|
|
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
 |
|
Законодательство и право История отечественного государства и права
Національний склад гірничопромислової буржуазії України в пореформений період |
Мыло металлическое "Ликвидатор". 
Фонарь желаний бумажный, оранжевый. 
Горшок торфяной для цветов. Контрольна робота на тему: Національний склад гірничопромислової буржуазії України в пореформений період Питання про національний склад індустріальної буржуазії Донецько-Придніпровського регіону досі не стало предметом вивчення в історичній науці. Про це, зокрема, свідчить як відсутність спеціальних робіт, так і досить схематичне висвітлення питання у роботах узагальнюючого характеру. У спадщину від дореволюційної історіографії сучасним дослідникам залишилось дві ідеї: переоцінка питомої ваги і ролі іноземних капіталів у розвитку базових галузей виробництва та заперечення існування української буржуазії. В сучасних умовах обидві тенденції лише підкреслюють наукове значення і актуальність цього сюжету. У національному відношенні південна гірничопромислова буржуазія відзначалась помітною строкатістю. Це пояснюється і демографічною картиною міст Південної України і Приазов'я, особливо Одеси, Ростова-на-Дону, Таганрога, Маріуполя, і малою чисельність місцевого купецтва, яке займалось переважно торгово-лихварською діяльністю, і особливостями формування буржуазії Донецько-Придніпровського району, зокрема високою питомою вагою іноземних капіталів Серед верств і груп, які відігравали найбільш помітну роль у формуванні промислової буржуазії, росіян найбільше було серед підприємців із поміщиків, військово-адміністративного апарату (офіцерів і чиновників), купецтва, технічної інтелігенції, донського козацтва. Тут в першу чергу повинні бути названі імена І.Г. та Д. Іловайських, П.П. Риковського, П.О. Карпова. О.В. Маркова, Я.І. Попова, М.М. Летуновського, В.Р. Максимова, С.І. та І.С. Кошкіних, М.С. Авдакова, П.М. Горлова, Ф.Е. Єнакієва та ін. Через недосконалість демографічної статистики дореволюційної Росії, в основі якої лежала віросповідана, а не національна ознака, важко виділити українців із ''православного елементу&quo ; в цілому. На нашу думку, в даному випадку необхідно керуватися двома факторами: місцем народження або виходу підприємця і його прізвищем. При всій недосконалості даного методу, він дає певне уявлення, на жаль, досить приблизне, про. соціальні верстви і групи, виділяючи найбільшу кількість промисловців української національності, а також дозволяє персоніфікувати ряд відомих підприємців. В першу чергу мова повинна йти про поміщиків, купецтво і селянство Катеринославської, Херсонської і південної частини Харківської губернії, а також області Війська Донського. Великими власниками шахт були поміщики Бахмутського і Слов'яносербського повітів Катеринославської губернії - брати Рутченко, Голуб, Богданович та інші, які відіграли важливу роль у справі видобутку вугілля на Донбасі в перші пореформені десятиліття. Ряд українських прізвищ фігурує серед вуглепромисловців басейну в кінці минулого століття. Аналогічно йшли справи і на Криворіжжі, де розробкою залізної руди активно займались Галковська, Поль, Харченко та інші підприємці. Гадаємо, що в дійсності кількість гірничопромисловців-українців серед поміщиків була значно більша, оскільки в деяких випадках українці мали російські або нейтральні прізвища. Ще більшою була кількість вуглепромисловців-українців серед селян.
