![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Педагогічна освіта незалежної України — важливий чинник підвищення ефективності навчання |
Розмірковуючи про значущість педагогічної освіти, достатньо згадати відомий вислів: якщо рідні батько і матір є біологічними батьками людини, то вчитель чи вчителька є її духовними батьками. Цей вислів був справедливим завжди, але особливо актуальним він стає у XXI столітті, коли об'єктивно виникли нові вимоги до людини, а отже, і до її навчання та виховання. По перше, прогрес людства постійно стає дедалі динамічнішим, що змушує людину не тільки адаптуватись до нових умов життя, а мій брати безпосередню участь у творенні прогресивних змін. Тому постає завдання формувати у системі освіти і поза нею людину, здатну успішно функціонувати в умовах постійних змін, сприймати мінливість світу не як неприємну тимчасову особливість життя, а як сутнісну характеристику власної життєдіяльності. Йдеться, по суті, про людину з інноваційним типом мислення, культури і поведінки. Звідси потреба відповідної перебудови навчального процесу, що орієнтував би не тільки на творче засвоєння базових знань, а й на вироблення умінь, навичок і бажання самостійно навчатися, оволодівати новою інформацією, уміти використовувати здобуті знання у практичній діяльності. Звідси також виникає необхідність організаційної добудови освіти – створення всіх ланок безперервної системи освіти впродовж життя, формування розгалуженого і наповненого ринку різноманітних освітніх послуг. Тільки так ми зможемо забезпечити суб'єктивний чинник об'єктивно зумовленого входження країни в новий етап людської цивілізації – суспільство знань. Суспільство, яке не тільки буде характеризуватись науково-інформаційними технологіями у виробництві, а й де всі сфери життєдіяльності як на загальносуспільному, так і на індивідуальному рівні базуватимуться на ефективному використанні знань та інформації. Наблизитись до такого рівня розвитку суспільства й ефективно функціонувати в ньому можна лише за умови, що здобуття знань упродовж життя і функціонування людини на основі знань в усіх сферах стане визначальною рисою способу життя людини. По друге, глобалізаційні процеси суттєво розширюють сферу взаємодії і взаємозв'язків не тільки держав і народів, суб'єктів господарювання, а й окремих людей. Завдання кожної держави, що дбає про своє майбутнє, – з одного боку, допомагати можливій взаємодії своїх громадян із навколишнім світом, бо, врешті-решт, це суттєво позначиться на прогресі країни й окремої людини, а з іншого – сприяти формуванню моральної та громадянської стійкості своїх громадян, їхній здатності залишитися самостійними і свідомо діючими індивідами в багатоманітному переплетенні зв'язків та впливів інформаційних потоків. Це зумовлює особливу значущість формування самодостатньої особистості, розвинутої індивідуальності. Особливості розвитку власне українського суспільства і держави ще більше актуалізують це завдання. Адже ми не зможемо досягти розвинених демократичних форм політичного життя, ефективного цивілізованого типу економічної діяльності, якщо не матимемо в суспільстві достатньої кількості особистостей, а не уподібнених до загалу людей. До слова, це і шлях до впровадження й осягнення європейських цінностей у нашій країні.
І, власне, зміни, започатковані в середній школі, мають на меті формування самостійної особистості. Людям, які не розуміють загальнонаціонального значення цього завдання, в кожній зміні вбачається інше руйнування звичного порядку, а незвичність ототожнюється із недоцільністю навіть у такій очевидній потребі, як перехід до багатобального позитивного оцінювання. Ми повинні готувати вчителя, який би вмів і бажав сприяти формуванню особистості дитини. А для цього він сам у стінах університету чи іншого вищого навчального закладу повинен стати багатогранною особистістю. Чи сповна націлений на це навчальний процес в університетах, чи відповідає цьому характер відносин професора або доцента зі студентом, чи достатню психолого-педагогічну і практичну підготовку отримує педагог у стінах університету? Сьогодні ми ще не можемо дати на ці запитання цілком позитивну відповідь. По-третє, коли ми говоримо про зростання динаміки прогресу людства, то, безумовно маємо на увазі і прогрес окремої людини. Розглядаючи історію людства як історію розвитку людини, ми дійдемо висновку, що XXI століття, з одного боку, створило необхідні передумови, а з іншого – як ніколи раніше виявило потребу в максимальному наближенні навчальної та виховної діяльності до виявлення і розвитку сутнісних рис кожної окремої людини. З цією метою ініційовано ряд змін у середній освіті. Насамперед це перехід до профільної старшої школи, що також висуває перед учителем, його підготовкою нові вимоги. Це необхідний, але не достатній крок. Потрібно суттєво коригувати педагогічну культуру в освіті, та й у суспільстві загалом. Неувага до особистості дитини, а то і її зневага, орієнтація лише на групу, клас, порядок і дисципліну в них будь-якою ціною, часто завдяки діям репресивної педагогіки, можуть створити видимість порядку. Однак цей порядок не сприятиме вільному розвитку дитини. Ми повинні формувати вчителя, який би робив усе можливе, аби допомогти кожній дитині пізнати і розвинути себе. Ось тоді ця людина в дорослому житті зможе максимально реалізувати себе, забезпечивши цим власне щасливе життя і швидкий еволюційний розвиток суспільства. Названі й неназвані реалії сучасної цивілізації та пов'язані з ними нові обставини життя людини висувають і нові вимоги до освітньої системи, до навчальної діяльності, до самого вчителя. Концентрованим вираженням цих вимог є, як уже зазначалося вище, інноваційність і дитиноцентризм. Інноваційність як тип мситтєдіяльності людини і суспільства має прийти на зміну інертності й необґрунтованому консерватизму. Дитиноцентризм на загальносуспільному рівні стверджує не «показушне» гасло «Усе краще – дітям!», а погляд на дитинство як повноцінне життя-людини, на дитину як повноцінну особистість, рівноправного члена суспільства, визнає її індивідуальність і створює необхідні умови для ії становлення та розвитку. На принципах інноваціиності й дитиноцентризму має будуватися вся освітня діяльність, вся система відносин у суспільстві, ставлення дорослих до дітей. Культура дитиноцентризму та інноваціиності повинна визначати всю діяльність сучасного вчителя як у школі, так і поза і» і межами.
