![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Зовнішня политика СРСР в післявоєнний період |
Вступ Розділ 1. Зовнішньополітичні орієнтири &quo ;Сталінської епохи&quo ; СРСР 1.1 Поворот до холодної війни 1.2 План Маршалла 1.3 Доктрина Жданова 1.4 Сталінізація країн центрально-східної Європи після другої світової війни та її наслідки Розділ 2. Доктринні засади зовнішньої політики СРСР 1950-1960 роки. 2.1 &quo ;Хрущовський&quo ; погляд на зовнішньополітичні орієнтири 2.2 Доктрина &quo ;Л. Брєжнєва&quo ; Розділ 3. Нові засади зовнішньої політики СРСР - нове політичне мислення 3.1 Криза старої зовнішньої політики Висновки Список використаної літератури Вступ До закінчення другої світової війни радянська зовнішня політика підійшла з базовими доктринальними настановами, які було сформульовано Леніним, а потім оформлено й закріплено в роки правління Й. Сталіна. Її основу становило розуміння історичного процесу як протиборства та зміни суспільно-економічних формацій: капіталізм приречений, на зміну йому неминуче прийде комуністична формація як підсумок розвитку людства. Міжнародні відносини — похідними від цього процесу і являють собою специфічну форму класової боротьби — основної рушійної сили всіх явищ та процесів у міжнародному житті. Класовий підхід передбачав орієнтацію на «світову революцію» та її підтримку Радянським Союзом. СРСР проголошувався оплотом усіх сил миру, демократії та соціального прогресу йому відводилася авангардно-революційна роль у світовій історії, особливе, месіанське призначення. З існуванням старої, капіталістичної формації пов'язувалася неминучість нових війн, отже, запобігання війнам вважалось можливим лише через ліквідацію імперіалізму. З цих фундаментальних витоків радянської зовнішньої політики бере початок відверта несумісність головних принципів, що їх постійно декларувало радянське керівництво, — пролетарського інтернаціоналізму та мирного співіснування держав з різним соціальним ладом. Такий концептуальний дуалізм, утілюючись у практичній політиці, посилював класову двополюсність міжнародних відносин в умовах; коли керівні кола капіталістичних країн і без того скептично ставилися де ідеї «мирного співжиття». Становище загострювалося тим, що тоталітарний соціалізм сталінського гатунку не був схильний до конструктивного міжнародного спілкування. Пануюча в Радянському Союзі психологія «фортеці в облозі», замкненість позбавленого демократії суспільства, ізоляція від інших народів, настороженість і підозрілість, — усе це давало підстави ініціаторам «хрестових походів» проти соціалізму представляти радянську державу як уособлення образу ворога. Досвід формування й діяльності антигітлерівської коаліції під час другої світової війни важко переоцінити: він довів можливість взаємодії держав з різним суспільним устроєм. Проте цю взаємодію навряд чи можна охарактеризувати як стратегію мирного співіснування. Спільні дії СРСР, США, Великобританії та інших союзних держав розгорталися не в мирні часи, а в умовах війни й диктувалися імперативом досягнення спільної мети — розгрому фашистської Німеччини та мілітаристської Японії. У повоєнні роки двоїстість у підході Радянського Союзу до проблем мирного співіснування та пролетарського інтернаціоналізму збереглася й навіть посилилася.
Глибинні зрушення у співвідношенні сил на світовій арені, небувале зростання міжнародної ваги СРСР розцінювалися як сприятливі умови для послідовного втілення в життя ідеї пролетарського інтернаціоналізму та невпинного розширення меж «радянської імперії», створення у Східній Європі й на Далекому Сході єдиного «табору», керованого з Москви. Все це відсувало мирне співіснування на другий план, і воно розглядалося лише як тактичний засіб для досягнення сталінської стратегічної мети — «усунення неминучості війни шляхом знищення імперіалізму». Актуальність започаткованого дослідження зумовлена ще й тим, що існуючі на сучасному етапі наукові праці, присвячені еволюції зовнішньополітичних доктрин керівництва СРСР після другої світової війни, розкривають далеко не усі аспекти такої взаємодії. Це пояснюється певною закритістю архівних документів, які стосуються цієї проблематики, варіативністю двосторонніх стосунків з різними країнами, що вимагає подальшого ґрунтовного, цілісного і об'єктивного дослідження. Мета і завдання дослідження: проаналізувати основні події історії налагодження і розвитку міждержавних взаємин протягом 1945-1991рр., визначити основні закономірності та тенденції становлення стратегічного партнерства та налагодження міждержавних зв’язків. Метою продиктовані основні завдання: висвітлити історико-політичні передумови та чинники налагодження співпраці СРСР з соціалістичними та капіталістичними державами в нових геополітичних умовах, які встановилися після другої світової війни; дослідити основні тенденції процесу становлення і розвитку політичних зв'язків, механізми формування й реалізації відносин та їх трансформацію на рівень стратегічного партнерства; показати місце зовнішньої політики СРСР у структурі міжнародних відносин та значення стратегічних відносин СРСР для забезпечення миру й стабільності у Центрально-Східній Європ та світіі; проаналізувати еволюцію зовнішньополітичних доктрин СРСР з плином часу після другої світової війни. Об'єктом дослідження є історія міжнародних відносин і зовнішньої політики СРСР в нових геополітичних умовах, які встановилися в світі після закінчення другої світової війни і змінювалися протягом років до його розвалу у 1991 році. Предмет дослідження становлять головні напрями та пріоритети зовнішньополітичних відносин між СРСР та країнами «дружніх» та «ворожих» таборів., визначення основних закономірностей і тенденцій зародження та розвитку міждержавних стосунків, їх місце в структурі міжнародних відносин. Методи дослідження. В основу роботи покладено проблемно-хронологічний і порівняльний методи, які дозволили належним чином структурувати дослідження та показати еволюцію зовнішньополітичних поглядів керівництва СРСР. Для проведення всебічного наукового аналізу проблеми також використано такі методи, як системний підхід, структурний аналіз, метод актуалізації, діахронний (метод періодизації). Методологічними засадами послужили загальнонаукові принципи об'єктивності та історизму. Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від 1945 р. до 1991 року. Нижня хронологічна межа знаменує закінчення другої світової війни і становлення зовнішніх зв’язків СРСР з державами світу з точки зору розподілення світу після неї.
