Римське право реферат. Римське право реферати. Шпаргалки на римське право. Римська держава Ё цивЁльне право (шпаргалка)

Библиотека Рефераты Курсовые Дипломы Поиск

Законодательство и право Римское право

Римська держава Ё цивЁльне право (шпаргалка)

Визначення та предмет РЦП. З найдавніших часів люди в процесі своєї життєдіяльності вступають між собою в певні суспільні віїносини, більшість яких регулюється нормами права, і тому відповідно називаються правовими відносинами. Значна частина правових відносин виникає з приводу створення, набуття, відчуження, використання, передачі різноманітного ма йна тощо. Це майнові відносини, які за змістом неоднорідні, і тому регулюються за сучасних умов різними галузями права. В основному майнові відносини складаються між людьми, що не залежать один від одного, тобто між рівними сторонами. Жодна з них не може примушувати іншу до певної поведінки; вони автономні, не підпорядковані одна одній і виступають в обороті як самостійні і рівні між собою. В сучасній науці цивільного права цей спосіб регулювання майнових відносин називають методом юридичної рівності сторін. Якщо майнові відносини виникають між такими рівними сторонами, вони регулюються нормами цивільного права. Отже, поняття сучасного цивільного права можна визначити як сукупність правових норм, що регулюють майнові відносини між учасниками обороту методо й юридичної рівності сторін. Сучасне цивільне право регулює також деякі особисті немайнові відносини. Майнові відносини, що складаються в сфері матеріального виробництва і наступного обороту товарів, транспорту- вання вантажів, будівництва різноманітних споруд та їх ремонту, побутового обслуговування населення тощо, регулюються цивільним правом і називаються цивільно-правовими. Значення цивільного права в житті кожного індивіда, кожної організації та суспільства в цілому надзвичайно велике. Воно є юридичною основою матеріального забезпечення життєдіяльності людей Саме цим пояснюється пильна увага юристів до цивільного права з найдавніших часів і до наших днів. Юрист, який досконало не опанував цивільне право, не може вважати себе освіченим правознавцем. Джерела пізнання римського приватного праваДжерелами пізнання римського приватного права є численні пам'ятки давньоримської та інших культур, археологічні розкопки, нумізматика, папірусологія, книги тощо. На цей час зібрано і систематизовано багато написів (на могилах, будівлях, камінні, дереві, шкірі, посуді тощо), знайдених в різних частинах Римської імперії, внаслідок археологічних розкопок, що істотно поповнило наші знання в галузі римського приватного права.У визначенні хронології правових подій істотну допомогу надає нумізматика. На монетах зазначаються роки правління відповідного правителя, що допомагає визначити дату прийняття того чи іншого закону, едикту чи сенатус-кон-сульту.Немало цікавих відомостей про зміст окремих інститутів римського приватного права, особливо земельної власності, містять папіруси. Велике значення їх полягає в тому, що вони дають змогу судити про реалізацію норм римського приватного права в дійсному житті.Дуже важливою і цікавою пам'яткою права є юридичні та неюридичні твори. Це передусім твори римських істориків, граматиків (Варрона, Феста, Валерія Проба та ін.). Велику цінність мають твори римських письменників III—II ст.ст. до н.е. Плавта і Теренція, які в своїх творах часто торкались правових питань.

