![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Соціалізм в історії України |
КУРСОВА РОБОТА «Соціалізм в історії України» Зміст Вступ Розділ І. Соціалістичні та комуністичні ідеї. 1. 1. Соціалізм у новітній українській політичній думці 1.2. Предки з ХІХ ст.: соціалізм Драгоманова 1. 3. Михайло Грушевський: якої України ми хочемо? Розділ ІІ. Націократичні ідеї 2.1. Микола Міхновський — романтик української iдеї 2.2. Головнi iдеї чинного нацiоналiзму Дмитра Донцова Розділ ІІІ. Класократична версія Розділ ІV. Ліберальна ідея в Україні Висновок Література Вступ П’ятнадцять років існує наша нова держава. Проте й досі Україна не набула чітких ознак сучасної цивілізованої країни. Чи не єдиною характерною рисою національного розвитку стала глибока криза, що охопила усі сфери життя. Основні джерела її походження — це відсутність державної стратегії, концептуальна безпорадність, невиразність політичної тактики державотворення. Країна дедалі втягується у незалежність, не маючи адекватної сучасним реаліям політичної філософії. Владна надбудова над суспільством — Левіафан держави — постає в Україні поза традиціями національної державницької думки ХХ століття, історичним та сучасним досвідом європейських демократій. Конструювання української держави здійснюється непублічними, келійними засобами, у віддаленості від суспільного загалу. При цьому горішня влада спирається переважно на колишній груповий, по суті недержавницький досвід, кланово-корпоративне розуміння національних інтересів. На жаль, автори наявних публікацій з проблематики державотворення, що з’явилися в Україні протягом останніх років, здебільшого лише доводять світовому співтовариству, українському суспільству, а подеколи й самим собі історичну неминучість та значущість самого факту появи на політичній мапі світу незалежної України. Такі книги легко впізнати навіть за стилістикою — вони вкрай обтяжені історико-філологічним романтизмом, урочисто-епічними інтонаціями. Держава сакралізується, панує риторика самозвеличення. Такі поняття, як громадянське суспільство, демократія, самоврядування, легітимність, права людини опиняються на периферії уваги. Утім, чи можливо «розбудувати» державу лише на абстрактних обґрунтуваннях патріотичних почуттів, чи достатньо обмежитися успіхом в оприлюдненні патріотизму у власній хаті, при цьому щоразу зазнаючи невдач у розв’язанні нагальних внутрішніх проблем та у відстоюванні національних інтересів на міжнародній арені? Протягом століття основними засобами у визвольних змаганнях українців були пошук зовнішніх союзників, підлаштовування під чужі інтереси та геополітичні сценарії. Українським керівним елітам, як звикле, бракувало здатності згуртовуватись на основі загальнонаціональної державотворчої перспективи, бажання і вміння усвідомити об’єктивні національні інтереси, зрозуміти суспільні очікування задля того, щоб спрямувати розвиток нації у річище нормального, гідного людини життя. Розділ І. Соціалістичні та комуністичні ідеї. 1. Соціалізм у новітній українській політичній думці Чи на щастя, чи на жаль, у ХХ столітті в Україні найвпливовішою ідеологією був соціалізм. Від перших спроб утворення політичних партій у наддніпрянській Україні на самому початку сторіччя, через визвольні змагання 1917–1922 рр.
аж до краху СРСР, всі українські (і псевдоукраїнські) уряди в Наддніпрянщині були соціалістичними. Інтеґральний націоналізм Донцова в підрадянській Україні ніколи не мав значного впливу. Консерватор Липинський на своїй батьківщині був лише самотнім голосом у пустелі. У часи Центральної Ради проблеми «буржуазних» міністрів, яка так турбувала російський Тимчасовий уряд на початку його існування, просто не було, оскільки практично не було несоціалістичних українських політичних діячів у Києві. Соціалізм — спроба моделювання не держави, а самого суспільства за допомогою держави. У цьому сенсі державі відводиться роль інструмента для зламу старих структур. Та в самому своєму осерді соціалістична ідеологія не пропонувала нічого конструктивного для моделювання майбутньої держави. Вважалося, що армія, поліція — це інструменти класового поневолення, досить знищити старі структури державності й самі по собі зникнуть усі суспільні напруги. Це — класична ідеологічна система ХІХ ст. Культ соціалістичного інтернаціоналізму в Україні призвів до того, що чимало українських соціалістів боялися навіть думати про моделювання майбутньої української державності, оскільки перебували під постійним тиском — як внутрішнім, так і зовнішнім. Українські та російські соціалісти стояли на засадничо різних позиціях. У програмах українських соціалістичних партій важливе місце займали вимоги національно-територіальної автономії. Саме ці вимоги викликали шалений опір російських соціалістів, які традиційно сприймали Україну як невіддільну частину Росії. Тому так легко записували українців до стану контрреволюціонерів, дрібнобуржуазників тощо. І як наслідок — українці почали на всі боки відхрещуватися від звинувачень в сепаратизмі, самостійництві й лякатися навіть тіні незалежної української держави. Навіть такий радикально націоналістично настроєний український політичний діяч, як Микола Міхновський, писав у своєму проекті програми Української Народної партії (цей проект стане основою виникнення у 1917 р. Української партії соціалістів-самостійників) про «чистий світлий храм соціалістичного устрою» і декларував солідарність українців з «іншими знедоленими народами» . Симптоматично, що студентська група, яка спершу взяла за свою ідеологічну платформу положення радикальної націоналістичної праці Міхновського «Самостійна Україна», пережила еволюцію до ортодоксального марксизму. Після розколу Революційної української партії (РУП) у 1904 р. більшість її членів відхилила всі національні вимоги й увійшла в РСДРП як автономна частина під назвою Українська соціал-демократична спілка, щоправда, зі своїми партійними органами керівництва, але уже без власної платформи. Більш «націоналістична» решта цієї групи, яка у 1905 р. переорганізувалася під назвою Українська соціал-демократична робітнича партія, у 1906 р. виявила бажання увійти до РСДРП, запропонувавши проект, у якому погоджувалася з усіма пунктами програми РСДРП і тільки в кінці, уже в примітках, висунула вкрай мляву, невиразну вимогу українських соціал-демократів навіть не до автономії України, а тільки мати право ставити й обговорювати це питання в рамках загальноросійського політичного руху.