Верхня межа означена подіями 1991 року, які завершили існування СРСР. Розділ 1. Зовнішньополітичні орієнтири «Сталінської епохи» СРСР В основоположній промові перед виборцями 9 лютого 1946 р. Й. Сталін так окреслив ситуацію і завдання СРСР на повоєнний період: перемога у війні означає перемогу радянського суспільного ладу, який є більш життєздатним і стійким порівняно з нерадянським суспільним ладом; кризи, катастрофи й війни є наслідком розвитку світового капіталізму, і нові війни є неминучими; Радянський Союз має бути готовим до нової війни й гарантувати свою безпеку за допомогою нарощування економічної могутності (ставилося завдання збільшити виробництво чавуну в 10 разів, виплавку сталі — в 15, видобуток нафти — в 4 рази, і все це протягом найближчих трьох п'ятирічок). Рефреном цього виступу була реанімація трактування мирного співіснування як тимчасового мирного перепочинку перед неминучою сутичкою з капіталістичним оточенням. 1.1 Поворот до холодної війни У ході Великої Вітчизняної війни Радянський Союз поніс колосальні людські й економічні втрати, але його військова й політична могутність, авторитет у світі незмірно збільшилися. Комуністичні партії в ряді західноєвропейських країн увійшли в уряди. Якщо під час війни союзники намагалися переборювати розбіжності в ім'я загальної боротьби з фашизмом, то після катастрофи гітлерівської Німеччини основа для єдності країн - учасниць антигітлерівської коаліції зникла, змінившись взаємною недовірою й підозрілістю. Червона армія перебувала в центрі Європи, а Радянський Союз зштовхнувся з американською монополією на атомну зброю. Принципова протилежність позицій радянської Росії й західних держав виявилася вже у вересні 1945 р. під час зустрічі міністрів закордонних справ СРСР, США й Великобританії. Каменем спотикання стало питання про заключення миру з колишніми союзниками Німеччини. Англія й Америка відмовилися обговорювати мирні договори з Румунією й Болгарією, поки там не будуть сформовані демократичні уряди. СРСР розцінив вимоги Лондона й Вашингтона про проведення вільних виборів у балканських країнах як прагнення привести до влади антирадянські сили. Зіткнення через Болгарію й Румунію, як і бажання Радянського Союзу встановити комуністичний режим у Польщі, остаточно переконало Захід у тому, що Москва вважає зайнятий під час війни регіон сферою свого панування. Крайнє невдоволення західних політиків викликала й радянська політика на Ближньому й Середньому Сході. На Потсдамській конференції Сталін висунув територіальні претензії до Туреччини й наполягав на спільної радянсько-турецькій обороні Чорноморських проток. Мова йшла про приєднання деяких східних районів Туреччини до Вірменії. Навіть Молотов визнавав згодом, що вимога встановити радянський контроль над Протоками «була несвоєчасна, нездійсненна справа». За його словами, «в останні роки Сталін трошки став зазнаватися, і в зовнішній політиці доводилося вимагати те, що Мілюков вимагав - Дарданелли». Спроби натисків на Туреччину тривали в 1946 і 1947 р. Не менше роздратування Заходу викликала допомога СРСР комуністичним повстанцям у Греції.