Багато цінних відомостей містять твори римських ораторів. Один з них писав про землекористування, інший (Цицерон) багато виступав у судових процесах, дуже яскраво передавав картини римської судової практики. Великий інтерес становлять з цієї точки зору твори Сенеки (І ст. до н.е.). Види конституцій імператорів (рос) Принимают силу источника права с конца 1 века. Виды- эдикты, сод. императивные постановления. Декреты- решения по суд. делам. Рескрипты- толкование законов. Мандаты- инструкции чиновникам по осущ. правосудия и управления. Эдикты и мандаты уходили вместе с принцепсом. Во 2 в. конст. принимают знач. как бы законов. В эпоху доминанта конст.= ед. закон. Конкубінат. Фактичні шлюбні відносини людей, які не могли вступити в законний римський шлюб (різне громадянство чи стан), дістали назву конкубінат. Йшлося про стійке співжиття чоловіка і жінки з наміром утворити сім'ю, а не короткочасний тимчасовий зв'язок, який суворо притискувався з часів Августа (ряд суворих законів, спрямованих на зміцнення моральних підвалин сім'ї, переслідування перелюбства, особливо з боку жінки). Конкубінат практично не мав ніяких правових наслідків Діти, народжені в конкубінаті, не набували імені й статусу свого батька, не мали права на аліменти, не могли стати спадкоємцями після його смерті, не одержували статусу шлюбних дітей, на них не поширювалась батьківська влада. Жінка в таких відносинах не поділяла громадського становища і соціального стану свого фактичної о чоловіка та ін Система римського приватного права. Цивільне право у Стародавньому Римі складалося з трьох систем: цивільне право; право народів; преторське право. Ці три системи в сукупності складали римське цивільне право. Цивільне право Стародавнього Риму — споконвічне, сугубо національне і найдавніше право, що регулювало майнові відносини винятково між римськими громадянами. Воно відзначалося національною обмеженістю, обтяжливим формалізмом, стійким консерватизмом. Римська держава на той час являла собою місто-державу Рим, і дія цивільного права обмежувалася територією Риму, що надавало йому замкнутого характеру. Основним джерелом були Закони XII таблиць, прийняті ще в період становлення республіки (451— 450 рр. до н.е.).Цивільне право не могло довго задовольняти потреби римського рабовласницького суспільства, що бурхливо розвивалося. Його норми перестали відображати соціально-економічні умови рабовласницького ладу, які швидко змінювалися. Вони не забезпечували чіткого регулювання нових майнових відносин, що виникали на руїнах римського тоталітаризму. Цивільне право не здатне було регулювати майнові відносини між римськими громадянами, з одного боку, і громадянами, які проживали за межами Риму, з другого. Однак потреба в цьому зростала, оскільки римляни вели жваву торгівлю зі своїми сусідами. Прийшлося визнати основні цивільні права і за неримлянами, що проживали навколо Риму, за так званими перегрінами. Саме в цей період (III—І ст.ст. до н.е.) Рим розпочав завойовницькі війни проти сусідніх народів, що призвело до підкорення всього Апеннінського півострова, а потім і Середземномор'я.

Місто-держава поступово перетворилося на величезну державу. Підкорені Римом народи мали високий рівень культури, в тому числі і правової, яка виявляла зворотний вплив і на римське цивільне право. Так виникла ще одна система римського приватного права — право народів як різновид римського цивільного права. Воно вигідно відрізнялося від цивільного права: більшою рухливістю, відсутністю обтяжливого формалізму і національної обмеженості, властивих римському цивільному праву. Названі системи існували і розвивалися паралельно, проникаючи одна в одну і взаємно збагачуючись. Право народів було більш змістовним і цивільне право вбираю в себе нові правові ідеї, конструкції, інститути. Системи почали зближуватись, але через деякий час стали безнадійно відставати від вимог цивільного обороту, що бурхливо розвивався. Їхні норми виявилися безсилими, немічними під натиском нових правових явищ, треба було шукати більш ефективні правові засоби і способи. Одночасно з розвитком цивільного права і права народів виникла ще одна система римського цивільного права — преторське право, що склалося в результаті практичної діяльності преторів і деяких інших магістратів. Преторське право регулювало майнові відносини як між римськими громадянами, так і перегрінами, але застосовувалося в разі нездатності регулювання нових відносин нормами цивільного права і права народів. Єманципація. Досягнення сином повноліття, заснування власного дому, сім'ї та господарства не припиняли батьківської влади і не послабляли її. Лише досягнення сином високого громадського становища (посади консула, префекта, магістра) звільняло його від батьківської влади, що, як право однобічне, могла бути і припинена в однобічному порядку — волею батька. Батько своїм волевиявленням мав право звільнити сина з-під своєї влади. Це дістало назву еманципації, форми якої були різноманітні. Внаслідок еманципації син ставав особою свого права, набував повної правоздатності і господарської самостійності, хоча й втрачав спадкові права у своїй колишній сім'ї. Останнє обмеження швидко відпало, проте повністю влада батька не припинялась і після еманципації. Батько зберігав за собою право користування половиною майна сина.Система державного суду. Понятя суду, судового процесу. Здійснення захисту прав і інтересів громадян повністю перейшло до державного суду. Точної дати виникнення державного суду джерела не містять. Проте зрозуміло, що він виникає одночасно з утворенням держави, оскільки є одним із знарядь останньої для утримання в покорі стану рабів. Завдяки розподілу праці охорона інтересів, що зіштовхувалися між собою, окремих індивідів перейшла до рук небагатьох. Функції державного суду на початку виникнення були зумовлені наявністю права публічного і права приватного. Справи, що стосувалися інтересів держави, розглядалися публічним судом. Майнові спори належало розглядати в цивільних судах. Діяльність суду щодо здійснення правосуддя називається судовим процесом, який залежно від характеру справи, що розглядається, поділявся на кримінальний і цивільний. Справи по звинуваченню кого-небудь у вчиненні кримінального злочину розглядалися в порядку кримінального процесу.