|
|
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
 |
|
Соціальні стани в Україні у складі Литви та Польщі |
Забавная пачка денег "100 долларов". 
Забавная пачка "5000 дублей". 
Браслет светоотражающий, самофиксирующийся, желтый. ПланВступ Формування української шляхти Духовенство Селянство в Україні у ХV – XVII ст. Міське населення України Висновок Література Вступ Після розпаду Київської держави і занепаду Галицько-Волинського князівства державно-правовий розвиток на переважній частині українських земель тісно пов’язується з експансією Литовської держави і Польщі. Литовський народ здавна жив біля Балтійського моря. Вони розмовляли своєю мовою, мали своїх князів. Литовські князі перейняли від українців православну віру, переймали українські звичаї. Деякі литовські князі і вельможі знали мову української землі і нею писали свої грамоти. Коли не стало українських князів, литовські князі перейшли на територію України. На першому етапі литовська влада дотримувалася правила “ми старину не рушимо, а новину не вводимо”. Державний устрій і суспільний лад залишався такими ж, як і до входження в Литву. Ці часи тривали недовго. Литва перейшла під польське панування. 1569 року литовські і польські князі з’їхалися у місті Люблині і вирішили, що Польща і Литва об’єднаються в одну державу. Унія Литви з Польщею докорінно змінила історію розвитку, правове становище українських земель, а також і стани самого українського населення. Мета даної роботи – дослідження, визначення і характеристика основних соціальних станів населення України другої половини XVI століття. Формування української шляхти В Польщі люди були не всі ріні, як на Україні, а поділялись на окремі стани: шляхту, міщан, селян і духовенство1. Найвище становище посідала шляхта, тобто пани. Шляхта мала своє військо, свої суди і свої уряди. Шляхтич завжди мав перевагу, людина іншого стану змушена була завжди уступатися. Шляхтичами стали і українські бояри. Як свідчать дослідники, формування шляхетського стану на українських землях тривало у XV ст. і в основному завершилося у XVI ст. З цією метою урядом було вжито ряд заходів, щоб у шляхетському середовищі провести певну санацію, чистку його рядів2. По-перше, у 1522 р. князівська влада прийняла ухвалу про “вивід шляхетства” від бояр; по-друге, у 1528р. було складено списки під назвою “попис земський” які після затвердження їх сеймом, ставали основним документом належності до шляхетського стану; по-третє, у 40-50-рр. XVI ст. проведені люстрації (ревізії) замків і старостів. При їх допомозі уточнено склад шляхти, кількість майна та слуг. “Устава на волоки” 1557 р. відносила до шляхти лише “бояр стародавніх”, а решту повертала до складу станів селянства і міщанства; по-четверте, у 1563 р. було зрівняно становище православної та католицької шляхти. Шляхта мала широкі привілеї та пільги, натомність повинна була служити у війську за власний кошт, сплачувати невеликий грошовий збір за землю. Поступово шляхта завоювала собі право свободи, недоторканості особи й окремого суду. Шляхтич входив до шляхетських корпорацій, так званого лицарського кола, що вирішувало різні питання життя повіту, міг обирати і бути обраним до складу повітових органів управління, а також послів на загальнодержавний (польний) сейм.
