![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Государственное регулирование, Таможня, Налоги
Банковская система Франции |
ПЛАН. 1. Банк Франції. 2. Французські комерційні банки. 3. Ощадні каси Франції. 4. Французські ділові банки. Банк Франії. Банк Франції був заснований в 1880 році за ініціативою Наполеона І і першочергово функціонував як приватне акціонерне товариство. Поступово він почав виконувати функції центрального банку, в часності емісійну, а в 1848 році перетворився в єдиний емісійний центр держави. Лише в 1936 році у відповідності з прийнятим законом Банк Франції перейшов до під контроль уряду, в результаті чого виконавчі органи отримали повноваження назначати керівників основних підрозділів Банку. В 1945 році Банк був націоналізован. Його акціонерний капітал (50 млн фр.) був викуплен на протязі 20 років за високим курсом акцій шляхом обміну їх на 3%-ві державні облігації. Статус державної установи Банк Франції зберігає і в теперішній час. До 1993 року він діяв на основі Уставу 1973 року. В 1993 році був прийнят Закон про Устав Банка Франції. У відповідності з ним Банк Франції розробляє і проводить грошово-кредитну політику в цілях забезпечення стабільності цін і виконує свою місію в межах загальної економічної політики уряду. Для сучасної функціональної структури Банку Франції характерна централізація адміністративної влади в руках керуючого. Він і обидва його замісника призначаються директором Ради міністрів Франціїстроком на 6 років без права відгуку і не можуть займати ці посади більш двох строків. Такий порядок призначення - свого роду гарантія незалежності центрального банку. Керуючий , вік якого не повинен перевищувати 65 років приносить присягу президенту республіки. Керуючий, наділенний широкими повноваженнями і правами, здійснює керівництво Банком Франції, визначає загальні напрямки діяльності всіх його підрозділів. Йогму надано право назначати службовців на всі посади в Банку, за виключенням директора філії Банка - його кандидатуру він може лише запропонувати, а призначає на цю посаду Міністр економіки і фінансів Франції. Функції замісників керуючого Банком чітко розмежені: одни з них відповідають за питання грошової політики, другий - за адміністративні питання. Керує Банком Франції Генеральна Рада, до складу якого входить Рада по грошовій політиці, створена в 1993 році у відповідності з Законом про Устав Банка Франції. Рада по грошовій політиці розробляє напрямигрошової політики і відслідковує динаміку грошової маси та її агрегатів; визначає порядок проведення Банком Франції позичкових, облікових, заставних, валютних операцій, угод з обратним викупом, надання гарантій за даним видами операцій; встановлює параметри політики обв’язкових резервів (базу вирахування, нарми відрахувань). До складу Ради з грошової політики входять Кероючий Банком Франції (председательРади). Два його замісника і шіть висококваліфікованих спеціалістів в області грошово-кредитних проблем, фінансів і економіки, які призначаються Радою міністрів країни, кандидатури яких пропонують представники палат парламенту і Глава Економічної і Соціальної Ради. Строк повноважень кожного члена даної Ради (крім керуючого і його замісників) визначається за жеребкуванням; для двох представників встановлюється строк у три роки, для двох інших- шість рокв і для двох останніх - 9 років.Ч
лени Ради не можуть бути обрані на другий строк, за виключенням лише представників, що здійснюють свої повноваження на протязі трьох років. Рада з грошової політики скликається за ініціативою її голови (керуючого Банком Франції) не меньше одного раза в місяць. Рішення Ради мають силу закону при наявності 2/3 його членів. При відсутності кворума Рада з грошової політики скликається повторно, і тоді рішення може бути прийнято простою більшестю голосів. При рівній кількості голосів “ЗА” і “ПРОТИ” вирішальним є голос голови. В засіданні Ради мають право приймати участь Пем’єр Міністр і Міністр економіки і фінансів, але без права голосу, хоча вони мужуть запропонувати на обговорення Ради будь-який проект рішення. До Генеральної Ради крім членів Ради з грошової політики входять голова Державного Казначейства (що призначається директором ради міністрів Франції) і голова від службовців Банку Франції, обираємий строком на 6 років. Головою Генеральної Ради є Керуючий Банком Франції, який визначає повєстку дня засідань Ради. В компетенцію Генеральної Ради входять розгляд загальних питань управління Банком, в часності кадрової політики і штатного розпорядку; прийняття бюджету Банка і внесення в нього змін; складання та затвердження балансового звіту; розробка проекту використання прибутку; визначення розміру дивідендів, що відраховуються державі тощо. Керуючий Банком Франції має і ряд повноважень, що надаються йому Генеральною Радою; він може самостійно встановлювати порядок інтервенційних операцій і розмір процентних ставок; від імені Генеральної Радикеруючий щорічно представляє президенту Франції звіт про діяльність Банку. Рішеннч Ради, які приймаються простою більшістю голосів, мають силу лише при участі в засіданнях не меньш 7 його членів. При равній кількості голосів “ЗА” і “ПРОТИ” вирішальним стає голос голови. Спецефічним для Генеральної Ради є та обставина, що на його рішення здійснює великий вплив фінансовий інспектор, який призначається Міністром економіки і фінансів і представляє в Банкє Франції керівництво країни. Фінансовий інспектор може приймати участь в засіданнях Державної Ради і має право оспарівать його рішення або настаювати на повторному обговоренні будь-якого питання. На засіданнях Генеральної Ради присутні також 2 аудитора, які призначаються Радою для проведення перевіркифінансових звітів Банка Франції. Організаційна структура Банка Франції представлена центральними підрозділами в Парижі і розгалуженою мережою філій (212) розташованих по всій країні. Кожну філію очолює директор, що призначається Міністром економіки і фінансів за пропозицієюкеруючого Банком Франції. При кожній філії є консультаційний орган - рада, кількість радників в якій (з числа відомих підприємців) складає від 6 до 17 чоловік в залежності від розміру філії. Призначення радників строком на 3 роки виконує Генеральна Рада за рекомендацією керуючого Банком Франції. Радники зобов’язані надавати директору філії інфрмацію про стан та перспективи економічної діяльності в даному регіоні (районі) і давати відповідні рекомендації.
В функції філій входять: випуск банкнот в обіг; обслуговування клієнтури, наприклад по операціях з цінними паперами; організація клірингових розрахунків через розрахункові палати; сбор інформації про діяльність кредитних установ; оцінка банківських ризиків; консультування підприємств за питаннями фінансового аналізу і експертизи; сбор і аналіз економічної і фінансової інформації на регіональному рівні, в часності за допомогою кон’юнктурних обстежень в різних отраслях економіки. Таким чином, організаційна структура, що склалася в Банку Франції, забезпечує виконання покладених на нього задач. Цьому сприяє підвищення ступеня незалежності центрального банка, досягнуте завдяки прийнятому в 1993 році Закону про Уста Банка Франції. Французські комерційні банки. Традеційно до реорганізації кредитних установ в 1984 році, у Франції розрізнялись три категорії цих банків в залежності від строку по депозитно позичкових операціях, розмірів участі у капіталах підприємств і спеціалізації. І група - депозитні банки ІІ група - ділові, фондові, інвестеційні. ІІІ група банки довго- та середньострокового кредиту. Депозитні банки спеціалізувалися на депозитно-позичкових операціях; ділові - на участі в капіталах і управлінні підприємствами, в засновницькій діяльності і довгостроковому кредитуванні; банки довго- та середньострокового кредиту - на депозитно-позичкових операціях строком більше 2-х років. Французські комерційні банки все більше організуються в “туманності” і “архіпєлагі” дрібних і середніх банків (з балансами від 200 млн фр до 10 млрд фр) навколо “ядра”, яке складають або три крупних в національному маштабі банка: Національний парижський банк (Банк насіональ де Парі), Креді Ліоне ат Сосьєте Женераль; або фінансові компанії, глвою яких є інвестеційні банки: Суец або Паріба; або депозитний банк, який за родом діяльності починає тяготіти до інвестеційного, але хоче зберігти і свої депозитні операції - Промисловий кредит Франції і Промисловий комерційний кредит. Зрозуміло, що залишається велика кількість незалежних і доолі крупних банків державних або приватних, але феномен “архіпелагізації” продовжує розвиватися; фактично цей процес концентрації не припинявся з кінця війни, його кульмінацією було злиття в 1967 році Націонильного банку для торговлі і промисловості з Національним парижським банком обліку цінних паперів, потім процес значно прискорився в період націоналізації з 1982 р по 1986р. Не дивлячись на процес приватизації, на державний сектор продовжує приходитись ще значна кількість комерційних банків. З 1946 р. Були націоналізовані Креді Ліоне, Національний банк для торгівлі і промисловості і Національний парижський банк обліку цінних паперів, одночасно в інвестеційних банках з’явилися урядові комісари. В1982 р були додатково націоналізовані ще 39 банків, в тому числі фінансові компанії, бувші інвестеційні банки; в часності, були націоналізовані всі банки, вже належавші “гігантам” або Парижському промисловому і комерційному кредиту або Паріба (Креді дю Нор), це відбувалося по мірі того, як їх баланс починав перевищувати 1 млрд фр.
