж пов’язують Україну з Середньою Азією, Кавказом, а також з егейською культурою. Наприкінці епохи міді-бронзи райони Північного Причорномор’я від Карпат до гирла Дунаю і Кубані опанували кімерійці. Це перший народ Східної Європи, власна назва якого збереглась в писемних джерелах (Геродот). Вони займалися скотарством і землеробством, підтримували торговельні контакти з Кавказом і Середземномор’ям, виготовляли і широко застосовували металеві знаряддя праці і зброю.
Повернімося до вашого «родичання» з Україною, до ваших слів: «Придушуючи в 1919-му Україну, Ленін, утішаючи її самолюбство, прирізав до неї кілька російських областей, які ніколи в історії не входили в Україну: східні й південні території нинішньої України. У 1954-му Хрущов дозвільною примхою сатрапа «подарував» Україні ще й Крим. Але навіть і він не здогадався «подарувати» Україні Севастополь — окреме в СРСР місто центрального підпорядкування». А ви засуджуєте Володимира Вольфовича. Навіщо? «Обнюхайтеся», як кажуть в Росії, щоб визнати один одного. І логіка у вас, як у кожної російської людини, — що моє, те моє, і що не моє — теж моє. І Севастополь, бач, не в Кримській області, і винен сам лише Хрущов, а три Верховні Ради ні при чому. Почитайте Аджубея, шановний Солженіцин, і знатимете, як гнали росіян уже в 50-ті роки в Крим, і як ті люди тікали з Криму, де «картоха нє растьот». І спасибі вам! Ви ж одним із перших серед нинішньої націоналістичної еліти визнали: Ленін у 1919 році придушив і закабалив Україну. Проговорилися
1. Аналіз міжнародних економічних відносин України, Угорщини, Франції та Бразилії
2. Розвиток та розміщення хімічної промисловості України
3. Історія земельного права України
4. Історія прийняття Конституції України
11. Україна в системі сучасних міжнародних відносин та світовому геополітичному просторі
12. Україна в сучасній системі міжнародних відносин
13. Контроль банків України за здійсненням міжнародних розрахунків клієнтів
14. Містами України. Історія. Природа. Мистецтво
15. Історія України
16. Історія держави та права України
17. Загальні питання права власності у відносинах з іноземцями за законодавством України
18. Місце України в глобалізаційних процесах
19. Вільні економічні зони в Україні та міжнародний досвід їх створення
21. М.О. Скрипник - видатний діяч України
26. Регулювання земельних відносин в Україні за новим ЗК України
27. Вивчення новітньої історії України через призму поняття "політична культура"
28. Значення Кримського ханства в історії України
29. Історія України
30. Історія України
31. Історія України. Соціально-політичні аспекти
32. Міжнародні відносини у другой половині 80-х—90-тих рр.
33. Національні і політичні проблеми України у творчості М. Костомарова
35. Побут міського населення наддніпрянської України в 1950-80-х рр. ХХ століття
37. Соціалізм в історії України
41. Діяльність міжнародних економічних організацій в Україні
42. Міжнародна організація праці та її вплив на розвиток соціально-трудових відносин
43. Міжнародні відносини та зовнішня політика
44. Міжнародні економічні відносини
45. Міжнародні науково-технічні відносини у світовому господарстві
47. Підготовка висококваліфікованих спеціалістів у сфері міжнародних відносин
48. Світові макроекономічні порівняння і оцінка місця України в них
49. Україна та міжнародні економічні організації
50. Косовська проблема в міжнародних відносинах
51. Прес-служба Кабінету Міністрів України
52. Заочна форма навчання у вищих закладах освіти Міністерства внутрішніх справ України
53. Взаємовідносини законодавчої та виконавчої гілок державної влади України
57. Роль і місце інвестиційних фондів в економіці України
58. Екологічні проблеми міст України
59. Міграційні процеси та зміни етнічного складу населення України наприкінці XVIII - початку XX ст.
62. Народный депутат Украины (Народний депутат України)
64. Кримінальний кодекс України (Проект криминального кодекса Украины, варианты 1998-2001гг.)
65. Гетьманство України: Богдан Хмельницький (Гетманство Украины. Богдан Хмельницкий)
67. Поліграфічна промисловість України. II роль та перспективи розвитку
68. Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України
69. Господарство України на рубежі 18-19 столітть
73. Інтеграція України до ЄС. Шляхи і перспективи розвитку
74. Закон України Про зовнішньоекономічну діяльність
76. Сутність і види міжнародної міграції робочої сили
77. Економічне районування України
78. Порівняльна характеристика система освіти України та Південної Кореї
79. Основні напрямки зовнішньої політики України
80. Господарське право України
81. Конституційний суд України
82. Поняття, форма та функції Конституції України
83. Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку України
89. Управління фінансами України
90. Організаційна система управління природокористуванням України
94. Вплив російської кризи на економіку України
95. Міжнародна економічна система та її головні елементи
96. Особливості перехідної економіки України
97. Соціально-економічні риси та особливості розвитку економіки України на сучасному етапі
98. Розміщення і розвиток автомобільної промисловості України