![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Законодательство и право
Право
Державний лад України в роки Другої світової війни |
Українська самостійна держава Аналіз державного ладу в розглядуваний період включає в себе характеристику Української самостійної держави, яку було проголошено у червні 1941 року у Львові, характеристику німецького і румунського окупаційних режимів і зміни в органах державної влади і управління СРСР і УРСР. Ще до початку війни Німеччини з СРСР один із лідерів ОУН — Степан Бандера — став автором ідеї здобуття незалежності України шляхом використання для цього умов війни. Історичний досвід показав, що без власних збройних сил годі було говорити про незалежність. Спираючись на підтримку ідеолога нацистської партії Розенберга, Бандері вдалося отримати згоду гітлерівського командування про створення у складі німецьких військ українського збройного з'єднання &quo ;Легіон українських націоналістів&quo ;, який мав два підрозділи — &quo ;Нахтігаль&quo ; і &quo ;Роланд&quo ;. Німці планували використати їх у диверсійних цілях, але Бандера вбачав у них основу майбутньої української армії. Гітлерівське командування не мало єдиної думки про майбутнє України. Частина нацистських керівників (Розенберг, Канаріс) передбачала створення самостійної Української держави під протекторатом Німеччини з метою використання українців в боротьбі з більшовиками. Друга частина (Борман, Гебельс), яку підтримував і Гітлер, відносила слов'ян до другого сорту і стояла за знищення українців і заселення українських земель німецькими колоністами. 30 червня 1941 року в щойно захопленому Львові без узгодження з німцями ОУН-Б проголосила відновлення Української самостійної держави. Було створено уряд — Українське державне правління, який очолив Ярослав Стецько. Вищим органом держави стала Українська Національна Рада, на чолі з колишнім головою уряду ЗУНР Левицьким. Цю державу благословив авторитетний митрополит греко-католицької церкви Андрій Шептицький. Бандера і його прибічники розраховували на те, що німецьке командування скоріше визнає Українську державу, ніж піде на конфронтацію з українцями на початку війни. Але німецьке командування прореагувало на цей факт вороже. С. Бандеру і Я. Стецька викликали до Берліна і поставили умову негайно скасувати рішення про утворення Української держави. Після відмови зробити це, С. Бандеру, Я. Стецька і понад 300 їхніх прибічників (членів ОУН-Б) було заарештовано і кинуто до концтабору &quo ;Заксенгаузен&quo ;. У жовтні 1941 року члени ОУН-М намагались відновити діяльність Української Національної Ради у Києві. Але гітлерівці жорстоко розправилися з ініціаторами і цієї акції. 40 членів ОУН-М було розстріляно. Ця відчайдушна спроба відродження української державності знову показала пагубність орієнтації на підтримку визвольної боротьби зовнішніми силами. Бандерівці, збагнувши, що Німеччина розглядає Україну лише як колонію, перейшли до партизанської боротьби з гітлерівцями. Вже наприкінці 1942 року численні партизанські загони, якими керували оунівці, об'єдналися в Українську Повстанську Армію (УПА). Її командиром став офіцер реформованого &quo ;Нахтігалю&quo ; Роман Шухевич. Він зумів створити професійну партизанську армію, яка фактично контролювала майже всю територію Західної України.
В 1943—1944 роках під контролем УПА на Волині була проголошена Колківська Республіка, де функціонувала українська цивільна та військова влада. Німці боялися потикати в цей район навіть носа. Програма боротьби УПА спрямовувалась як проти фашистів, так і проти більшовицького режиму. Коли розпочався наступ Червоної Армії на захід, УПА вступає в сутички з радянськими військами. У серпні 1944 року за ініціативою ОУН-Б під Самбором таємно зібралися делегати різних політичних партій (за винятком ОУН-Б) і представники східних українців і утворили Українську Головну Визвольну Раду, головним завданням якої була боротьба за самостійну Україну. В тилу Червоної Армії розгорнулася справжня партизанська війна. У селах поряд з Радами нелегально діяли національно-державні структури ОУН (кущові, районні, окружні, крайові проводи), які опирались на УПА. За офіційними даними оунівці вчинили 14,5 тис. диверсій і терористичних актів, знищили біля 30 тис. партійних і радянських робітників, а також військовослужбовців. Це, в свою чергу, призвело до масових репресій НКВС проти західноукраїнського населення. Знову ж таки, за офіційними даними, до Сибіру було депортовано 213 тис. чоловік. Траплялося, що цілі села за підтримку оунівців відправляли в концтабори. Окупаційні режими Німеччини і Румунії Ще у XVIII столітті король Прусії Фрідріх II у своїй книзі &quo ;Історія мого часу&quo ; писав, що Україна як найбагатіша частина Російської імперії мусить стати предметом особливого інтересу для німців. З приходом до влади