![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Экономика и Финансы
Международные экономические и валютно-кредитные отношения
Державна політика протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом (підсумки 9 місяців 2009 р.) |
Останнім часом у зв’язку з глобалізацією фінансових потоків з національного на міжнародний рівень перейшла боротьба із спробами легалізації капіталів, одержаних від злочинної діяльності - так званим &quo ;відмиванням&quo ; злочинних доходів. При цьому зазначимо, що не всі злочини розглядаються у контексті відмивання доходів. Так, не враховуються злочини, пов’язані з ухиленням від сплати податків. Відповідно до Сорока рекомендацій FA F, визначені ними категорії злочинів - це: участь в організованій злочинній групі та рекет; тероризм, у тому числі фінансування тероризму; торгівля людьми та організація нелегальної міграції; сексуальна експлуатація, в тому числі сексуальна експлуатація дітей; незаконна торгівля наркотичними засобами та психотропними речовинами; незаконна торгівля зброєю; незаконна торгівля речами; корупція і хабарництво; шахрайство; підробка валюти; підробка товарів; злочини проти навколишнього середовища; вбивство, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; викрадення людей, незаконне позбавлення волі та взяття в заручники; грабіж та крадіжка; контрабанда; здирництво; використання підроблених документів; піратство; інсайдерні торговельні операції та ринкові маніпуляції. Світові масштаби відмивання грошей оцінюються Міжнародним валютним фондом в межах 2-5% світового ВВП, що складає близько одного трильйона доларів на рік. Це явище не тільки підтримує життєдіяльність злочинного світу, але й розкладає решту суспільства, оскільки значні фінансові ресурси дозволяють криміналу впливати на економічні й державні структури, проникати до них. З огляду на це, окрім заходів, які вживаються окремими державами, боротьба ведеться й на міжнародному рівні. Особливо активізувалася ця діяльність наприкінці 80-х років минулого століття, коли до неї залучилася ООН (деякі експерти пов’язують активізацію міжнародної протидії легалізації злочинних капіталів із процесом розпаду Радянського Союзу). 8 листопада 1990 р. у Страсбурзі було укладено Конвенцію про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (Україна приєдналася до неї 15.09.1995 р. ратифікувала із застереженнями Законом України від 17.12.1997 р. № 738/97-ВР). У той же період розпочав свою діяльність Базельський комітет з нагляду за банківською діяльністю. У 1989 р. на зустрічі &quo ;Великої сімки&quo ; у Парижі було засновано Групу з розробки фінансових заходів протидії відмиванню грошей (Fi a cial Ac io ask Force o Mo ey Lau deri g - FA F). Сьогодні членство в цій організації мають 31 країна, 2 міжнародні організації, а також понад 20 спостерігачів: 5 регіональних органів FA F та понад 15 інших міжнародних організацій. Основними формами діяльності Групи є розробка та періодичний перегляд рекомендацій з протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом - зазначених Сорока рекомендацій (які, поряд із Вісьмома спеціальними рекомендаціями FA F щодо протидії фінансуванню тероризму, були визнані Міжнародним валютним фондом та Світовим банком як міжнародні стандарти боротьби з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму, а також складання &quo ;чорного списку&quo ; країн, які не протидіють відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом - тобто не впроваджують у національне законодавство та не керуються у регулюванні фінансової сфери зазначеними Сорока рекомендаціями - з наступним запровадженням проти них фінансових санкцій).
Загроза запровадження санкцій FA F проти України сприяла активізації заходів органів державної влади щодо протидії відмиванню злочинних доходів. З 1 вересня 2001 р. набрав чинності новий Кримінальний кодекс, який передбачає кримінальну відповідальність за діяльність, пов’язану з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом (стаття 209 КК України). Важливі механізми протидії отриманню незаконних доходів містить Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг”. На розвиток правової основи протидії відмиванню брудних грошей спрямована і стаття 64 Закону України “Про банки і банківську діяльність” стосовно ідентифікації банками осіб, які здійснюють значні та/або сумнівні операції. 19 липня 2001 р. прийнято Указ Президента України № 532 &quo ;Про додаткові заходи щодо боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом&quo ;. На виконання цього Указу 28 серпня 2001 р. Кабінет Міністрів і Національний Банк України прийняли спільну постанову, згідно якої на виконання Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, органам виконавчої влади, банківським та іншим фінансовим установам доручено керуватися у своїй діяльності Сорока рекомендаціями FA F. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 р. № 386 утворено міжвідомчу робочу групу з дослідження методів та тенденцій у відмиванні грошей та інших доходів, одержаних злочинним шляхом. 28 серпня 2001 р. Кабінет Міністрів України оприлюднив заяву стосовно боротьби з легалізацією (&quo ;відмиванням&quo ;) коштів одержаних злочинним шляхом, у якій зазначено наступне. &quo ;У сьогоднішньому відкритому фінансовому світі з високою мобільністю коштів та швидким розвитком технологій платіжних операцій, засоби для відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, а також їх анонімного захисту в певних країнах чи на певних територіях роблять фінансову злочинність транснаціональною. В Україні прийнято закони, спрямовані на боротьбу з відмиванням таких доходів, запроваджуються сучасні механізми відповідного контролю. У той же час існують численні перешкоди в ідентифікації клієнтів фінансових установ в окремих країнах і на територіях, передусім в офшорних центрах. За останні роки значно зросла кількість країн, фінансові структури яких пропонують фінансові послуги без відповідного контролю чи регулювання. Вони також захищені банківською таємницею. Швидке збільшення кількості таких країн (територій), які не бажають співпрацювати і не беруть участі або беруть лише незначну участь у двосторонньому чи міжнародному співробітництві для подолання фінансової злочинності, посилює конкуренцію між офшорними центрами та ще більш погіршує ситуацію, що склалася на ринку фінансових послуг. Для забезпечення стабільності міжнародної фінансової системи і підвищення ефективності роботи щодо запобігання відмиванню доходів, одержуваних злочинним шляхом, найбільш потужні фінансові центри світу пішли по шляху створення системи всебічного контролю, регулювання та нагляду.
Українська фінансова система також приводиться у відповідність із цими вимогами. Кабінет Міністрів України як Уряд держави, яка є повноправним членом міжнародної спільноти, офіційно визнає Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FA F); основним його завданням у майбутньому буде застосування Сорока рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FA F); країни чи території, які відмовляються співпрацювати з Україною, будуть визначатися за 25 критеріями, доведеними у цих рекомендаціях, і до них будуть застосовуватися певні заходи, передбачені в рекомендаціях; вживатиме вичерпних заходів, спрямованих на імплементацію Сорока рекомендацій у національне законодавство у межах, що не суперечать Конституції України; має намір продовжувати боротьбу з будь-якими формами відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, відповідно до міжнародних вимог та стандартів, а також законодавства України. Боротьба з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, є вкрай необхідною з трьох основних причин. По-перше, такі заходи дають можливість виявляти злочини, спрямовані на отримання &quo ;брудних&quo ; коштів: корупція, наркобізнес, шахрайство, ухилення від сплати податків та інші форми організованої злочинності. По-друге, відмивання доходів сприяє розвиткові міжнародної корупції, що підриває зусилля України, спрямовані на становлення демократичних політичних інститутів та стабільної національної економічної системи. По-третє, боротьба з цим економічним злочином допомагає захистити цілісність української фінансової системи від негативного впливу кримінального капіталу. З огляду на це, Уряд України визначає такі першочергові дії у рамках комплексної програми заходів: посилення контролю за роботою національних органів правопорядку з метою зупинення нелегальних грошових потоків, а також міжвідомчої координації у разі проведення розслідування справ, пов'язаних з відмиванням доходів за допомогою існуючих кримінальних систем; звернення до Верховної Ради України з проханням негайно розглянути законопроекти, що запроваджують нові механізми боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом; застосування рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FA F) щодо ідентифікації країн, де ситуація з відмиванням таких доходів становить серйозну загрозу для України; підтримка дій експертів зазначеної Групи (FA F); спрямування діяльності підрозділів боротьби з наркобізнесом на більш ретельне дослідження аспектів цього виду кримінального злочину у частині, що стосується відмивання коштів, одержаних злочинним шляхом: активізація діяльності регулятивних органів, громадських та приватних структур, пов'язаної із запобіганням відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом; удосконалення процедури інспектування банків органами пруденційного нагляду з метою виявлення ризикованих тенденцій; запровадження ефективних способів виявлення і припинення ризикованих або підозрілих на відмивання злочинних коштів випадків шляхом підвищення рівня фахової та правової підготовки працівників сектору фінансових послуг, ігрових, брокерських та дилерських закладів: продовження роботи щодо удосконалення законодавства з питань захисту інституту свідків і учасників судочинства в боротьбі з відмиванням коштів, одержаних злочинним шляхом: створення умов для роботи компетентних органів інших країн на території України з метою запровадження нових механізмів боротьби з фінансовими злочинами; звернення у разі потреби за допомогою до міжнародних фінансових організацій з питань удосконалення законодавства у боротьбі з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом; створення умов для об'єктивного висвітлення у засобах масової інформації всіх аспектів боротьби з відмиванням коштів, одержаних злочинним шляхом.
Коли назначений реченець минув і Копач, Дмитерко й Ковалюківна знову відмовилися виконати поставлену вимогу, їх справу поставлено під організаційний і судовий розгляд. На внесок бойового референта одноголосно вирішено зліквідувати Копача і Дмитерка, а також і жертву їхньої провокації Ковалюківну, якщо вона після ліквідації двох перших далі продовжувала б диверсію. В виконанні цього присуду зорганізовано на Ю. Дмитерка безуспішний атентат. Копача застрілено. Застрілено також передчасно М. Ковалюківну, котра через уклад ситуації знаходилася в його приязності й піднесла нервовий алярм. Поліція перевела масові арешти, але не відшукавши атентатника, пришила вину деяким членам ОУН, що виконували допоміжну ролю в підготові атентату, або не мали до нього ніякого відношення. Так змонтовано через два роки судовий процес „Ольги Біди і товаришів”, відомий під назвою процесу „ЗОВ-у”. Дещо про роботу і задуми ЗОВ-у Організаційні кадри, що підлягали львівській Повітовій Екзекутиві, не знали, що їхній повітовий провідник Копач почав у липні-серпні 1934 року вести власну політику чи „реорганізацію” і творити з них окрему диверсійну фракцію
2. Державна політика соціального страхування
3. Принципи розробки та оцінки державної політики України
4. Державна політика в Україні
5. Державна політика розвитку малого та середнього підприємництва
9. Вищі державні службовці та політико-адміністративні стосунки
10. Регіональні особливості політики коренізації в Україні (на матеріалах Волині, Київщини і Поділля)
11. Глобалізація сучасного світу – провідна тенденція світової політики
12. Політика США в умовах боротьби за українську державність в 1917-1923 роках
13. Державна молодіжна політика на сучасному етапі
14. Державна промислова політика
15. Стабілізаційна політика в Україні: передумови, фактори, реалізація
16. Налогообложение на Украине (Система оподаткування в Українії податкова політика в сучасних умовах)
17. Учетная политика предприятия (Облікова політика підприємства)
18. Національна політика СРСР в роки перебудови
20. Основні засади зовнішньоекономічної політики України
21. Основні напрямки зовнішньої політики України
25. Кредитна політика комерційного банку
26. Інвестиційна політика банків в Україні
28. Структура наказу про облікову політику та оптимальні шляхи впровадження
29. Аналіз політики із залучення позикових ресурсів та оцінки їх ефективності СНВТОВ "Васильківське"
30. Економіко- і політико-географічне положення України
31. Аналіз змісту та політико-правових наслідків конституційної реформи 2004 року
32. Сучасна мовна політика України
33. Зовнішня політика Англії у XVI-XVIII столітті
34. Зовнішня політика Німеччини в 30-х рр. ХХ ст.
35. Зовнішня та внутрішня політика Філіпа IV Красивого
36. Маргарет Тетчер та її політика в історії Великобританії
37. Мусульманське право (шаріат). Політика Ф. Рузвельта
41. Торговельна політика більшовиків в першій половині 20-х років ХХ ст.
42. Внутрішня політика Людовіка IX Святого
43. Аналіз товарної інноваційної політики заводу "АКВАІЗОЛ"
44. Аналіз товарної політики ВАТ "НВАТ ВНДІ Компресормаш"
45. Аналіз цінової політики підприємства на прикладі ТОВ "Медикор"
46. Маркетингова політика комунікацій
47. Маркетингова цінова політика
48. Товарна політика і комерційна діяльність
49. Удосконалення маркетингової політики на ПП "Конекс"
50. Формування маркетингової товарної політики підприємства (на прикладі ВАТ "Рівне-Льон")
51. Ціноутворення та цінова політика підприємства
52. Економічні ефекти фінансових методів торгової політики
53. Зовнішня і міжнародна торговельна політика
57. Торговельно-промислова палата. Зовнішньоекономічна політика України
58. Дослідження ефективності кадрової політики підприємства
59. Маркетингова політика ПМП "Арконі"
60. Діалектика і проблеми взаємин людини і політики
61. Економічні чинники регіональної політики в Україні
62. Зовнішня політика країн балтії в контексті розширення ЄС та НАТО
63. Лобізм як явище сучасної політики
64. Міжнародна політика і світовий політичний процес
65. Політичні партії, організації и рухи
66. Природа політики
67. Політика великих держав на Близькому Сході
68. Політика як суспільне явище
69. Влада як найважливіший атрибут політики
74. Соціальна політика в Україні: основні напрями та протиріччя
75. Структура системи соціального захисту населення і політики України
77. Митний тариф як інструмент економічної політики держави
78. Сучасна митно-тарифна політика України
80. Бюджетна політика як важлива сфера діяльності держави
81. Грошово-кредитна політика України: проблеми становлення і тенденції розвитку
82. Дивідендна політика підприємства, фінансова звітність про власний капітал корпорацій
83. Сутність бюджетної політики та аналіз її основних напрямків в сучасних умовах
84. Фінансова діяльність та політика держави
85. Фінансова політика та бюджетний процес
89. Грошово-кредитна політика держави
91. Механізм фіскальної політики держави
92. Особливості антиінфляційной політики у США
93. Політика економічного зростання. Економічна кон’юнктура
94. Промислова політика держави
95. Фіскальна політика як засіб регулювання економіки
96. Реалізація права на житло шляхом будівництва
97. Гетьман Іван Мазепа - державний та політичний діяч України
99. Державне управління охороною праці та організація охорони праці