І безумовно, такий тип культури має стати панівним у вищих педагогічних навчальних закладах. Що нам слід практично зробити, аби педагогічна освіта забезпечила сучасний тип і рівень освітньої діяльності, сприяла модернізації середньої школи та інтеграції в європейський освітній простір? Серед багатьох напрямів роботи виокремимо декілька. Насамперед організаційно-структурних змін мають зазнати освітньо-кваліфікаційні рівні вищої педагогічної освіти, перелік педагогічних спеціальностей і мережа вищих педагогічних навчальних закладів. Як відомо, в Україні підготовка педагогічних працівників здійснюється за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст», «магістр». Проте освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста сьогодні вже не відповідає зрослим вимогам суспільства до вчителя. Тому пропонується перейти на підготовку педагогічних працівників за двома освітньо-кваліфікаційними рівнями: бакалавр і магістр. Це, як відомо, відповідає і вимогам Болонської декларації, якою передбачається двоциклова підготовка фахівців з вищою освітою. Слід також внести зміни до переліку педагогічних спеціальностей. Зокрема, змінити назву напряму підготовки педагогічних працівників з «Педагогічна освіта» на «Освіта» як таку, що адекватно відповідає його змісту і функціональному призначенню. Крім того, враховуючи набутий досвід, пропозиції ректорів щодо необхідності зближення змісту підготовки вчителів-предметників у педагогічних і класичних університетах, назріла потреба вилучити з переліку спеціальність «Педагогіка і методика середньої освіти (із зазначенням навчальних предметів)», а замість неї ввести назви спеціальностей: відповідно до назв шкільних навчальних предметів, передбачених Державним стандартом загальної середньої освіти. Необхідно продумати також, як готувати фахівців з моніторингу освіти та створення засобів діагностики її якості, з управління освітою на різних рівнях, з правових та економічних питань освіти. Особливої уваги заслуговує проблема підготовки вчителів із подвійних спеціальностей і спеціалізацій. Можна навести багато аргументів «за» і «проти». Але істина, очевидно, на боці тих, хто враховує реальну ситуацію школи і спирається на вітчизняний та зарубіжний досвід. Так, в однокомплектній шкоті II-III ступенів повне тижневе навчальне навантаження набирається лише з двох-трьох навчальних предметів, а у школі II ступеня – лише з мови та літератури. Важливим аргументом на користь поєднання є також те, що з відкриттям навчальних закладів різних типів та запровадженням профільного навчання значно розширився спектр навчальних предметів. Мабуть, таке поєднання необхідне, але його потрібно здійснювати виважено и науково обґрунтовано. Поєднуватися можуть насамперед близькі за змістом освіти спеціальності, тобто ті, які взаємно доповнюють одна одну. На таких самих засадах запроваджуються педагогічні спеціалізації, якими передбачаються підготовка вчителів до викладання навчальних предметів варіативної компоненти навчального плану та проведення позашкільної і позакласної роботи. Слід відразу застерегти, що поняття «педагогічна спеціалізація» в цьому розумінні дещо відмінне від його загальноприйнятого трактування як поглибленої фахової підготовки в межах даної спеціальності.