Шляхта дістала право вільно розпоряджатися своїми землями, мала великі привілеї у торгівлі. Його життя цінувалось дорожче за будь-чиє. Винному в образі шляхтича відрубали руку1 Виняткові політичні і особисті права перетворили шляхту в гоноровий стан, виробили в неї звичку зневажати селян та рядових міщан. З її вуст щодо нижчих станів все частіше стали зриватися слова “холоп”, “хам”, рабелія” “галган” та інші принизливі прізвиська. При всьому цьому шляхетство було неоднорідне за своїм матеріальним становищем. Умовно його можна поділити на три основні соціальні групи - дрібна шляхта, середня шляхта і магнати. Якщо дрібна шляхта мала у власності від одного до 50 селянських дворів, то магнати – значно більше. Так, наприклад, на початку 40-х років ХVII ст. гетьману Станіславу Конєцпольському в різних воєводствах належало 18,5 тис селянських дворів, а Яремі Вишневецькому – понад 7 тис. селянських дворів2. Українські магнати не тільки багатіли, а й поступово окатоличувалися та ополячувалися. Духовенство Досить впливовим станом українського суспільства цього періоду було духовенство. Його становище протягом ХVI- першої половини XVII ст. змінювалося залежно від ставлення правлячих кіл до українського питання. Православне духовенство у складі Великого князівства Литовського підтримувалося великокнязівською владою і справляло значний вплив на консолідацію українського народу навколо православної церкви. Після Брестської церковної унії 1596р. панівною ідеологічною силою стало католицьке та уніатське духовенство, яке все робило, щоб відтіснити на другий план православне. Православних усунули від участі в управлінні державою, їх не призначали на вищі адміністративні посади на місцях. Духовенство кожної конфесії мало свою матеріальну базу у вигляді феодальних маєтностей. Але перерозподіл матеріальних благ на користь католиків і уніатів, до краю загострив конфесійну обстановку в Україні і став однією з причин селянсько-козацьких воєн кінця ХVI- першої половини XVII ст. За умов посилення католицької експансії православна церква взяла на себе місію політичної репрезентації українського народу, охоронця національних прав і традицій. Селянство в Україні у ХV-XVII ст. У розглядуваний період абсолютну більшість українського народу становило селянство, в його середовищі відбувалися значні зміни і яскраво виражена диференціація. Шляхта завела на Україні кріпацтво і панщину. Селяни за правовим становищем поділялися на державних, бо жили на королівських землях, і приватновласницьких, яки жили на землях феодалів чи церкви. Останніх було більше і за ступенем залежності від феодалів вони поділялися на декілька груп (категорій). До першої категорії селянства можна умовно віднести дворову челядь, які мешкали при маєтках феодалів, працювали під наглядом панських слуг, були людьми безправними і беззахисними. Єдине, що не міг феодал зробити з холопом, так це вбити його1. Поступово, зважаючи на невигідність їх праці, пани наділяли холопів землею й переводили їх у розряд залежних під назвою отчичів. До другої категорії селянства можна віднести так званих селян-общинників та особисто залежних данників.
Селяни общинники об’єднувалися у волоську общину, в який існувало їх право на землю, кругова порука у виплаті данини та відбування загальних повинностей. Община жила за звичаєвими нормами. Волосні та сільські общини управлялися виборними старостами, отаманами, війтами, тівунами. Часом феодали сільську адміністрацію призначали на свій розсуд. До третьої категорії належали тяглі селяни. Вони були приписані до королівських чи великокнязівських фільварків і виконували на їх користь “тяглу” повинність: орали панську землю, засівали королівську ниву, ремонтували греблі, дороги тощо. Тяглі селяни передавалися у спадок або передаровувалися. Кількість селян цієї групи постійно зростала, посилювалась їх експлуатація. До четвертої категорії відносять так званих погожих селян. Ця категорія селян мала особисту свободу, але не мала землі. У зв’язку з цим їх чекала батрацька доля: наймалися до пана, позичали в нього зерно, гроші. Процес закріпачення українського селянства став ще інтенсивнішим після “Волочної” (аграрної) реформи 1557р. За цим актом запроваджувалися однакові земельні податки – для того, щоб збільшити надходження до державної казни. Стала тривалішою панщина: з двох тижнів на рік вона зросла до двох днів на тиждень. За третім Литовським статутом (1588р.) селянин, який прожив на землі пана десять років, набував статус кріпака. Удвічі, з десяти до двадцяти років, збільшувався термін розшуку кріпаків-втікачів. Феодали отримали право продавати, купувати, дарувати, передавати в спадщину, віддавати як заставу, судити і карати селян. Міське населення України Міське населення було організоване на західний кшталт і поділялося на різні соціальні групи. Його верхівку становила міська аристократія – патриціат, до якого входила міська знать і багатії, а в національному відношенні – німці та поляки. Нечисленний, але впливовий патриціат фактично зосереджував у своїх руках всю владу. Другу групу міщанства за заможністю становило бюргерство. Міські жителі були зорганізовані за німецьким зразком у корпорації, серед яких привілейоване становище мало купецтво. Основні категорії міського населення об’єднувалися в цехи: будівельників, шевців, лікарів, зброярів, золотарів тощо. На вершині цехової ієрархії перебували цех майстри, які стежили за якістю продукції, розподіляли повинності й податки. Внизу ієрархічної драбини перебував міський плебс – прості ремісники, дрібні торгівці, селяни. Міщани користувалися самоврядуванням на основі магдебурзького права. Але повну правоздатність мали тільки міщани-католики. Православні українці були зобов’язані проживати в передмісті або в межах певного району міста, позбавлялися можливості брати участь в діяльності органів міського самоврядування, обмежувалися у правах на заняття ремеслами, ведення торгівлі тощо1. Міщани виконували як загальнодержавні повинності (серебщина, подимний збір та ін.), так і встановлені міською владою. Соціально-правове становище міського населення залежало також і від категорії міста, де воно проживало. Так мешканці королівських міст виконували загальнодержавні й міські повинності (рекрутували бранців до королівського війська, будували й ремонтували споруди, утримували адміністрацію та міську варту тощо.
