![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Політична роздрібненість Київської Русі (кінець XI — середина XIII ст.) |
Реферат на тему Політична роздрібненість Київської Русі (кінець XI — середина XIII ст.) ПЛАН Посилення відцентрових тенденцій. Причини феодальної роздробленості. Монгольська навала і встановлення золотоординського іга Наслідки та особливості монголо-татарської експансії. Використана література 1. Посилення відцентрових тенденцій. У 1054 р. на 76-му році життя помер Ярослав Мудрий. З цього моменту починається зміна форми правління в Давньоруській державі: одноосібна монархія поступово переростає в монархію федеративну. Після смерті батька три брати — Ізяслав, Святослав та Всеволод — уклали між собою політичний союз, утворили тріумвірат і, спільно управляючи державою, забезпечували єдність та безпеку руських земель. Цей унікальний союз проіснував майже двадцять років, але бурхливий розвиток феодалізму, зростання та економічне зміцнення місцевої земельної знаті, породжуючи відцентрові тенденції, підривали його основи. Кожен з тріумвірів був претендентом на першу роль у державі. Значного удару союзу ярославичів було завдано поразкою руських військ у битві з половцями на р. Альті 1068 р. Ця трагічна подія призвела до захоплення кочівниками Переяславщини, повстання киян проти Ізяслава та різкого загострення суперечностей між тріумвірами. Для стабілізації ситуації в державі брати зібралися у Вишгороді (1072). І хоча їм вдалося прийняти важливий спільний документ — загальноруський кодекс юридичних норм «Правду Ярославичів», це не відновило їхньої колишньої єдності. Вже наступного року Святослав зайняв київський стіл, а його старший брат Ізяслав мусив рятуватися втечею до Польщі, що поставило останню крапку в довгій історії тріумвірату. Протягом 1073— 1093 pp. Ярославичі по черзі сідали у великокняже крісло: 1073—1076 pp. — Святослав, 1076—1078 pp. — Ізяслав, 1078—1093 pp. — Всеволод. Наприкінці XI ст. посилилися відцентрові тенденції в державі, було втрачено політичну єдність, спалахнули численні міжусобні війни, зросла зовнішня загроза. Всі спроби княжих з'їздів (1097,1100,1101 і 1107) заблокувати негативні тенденції та припинити міжусобиці закінчилися невдачею. Останнє намагання відновити колишню велич та могутність Київської Русі припадає на князювання Володимира Мономаха (1113—1125). Численні вдалі походи на половців, активна законодавча діяльність (розробка знаменитого «Уставу» —своєрідного доповнення до «Руської правди»), подолання сепаратистських тенденцій, об'єднання 3/4 території Русі тимчасово стабілізували становище держави і повернули її в ряди наймогутніших країн Європи. Після смерті Володимира Мономаха його сину Мстиславу (1125—1132) лише на короткий час вдалося підтримати єдність руських земель. У XII столітті на теренах Русі одне за одним з'являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Ростово-Суздальське, Черніго-во-Сіверське, Полоцько-Мінське, Смоленське, Тмутара-канське, Турово-Пінське князівства та Новгородська і Псковська землі. У цю добу роздрібненість набула ознак стійкої, прогресуючої тенденції. Так, якщо в XII ст. утворилося 15 князівств (земель), то їх кількість на початку XIII ст.
сягала вже 50. 2.Причини феодальної роздробленості. Феодальну роздрібненість спричинили такі чинники: Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення. Русь простягалася на значну територію, що, залежно від обставин, могло бути або свідченням державної могутності, або ж джерелом слабкості. Великий князь ще не володів достатньо міцним, структурованим і розгалуженим апаратом влади, не мав розвинутої інфраструктури (транспорт, дороги, засоби зв'язку та ін.) для ефективного здійснення своїх владних повноважень на такій величезній території. Посиленню відцентрових тенденцій сприяла поліетнічність Київської Русі. Поряд зі слов'янами тут проживало понад 20 народів: на півночі та північному сході — чудь, весь, меря, мурома, мордва, на півдні — печеніги, половці, торки, каракалпаки; на північному заході — литва і ятвяги. Процес механічного приєднання та завоювання нових земель у Київській Русі помітно випереджав два інші процеси — формування та зміцнення апарату центральної влади та глибинну консолідацію нових народів і територій, їхнє своєрідне «переварювання» й органічне включення у структуру Давньоруської держави, що створювало ґрунт для зростання відцентрових тенденцій. 2. Зростання великого феодального землеволодіння. Розвиток продуктивних сил, утвердження феодальних відносин сприяли появі та зміцненню великого землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, в основі якого лежала замкнутість, велике землеволодіння посилило владу місцевих князів і бояр, створило передумови для розгортання процесів формування економічної самостійності та політичної відокремленості давньоруських земель. Велике феодальне землеволодіння створювалося різними шляхами: захопленням земель сільської общини, освоєнням нових земель та їх купівлею. Наприкінці XI — у XII ст. набуває поширення практика роздачі земель боярам та дружинникам у спадкове володіння (вотчину) в нагороду за службу князю. За підрахунками фахівців, вотчинних володінь усіх рангів у Київській Русі було понад З тис. Спочатку це сприяло зміцненню центральної влади, адже майже кожен з нових землевласників, утверджуючись у власній вотчині, як правило, спирався на авторитет великого князя. Проте цілком опанувавши підвладні землі, створивши свій апарат управління, дружину, місцева феодальна верхівка дедалі більше відчувала незручності від сильної великокнязівської влади, що посилювало її потяг до економічної самостійності та політичної відокремленості земель. 3. Відсутність чіткого незмінного механізмі спадкоємності князівської влади. Тривалий час (майже до 30-х років XX ст.) серед істориків панувала думка, що основною причиною роздрібненості є порушення принципів престолонаслідування. Спочатку на Русі домінував «горизонтальний» принцип спадкоємності князівської влади (від старшого брата до молодшого, а після смерті представників старшого покоління — від сина старшого брата до наступного за віком). Помітне збільшення чисельності нащадків Володимира Святославича та Ярослава Мудрого зумовило той факт, що вже наприкінці XI ст. деякі з них, виходячи з власних інтересів, енергійно почали виступати за «отчинний», або «вертикальний», принцип (від батька до сина).