нацистської партії цей інтерес почав втілюватися у життя. Згідно з расовою доктриною усі слов'яни були віднесені до людей другого сорту і їх роль зводилася до того, щоб служити німецькій расі. В планах гітлерівців Україна була першочерговим об'єктом німецької колонізації. Після окупації України її територія була розбита на декілька адміністративних одиниць. Найбільша з них називалася &quo ;Рейхскомісаріат Україна&quo ; і охоплювала Волинь, Полісся, Правобережжя, частину Полтавщини і Запоріжжя. Рейхскомісаріат поділявся на шість генеральних округів: Волинь — Поділля, Дніпропетровськ, Житомир, Київ, Крим і Миколаїв, які в свою чергу поділялися на округи і райони. Рейхскомісаріат очолювала цивільна німецька окупаційна адміністрація, якою керував Е. Кох. Столицею рейхскомісаріату було м. Рівне. Для охорони громадського порядку була створена поліція, яка складалася з місцевого населення. В липні 1941 року Буковина була окупована румунськими і німецькими військами. 19 липня Антонеску видав &quo ;Маніфест про приєднання Північної Буковини до королівства Румунії&quo ;. Була утворена провінція Буковина з румунським губернатором на чолі. Галичина, як окремий дистрикт, була приєднана до Генерального губернаторства Польщі. Частина Південно-Східної України, в тому числі й Одеса, були також передані Румунії. Ця територія називалася Трансністрія. Північно-східні прифронтові території України (Чернігівська, Сумська, частина Полтавської, Харківська, Сталінська, Луганська області) передавалися в управління військовій адміністрації. Тут були створені оперативні тилові райони, на чолі яких стояли коменданти.
На селі німці відновили посаду старости. Для забезпечення жорсткого контролю за населенням вся територія України поділялася на три адміністративні зони. Перша, евакуаційна зона, відносилася до фронтового району. Населення цієї зони підлягало примусовій евакуації. В другій зоні населення міст і сіл могло вільно пересуватися тільки вдень. У третій зоні існував спеціальний окупаційний режим з комендантською годиною. На всій окупованій території була введена сурова система реєстрації населення. Вводилася обов'язкова примусова праця. За незначні порушення трудової дисципліни могли відправити в концтабір. Жорстокість політики нацистів в Україні не знала меж. За роки окупації тут було знищено близько 6 млн. цивільного населення та військовополонених, депортовано на примусові роботи до Німеччини 2,5 млн. чоловік. Фактично була знищена економіка України. Порівняно з німецькою румунська окупація була ліберальнішою. На окупованій території була дозволена вільна торгівля, але румуни жорстоко придушували будь-які прояви українського націоналізму. Возз'єднання з УРСР Закарпатської України 28 жовтня 1944 року Радянська армія звільнила від фашистських окупантів Закарпатську Україну. На звільненій території розгорнувся масовий рух за вихід Закарпатської України з Чехословацької Республіки і приєднання її до УРСР. На місцях створювалися народні комітети, які стали тимчасовими органами державної влади. 26 листопада 1944 року в Мукачевому відбувся І з'їзд народних комітетів Закарпатської України. На порядку денному стояли такі питання: 1) визволення Закарпатської України від німецько-угорських окупантів; 2) возз'єднання Закарпатської України з Україною; 3) наділення селян, робітників і службовців землею та лісом; 4) вибори Народної Ради Закарпатської України. З'їзд прийняв Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з Україною і вихід зі складу Чехословаччини. Обрана на з'їзді Народна Рада Закарпатської України 27 листопада 1944 року сформувала свій уряд у складі Президії Народної Ради та її уповноважених з таких питань: внутрішніх справ і державної безпеки; комунального господарства; фінансів; землеробства; промисловості та торгівлі; юстиції; освіти; комунікації; охорони народного здоров'я; соціальної опіки. У лютому 1945 року декретом № 40 створено при Народній Раді Планово-економічне бюро, а декретом № 41 — Рахунковий відділ Народної Ради Закарпатської України. Головою Народної Ради обрали І. Туряницю, заступниками голови — П. Сову і П. Лінтура. Місцевими органами державної влади, відповідно до адміністративно-територіального поділу, були окружні, міські та сільські народні комітети. Сільські та міські народні комітети обиралися безпосередньо мешканцями села чи міста на загальних зборах, окружні — делегатами сільських народних комітетів даного округу. Виконавчим органом місцевого народного комітету стала його президія. Міста Ужгород, Мукачеве, Берегове, Севлюш, Хуст вважались окремими адміністративними одиницями, і Народні комітети цих міст були підзвітними у діяльності безпосередньо Народній Раді Закарпатської України. Народна Рада і народні комітети обиралися на термін до остаточного розв'язання питання про возз'єднання Закарпаття з Україною.
