![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Історія природознавства |
Вступ 1. Природознавство стародавньої Греції 1.1 Виникнення античної науки 1.2 Перший (іонійський) етап розвитку давньогрецької натурфілософії. Вчення про перщооснови світу 1.3 Другий (афінський) етап розвитку давньогрецької натурфілософії. Виникнення атомістики. Вчення Арістотеля 1.4 Третій (елініський) етап у давньогрецькій натурфілософії. Розвиток математики і механіки 2. Природознавство стародавнього Риму 2.1 Виникнення природничих наук в стародавньому Римі 2.2 Давньоримський період античної натурфілософії 3. Стан природничої науки в епохи Середньовіччя 4. Значення історичних знань про природознавство для сучасної науки Висновки Список використаної літератури Вступ Перщої в історії людства формою існування природознавства була так звана натурфілософія, або філософія природи. Остання характеризувалася чисто умоглядним тлумаченням природного світу в його цілісності. Вважалося, що в її натурфілософській формі відведена роль «науки наук», «цариці наук», тому що вона є умістищем усіх людських знань про навколишній світ, а природничі науки є лише її складовими частинами. Історія природознавства сягає своїм корінням у сиву давнину, коли люди; на пошуках засобів для існування поглиблювала свої уявлення про оточуючий світ. Це були уривчасті відомості про корисні рослини, про тварин, які були об'єктами полювання або становили небезпеку. Ці відомості постійно нагромаджувалися у зв'язку з прирученням тварин і розвитком землеробства. Перші систематизовані знання про оточуючий світ сформувалися в Давній Греції і Давньому Римі. Вивчення історії природознавства має досить велике значення та актуальне у всі часи та епохи існування цивілізації. Мета нащої роботи – з`ясувати особливості розвитку природознавства в епоху античності та середньовіччя. Головні завдання: розкрити передумови та особливості виникнення ота розвитку природознавства в стародавній Греції; охарактеризувати особливості розвитку природознавства в стародавньому Римі; з`ясувати стан природознавства в епоху Середньовіччя; визначити місце цих знань для сучасної науки. В ході проведеної нами обробки наявної інформації були використані такі методи наукового пізнання об`єктивних закономірностей сучасного світу: історично-ретроспективний, описовий, аналіз та синтез, порівняння, узагальнення. 1. Природознавство стародавньої Греції 1.1 Виникнення античної науки Однак між міфологією і філософією були істотні відмінності. Міф розповідав про те, хто породив усе існуюче, а філософія запитувала, з чого воно виникло. Мислителі Давньої Греції шукали певний перщопочаток, з якого все почалося. Уже в ті далекі часи з'явилися перші уявлення про матеріальність світу. Античні мислителі VI—V ст. до н.е. вважали основою всього сущого воду (Фалес), алейрон — безмежну матерію (Анаксимандр), повітря (Ашксимен), вогонь (Геракліт), атом (Левкіпп, Демокріт). Ця перщостихія, як вони вважали, матеріальна, вічна, саме з неї все виникає. У другій половині VI ст. до н.е. в південній Італії виникла філософська школа, заснована налівлегендарним Шфагором. Близьким за поглядами до піфагорійців був Аякмеон Кротонський (кін.
VI — поч. V ст. до н.е.), лікар, астроном, філософ, засновник анатома і фізіології у Давній Греції. Є дані, що саме він уперше почав анатомувати тварин із науковою метою, що дало йому змогу зробити ряд важливих висновків про роль окремих органів. Він визнавав головний мозок зосередженням відчуттів і мислення та з'ясував роль нервів. Відмінності між тваринами та людиною Алкмеон вбачав утому, що тварини володіють лише відчуттями, а людина не тільки відчуває, а й мислить. Умовою нормального функціонування організму, на думку Алкмеона, с рівновага в ньому «сил» — вологого і сухого, теплого і холодного, гіркого і солодкого тощо. Порушення цієї рівноваги (наприклад, надлищок теплоти) призводить до захворювання. Це вчення мало великий вплив на подальший розвиток грецької медицини. Слід зазначити, що Алкмеон належав до тих, хто визнавав безсмертя людської душі . Емпедокл (490—430 рр. до н.е.) усе різноманіття природи зводив до чотирьох вічних «коренів речей» — вогню, повітря, води і землі, які, сполучаючись у різних комбінаціях і співвідношеннях, дають початок тілам природи. Стверджуючи, що живе утворилося з неживого під впливом природних факторів, Емпедокл не міг погодитися з тим, що шляхом самозародження виникли відразу складні речовини. Він вважав, що спочатку утворилися частини складного, які пізніше випадково поєдналися. Це призвело до появи як гармонійних, так і потворних форм. Останні виявлялися нежиттєздатними і вимирали. Організми з вдалими поєднаннями частин продовжували свій рід, розмножуючись. Отже, уже Емпедокл висловлював думку про етапність розвитку складного, виживання та розмноження більш пристосованих тіл. Живлення і ріст живих організмів Емпедокл пояснював прагненням частин до об'єднання з подібними до себе. Цікаві думки висловив Емпедокл у галузі фізіології та ембріології. Так, він вважав, що слух залежить від тиску повітря, на хрящ вуха, який висить у вусі, як дзвіночок, і коливається при ударі. Головну роль в організмі, на думку Емпедокла, відіграє кров. У наслідок помірного охолодження крові настає сон, а після повного охолодження — смерть. Душа вмирає разом з тілом, оскільки вона є лише кількісним співвідношенням змішаних у тілі елементів. Емпедокл вважав, що зародок утворюється від змішування чоловічого та жіночого сімені, причому стать зародка залежить від температури, за якої він розвивається. Під час розвитку зародка, насамперед, утворюється серце як головний орган життя. Емпедокя стверджував, що рослини утворилися із землі раніше за тварин. На їх ріст впливало тепло землі подібно до того, як на ріст зародка впливає тепло матки. Різноманіття рослин залежить від того, що вони одержують з ґрунту різні елементи. Головною передумовою до вивчення анатомії людини була медицина, зокрема хірургія. У Гомера зустрічаються різноманітні медичні та анатомічні терміни. В «Ілліаді» та Одіссеї» є відомості про лікувальні й отруйні рослини. Розвиток давньогрецької медицини пов'язаний з іменем легендарного Гіппократа (460—377 рр. до н.е.), праці якого є найбільш повним зібранням тогочасних знань у галузі медицини, а також анатомії, фізіології, ембріології.