Плюралзм передбача наявнсть певного суспльного далогу, певних агентв та нституцй, механзмв, через як цей далог здйснються. Укранський еклектицизм Aрунтуться не на розматт поглядв можливост хнього вльного вияву, а на деологчнй плутанин (зокрема в голов кожного окремого ндивда) та на тому, що нхто нкого не слуха, не розум , тим бльше, не прагне якось узгодити власну позицю з ншими. У принцип, таке атомзоване, спантеличене, здеградоване суспльство може снувати в подбному стан як завгодно довго, без так званого «соцального вибуху», яким нас однаково нергйно лякають доброзичливц, злостивц. ¶ хн балачки про «вибух» чи (нш «страхи на ляхи») нове «возз'днання з Росю» тльки ховають, наче густа димова завса, реальну полтику наших елт реальний напрямок нашого розвитку: повльне сповзання у третй свт втрату останнх шансв заскочити у вагон першого класу - слдом за Польщею, Литвою чи бодай Румуню. У цей перод нтенсивно трансформац [закнчу свою книжку американська дослдниця] одн покладаються на традицйн совтськ де й цнност, щоб надати сенсу свому життю. ¶нш шукають нових цннсних систем вдповдних наративв, щоб витлумачити сво колективне минуле, примирити себе з тепершнм пдтримати надю на майбутн З ц химерно сумш найрзномантнших культурних систем в Укран, скорш за все, постануть яксь гбридн форми економчного, полтичного, суспльного й культурного життя
1. Стан соціальної галузі України
2. Формування бюджетів фондів соціального страхування України
3. Соціально-економічний розвиток Австрії та Швейцарії
4. У пошуках свого шляху: етнопсихологія, соціально-політична психологія та психологія підприємництваа
5. Соціальний та етнічний склад катакомбного населення
10. Соціально-економічний розвиток Західно-Українських земель у складі Австро-Угорщини у ХІХ столітті
11. Українські землі у складі ВКЛ. Соціально-економічний розвиток Гетьманщини
12. Українські землі у складі Литви і Польщі (середина XIV – перша половина XVII ст.)
13. Державні та недержавні соціальні служби в Україні
14. Соціальна політика в Україні: основні напрями та протиріччя
15. Экономические, социальные и культурные права (Економічні, соціальні та культурні права)
16. Економіка соціальної орієнтації та проблеми її формування в постсоціалістичних країнах
Кружка "Вязанная", синяя. 
Набор детской посуды "Морские животные" (3 предмета). 
Пакеты фасовочные "Экстра" в евроупаковке, 24х37 см (1000 штук), 8 мкм. 17. Антивоєнні оповідання Г.Белля в соціально-історичному та літературному контексті
20. Поняття, система та принципи адміністративно-територіального устрою України
21. Система соціального захисту в Україні
25. Історія України. Соціально-політичні аспекти
26. Політичний та соціально-економічний розвиток Болгарії у 1990–2005 рр.
27. Політичний та соціально-економічний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.
28. Політичний та соціально-економічний розвиток Словаччини у 1993-2005 рр.
