![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Законодательство и право
Право
Працевлаштування громадян України за кордон (Росія) |
КОНТРОЛЬНА РОБОТАз дисципліни: “Трудове право України”на тему: “ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ ЗА КОРДОН (РОСІЯ) ”Студентки IV курсу, 4 групи Науковий керівник:Київ 2004 р. Працевлаштування – це система організаційних, економічних і правових заходів, направлених на забезпечення трудової зайнятості населення. У широкому значенні воно об’єднує всі форми трудової діяльності, що не суперечать законодавству, включаючи самостійне забезпечення себе роботою, в тому числі індивідуальну трудову діяльність, підприємництво, фермерство тощо. У вузькому ж значенні під працевлаштуванням розуміють такі форми трудової діяльності, які встановлюються при сприянні органів держави або недержавних організацій. Певні економічні проблеми, низька мотивація легальної зайнятості, значний рівень безробіття створили об'єктивні умови для пошуку громадянами України роботи за кордоном1. Крім недостатньої сфери пропозиції праці істотним фактором трудових міграцій є і неадекватна оцінка вітчизняної робочої сили. Сьогодні середня зарплата в Україні ледь перевищує $100, а мінімальна заробітна плата складає $40. Сучасний ринок праці України – це 29 млн. громадян працездатного віку, з яких 2,1 млн. – безробітні. За межами України трудяться 3-4 млн. наших співгромадян. Приведена цифра є оціночною – розрахована на основі статистичних і адміністративних даних про чисельність і економічну активність населення, даних консульських установ України і суб'єктів господарської діяльності, що займаються посередництвом по працевлаштуванню за кордоном. Каналами трудової міграції є: - самостійний пошук місця роботи (насамперед, у країнах, з якими в України немає візового режиму), - використання туристичних агентств, через які українці легально, як туристи, потрапляють у країну і, незаконно там залишившись, займаються трудовою діяльністю; - використання послуг суб'єктів господарської діяльності по посередництву в працевлаштуванні за кордоном, коли надання таких послуг здійснюється в рамках зовнішньоекономічних договорів іноземних роботодавців і посередників тих країн, що зацікавлені у використанні праці наших громадян. Громадяни України, які працевлаштувалися через посередницькі структури, є єдиною в країні категорією трудових мігрантів, які мають можливість легально одержати роботу за межами нашої держави. Механізми надання посередницьких послуг включають зовнішньоекономічний договір між іноземним роботодавцем та українським посередником, а також трудовий договір (він підписується в Україні) між іноземним роботодавцем і українським працівником. У трудовому контракті зазначаються місце роботи, розмір заробітної плати, умови праці, питання страхування, права і обов’язки найманого працівника і роботодавця, форс мажорні обставини. Крім цього, для громадян України, яким надаються посередницькі послуги для працевлаштування, скажімо, на судна під іноземним прапором, складовою частиною особистого трудового договору є договір між іноземним роботодавцем і певною профспілковою організацією України (яка представляє інтереси моряка), де обговорені стандартні умови наймання.
Відповідно до статті 10 Закону України &quo ;Про зайнятість населення&quo ; інтереси українських громадян, що тимчасово працюють за кордоном, захищаються міждержавними і міжурядовими угодами, що підписуються Україною з іншими державами (проте дія цих угод, цілком природно, поширюється на лише на тих громадян, що знаходяться і працюють у країнах працевлаштування винятково на законних підставах). Такі договори підписані, зокрема, і з Росією. Ними передбачено наступне: 1) порядок залучення працівників, кваліфікаційні, вікові й інші вимоги встановлюються країною працевлаштування (Росією), виходячи з діючого на її території законодавства; 2) кожна зі сторін визнає без легалізації дипломи, посвідчення про освіту, відповідні документи про присвоєння звань, розрядів, кваліфікацій. Ці документи мають бути переведені на державну мову країни працевлаштування і завірені у встановленому законодавством порядку; 3) сторони взаємно визнають виробничий стаж, включаючи стаж за пільговими підставами і за спеціальностями; 4) трудова діяльність працівника оформляється трудовим контрактом, укладеним роботодавцем; 5) працівники підлягають соціальному страхуванню і соціальному забезпеченню (крім пенсійного). Їхнє медичне обслуговування забезпечується за рахунок роботодавця; 6) в'їзд і виїзд працівників здійснюються відповідно до діючого на території країни працевлаштування законодавства. Необхідною передумовою легального влаштування за кордоном на роботу є, зокрема, одержання до в'їзду в країну дозволу на працевлаштування. Для одержання такого дозволу, як правило, потрібне підтвердження від служби зайнятості Росії, наявність страхового забезпечення та інших необхідних документів від іноземного роботодавця. Варто також нагадати, що правовий захист за кордоном громадянина України може бути забезпечений консульською установою нашої держави тільки в межах законодавства країни перебування. При зверненні до посередницьких структур з питань працевлаштування за кордоном, у кожному випадку необхідно уважно ознайомитися з умовами, які ними пропонуються, і вимагати пред'явлення не тільки ліцензії Міністерства праці та соціальної політики України, але і дозволу Державного центра зайнятості України на посередництво в працевлаштуванні у обраній країні (тобто в Росії). Варто усвідомлювати те, що внутрішнє законодавство іноземних держав насамперед захищає власний ринок праці. Роботодавець не має права вимагати у бажаючого влаштуватися на роботу паспорт громадянина України. Треба пам'ятати, що паспорт є власністю України. Вік особи, з якого допускається прийняття на роботу громадян, визначається законодавством сторони працевлаштування1. Трудова діяльність, як вже зазначалося, оформлюється трудовим договором (контрактом), який реєструється в установі, визначеній Уповноваженим Органом. Проте якщо трудовий договір розірваний у зв'язку з ліквідацією підприємства (установи, організації), скорочення чисельності або штату працівників, Уповноважений Орган Росії вживає заходів щодо включення Працівника в інші, рівноцінні, трудові відносини на строк дії трудового договору (контракту).