Численні селянські артілі і товариства Железнянського, Нелеповського, Щербинівського та інших родовищ західної і центральної частин Донецького кряжа складались переважно з українців. Із селянських підприємців-українців у першу чергу слід назвати колишнього пастуха Я.І. Древицького, на підприємствах якого на початку 90-х pp. добувалось кілька мільйонів пудів вугілля. Меншим було представництво українців серед промисловців, вихідців із купецтва. Це пояснюється в першу чергу активною участю основної маси місцевих купців у хлібній торгівлі, а також в інших операціях на внутрішньому ринку. Серед місцевих купців-українців, які надалі стали відомими гірничопромисловцями, слід назвати Глущенка, Мороховця, Пшеничного та ін. В останні десятиліття минулого століття посилюється приплив іногородніх купецьких елементів, зацікавлених новими перспективами. У цьому плані показовий приклад І.С. Панченка, павлоградського ІІ гільдії купецького сина. Поріднившись із сім'єю відомого донського торгового козака І. С Кошкіна, Панченко переїжджає в Ростов-на-Дону і при допомозі свого тестя поступово стає великим ділком регіонального масштабу. Невдовзі він починає поєднувати вуглевидобуток з торгівлею і стає великим донським вуглепромисловцем. Про успіхи ростовського І гільдії купця Панченка на ниві торгівлі і промисловості свідчив той факт, що йому було надано потомствене почесне громадянство. Однак найбільш відомим представником ділового світу був О.К. Алчевський, один із великих українських капіталістів кінця XIX ст. Ставши внаслідок різних фінансових комбінацій до середини 70-х pp. купцем І гільдії, О.К. Алчевський вкладає більшу частину своїх капіталів у гірничу промисловість Донбасу. У 1879 р. Алчевський стає засновником одного з перших акціонерних товариств Донбасу - Олексієвського гірничопромислового, в якому йому належав контрольний пакет акцій. Особливо активна засновницька діяльність О.К. Алчевського розгорнулась у період економічного піднесення 90-х pp. Використовуючи сприятливу господарську кон'юнктуру, харківський мільйонер зосередив основну увагу на металургійній промисловості. У 1895 р. Алчевський став ініціатором створення одного із найбільших акціонерних товариств у російській металургії - Донецько-Юріївського, яке спеціалізувалось на виробництві різних сортів заліза. Через два роки разом з групою бельгійських і російських капіталістів він взяв участь у заснуванні в Маріуполі акціонерного товариства &quo ;Російський провідане&quo ;. Активна участь Алчевського у заснуванні&quo ; нових акціонерних товариств на Україні стала можливою завдяки його широким зв'язкам у фінансовому світі, а також великому власному багатству, яке оцінювалось в іноземній пресі в 30-40 млн. карбованців. Характеризуючи засновницьку діяльність Алчевського у період економічного піднесення 90-х pp., В.І. Ленін вказував, що підприємець &quo ;. діставав собі правдами і неправдами мільйони карбованців для заснування і підтримки гірничопромислових підприємств, обіцяючи золоті гори&quo ; (45). Широке використання &quo ;чужих грошей&quo ; (Алчевський кредитувався у Державному, Волзько-Камському, Петербузькому дисконтному і позичковому банках) в умовах економічної кризи привело українського мільйонера до фінансового краху.
Не одержавши очікуваної позики з Державного банку, Алчевський 7 травня 1901 р. покінчив життя самогубством. Так трагічно обірвалось життя цієї яскравої, неабияких здібностей, багато в чому суперечливої людини. Українцями за національністю були представники технічної інтелігенції, які активно займались підприємницькою діяльністю або ж входили у верхній ешелон менеджменту (В.І. Арандаренко, Ясюкович та ін). Слід назвати також і представників інших груп інтелігенції, які належали до великих промисловців України: доктора медицини С.Н. Калачевського, власника одного з найбільших залізорудних рудників Криворіжжя, а також кандидата природознавства Д.