Це, звісно ж, викликало категоричну відмову більшовицького центру на чолі з Леніним. Об’єднання не відбулося через нібито «дрібнобуржуазнo-націоналістичний характер» партії, як тлумачиться у повному зібранні творів Леніна. Насправді ж тільки повна відмова від будь-яких національних державницьких вимог («дрібнобуржуазності») могла бути підставою до входження у більшовицьку партію. Українці на початку століття являли собою класичний приклад соціально-некомплектного народу, тобто народу, де чужа домінація отримала структурний характер у тому сенсі, що навіть на територіях, де дана група складала переважну більшість населення, майже всі визначальні ролі в суспільному розподілі праці, крім найменш престижних, були зайняті представниками інших народів. Після Валуєвського циркуляра 1863 року та Емського указу 1876 року підросійські українці не мали леґального доступу до рідномовних школи та літератури. І навіть у невеликих містах, де у 1870 році міщани розмовляли місцевими українськими говірками, на початку століття «переважала мова російська або суміш російської й української». Навіть у 1917 р. українці ще були переважно селянським народом, мало втегненим у індустріальний розвиток свого краю. Профспілки та робітничий клас були російськомовними. Так само міська торгівля та панський маєток. «Безбуржуазність» — ось те ключове слово, яке домінувало на той час в українській політичній думці. У 1909 році один український активіст говорив, що український рух був слабосилим саме через відсутність української буржуазії. А В.Винниченко у 1917 році вихваляв «безбуржуазність» як чинник єдності народу в змаганні за соціальну і національну справедливість 8. Усі українські політичні діячі визнавали це доконаним фактом. Лише Ленін стверджував, що кожна нація має пролетарські і капіталістичні (себто ворожі, такі, проти яких соціалісти повинні боротися) елементи. По суті, ця ленінська теза була не що інше, як політичне шахрайство. Він собі дозволив визначати, що є «буржуазним» серед чужого народу, таким чином виправдовуючи втручання у внутрішні його справи та необмежене насильство проти таких елементів. Предки з ХІХ ст.: соціалізм Драгоманова Оскільки велика тінь ХІХ століття у формі ідей Михайла Драгоманова була найважливішим соціалістичним конкурентом марксизму у ХХ ст., очевидно, потрібно починати саме з нього. Хоч якось у листі до дочки Драгоманов написав, що «для правильного розвитку народів їм треба мати державну незалежність», публічно він завжди відстоював федерацію рівноправних слов’янських народів. Напевне, при повній відсутності навіть української народної школи будь-яка ідея повної незалежності України мала б видаватися безнадійно утопічною. Для Драгоманова національна проблема стояла нарівні з соціальною. У 1880 році він разом з М.Павликом та С.Подолинським опублікував у «Громаді» напрочуд чітку й стислу програму, яка моделювала майбутню українську державність. Саме вона була впливовою аж до кінця Української Народної Республіки. Власне, ця програма й стала ідеологічним її підґрунтям, обумовила первісні успіхи, але й значною мірою спричинилася до її невдачі Як відзначав Іван Лисяк-Рудницький, учений, який взагалі акцентував увагу на домінуванні ліберальних моментів над радикальними і соціалістичними в драгоманівській політичній теорії, в центрі візії Драгоманова був анархосоціалізм П.-
Стаття: «Перед новими завданнями», стор. 6. 54 [52] Д.Дорошенко. Мої спомини про недавне-минуле. Частина 1, Львів, 1923, стор. 16. 55 [53] Maurice Paleologue. An Ambassadors Memoirs. London, 1923, том І, стор. 213, 214. 56 [54] О.Лотоцький. «Сторінки минулого», частина третя. 1934, стор. 279. 57 [55] Євген Чикаленко. «Щоденник» (1907-1917). Львів, 1931, сторінки: 448,453,484. 58 [56] Д.Дорошенко. «Мої спомини про недавне минуле», частина 1. Львів, 1923, стор. 14. 59 [57] В.Винниченко. «Відродження нації», частина І. Київ-Відень, 1920, стор. 37,38. 60 [58] Дивись: «Нова Рада», Київ, 16 травня 1917, ч. 29. Цит. за ВСВУ, з 25 листопада 1917, стор.756. 61 [59] В.Винниченко. «В чем наша сила?», журнал «Украинская Жизнь». Москва, липень 1915 р. 62 [60] П.Стебннцький. Украина й Украинци. Петроград, 1917, стор. 42-43. За В.Дорошенком. ВСВУ, з 25 листопада 1917, ч. 178. 63 [61] Осип Гермайзе. Матеріяли до історії українського руху за світової війни. «Український Археографічний 3бірник», том перший. Київ, 1926, стор. 271-354. 64 [62] Діяльність «Союзу Визволення України» здобула собі поважні симпатії на Україні. В квітні 1915 р. відбулася в Києві нарада діячів українських соціялістичних організацій, яка вповні одобрила діяльність і політичну позицію СВУ та її самостійницьку плятформу