На жаль, зовнішні вияви тієї широко розгорненої дії ОУН на ПЗУЗ не були відмічені тогочасною українською пресою так, як діяльність ОУН в Галичині, бо польська влада забороняла друкувати будь-які інформації про революційні виступи на Волині й Поліссі, а підпільна українська преса („Сурма”, „Розбудова Нації”, „Український Націоналіст”, „Бюлетень КЕ ОУН на ЗУЗ”) на той час уже не появлялася. Але вже сам факт, що саме на Волині й Поліссі, в роки другої світової війни, зродилася й досягла перших імпозантних розмахів Українська Повстанська Армія, свідчить про ту велику підготовку до національної революції, проведену в обговорюваному нами періоді. ТРИ ВЕЛИКІ ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ НА ВОЛИНІ[284] Рівенський процес проти 13 костопільців в січні 1937 року [Великі політичні процеси на Волині в 1937 році почалися розправою перед рівенським окружним судом дня 12 січня 1937 року проти селян з костопільського повіту. Акт обвинувачення закидував підсудним, що вони вели діяльність ОУН на терені повіту та підпалили кйгька домів у Костополі та Деражні
1. Українське питання в політиціпольського еміграційного уряду та підпілля в роки Другої Світової війни
2. Антифашистський рух опору на Хмельниччині в роки Другої світової війни
3. Державний лад України при НЕП
4. Радянський військово–морський флот в роки Другої світової війни
5. Військові події на території України у роки Першої світової війни
10. Друга світова війна 1 вересня 1939 – 2 вересня 1945
12. Засади конституційного ладу України
14. Великобританія після Другої світової війни
15. Діяльність ОУН до початку другої світової війни
16. Друга світова війна: бойові дії та опірний рух
17. Політичний розвиток України в другій половині XVII ст
18. Соціально-культурний розвиток України у другій половині XIX сторіччя
19. Вплив другої Світової війни на долю народів Азії та Африки
20. Управління керівним персоналом у сфері державної служби України
21. Автоматизована система Державного казначейства України
25. Місце України в світовому сільському господарстві. Шляхи переходу до ринкової економіки
26. Українська повстанська армія і збройні формування ОУН у Другій світовій війні
27. Світова торгівля в умовах глобалізації. Позиції України на світовому ринку
28. Місце України в світових рейтингах
29. Iсторія виникнення та становлення державності України: 20 ст
30. Культура України в 30-х рока
33. 3 найбільш визначні події у економічному (зовнішньоекономічному) житті України у 2004 -2005 роках
34. Фінансова складова діяльності Погребищенського відділення ВАТ "Державний ощадний банк України"
35. Тваринний і рослинний світ України
41. Авіація Великої Британії у Другій світовій війні
44. Економічне становище України в роки Хмельниччини
45. Культура України другої половини XVIІ-XVIII ст.
46. Нові тенденції у культурному та духовному житті України в роки незалежності
47. Початок державного відродження України у 1917–1920 рр. Пошук оптимальних моделей державотворення
49. Світовий уряд. Масони в Україні
50. Український національний рух напередодні Першої світової війни
51. Українське бароко як явище світової культури
52. Державна агенція промоції культури України
58. Федералізм чи унітаризм: перспективи розвитку державності України
59. Державно-церковні відносини в період незалежної України
60. Валютна система: України, світу, та Європи
61. Державний бюджет і бюджетна система України в умовах виходу з фінансової кризи
62. Загальна характеристика права користування рослинним світом України
63. Різноманіття тваринного світу України
64. Державне регулювання паливно-енергетичного комплексу України
66. Атомна енергетика України і РПС
67. ПОДАТКИ ТА ПОДАТКОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ
68. Конституционный Суд Украины (Конституційний Суд України)
69. Політичні права і свободи громадян України
73. Історія України
74. Історія соборності України
75. Господарство України на рубежі 18-19 столітть
76. Період гетьманщини України
77. Походження людини та її поява на території України
78. Антифеодальні виступи селян в Україні у другій половині XVI – першій половині XVII ст
79. Воєнні дії на території України 1914-1916 рр.
80. Інтеграція України до ЄС. Шляхи і перспективи розвитку
81. Закон України Про зовнішньоекономічну діяльність
82. Основні засади зовнішньоекономічної політики України
83. Світова продовольча проблема
84. Економічне районування України
85. Порівняльна характеристика система освіти України та Південної Кореї
89. Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку України
91. Проект кримінального кодекса України
93. Сбалансованість бюджета України
95. Організаційна система управління природокористуванням України
97. Використання трудових ресурсів Західної України