Гіппократ і його послідовники розвивали уявлення про природні причини захворювань, що залежать від зовнішніх умов, стану організму, способу життя. Гіппократ учив: щоб розпізнати хворобу та лікувати її, потрібно базуватися на безпосередньому спостереженні за хворим і узагальненні досвіду. Учений скерував медицину на шлях наукового дослідження хворого та здорового організму, наголошуючи на тому, що вивчення будови тіла людини є перщоосновою медицини. Гіппократ був творцем учення про чотири рідини тіла — кров, слиз, жовту І чорну жовч, кількісне та якісне співвідношення яких лежить в основі всіх нормальних і патологічних процесів в організмі людини . У книгах, що входять до складу так званого «Збірника Гіппократа» (участь у якому самого Гіппократа встановити неможливо), міститься найбільш повне зібрання знань давньогрецьких лікарів у галузі медицини, анатомії, фізіології та ембріології. Дослідження людського тіла ускладнювалося забороною розтинати людські трупи. Проте анатомічні знання в Греції в часи Гіппократа піднялися на виший щабель, ніж у країнах Стародавнього Сходу. Найкраще був вивчений скелет, а саме: окремі кістки черепа, кістки кінцівок і кістки верхнього поясу. Серед органів черевної порожнини були відомі шлунок, тонкий і товстий кишечник, сальник, нирки, сечовий міхур. Проте про детальну будову цих органів тоді ще майже нічого не знали. Авторам «Похратового збірника» були відомі шлуночки і передсердя серця, півмісяцеві клапани. Вони розрізняли артерії і вени. Головний мозок розглядався як залоза, оточена двома оболонками. Автори збірника виділяли зоровий, слуховий, блукаючий черепно-мозкові нерви, а також плечовий, міжреберний і сідничний спинномозкові нерви. Один з учених висловлює здогадку про зв'язок мозку не лише зі всією нормальною психічною діяльністю людини (мислення, відчуття, емоції, сон), а й із психічними захворюваннями. Ембріологічні погляди Гіппократа і його послідовників викладені в книзі «Про сім'я і природу дитини». Від того, яке сім'я — чоловіче чи жіноче — переважає, залежить стать дитини і подібність до одного з батьків. У батьків з певними набутими вадами можуть народитися цілком здорові діти, хоч в інших випадках дитина може успадкувати хворобу батьків. Навколо плода утворюються оболонки і формується пуповина, через яку зародок дихає. Живлення плода відбувається за рахунок крові матері. Автори цієї книги стверджують;що ергами людського плода поступово формуються протягом 30—42 днів, і пропонують переконатися в цьому, спостерігаючи за розвитком курячого зародка шляхом щоденного розтину одночасно підкладених під квочку яєць . У ІV-ІІІ ст. до н.е. виникає філософські система Платана (427—347 рр. до н.е.), яка залишила глибокий слід в історії філософи і науки: Біологічні погляди Платана, викладені в діалозі «Тімей», формувалися під впливом його загально-філософських поглядів. Життя, на його думку, почалося на Землі з появою людського роду. Творець світу, «деміург», створив людину як найдосконалішу істоту, найбільш наближену до божественного образу. Усі інші види живих істот виникли від людей як їх недосконалі спотворення.