При неможливості працевлаштування на Працівника поширюються порядок і пільги, що передбачені законодавством Росії для вивільнюваних працівників. За місцем постійного проживання працівнику надається право на працевлаштування на загальних підставах. Наявна інформація свідчить про те, що зазвичай в більшості випадків відсутність знань про країну, умов перебування і працевлаштування в ній призводять до того, що громадяни України довіряють свою долю сумнівним посередницьким структурам, що заробляють на &quo ;перепродажі&quo ; робочої сили закордонним замовникам. У цьому зв'язку необхідно нагадати, що нелегальне працевлаштування за кордоном є правопорушенням, що карається відповідно до чинного законодавства і спричиняє адміністративну, а в деяких країнах навіть кримінальну відповідальність, з подальшою депортацією з країни і забороною в'їзду до неї на визначений період. Одержання ж туристичних віз передбачає саме туристичний характер поїздки, а не виїзд за кордон з метою подальшого працевлаштування. Іноземці, що не одержали дозволу на роботу у встановленому законодавством країни перебування порядку, вважаються нелегальними мігрантами. Питання працевлаштування в Російській Федерації регулюються указом Президента Росії 1993 року &quo ;Про залучення і використання в Російській Федерації іноземної робочої сили&quo ;. Статус і права іноземних громадян, що працюють у Москві, регулює постанова уряду Москви &quo ;Про відповідальність роботодавців за порушення правил при використанні іноземної робочої сили&quo ; від 26 вересня 1999 року. Восени 2002 року російський уряд видав постанову про квотування іноземних громадян на роботу в Росії. Ці питання регулюються також міжнародними угодами в рамках СНД, двосторонніми домовленостями, а також національним законодавством Росії (законами і підзаконними актами). За інформацією Посольства України в Росії, умови перебування офіційно залучених до роботи громадян України в цій країні часто не відповідають нормам і вимогам міжнародного права1. Українці одержують більш низьку заробітну плату, ніж росіяни, за одну й ту ж саму роботу. Надбавки за роботу не виплачуються, відсутнє медичне обслуговування, не існує безкоштовного медичного страхування, до того ж, російська сторона постійно вводить нові обмеження на перебування громадян України в Росії. Російська сторона часто порушує положення двосторонніх україно-російських угод, що виявляється у відмові в тимчасовій реєстрації по внутрішніх паспортах громадянина України тим особам, що прибувають на роботу до Російської Федерації. Невиконання російською стороною зобов'язань, що випливають з міжнародних угод про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, що працюють за межами своїх держав (угода від 14 січня 1993 р), фіксувалися в 1997-2002 р., в основному на підприємствах нафтогазового комплексу, розташованих у регіонах Західного Сибіру, московських будівельних організаціях тощо. Вітчизняні експерти не дійшли єдиного висновку про те, що більш відповідає інтересам України – збільшення трудової міграції в Росію чи її обмеження. З одного боку, відтік працездатного населення створює дефіцит робочої сили в Україні, однак з іншого боку – можливість працювати за кордоном вирішує проблему дефіциту робочих місць (на грудень 2003 року навантаження на одне робоче місце складало 7 осіб) і збільшує доходи населення.
