![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Законодательство и право
История отечественного государства и права
Українсько-італійське інвестиційне співробітництво у контексті двосторонньої економічної співпраці у кінці 1990-х - початку 2000-х років |
Євген Перепелиця, аспірант Інституту історії України НАН України Українсько-італійське інвестиційне співробітництво у контексті двосторонньої економічної співпраці у кін. 1990-х - поч. 2000-х рр. Стаття присвячена актуальному питанню розгортання економічної співпраці України з країнами Європейського Союзу. Показано, що розвиток інвестиційної взаємодії України та Італії протягом 1990-х - початку 2000-х років характеризується в основному залученням італійського капіталу у економіку України. Виділено і охарактеризовано три етапи українсько-італійського інвестиційного співробітництва: І - 1992-1995 рр.; ІІ - 1996-2000 рр.; ІІІ - 2001-2005 рр. Європейська спрямованість України у її зовнішній політиці та економічних стосунках, яка стала особливо відчутною під час останніх президентських виборів, потребує всебічного вивчення з метою визначення перспектив співпраці з країнами Європи. Однією з важливих тем у цьому контексті є розгляд українсько-італійського економічного та інвестиційного співробітництва. Дослідження даної проблеми є актуальним з багатьох причин, оскільки серед партнерів України Італія є другим у Західній Європі після Німеччини торговим партнером. Для України є важливим те, що Італія - промислово розвинена держава, член ЄС, НАТО, &quo ;Великої вісімки&quo ;, отже, один з найважливіших партнерів України в Європі та світі. У той же час в Італії добре усвідомлюють місце України в Європі, її роль у підтриманні безпеки та забезпеченні стабільного розвитку континенту. Ця проблематика привертає увагу науковців в основному у аспекті економічного співробітництва. Науковці розробляють проблему українсько-італійського економічного співробітництва здебільшого у контексті євроінтеґраційних процесів. Спробу вивчити особливості українсько-італійської інвестиційної співпраці здійснив у своїй статті Л. Курочкін, звернувши увагу на пріоритетні напрямки економічної взаємодії двох країн . Політичні та економіко-торгівельні відносини України та Італії у контексті зовнішньої політики України вивчалися М. Сорокою, який розглядав пріоритети відносин тільки з позицій українських інтересів . Водночас дослідження українсько-італійського економічного співробітництва знаходить своє відображення у роботах загального характеру, присвячених міжнародній дипломатії України . Проте залишається недостатньо вивченою проблема інвестиційного співробітництва України та Італії, що і є рушійною силою та здебільшого продуктом економічних інтересів контрагентів. Характерні особливості українсько-італійської співпраці 1990-х - 2000-х років містять наукову новизну української історичної науки. Об`єктом даної наукової розвідки є процес формування та розвитку інвестиційного співробітництва у контексті економічної співпраці. Таким чином, метою та завданням даної статті є вивчення динаміки і характерних рис інвестиційного співробітництва України та Італії 1990-х - 2000-х років, визначення проблем інвестиційних взаємовідносин двох країн. Започаткування італо-українського інвестиційного діалогу йде від першого міжурядового договору 15 квітня 1992 року, що отримав назву &quo ;Римська угода&quo ; (офіційна назва документу - Заява.
- авт.). Саме цей договір окреслив основні наміри італійських капіталовкладників у економіку України , зокрема перспективу відкриття Італійською Республікою кредитної лінії для України з метою допомоги виходу з економічної кризи. У 4-му пункті Заяви визначено, що економічне співробітництво стане складовою частиною діяльності зі сприяння реформам в Україні при узгодженні на міжнародному рівні в рамках групи семи найбільш розвинутих промислових країн та з Міжнародним валютним фондом . Були визначені пріоритетні галузі італо-українських інвестиційних проектів, зокрема: виробництво; зберігання і розподіл сільськогосподарської продукції; легка промисловість; чорна металургія; енергетика; транспорт і телекомунікації; охорона здоров'я; конверсія воєнної промисловості; науково-технічне співробітництво; захист навколишнього середовища. Відповідно до Заяви, розмір італійських інвестицій для реалізації спільних проектів у зазначених галузях становив 250 мільярдів італійських лір на 1992 рік . Особливістю даної угоди є те, що це були тільки наміри, проте вони мали силу зобов'язань, що кореспондувалися між урядами, які виступали контрагентами даної угоди. Характерно, що економічне співробітництво України з Італією від самого початку мало характер масштабних інвестиційних проектів та виділення кредитів для української економіки. У цій ситуації українська економіка виступає об'єктом для італійського капіталу, що було характерним для української зовнішньоекономічної діяльності початку 1990-х років. Цей початковий етап українсько-італійської інвестиційної взаємодії слід охарактеризувати як установчий - саме тоді сформувалися та нормативно окреслилися наміри італійської сторони проінвестувати певний обсяг капіталовкладень в українську економічну та науково-гуманітарну сфери. Особливістю початкового періоду інвестиційної активності Італії щодо України є вивчення українського ринку та офертні інвестиційні пропозиції. Українські інвестиційні інтереси у італійську економіку тоді ще не набули активного розвитку з причини глобальної економічної кризи в державі та гострій потребі у іноземних капіталовкладеннях. Характерною рисою італо-українських торгових відносин середини - кінця 1990-х років був динамізм зовнішньоторговельного обігу. Даний період можна виділити як другий етап українсько-італійської економічної співпраці. Якщо на початковому етапі торгівлі між Італією і Україною спостерігалося значне перевищення обсягів українського експорту над імпортом, і в 1994 р. розмір сальдо товарообігу між країнами становив 80 млн. дол., то надалі ця величина зменшилася і у 1996 р. склала 12,9 млн. дол. Вирівнювання структури торгівлі вдалося забезпечити за рахунок скорочення питомої ваги української продукції низької технологічної переробки, що постачається до Італії, і збільшенням частки готової продукції. Так, якщо у 1994 р. питома вага чорних металів, що продаються Україною, і виробів з них становила 47,9% від усього експорту в Італію, то у 1996 р. - 13,0%. Нарівні з цим, обсяг українського експорту одягу і взуття збільшився більш ніж у 10 разів .