Паралельне існування, зміщення та накладання цих двох принципів, на думку вчених, були причиною феодальної роздрібненості. І хоча з 50-х років XX ст. історична наука цілком обґрунтовано намагається пояснити появу відцентрових тенденцій, виходячи з розвитку продуктивних сил, утвердження феодальних відносин тощо, слід визнати, що неврегульованість питання про головний принцип престолонаслідування підривала основи Давньоруської держави. У центрі міжусобного протистояння, як правило, був Київ, який того часу став не тільки символом, а й засобом влади. Лише за одне століття (1146—1246) київський стіл 46 разів переходив із рук в руки. Найдовше правління тривало 13 років, а 35 князів перебували при владі не більше року. Київ був своєрідним важелем для нарощення і розширення власного впливу, саме тому кожен із князів після оволодіння великокнязівським престолом перетворювався на активного поборника загальноруської єдності. Ця боротьба доцентрової та відцентрової тенденцій значною мірою зумовлена неврегульованістю питання про принцип спадкоємності князівської влади, була суттю міжусобних війн. 4. Зміна торговельної кон'юнктури, частковий занепад Києва як торгового центру, поява поліцентрії в зовнішній торгівлі. Наприкінці XI ст. половецькі кочовища перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів. Крім того, серйозного удару транзитній торгівлі Київської Русі було нанесено двома подіями світового значення: по-перше, слабіюча Візантія 1082 р. за поміч у війні з Сицилією дала дозвіл Венеції торгувати без мита і мати свої порти на території Візантійської імперії; по-друге, хрестові походи відкрили для італійських, французьких та німецьких міст морський шлях на схід, безпосередньо зв'язали Західну Європу з Малою Азією, Візантією. Внаслідок цього Київ залишився поза основними торговими шляхами. Це не тільки зумовило частковий занепад Києна, а й спричинило поліцентрію в зовнішній торгівлі. Дедалі серйозніше про себе заявляють Чернігів, Галич, Володи-мир-на-Клязьмі, Новгород, Смоленськ, Полоцьк. Завдяки торгівлі зростали міста, які ставали для місцевих князів засобом зміцнення їхньої самостійності, джерелом фінансових доходів, опорою політичного впливу. 5. Посилення експансії степових кочівників (печенігів, половців та ін.). Лише половці, як свідчать літописи, у період від 1055 до 1236 pp. здійснили 12 великих нападів на Русь. Майже стільки ж широкомасштабних походів у відповідь організували руські князі. До того ж за цей час половці понад 30 разів брали участь у міжусобних князівських війнах. Період феодальної роздрібненості — закономірний етап у розвитку суспільства, адже роздрібненість — не особливість Київської Русі, а загальноєвропейська тенденція. Саме в цей час відбулося остаточне формування феодальної системи (чітко визначилися права феодалів та повинності селян, завершився процес становлення феодально-станової ієрархії, формувався і вдосконалився державний апарат тощо). Роздрібнення структури політичної влади було цілком логічним і природним наслідком феодальних відносин: роздрібненій формі земельної власності відповідає роздрібнена форма держави, роздрібнена структура влади.
Нехай нхто не сподваться, що народово-соцалстична Нмеччина не взяла пд увагу полтичних стратегчних помилок кайзервсько Нмеччини. В цй вйн тих помилок не буде. Щастя народв, як окремих осб, мнливе. Переможц з попередньо Свтово вйни будуть тепер побит Нмеччиною. Полтика Вождя Нмеччини перед вйною запорукою його перемоги в сучаснй вйн. Канцлер Адольф Гтлер, як виняткова ндивдуальнсть ХХ столття, керуватиме свою Державою у вйн полтично й стратегчно теж винятково. Всх свох противникв вн поб' по черз, використовуючи геополтичн чинники, заскоченсть ршучсть. Весною 1940 року буде знищена Франця з англйською армю на терен Франц. Лня Мажино[57] збудована людськими руками руками нших людей буде знищена: ще наш Гетьман Богдан Хмельницький знав ту засаду. Коли цла ґвропа буде спацифкована Нмеччиною, чи англйська блокада матиме значння? ґвропа цлком самовистарчальна, а сильне нмецьке летунство й пдводн човни виконуватимуть заповт адмрала Трпца: поступово на англйських островах запану примара голоду, поступово Англя сама буде блокована Нмеччиною
1. Політичне та соціально-економічне становище українських земель у XVI-XVII ст.