Автор первой белорусской сов. пьесы на современную тему "Красные цветы Белоруссии" (Т-р им. Я. Купалы, 1923) - о партизанах, пьесы "Свадьба" ("Вяселле") (Т-р им. Я. Купалы, 1922) - на материале белорусского фольклора. Лит.: Н я ф ё д Ул., Беларуск? тэатр. Нарыс г?сторы?, М?нск, 1959. В. Н. ГОРБУНОВ, Иван Фёдорович [10(22).IX.1831-24. XI 1.1895(5.1.1896)]-русский актёр, автор-рассказчик, писатель. Отец Г.мелкий фабричный служащий из вольноотпущенных крепостных, мать крепостная крестьянка. Не имея возможности окончить гимназию, Г. с ранних лет занимался репетиторской работой (в т. ч. в семье П. М. Садовского), перепиской бумаг (переписывал пьесы А. Н. Островского; был лично знаком с ним). Написал ряд бытовых рассказов ("Из московского захолустья", "Мастеровой" и др.) и был приглашён участвовать в лит. чтениях журнала "Москвитянин". В 1855 начал лит. деятельность; печатался в "Современнике", "Отечественных записках", "Санкт-Петербургских ведомостях" и др. изданиях. В 1854 дебютировал в Малом т-ре, в 1855 перешёл в Александрийский т-р, где работал до конца жизни; исполнял бытовые эпизодич. роли: Кудряш ("Гроза"), Афоня ("Грех да беда на кого не живёт" Островского). В конце 50-х гг. Г. начинает выступать на эстраде, приобретя в 60-х гг. широкую популярность как выдающийся мастер "живописного рассказывания", автор и исполнитель собств. произв
2. Релігійний фактор в історії Росії
3. Таблиця дат з історії (1917-21)
4. Таблиця дат з історії (1917-21)
5. Історія стиляг. Молодіжна субкультура в СРСР (1950-1960 рр)
9. "Історія Русів” – виразник політичних поглядів автономістів
10. Утворення Скіфії та її політична історія
11. Історія, перспективи розвитку та класифікація стрілецької зброїІсторія розвитку стрілецької зброї
12. Історія виникнення силових видів спорту на Україні укр
14. Освоєння космосу: історія та сучасність
15. Історія розвитку вітчизняних бірж
16. Історія світової банківської системи
17. Історія розвитку анатомії як науки
18. Адвентивна флора Чернігівської області: історія формування та сучасний стан
19. Історія розвитку аудиту. Аналітичні аудиторські процедури
20. Проблеми діловодства на сторінках журналу "Кадровик України"
21. Історія соціально-економічної географії світу
26. Угода сторін як підстава розірвання трудового договору
27. Заголовковий комплекс на сторінках газети "Запорізька Правда"
28. Проблеми вивчення історії української журналістики
29. Мова та історія (розвиток мови)
30. Українські перекладознавці XX сторіччя
31. Історія розвитку української мови
32. Категорія суб’єктивної модальності в історії лінгвістичної науки
33. Історія розвитку баз даних
35. Албано-сербські протиріччя: історія виникнення і шляхи вирішення
36. Афінська держава та стародавня Спарта у стародавній історії та культурі людства
37. Вивчення новітньої історії України через призму поняття "політична культура"
41. Історіографічна традиція Школи Анналів. Друге і третє покоління істориків
42. Історіографія исторії Болгарії
43. Історіографія історії Білорусії
44. Історіографія історії Словаччини
46. Історіософські новації ХІХ ст.
47. Історія Вінниці
48. Історія документування в Давньому Вавилоні. Месопотамія
49. Історія друкарства в Україні
50. Історія західноєвропейського феодалізму
51. Історія збройних сил України
52. Історія Криворіжжя в роки Другої світової війни
53. Історія міжанродних відносин
59. Історія села Бережки Дубровицького району Рівненської області
60. Історія селянського повстання під проводом Івана Болотникова
61. Історія України
63. Історія Франції
65. Кримські татари: історія та сучасні проблеми
66. Маргарет Тетчер та її політика в історії Великобританії
67. Найдавніші часи в історії України
68. Основні етапи історії Київської Русі та Галицько-Волинського князівства
69. Період "руїни" в українській історіографії
74. Роль М.В. Ломоносова (1711-1765) в розвитку природознавства, медичної справи та освіти
75. Соціальне страхування від безробіття в Україні в 20-ті роки XX сторіччя
76. Становлення історіософської парадигми в Стародавньому світі
78. Історія виникнення мобільних телефонів
79. З історії української кухні
81. Основні форми існування етносу в історії української культури ХІV-ХVІІІ століття
82. Історія керамічного мистецтва
83. "Історія русів" - яскравий твір барокової літератури
84. Головні теми жіночої західноукраїнської літератури 30-х років ХХ сторіччя
85. Історія виникнення логістики
89. Управлінське документознавство: історія та сучаний стан в Україні
91. Використання додаткового матеріалу на уроках природознавства
92. Вітчизняна історія в системі підготовки спеціалістів вищої кваліфікації.
93. Історичні джерела й аспекти розвитку методики навчання природознавству
94. Історія становлення та розвитку педагогічних технологій
96. Сучасні технології навчання у викладанні історії
97. Форми організації навчання природознавству в початковій школі
98. Формування знань про тварин в учнів 3 класу на уроках "Я і Україна. Природознавство"
99. Діагностика пізнавальних можливостей учнів у навчанні історії