29. Політичний устрій та соціально-економічний розвиток Київської Русі
30. Соціальне страхування від безробіття в Україні в 20-ті роки XX сторіччя
31. Соціально-економічний розвиток українських земель наприкінці XIV — у першій половині XVI ст.
32. Соціально-економічні причини першої хвилі української еміграції кінця XIX - початку XX століття
Велосипед трехколесный Moby Kids "Comfort. EVA", цвет: синий. 
Пепельница на ножке "Мэджик", 72 см. 
Карниз для ванной, угловой, белый, 240 см. 34. Українська діаспора як історичне і соціально-політичне явище
35. Соціальні проблеми в романах Дж. Стейнбека "Грона гніву" та "Зима тривоги нашої"
36. Історичні та медико-соціальні аспекти становлення і розвитку вчення про сибірку
37. Міжнародна організація праці та її вплив на розвиток соціально-трудових відносин
41. Соціально-педагогічна робота як нагальна потреба розвитку українського суспільства
42. Політика та соціальний конфлікт
43. Соціальна парадигма та її застосування в освіті
44. Соціальні ролі та особистість
45. Соціально-психологічний клімат в колективі та шляхи його оптимізації
46. Виникнення та еволюція соціальної роботи
47. Масове безробіття в Україні як соціальна проблема
48. Політична соціологія в складі соціологічної теорії - питання та історичний розвиток
Караоке микрофон "Любимые песенки". 
Антистрессовая подушка-турист "КотоПес". 
Зеркало, 27x9x30 см, арт. 22368. 49. Психологічна корекція та соціальна робота з хімічно залежними людьми
50. Соціальна політика та соціальне партнерство
51. Соціальні ролі та професійні знання соціального педагога. Система цінностей соціального педагога
52. Структура системи соціального захисту населення і політики України
53. Тенденції соціально-економічних процесів сучасної України
57. Соціальна система та її структура
58. Свобода совісті в процесі демократизації українського суспільства: соціально-філософський аналіз
59. Нецінові фактори, недискреційна фіскальна політика, соціальний захист. Центральний банк України
60. Принципи формування державних соціальних стандартів та нормативів
61. Соціально-економічна сутність приватизації та її роль у трансформації відносин власності
63. Соціальне становище Запорізького краю
64. Соціально-економічні умови виникнення і розвитку політичної системи суспільства
Дорожный горшок Potette Plus, сине-зеленый. 
Комплект детского постельного белья "Неон" (цвет: синий). 
Игрушечная коляска-люлька. 65. Взаимосвязь соціальной роботи з іншими науками
73. Розвиток соціальної географії в СРСР
74. Історія соціально-економічної географії світу
75. Державна соціальна допомога
77. Пенсійне право як складова права соціального забезпечення
78. Правовідносини у сфері соціального захисту
79. Соціальна обумовленість державної служби
Пазл "Животные Сибири и Дальнего Востока", 55 деталей. 
Точилка механическая, с механизмом автофиксации карандаша. 
Набор маркеров, металлик, 5 цветов. 81. Види пенсій: трудові, соціальні, за вислугу років
82. Мова як символ соціальної солідарності
83. Розвиток української культури та мистецтва у другій половині XIX ст.
84. Соціально-економічний розвиток Київської Русі
85. Соціально-економічні реформи Маргарет Тетчер
89. Художня культура незалежної України: традиції та новації
90. Джейн Ейр Шарлотти Бронте як соціально-психологічний роман виховання
91. Вплив девіантної реклами на сучасних споживачів: соціально-психологічний аспект
92. Соціальний проект: "Сортування сміття в м. Суми"
95. Медико-соціальне обґрунтування системи управління здоров’ям жінок в інволюційному періоді
96. Ожиріння як медико-соціальна проблема
Фоторамка Crystocraft "Бабочка", 10x19 см. 
Набор перьев для каллиграфии, 5 штук. 
Настольная игра "Для тебя". 97. Поєднана дія емоційного стресу і недостатності гонад на стан кісткової тканини та її корекція
98. Міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин
99. Аналіз сучасних підходів до стратегій керівництва персоналом в соціальних службах