1. Вивчення новітньої історії України через призму поняття "політична культура"
2. Найдавніші часи в історії України
4. Громадянська освіта та формування національної свідомості на уроках історії України
5. Соціальний портрет молоді України: структура цінностей та потреби
9. Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України
10. Місцеві бюджети України: становлення, роль в соціально-економічному розвитку регіонів
11. Соціально-економічні риси та особливості розвитку економіки України на сучасному етапі
13. Депозитні операції банків на фінансовому ринку України (за матеріалами АТЗТ "АК ПРОМІНВЕСТБАНК")
14. Соціальна інфраструктура України
15. Історія земельного права України
16. Політичні і національні звичаї та традиції України як фактори соціального регулювання
17. Соціальні, економічні та культурні права громадян україни. Право на працю і відпочинок
18. Вищі спеціалізовані суди. Верховний суд України
20. Історія збройних сил України
21. Історія прийняття Конституції України
25. Польський соціалістичний рух на Правобережній Україні (ІІ пол. ХІХ-поч. ХХ ст.)
26. Соціальне походження промислової буржуазії України в XIX столітті
29. Федералізм чи унітаризм: перспективи розвитку державності України
30. Демографічна історія України
31. Перспективи соціального розвитку України
32. Соціалізація дітей-інвалідів в Україні
33. Стан соціальної галузі України
34. Тенденції змін соціокласової структури в Україні
35. Історія становлення митної системи на теренах України
36. Економічна стратегія розвитку соціально-економічних систем України
37. Науковий потенціал незалежної України
42. Народный депутат Украины (Народний депутат України)
44. Кримінальний кодекс України (Проект криминального кодекса Украины, варианты 1998-2001гг.)
45. Гетьманство України: Богдан Хмельницький (Гетманство Украины. Богдан Хмельницкий)
46. Вплив моральних якостей вчителів на процес формування майбутніх громадян України
47. Значення харчової промисловостi у соцiальному та економiчному розвитку України
48. Iсторія виникнення та становлення державності України: 20 ст
49. Господарство України на рубежі 18-19 столітть
50. Період гетьманщини України
51. Походження людини та її поява на території України
52. Воєнні дії на території України 1914-1916 рр.
53. Інтеграція України до ЄС. Шляхи і перспективи розвитку
57. Порівняльна характеристика система освіти України та Південної Кореї
58. Основні напрямки зовнішньої політики України
59. Взаємодія гілок державної влади як принцип основ конституційного ладу України
60. Загальні питання права власності у відносинах з іноземцями за законодавством України
61. Поняття, форма та функції Конституції України
62. Аналіз ігрової діяльності як засобу соціалізації особистості
65. Проект кримінального кодекса України
67. Державний бюджет України і бюджетне право
68. Управління фінансами України
69. Організаційна система управління природокористуванням України
73. Вплив російської кризи на економіку України
74. Місце України в глобалізаційних процесах
75. Машинобудівний комплекс України
76. Розвиток та розміщення хімічної промисловості України
77. Авіаційний транспорт України
79. Проблема інвестування єкономіки України за рахунок внутрішніх резервів
80. Банківська система України
81. Біохімія трансгенної картоплі в умовах України
82. Стан співробітництва України з Міжнародним валютним фондом
83. Інформаційна політика України
84. Конституційні засади виконавчої влади України
89. Хімічна промисловість України
90. Чорна i кольорова металургія України
91. Населення України, його динаміка, структура та особливості розміщиння
92. Законодавство України про військову службу
93. Діяльність уряду України в галузі екології
94. Гетьманство України: Богдан Ххмельницький
95. Легка промисловість України укр
96. Збройні сили України в період національно-визвольної боротьби 1917—1920 pp.