О. Алчевського, члена правління і дирекцій ряду акціонерних товариств. На основі вищесказаного можна зробити висновок про достатньо широку репрезентативність українців в основних соціальних верствах і групах, що становили ядро у формуванні промислової буржуазії України. Об'єктивні труднощі не дозволяють визначити загальну чисельність гірничопромисловців-українців, тому доводиться вдаватись до підрахунків, виконаних на обмеженому статистичному матеріалі. Так, у 1888 р. із 21 вуглепромисловця Богодухово-Кальміуського району, що в центральній частині Донбасу, як мінімум 7 були української національності. Думається, більш високою була питома вага підприємців-українців у районах з поширеною діяльністю селянських артілей і товариств. Наведені вище дані свідчать, що в умовах інтенсивного розвитку капіталізму в пореформений період швидкими темпами проходить процес формування промислової буржуазії на Україні, значна частина якої складається з підприємців української національності. Нарівні з росіянами й українцями, які становили більшість гірничопромисловців, серед заводчиків і власників шахт Донецько-Придніпровського району було немало представників інших націй і народностей Російської імперії. Тут необхідно назвати обрусілих сербів (Депрерадовича і Шевича), угорців (Сабо), потемків представників інших південнослов'янських і балканських народностей, які переселились у так звану Слов'яносербію в другій половині ХУІІІ ст. Вугільною справою займався і ряд вірменських купців із Нахічевані, предмістя Ростова-на-Дону (Ованесов та ін.). Нечисленну групу підприємців становили євреї - вихідці із місцевого купецтва (І.Л. Уманський), банкіри (Г.1. Рубінштейн), а також представники технічної інтелігенції (О.І. Уманський, Л.Г. Рабіновіч). Відзначимо принагідно більш солідні позиції єврейського капіталу в легкій промисловості з швидким оборотом капіталів, а також у торгівлі. Незначною була питома вага грецького елементу, представленого в першу чергу купецтвом приморських міст Маріуполя і, особливо, Таганрога-Вальяно, Скамаранга і деяких інших. В останні десятиліття ХІХ ст. склад гірничопромислової буржуазії Півдня поповнився і за рахунок підприємців національних районів країни, в першу чергу Польщі і Прибалтики. Зацікавлені сприятливою економічною кон'юнктурою і можливістю одержання більш високих, ніж на батьківщині, прибутків, заводчики цих районів Росії переносять свою діяльність у Донбас і Придніпров'я.
Дня 5 лютого 1942 року перевезено цей “легіон” до Бузулук, недалеко Куйбишова. При кінці 1942 року національний склад того “легіону” виглядав так: 277 чехів, 21 словаків, 286 жидів і 1,780 українців із Закарпаття. Число українців зростало з дня на день. Були два центри чехо-словацької заграничної місії, які кожний по-своєму старалися впливати на армію. Перший - це заграничний чехо-словацький уряд з президентом Бенешом на чолі, другий - міністер народної оборони Інгр, який діяв через начальника чехо-словацької місії в СССР, ген. Піки. Піка не мав впливу на закарпатців, бо він відрізняв окремішність закарпатських українців від українців в СССР, називаючи їх підкарпатськими русинами, та вмовляв в них, що вони так, як чехи і словаки є носіями західньоевропейської культури, вищої, ніж культура комуністичного сходу. Про майбутній соціяльний лад у новій чехо-словацькій республиці Піка не висловлювався, бо лондонський уряд Бенеша, не визнаючи мюнхенського диктату і всього, що постало після нього (федеративна держава чехів, словаків і закарпатських українців), стояв на становищі першої конституції Чехо-Словацької республіки з лютого 1920 року. “Піка і його співробітники, старалися не допустити у воєнні справи московських агентів, бувшого посла Зденка Філінгера і генерального секретаря чеської комуністичної партії Клемента Готвалда”.[105] У війську панувало безладдя, шовінізм, антисемітизм, обман, крадіж, насильство й подібне. “Проти волі чехо-словацької влади і міністра оборони К
1. Політичні і національні звичаї та традиції України як фактори соціального регулювання
2. Національно-духовне відродження України у першій половині XIX ст.
4. Найдавніший одяг на теренах України. Вбрання періоду Київської Русі
5. Регіональний розвиток харчової промисловості України
9. Україна в період повоєнної відбудови
12. Роль Національного банку України в обслуговуванні зовнішнього боргу
13. Аудиторська перевірка Національного банку України
14. Національна депозитарна система України
16. Громадянська освіта та формування національної свідомості на уроках історії України
Звуковой плакат "Таблица умножения". 
Табурет "Престиж" с ободом. 