Вторая из двух вышеупомянутых работ принадлежала перу Херберта Спенсера (Herbert Spenser). [Статья "Essays on State Tampering with Money and Banks" была впервые опубликована в журнале Westminster Review за 1858 г., а затем включена в третий том книги "Essays Scientific, Political and Speculative".] В ней он решительно отверг государственное вмешательство в сферу банковского бизнеса и поддержал идею жесткого применения законов о банкротстве к неплатежеспособным банкам. Спенсер считал, что это оказалось бы достаточным и эффективным средством контроля за сверхэмиссией. Несколько событий, произошедших в 60-х годах, способствовали возобновлению дебатов. Расстройства денежной системы Соединенных Штатов, а также публикация в 1865 г. во Франции книги Купле "Денежное обращение" ("La Circulation Monetaire") породили комментарии журнала Экономист (The Economist). Этот журнал, следовавший традициям Уилсона и редактировавшийся его зятем Уолтером Бэйджхотом (Walter Bagehot), как и раньше, частенько высказывался в пользу плюралистской банковской системы
1. Электронные системы расчетов: розничные банковские услуги
2. Системы регулирования несостоятельности в Англии, Франции, Германии
3. Система подготовки бакалавров в колледжах Франции
4. Диплом Программная система "Аттестации ИТ-специалистов"
5. Диплом-Нейросетевая система для управления и диагностики штанговой глубинонасосной установкой
10. Системы программирования и операционные системы
11. Система складирования в логистической системе
12. Костная и мышечная системы, дыхательный аппарат. Сердечнососудистая система, кровь и кроветворение
13. Коммерческий банк – основное звено банковской системы
15. Банковская система Республики Казахстан: проблемы и перспективы.
17. Российская банковская система после Октябрьской революции 1917г. (Доклад)
18. Банковская система /Украина/
19. Информатизация банковской системы
20. Роль банковской системы в переходный период
21. Банковская система США: от зарождения до образования Федеральной резервной системы
25. Государственное регулирование банковской системы
26. Банковская система Республики Беларусь: проблемы и перспективы развития
27. Банковская система республики Татарстан
29. Банковская система и тенденции ее развития в современных условиях
30. Автоматизированные Банковские Системы (АБС). Разработка системы "Обменный пункт"
31. Банковская система Республики Казахстан: проблемы и перспективы.
32. Банковская система России. Роль центрального банка России
33. Франция в системе общеевропейской интеграции
34. Франция в системе общеевропейской интеграции: геополитический аспект
36. Политическая система Франции и пятая республика
37. Национальное собрание, его полномочия. Партийная система современной Франции
41. Банковская реформа в России и становление современной банковской системы
42. Банковские системы зарубежных стран
43. Банковская система России: кризис и перспективы развития
44. Who’s who в банковской системе России
45. Банковская система Великобритании после 1848 г.
46. История развития централизованной банковской системы Великобритании
47. Денежное обращение и кредитно-банковская система. Денежно-кредитная политика
48. Реформа кредитно-банковской системы 1930-32, 1987-95 и 98 гг.
50. Банковские системы мира. Банковская система Англии
51. Банковская система Республики Башкортостан и ее социально-экономическая роль
52. Современные тенденции развития банковской системы в России
53. Системы и структуры Франции, Германии и Молдовы
57. Банки и банковские системы
59. Банковская система Великобритании
61. Банковская система в РФ. Небанковские организации
62. Банковская система города Владивостока
63. Двухуровневая банковская система
64. ДКБ Банковская Система Республики Казахстан
66. Реструктуризация банковской системы
67. Система международных банковских расчетов SWIFT
68. Современная банковская система РФ
69. Современные банковские автоматизированные системы
73. Экономический анализ кризиса в банковской системе России
74. Общая характеристика банковской системы РБ
75. Банковская система в России
76. Банки и банковская система
77. Кредитно-банковская система и ее развитие в современных условиях
78. Информационная банковская система SWIFT
79. Банковский маркетинг в региональной системе коммерческих банков
80. Становление и развитие денежно-кредитной системы Франции
82. Банковская система России после октябрьской революции
83. География Банковской Системы
85. Информационные системы в банковском деле
89. Основные тенденции банковской системы России
90. Особенности российской банковской системы
91. Понятие и структура банковской системы
92. Проблемы реформирования и стабилизации банковской системы России
93. Развитие банковской системы Республики Казахстан
94. Роль и место Сбербанка России в банковской системе. Основные направления деятельности
95. Российская банковская система в условиях глобального кризиса
96. Структура банковской системы страны
97. Функционирование банковской системы в Республике Беларусь
98. Информационные системы в банковской деятельности
99. Банки и банковская система. Интернет-банкинг. Пластиковые карты