Національно-визвольна боротьба 1940–1950-х рр. увійшла в історію українського народу як величний, героїчний подвиг. У цій боротьбі загинули сотні тисяч найкращих, найвірніших синів і дочок України. На традиціях цієї боротьби виросло нове покоління борців-шістдесятників, а нині відроджується незалежна Українська держава. Велика заслуга в цьому славної пам’яті генерал-хорунжого Романа Шухевича. Вічна слава Героям, які віддали життя своє за волю і державну незалежність України. ШТАБ-КВАРТИРИ ГОЛОВНОГО КОМАНДИРА УПА Штаб-квартири Командира або місця постою, чи, як у підпіллі конспіративно називали, “хати”, постійно змінювались у залежності від потреб керівництва, вимог конспірації та конкретних дій репресивних органів, а також від загальної окупаційної політики щодо населення. Одні вимоги до організації хат були за польської окупації, інші — за німецької й цілком особливі — під час російсько-більшовицької. Під словом “хата” слід розуміти конспіративне помешкання, домівку підпільника, у якій приходилось командирові перебувати й працювати
1. Проголошення незалежності України та розгортання державотворчих процесів на початку 1990-х років
2. Історія держави та права України
3. Перши президенти незалежної України (політичні портрети)
4. Хімічна промисловість в України
5. Адміністративне судочинство: концептуальні підходи українських вчених періоду незалежності України
9. Екологічна освіта на уроках біології
10. Державно-церковні відносини в період незалежної України
11. Специфіка адаптації протестантських церков до українських реалій в період незалежності України
12. Науковий потенціал незалежної України
13. Порівняльна характеристика система освіти України та Південної Кореї
14. Принцип незалежності і недоторканності суддів у кримінальному процесі України та Азербайджану
15. Сучасна освіта та наука в незалежній Україні
16. Вища освіта України і Болонський процес
17. Стандарти системи освіти України та Великої Британії
19. Значення харчової промисловостi у соцiальному та економiчному розвитку України
20. Гетьман Іван Мазепа - державний та політичний діяч України
21. Поняття, форма та функції Конституції України
25. Культура та побут населення України
26. Населення України, його динаміка, структура та особливості розміщиння
28. Національний банк України та особливості його функціонування
29. Формування та розвиток банківської системи України
30. Еколого-ценотичні особливості та представленість родини бобових у флорі України
31. Проблеми та перспективи розвитку агропромислового комплексу України
33. Хімічна промисловість України
34. Вугільна промисловість України і Польщі: сучасний стан та перспективи
35. Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу України
36. Банківське право України: Нормативно-правове регулювання та особливості
37. Державотворення як визначальна складова сучасного та майбутнього у розвитку України
41. Поняття, функції та система трудового права України
42. Предмет та методологія інформаційного права України
43. Соціальні, економічні та культурні права громадян україни. Право на працю і відпочинок
45. Боротьба за державну незалежність у XVIII ст., стосунки України з Росією
46. Відбудова та відновлення України після Великої Вітчизняної війни
47. Кіммерійці, скіфи, сармати та інші народи на території України
48. Окупація України військами Німеччини та її союзників
49. Перебудова в СРСР та її наслідки для України (1985–1991 рр.)
51. Релігійне життя України в роки війни та післявоєнний час
52. Студентство та вищі навчальні заклади Росії та України (наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.)
53. Трипільська культура та бронзовий вік на території України
57. Вступ України до СОТ: переваги та недоліки
58. Глобальні та регіональні системи безпеки: перспективна роль України
59. Напрями співробітництва України та Угорщини
60. Особливості зовнішньої політики України у Центральній Європі та країнах Балтії
61. Проблеми та негативні тенденції інноваційного розвитку економіки України
62. Розширення Європейського Союзу: нові можливості та перспективи для України
63. Торговельно-промислова палата. Зовнішньоекономічна політика України
64. Вища бібліотечно-інформаційна освіта в сучасній Україні: формування документологічної складової
65. Організація навчально-виховного процесу та педагогічна думка у другій половині XVII—XVIII століття
66. Сучасна українська освіта в контексті перспектив світового розвитку
67. Музична освіта в Японії та Україні
69. Національні інтереси України та альтернативи стратегії безпеки розвитку
74. Система митних органів України та їх повноваження
75. Традиції та особливості розвитку філософської думки України. Філософія нового часу
76. Бюджетний процес України та етапи його реалізації
77. Особистості та перспективи розвитку фондового ринку України
78. Становлення та розвиток податкової служби України
79. Види грошей. Кредитні гроші. Кредитна система України. Функції та операції Центрального банку
80. Рослинність України та вплив на неї антропогенної радіонуклідної аномалії
81. Економічна стратегія розвитку соціально-економічних систем України
82. Інвестиційний клімат України: проблеми та шляхи їх подолання
84. Соціально-економічна сутність і роль державного бюджету України
85. Міграційні процеси та зміни етнічного складу населення України наприкінці XVIII - початку XX ст.
89. Кримінальний кодекс України (Проект криминального кодекса Украины, варианты 1998-2001гг.)
90. Гетьманство України: Богдан Хмельницький (Гетманство Украины. Богдан Хмельницкий)
92. Історія України
93. Виникнення та формування українського етносу
94. Господарство України на рубежі 18-19 столітть
95. Період гетьманщини України
96. Воєнні дії на території України 1914-1916 рр.