Карточки Первого Года "Достижения" (16 карточек). 17. Дослідження сучасного стану статусу національних меншин в України
18. Проблема національних меншин України у внутрішній політиці центральної ради
19. Малий бізнес України в розвиткові національної економіки
20. Українська національна революція 1649-1657рр
21. Генеза української національної мови
25. Основні етапи українського національного відродження
26. Переяславська рада. Входження України до складу Росії
27. Роль голоду в українській національно-визвольній революції ХVII ст.
28. Українська національна революція середини ХVІІ ст. Становлення української державності
29. Український національний рух напередодні Першої світової війни
30. Чеська національна меншина в Україні в 20-30-ті роки ХХ століття
31. Українські поети–лауреати Національної премії ім. Т.Г. Шевченка
Игра-головоломка "Дядюшкина ферма". 
Туалетная бумага "Linia Veiro Classic", 2-слойная (24 рулона), белая. 
Форма разъемная Regent "Easy" круглая, 22x7 см. 33. Українська національна ідея
34. Національна самобутня форма суспільної допомоги українського народу
35. Українські національні моральні цінності та їх місце у діловому спілкуванні
41. Гетьманство України: Богдан Хмельницький (Гетманство Украины. Богдан Хмельницкий)
43. Поліграфічна промисловість України. II роль та перспективи розвитку
44. Історія України
45. Історія соборності України
46. Гетьман Іван Мазепа - державний та політичний діяч України
47. Господарство України періоду утвердження капіталізму
48. Економ. політика доби національно-визвольної р. (1917-1920рр..)
Контейнер герметичный глубокий, 5000 мл. 
Настольная игра "Гномы-вредители. Делюкс". 
Коврик массажный "Первые шаги" от 9 месяцев. 49. Національна політика СРСР в роки перебудови
50. Походження людини та її поява на території України
51. Історія держави та права України
52. Національно визвольний рух в Індії
53. Інтеграція України до ЄС. Шляхи і перспективи розвитку
57. Порівняльна характеристика система освіти України та Південної Кореї
58. Основні напрямки зовнішньої політики України
59. Господарське право України
60. Конституційний суд України
64. Проект кримінального кодекса України
Рулетка для пропуска "Chrome Quadro", с карабином, 80 см. 
Стиральный порошок "INDEX", универсал, 2400 грамм. 
Автомобильный холодильник D-H24P "Delta", голубой, 24 л. 66. Державний бюджет України і бюджетне право
67. Сбалансованість бюджета України
69. Організаційна система управління природокористуванням України
73. Використання трудових ресурсів Західної України
74. Вплив російської кризи на економіку України
75. Місце України в глобалізаційних процесах
76. Машинобудівний комплекс України
77. Особливості перехідної економіки України
78. Роль і значення АПК для господарства України
79. Соціально-економічні риси та особливості розвитку економіки України на сучасному етапі
80. Розміщення і розвиток автомобільної промисловості України
Игровой набор "Мультифункциональный грузовик с мини-бульдозером и запчастями". 
Доска пробковая, с деревянной рамой, 90x60 см. 
Клей-карандаш Kores, 20 г, 4 штуки. 82. Органи внутрішніх справ України
83. Грошові розрахунки в господарському обороті України
84. Біохімія трансгенної картоплі в умовах України
85. Стан співробітництва України з Міжнародним валютним фондом
90. Розвиток та розміщення залізничного транспорту України
91. Дохристиянські вірування слов’ян на теренах України
92. Хімічна промисловість України
93. Чорна i кольорова металургія України
94. Населення України, його динаміка, структура та особливості розміщиння
95. Зародження партійно-радянської преси України
96. Проблеми золотоносності надр України
Скетчбук. Гарри Поттер. Хогвартс. 
Асборн - карточки. Тренируем зрение. 
Набор цветных карандашей "Color'peps", 48 штук , 48 цветов. 97. Легка промисловість України укр
98. Відобpаження пpагнення наpоду до національної самостійності, до волі в поемі І.Я.Фpанка "Мойсей"
99. Верховна Рада України в системі органів влади