Організація спільних україно-італійських підприємств сприяла і зміні структури українського імпорту. Так, для спільного виробництва сучасного взуття було потрібне збільшення обсягу постачання в Україну шкіряної сировини з 106,1 тис. дол. у 1994 р. до 510,4 млн. дол. у 1996 р. Одночасно з цим збільшилася закупівля Україною і обладнання для легкої промисловості. У 1997 році обсяг україно-італійського товарообігу досяг 769 мільярди доларів США. Причому 60% склав експорт з України в Італію і 40% імпорт італійських товарів . Італійці купують в Україні напівфабрикати металургійної промисловості, вироби хімічного виробництва, металобрухт, машинобудівну продукцію, агропромислові товари, товари легкої промисловості: меблі, взуття, одяг і т.д. Зрозумілим є також те, що Італія дуже зацікавлена в українських природних ресурсах. Збільшення обсягів українського експорту ряду товарів, особливо взуття і одягу, є результатом роботи спільних україно-італійських підприємств. Необхідність розширення зовнішньої торгівлі між Італією і Україною обумовлюється і тим, що обидві держави в недостатній мірі можуть забезпечити свої потреби в таких первинних енергоносіях як нафта, природний газ. Італія з цією проблемою зіткнулася давно і накопичений нею досвід з диверсифікації постачальників енергетичної сировини може бути вельми корисний і для України. Для України важливим є те, що сьогодні у контексті відносин Україна - ЄС Італія підтримує Україну в її прагненні стати повноправним членом європейської спільноти націй. Саме італійський міністр закордонних справ був одним із перших серед європейських політиків, який визнав необхідність переведення відносин між Україною та Європейським Союзом на рівень асоціації. І саме італійський прем'єр-міністр С.Берлусконі визнав під час свого візиту до України у жовтні 2003 р., що Україна може бути готова до вступу в ЄС раніше, ніж у 2011 році . На початок ХХІ століття Італія залишається одним із основних партнерів Української держави в торговельно-економічній галузі й за обсягами торгівлі з Україною посідає друге місце в Західній Європі (після Німеччини). Товарообіг між Україною та Італією у 2004 р. досяг, за даними Держкомстату України, 2,4 млрд. дол. США, що на 26,81% більше, ніж у 2003 р. При цьому експорт збільшився на 27,74% і склав 1,62 млрд. дол. США, імпорт - на 25% і дорівнює 805 млн. дол. США. Сальдо торговельного балансу для України - позитивне (814 млн. дол. США) . Значні темпи економічного зростання в Україні приваблюють італійський бізнес. Підприємці цієї країни інтенсивніше за своїх європейських колег освоюють український ринок. Італійські інвестиції присутні у виробничому секторі України. Станом на 1 жовтня 2004 р., обсяг італійських інвестицій в Україні складав 99 млн. дол. (зростання з початку року - 4,4%): машинобудівна промисловість - 45%, легка промисловість - 20%, торгівля - 8,8%, готельний та ресторанний бізнес - 3,4% . Цей період україно-італійських торгівельно-інвестиційних відносин слід виділити у третій етап розвитку економічної співпраці. Існують, утім, значні невикористані можливості для участі італійського бізнесу в приватизаційних проектах в Україні.
Врячи, що захоплення влади над нашим крам Росю мало цллю тльки запровадження трюмф тих чи нших засад, а не панування яко таке,P вони радо мняли сво засади (демократю на радянство), переконан, що коли лиш приймуть засади противника, то в нього вдпаде всякий мпульс прагнути до захоплення влади[153]. Що х найбльш займало,P це якби таки уникнути революц, не нарушити порядок. Зробити революцю було б не тяжко, але ж чи привело б це до нашо мети? Чи дало б лад нашому крав? ·х цллю, цих соцялств, було провадити революцю в органзованй, продуктивнй форм[154], з музикою, як казав Тичина. Нашим соцялстам треба було тако революц, яка б здйняла ще на вищий щабель революцйний дух мас вела б до здйснення нацональних постулятв, але одночасно не викликала братовбйчо (?) рзн помж росйською укранською демократями; революцйне, але без вибухв[155], одним словом кажучи, милою м мовою росйсько демократ, хотли робити революцю во всю прыть тихими шагами. Одиноке, на що вони орнтувалися, так це на добре, широке серце росйсько демократ, навть на чудо (грм перемоги), яке змягчить круте серце царату доведе до парляментаризму до вол нацй[156]
1. Стан співробітництва України з Міжнародним валютним фондом
2. Напрями співробітництва України та Угорщини
3. Політичне співробітництво України та Болгарії у 1991-2006 роках
4. Україна-Румунія: співробітництво в гуманітарній сфері
10. Норми сучасної української мови у спілкуванні
12. М. Драгоманов - основоположник української політичної науки
14. Становище Української журналістики в 20-х роках
15. І.П.Котляревський – зачинатель нової української літератури укр
17. Заходи щодо формування стада української чорно-рябої молочної породи великої рогатої худоби
20. Лексика української мови на позначення обрядів, звичаїв
21. Особливості перекладу політичного сленгу с української мови на англійську та назад
25. Історія розвитку української мови
26. Концепт Воля в лексиці і фразеології української та англійської мов
27. Вивчення сучасної української літературної мови
29. Відродження української держави
30. Євген Чикаленко - меценат української культури
31. Зародження української державності
32. Отаманщина, як явище у період української національно-визвольної революції 1917-1920 років
33. Передумови третьої хвилі української еміграції. Особливості поселення українців у Канаді
34. Політична система Української козацької держави
35. Правовий зміст та наслідки Української селянської реформи 1861 р.
36. Процес перетворення української народності в націю
37. Соціально-економічні причини першої хвилі української еміграції кінця XIX - початку XX століття
41. Утворення Української Центральної Ради і її I та II Універсали
42. Витоки української авіації
43. Витоки української культури. Міфо-релігійні уявлення східних слов’ян
44. Основні етапи та особливості розвитку української культури XX ст.
45. Iсторія української драматургії, Г.В. Доброскок
46. Етап першого відродження української нації
47. Значення української літератури. Найбільші надбання. Місце серед слов’янських та іноземних мов
48. Розвиток усної руської і зокрема української літератури
49. Тенденції розвитку української літератури 90-х років XX століття
50. Українсько-бельгійські відносини
51. Українсько-румунські відносини (1991-2008 рр.)
52. Українсько-Угорські відносини
53. Активізація пізнавальної діяльності на уроках української літератури
57. Нетрадиційні форми навчання школярів на уроках української мови та літератури
58. Розвиток пізнавальної активності молодших школярів на уроках української мови
59. Управління процесом підвищення якості знань учнів з української мови, літератури
60. Концепції української державності
61. В’ячеслав Липинський і Дмитро Донцов: дві концепції української державності
63. Особливості української демонології
64. Становлення класичної української філософії ХVIII–XIX століття
65. Інноваційна активність підприємницьких структур в умовах інтернаціоналізації української економіки
66. Реформування державного сектору в процесі ринкової трансформації української економіки
67. Українське телебачення в 1991-2000 роках: Становлення, функціонування, правова база
68. Взаємодія та взаєморозуміння в контексті культури ділового спілкування
69. Політичне життя в Україні 1993-2000 років
73. Господарство України періоду утвердження капіталізму
74. Проблеми залучення зарубіжних інвестицій в Україну
75. Інвестиційна політика банків в Україні
76. Державне регулювання інвестицій в людський капітал як фактор інтелектуального розвитку суспільства
77. Судовий захист прав на комерційне найменування в Україні
78. Апеляційне провадження в Україні
79. Українська мова у професійному спілкуванні
80. Військово-політичний блок НАТО: історія діяльності союзу та співпраці з Україною
82. Традиційне виробництво алкогольних напоїв України
83. Спільні підприємства та особливості їх розвитку в Україні
85. Аналіз інвестиційної діяльності в Україні та шляхи її розвитку
89. Інвестиційний клімат в Україні та шляхи його поліпшення
90. Іноземні інвестиції в Україні
91. Аналіз обсягу інвестицій в основний капітал за регіонами у 2005р.
94. Прибуткове оподаткування підприємств, проблеми та шляхи розвитку в Україні
95. Налогообложение на Украине (Система оподаткування в Українії податкова політика в сучасних умовах)
96. Конституционный Суд Украины (Конституційний Суд України)