Правий берег Дністра було зміцнено польовими укріпленнями та рясно обсаджено румунським військом. Румуни часто обстрілювали рушничним і навіть гарматним вогнем окремі відділи української кордонної охорони. На півдні, на березі Чорного моря в районі Одеси, перебував десант військ Антанти (французькі й грецькі дивізії), який займав плацдарм з променем до 50 кілометрів. Там же, в Одесі, йшло формування частин Російської Добровольчої армії (Добрармії) і польської дивізії. З командуванням військ Антанти Український Уряд вів переговори в справі підтримки його в боротьбі проти московських комуністів. Усі старання Українського Уряду знайти політичну й матеріальну підтримку у держав Антанти скінчилися неуспіхом, бо держави Антанти виразно стали на бік Добрармії, а політика їх мала метою відродження єдиної і неподільної Росії. На східних кордонах з донським козацтвом тим часом усе було гаразд, проте і на території його зароджувалася російська Добрармія, гаслом якої була теж єдина і неподільна Росія. Тому становище України було важким
1. Вугільна промисловість України і Польщі: сучасний стан та перспективи
2. Фактори відставання України у психологічному та історичному планах
3. Заочна форма навчання у вищих закладах освіти Міністерства внутрішніх справ України
9. Зміни особистості при шизофренії та особливості лікування
10. Види ділових заходів, їх підготовка та проведення
11. Українські космогонічні легенди та перекази про квіти і хлібні злаки
12. Українські космогонічні легенди та перекази про хрін, часник та тютюн
13. Забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення. Санітарні норми та правила
16. Механізм та методи регулювання зовнішньоекономічних зв’язків та діяльності
17. Організація та методика проведення уроку з теми: "Робота з дисками та каталогами в Norton Commander"
18. Соціальні, економічні та культурні права громадян україни. Право на працю і відпочинок
21. Види грошей. Кредитні гроші. Кредитна система України. Функції та операції Центрального банку
25. Поліграфічна промисловість України. II роль та перспективи розвитку
26. Гетьман Іван Мазепа - державний та політичний діяч України
27. Історія держави та права України
28. Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку України
31. Соціально-економічні риси та особливості розвитку економіки України на сучасному етапі
32. Культура та побут населення України
33. Входження Північного Причорномор’я Криму та Правобережної України до складу Росії укр
36. Сучасна банківська система України та її роль у сучасній економіці країни
37. Банківська система України та проблеми її реформування
41. Літаки та засоби авіаційного ураження авіації Збройних Сил України
42. Екологічні проблеми України та шляхи їх розв’язання
44. Державотворення як визначальна складова сучасного та майбутнього у розвитку України
46. Організація роботи народного депутата України в парламенті та у виборчому окрузі
47. Політичні і національні звичаї та традиції України як фактори соціального регулювання
48. Поняття та підстави представництва у цивільному праві України
49. Поняття, система та принципи адміністративно-територіального устрою України
50. Права, вільності і зобов’язання громадян України
51. Правовий режим використання і відновлення та захист вод України
52. Принцип незалежності і недоторканності суддів у кримінальному процесі України та Азербайджану
53. Розкриття суті видів та форм цивільно-правової відповідальності
58. Козацтво на охороні кордонів України
59. Окупація України військами Німеччини та її союзників
60. Перебудова в СРСР та її наслідки для України (1985–1991 рр.)
61. Проголошення незалежності України та розгортання державотворчих процесів на початку 1990-х років
62. Релігійне життя України в роки війни та післявоєнний час
63. Студентство та вищі навчальні заклади Росії та України (наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.)
64. Трипільська культура та бронзовий вік на території України
66. Карбування металів як один з давніх видів народного декоративно-прикладного мистецтва України
68. Аналіз міжнародних економічних відносин України, Угорщини, Франції та Бразилії
69. Глобальні та регіональні системи безпеки: перспективна роль України
74. Тенденції та перспективи розвитку товарної структури зовнішньої торгівлі України
75. Вища освіта України і Болонський процес
76. Нетрадиційні форми навчання школярів на уроках української мови та літератури
77. Стандарти системи освіти України та Великої Британії
79. Національні інтереси України та альтернативи стратегії безпеки розвитку
80. Політична еліта сучасної України: генеза й особливості формування
81. Текстильна промисловість України. Основні проблеми та перспективи розвитку
83. Система митних органів України та їх повноваження
84. Основні організаційні форми та види туризму
85. Банківська система України: становлення та шляхи розвитку
89. Екологічні права громадян: поняття, форми і види
90. Експортний потенціал України та її регіонів
92. Матеріальна та духовна культура євреїв Півдня України у XIX ст.
93. Поняття проблеми та перспективи розвитку середніх міст України
94. Прибуткове оподаткування підприємств, проблеми та шляхи розвитку в Україні
95. Гражданско-правовой договор: формы, виды, особенности заключения, изменения и расторжения
96. Народный депутат Украины (Народний депутат України)
98. Понятие договора. Виды и формы договоров
99. Гетьмансьтво України: Іван Мазепа (Гетманство Украины. Иван Мазепа)