Вони створюють колгоспи. Колгоспи багатіють. З початком другої світової війни корейські колгоспи купують на свої гроші і дарують Червоній армії танки. Корейська молодь масово йде у вищі навчальні заклади. Вже у післявоєнний час місцеві партійні керівники, занепокоєні домінуванням корейців серед студентства, отримують з Москви дозвіл на їх дискримінацію. КПРС винайшла цікавий «літературний» прийом антисемітської пропаганди. Крім того, що видавалося чимало так званої антисіоністської літератури з підкресленням, що КПРС виступає не проти євреїв, а проти сіоністів (ніби сіоністом може бути китаєць), з однієї газетної статті до іншої, з брошури до брошури мандрує сентенція про те, що євреї, складаючи лише 0,3 % населення СРСР, посідають значно (у 10 — 100 разів) більший, надмірно високий процент серед різних інтелектуальних та взагалі престижних професій та посад. Таким чином досягнення ставилось євреям у провину. Ось якби євреїв було значно більше за оті 0,3 % серед волоцюг, кишенькових злодіїв, ґвалтівників, бандитів, алкоголіків, наркоманів, двірників, прибиральників, малокваліфікованих робітників та селян, — все було б гаразд
1. Внутрішня і зовнішня торгівля. Торгівельні компанії XVI-XVII століття
2. Внутрішня і зовнішня політика Ярослава Мудрого
3. Внутрішня гармонія та психічне здоровя
4. Дії УПА в роки ВВВ і в післявоєнний період
9. Господарство України періоду утвердження капіталізму
10. Розвиток освіти в період Київської Русі і доби козаччини
11. Роль крейдяного періоду у розвитку біосфери
13. Розвиток господарсько-правової науки в період з другої половини 1950-х років по кінець 1980-х
14. Адміністративне право: концептуальні підходи вчених дорадянського періоду
17. Державний та суспільний лад країн Скандинавії у період Середньовіччя
18. Державно-правове становище українських земель в литовсько-польський період (XIV – XVII ст.)
19. Життєвий рівень населення та розвиток культури в УРСР періоду застою (1965–1985 рр.)
20. Культура України періоду феодальних відносин
21. Особливості державотворення та формування бюджетної системи в період гетьманату Павла Скоропадського
25. Російська держава в період кризи кінця ХVІ - початку ХVІІ ст.
26. Становлення авіації та основні шляхи її розвитку в період Першої світової війни
27. Україна в період повоєнної відбудови
28. Аналіз управління в період правління Юлія Цезаря
29. Жiночий одяг періоду середньовіччя
30. Найдавніший одяг на теренах України. Вбрання періоду Київської Русі
31. Анатомічні особливості клубово-сліпокишкового переходу в раньому періоді ортогенезу людини
36. Особливості реконструктивної хірургії травматичних дефектів носа у гострому періоді
37. Фізична реабілітація чоловіків після лобектомії та пульмонектомії в післяопераційному періоді
41. Розвиток батьківської сфери, як особистісної стратегії у період юності і дорослості
42. Державно-церковні відносини в період незалежної України
43. Постсоціологічний період в розвитку соціологічної думки: Ф. Знанецький і Т. Парсонс
46. Фінансовий контроль та його завдання в сучасний період
47. Витрати виробництва в короткостроковому та довгостроковому періодах розвитку підприємства
49. Аргентина
50. Греция: Политика. Искусство. Наука
51. Экономико- и политико-географическая характеристика ФРГ
52. Аргентина
53. Миграционная политика в странах Западной Европы
57. Кредитная политика государства и механизм ее реализации в условиях рынка
58. Налоговая политика в рыночной экономике: формы, тенденции развития
59. Регулирование естественной монополии /тарифная политика в области электросвязи/
60. Бюджетная политика России в 2000 году
61. Налоги: эволюция, определения и формы. Принципы налоговой политики и функции налогов
62. Малый бизнес и налоговая политика
63. Нова економична политика та ии законодавче оформлення
64. Декларации и цели "восточной" политики Анкары
65. Внешняя политика СССР 1939-1941
68. "Военный коммунизм" - вынужденная политика или программный идеал большевизма
69. Экономическая политика Витте
73. Политико-правовые взгляды М.М.Сперанского и политические идеи Н.М.Карамзина.
74. Налоговая политика в ведущих странах мира с развитой экономикой
76. Социальная политика Украины и оценка её эффективности
79. Основы политики Эстонского государства в отношении образования и здравоохранения
80. Документирование кадровой политики
81. Финансовая политика России на современном этапе развития
82. Франклин Рузвельт как человек и политик
83. Политика сильной власти Александра Гамильтона
84. Джордж Вашингтон – человек и политик
85. Внешняя политика России в XVII, XVIII и XIX вв.
89. Аграрный вопрос в политике РСДРП
90. Внешняя политика СССР в 20-30 гг.
91. Внутренняя политика Екатерины II
93. Политика эффективности занятости в СССР при НЭПе
94. Политико-правовые взгляды декабристов
95. Таможенная политика Московского централизованного государства
96. Царствование Николая I: внутренняя и внешняя политика
97. Внешняя политика США во время правления Р.Рейгана