2. Політичний та соціально-економічний розвиток Болгарії у 1990–2005 рр.
3. Політичний та соціально-економічний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.
4. Політичний та соціально-економічний розвиток Словаччини у 1993-2005 рр.
5. Політика та соціальний конфлікт
9. Інфляція, її суть, види та соціально-економічні наслідки
10. Історико-політичні та правові аспекти становлення парламентаризму в Україні на зламі ХХ-ХХІ ст.
11. Політичний та економічний розвиток Боснії і Герцеговини у 1990-2005 рр.
12. Політичний та економічний розвиток Польщі у 1990-2005 рр.
13. Політичний та економічний розвиток Словенії у 1990-2005 рр.
14. Суспільно-політичне та культурне життя України
15. Аналіз організаційної структури Управління праці та соціального захисту населення
16. Ціннісні характеристики соціальних працівників та соціальних педагогів
17. Політика і етика: соціально-філософський аспект
18. Психологічна корекція та соціальна робота з хімічно залежними людьми
19. Пережитки язичництва в культурі Київської Русі Х-ХІІІ ст.
20. Політичні і національні звичаї та традиції України як фактори соціального регулювання
21. У пошуках свого шляху: етнопсихологія, соціально-політична психологія та психологія підприємництваа
25. Політична історія Київської Русі
26. Соціально-економічний розвиток Київської Русі
27. Соціально–політичне становище в Західній Україні 1945-1950 роки
28. Українська діаспора як історичне і соціально-політичне явище
29. Етапи розвитку теорії соціально-політичного конфлікту
30. Соціально-політичні утопісти ХІХ ст. (Сен-Сімон, Фур’є, Оуен)
31. Політична думка від Київської Русі до сьогодення
32. Політична соціологія в складі соціологічної теорії - питання та історичний розвиток
33. Соціально-політичні проблеми у творчій спадщині Петра Могили
35. Гетьман Іван Мазепа - державний та політичний діяч України
36. Проблема рівності і соціальної справедливості в умовах ринкової економіки
37. Утворення Скіфії та її політична історія
41. Соціально-економічний розвиток Австрії та Швейцарії
43. Роль інтелектуальної власності в соціально-економічному та духовному розвитку суспільства
44. Соціальні, економічні та культурні права громадян україни. Право на працю і відпочинок
45. Суть та принципи соціальної держави
46. Особливості перекладу політичного сленгу с української мови на англійську та назад
47. Адміністративно-політичний устрій Запорізької Січі
48. Герцогство Варшавське та Королівство Польське в загальноєвропейських політичних відносинах
49. Основні етапи історії Київської Русі та Галицько-Волинського князівства
52. Суспільно-політичний устрій української держави у 1648-1657 рр.
57. Міжнародна організація праці та її вплив на розвиток соціально-трудових відносин
58. Політичне співробітництво України та Болгарії у 1991-2006 роках
60. Взаємодія соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків
61. Вибори та їх роль у політичному житті України
62. Політичні погляди М. Хвильового, М.І. Міхновського та Ю. Липи
63. Політичні погляди С. Дністрянського, М. Драгоманова та В. Кучабського
64. Політологія Київської Русі
65. Суспільна думка та політична філософія
66. Трансформація політичного устрою Югославії в кінці 90-х – початку ХХІ ст.
67. Форма правління, політична система, політичний режим та опозиція Ізраїлю
68. Політична еліта сучасної України: генеза й особливості формування
69. Політичний менеджмент виборчої кампанії: формування стратегії та тактики
73. Соціальне середовище та соціалізація особистості
75. Аналіз стану соціальної політики в Україні
76. Державні та недержавні соціальні служби в Україні
77. Метацінності та ідеали соціальної роботи
78. Розвиток освіти як напрям соціальної політики
80. Соціальний портрет молоді України: структура цінностей та потреби
81. Соціальні та психолого-педагогічні проблеми молоді
82. Методи соціальної діагностики та їх характеристика
84. Соціальна система та її структура
89. Організація та об’єднання роботодавців як суб’єкти соціального партнерства
90. Принципи формування державних соціальних стандартів та нормативів
91. Соціально-економічна сутність приватизації та її роль у трансформації відносин власності
93. Політичний портрет гетьмана Павла Скоропадського
94. АНТИТЕХНОЛОГІЇ У ПОЛІТИЧНІЙ БОРОТЬБІ: ВИКОРИСТАННЯ ЗМІ
95. Особливості економічного розвитку Київської Русі
96. Соціальне становище Запорізького краю
97. М. Драгоманов - основоположник української політичної науки
99. Розвиток освіти в період Київської Русі і доби козаччини
100. Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства