|
|
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
 |
|
Законодательство и право История государства и права зарубежных стран
Українські землі у складі Литви і Польщі (середина XIV – перша половина XVII ст.) |
Ночник-проектор "Звездное небо и планеты", фиолетовый. 
Крючки с поводками Mikado SSH Fudo "SB Chinu", №4BN, поводок 0,22 мм. 
Браслет светоотражающий, самофиксирующийся, желтый. Ослаблені монголо-татарськими нападами, роздроблені на окремі князівства українські землі на початку XIV ст. стали об’єктом експансії сусідніх держав. Передусім Литви та Польщі. Пізніше – Московського князівства, Кримського ханства, Туреччини. 1.1 Приєднання українських земель до Литви В процесі приєднання українських земель до Великого князівства Литовського історик О.Д.Бойко виокремлює кілька періодів. Кожний з яких мав певні особливості. Перший етап (1340-1362 рр.) – проникнення литовців на українські землі. Для боротьби з Тевтонським орденом розрізнені язичницькі литовські племена в середині XIII ст. під керівництвом князя Міндовга об’єдналися у єдину державу – Велике князівство Литовське. За часів правління Міндовга (1230-1263 рр.) головним об’єктом литовської експансії стали західноруські (білоруські) землі. У часи його наступника – Гедиміна (1316-1341 рр.) до складу Литовської держави почалося приєднання (у 30-ті роки ХІV ст.) українських земель: Берестейської, Турово-Пінської, Прип’ятьської та інших. У 1340 р. син Гедиміна Любарт стає галицько-волинським князем. Внаслідок польсько-угорсько-литовської боротьби за галицько-волинські землі Польща отримує Галичину, Литва – Волинь. Пізніше, у 50-ті роки ХІV ст. скориставшись слабкістю Золотої Орди (у 1362 р. вона розподається на дві частини з кордоном на Волзі), литовці починають активно наступати на Придніпров’я. Цей наступ очолив брат Любарта – великий князь литовський Ольгерд (1345-1377 рр.), який проголосив, що «вся Русь просто повинна належати литовцям». У 1355-1356 рр. він завоював Чернігово-Сіверщину, а у 1362 р. захопив Київ і всю Київщину. Після того, як влітку 1362 р. військо Ольгерда на р.Сині Води (притока південного Бугу) розгромило татарські війська, – Київщина, Поділля і Переяславщина остаточно відійшли до Литви. Велике князівство Литовське стало найбільшою державою в Європі (столиця – Вільно). Майже 90% населення становили русини, тобто українці та білоруси. Другий етап (1362-1385 рр.) – утвердження литовського правління. В історичній науці існують різні погляди щодо характеру литовської експансії, природи та сутності самої держави. Радянська історіографія розглядала литовську присутність на українських землях як «колоніальні загарбання», як поневолення українського народу. Частина українських істориків вважають литовців визволителями колишніх земель з-під Золотої Орди (щоправда, «визволителі» надовго залишилися на «визволених» землях). Утвердження литовського правління на українських землях відбувалося практично без опору з боку місцевого населення. На думку історика Б.Лановика, майже до кінця ХІV ст. Велике князівство Литовське було своєрідною федерацією земель-князівств, повноцінними, рівноправними суб’єктами якої виступали землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині та Поділля. Тут збереглася стара система управління, в якій лише руська династія Рюриковичів поступилася місцем литовській Гедиміновичів. Ураховуючи те, що власне литовські землі становили лише приблизно 10% Великого князівства Литовського, а литовці перебували на значно нижчому рівні суспільно-політичного і культурного розвитку порівняно з людністю приєднуваних територій, литовські правителі проводили досить ліберальну політику.
Діючи за принципом «старого не змінювати, а нового не впроваджувати». Про це свідчать, зокрема наступні процеси: – литовці за браком людей для управління своїми величезними завоюваннями дозволяли місцевій українській знаті займати адміністративні посади. При цьому українська знать, зберігаючи свої володіння й обіймаючи посади відчувала себе співгосподарями у державі. За угодами, що укладалися з великим князем, руські князі зобов’язувалися служити йому як васали, а той, у свою чергу, обіцяв послідовно дотримуватися колишніх прав і звичаїв, що існували на цих землях; – руська (українська й білоруська) мова стала офіційною державною мовою литовської держави; – руською мовою велося все діловодство, складалися офіційні документи і писалися літературні твори; – в основі державної правової системи (Литовські статути 1529, 1566, 1588 рр.) лежали звичаєві писані норми українського права, тобто «Руської правди» та ті норми, які побутували у традиціях українського народу ще за доби Київської Русі; – зберігалися міцні позиції руського православ’я у Литовській державі. Зокрема, князь Ольгерд та майже всі (10 із 12) його сини були православними; – литовці запозичили у русинів досвід військової організації, будування і укріплення фортець, налагодження податкової системи формування структури князівської адміністрації тощо. Таку ситуацію О.Д.Бойко називає «ослов’янення» литовських правителів, що певною мірою нагадувала прихід варягів на Русь та їхню асиміляцію у слов’янському етносі (хоча він підкреслює, що цей процес не завершився). Однак, на нашу думку, подібне порівняння не зовсім доречне. На практиці самоуправління українських земель обмежувалося господарськими справами, судочинством, опікою над церквою та іншими дрібними місцевими питаннями і не підривало компетенції центральної влади. В той же час, Литва внесла суттєві зміни в устрій українських земель: вона відібрала владу українських князів і передала її своїм намісникам, а невдовзі, починаючи з правління Ягайла (1377-1392 рр.), у литовській державі дедалі більше набирають сили тенденції до централізації влади. Третій етап (1385-1480 рр.) – посилення централізму у Литовській державі і ліквідація залишків автономії українських земель. Подією, яка докорінно змінила становище південно-західних руських земель, стала Кревська унія (1385 р.). Основними чинниками, які зближували інтереси правлячих кіл Литви та Польщі були як внутрішня нестабільність, так і зовнішня небезпека, зокрема загроза Тевтонського ордену, посилення московського князівства тощо. За цих умов Польща запропонувала Литві шляхом династичного шлюбу польської королеви Ядвіги та литовського князя Ягайло об’єднати сили двох держав. 14 серпня 1385 р. у м. Крево між Литвою і Польщею було укладено Кревську унію, за умовами якої литовський князь Ягайло, одружуючись з польською королевою Ядвігою, отримував титул короля Польщі, зобов’язувався перейти до католицької віри і окатоличити литовців та « навіки приєднати всі свої рідні землі, литовські та руські до корони Польської» (крім того він брав на себе зобов’язання сплатити колишньому нареченому Ядвіги Вільгельму Австрійському 200 тис.
флоринів як компенсацію за порушення шлюбної угоди).Тобто, мова йшла про інкорпорацію (включення, приєднання) Великого князівства Литовського до складу Польщі. Литва певною мірою втрачала свій суверенітет, а Польща отримувала територію у 4 рази більшу за власну. Крім того, Кревська унія кардинально змінювала стратегічні інтереси Польщі, перемістивши їх із Заходу на Схід. Ягайло активно взявся за втілення унії: – остаточно оволодів Галичиною (1358 р.); – відібрав землі галицьких бояр; – ліквідував українське право і встановив польську владу та суди; – впровадив латинську мову як офіційну; – надав привілеї і права польській шляхті та населенню, що сповідує католицизм. Активна пропольська політика Ягайла зустріла потужний опір з боку литовської, української та білоруської знаті. Опозицію очолив двоюрідний брат Ягайла – литовський князь Вітовт (1392-1430 рр.). По суті він уособлював прагнення частини литовсько-українсько-білоруської знаті до збереження політичної самостійності Великого князівства Литовського. У 1392 р. підтриманий зброєю литовських феодалів та руських удільних князівств, Вітовт був визнаний довічним правителем Литовського князівства. Намагаючись зміцнити внутрішню політичну єдність литовської держави він: 1. Посилює централізацію управління державою. З цією метою ліквідує південно-західні руські удільні князівства (Волинське, Новгород-Сіверське, Київське, Подільське). У цих землях починають управляти великокнязівські намісники, чим суттєво обмежується колишня самостійність й автономність українських земель. 2. В той же час боротьба Вітовта з татарами і поширення колонізації до Чорного моря співпала з інтересами України. Вітовт, виконуючи плани «великого княжіння на всій руській землі», розбудовує на півдні українських земель систему опорних укріплень (в Брацлаві, Черкасах та ін. містах), ставить фортеці у південних степах (Дністровський лиман), здійснює у 1397-1398 рр. два переможних походи проти Золотої Орди. Однак, поразка литовсько-руських військ на р. Ворсклі 1399 р. від переважаючих сил золотоординських ханів перекреслила мрії Вітовта про об’єднання в межах литовської державності всієї Русі. 3. Втім, незважаючи на військові невдачі Литва зберегла свій економічний і військовий потенціал. Зростанню авторитета Вітовта і зміцненню політичних позицій Литви сприяла перемога об’єднаних слов’янських і литовських сил над Тевтонським орденом у Грюнвальдській битві 15 липня 1410 р. 4. Перемога над Тевтонським орденом, з одного боку поклала край його збройній експансії на слов’янські землі, з іншого – сприяла посиленню впливу у цьому регіоні Литви. Наслідком цього стало укладення у Городлі Городельської унії (1413 р.), яка, фактично заперечуючи положення Кревської унії, підтверджувала існування Великого князівства литовського як окремої незалежної держави. Нова унія вела до зміцнення литовсько-польського союзу і зростання дискримінації православного населення. Відповідно до цього документа : – католики могли брати участь у великокняжій раді, однак участь православних у державному управлінні обмежувалася; – розпоширенню сфери впливу католицизму сприяла роздача католицькій церкві українських земель, заснування католицьких єпископських кафедр у Кам’янці-Подільському та Луцьку.
Конечной целью борьбы Московии с татарами было достижение северных берегов Черного моря (которые были доступны русским в раннее средневековье). Радикальное решение проблемы присоединение Крыма было поставлено на повестку дня в 1550-х гг., но не достигнуто до конца XVIII века. Что касается польской проблемы, Московия не оставляла надежды присоединить западнорусские земли, которые контролировались Польшей и Литвой с середины XIV века. В домонгольский период все русские княжества восточные и западные были частью Киевской федерации. Политика объединения Западной и Восточной Руси под властью Москвы получила начало в правление Ивана III. В течение Смутного времени Польша нанесла ответный удар и почти преуспела в воцарении польского кронпринца на московском троне. После украинского восстания 1648 г. расстановка сил изменилась в пользу Москвы. Северной аналогией черноморской проблемы была балтийская. Русские имели доступ к Финскому заливу с давних времен и сохраняли его до 1583 г., когда территория вокруг устья Невы была сдана Швеции
1. Соціальні стани в Україні у складі Литви та Польщі
2. Українські землі у складі Російської Імперії в другій половині XIX ст
3. Українські землі наприкінці XVII - в першій половині XVIII ст.
4. Українські землі під владою сусідніх держав
9. Українські благодійники та меценати кінця ХІХ – початку ХХ століття
10. “Енеїда” І.Котляревського – її місце в українській духовній культурі
11. Інтерпретація фольклорного образу русалки в українській романтичній традиції
12. Видатні українські діячі коректури друкованого видання
13. Лінгвістичне наповнення концепту "колір" ("colour") в українській та англійській культурах
15. Основні способи словотвору в сучасній українській мові
16. Особливості функціонування іменників pluralia tantum "множинностi" в українській мові
Ванная комната "Конфетти". 
Антипригарный коврик, многоразовый, 33x40 см. 
Штора для ванной "Рыжий кот", арт. SC-РЕ09. 17. Структура макроконцепту "життя" в українській фраземіці
18. Українські перекладознавці XX сторіччя
19. Категорія виду та часу в англійській та українській мовах
20. Засоби зображення гами кольорів у французькій та українській мовах
21. Державно-правове становище українських земель в литовсько-польський період (XIV – XVII ст.)
25. Політична ситуація на Україні наприкінці XIV — у першій половині XVI ст.
26. Радянсько-німецькі договори 1939 р. і західноукраїнські землі
27. Соціально-економічний розвиток українських земель наприкінці XIV — у першій половині XVI ст.
29. Українська національна революція середини ХVІІ ст. Становлення української державності
30. Видатні українські гравери
31. Культурно-освітнє життя на Західно-Українських землях в другій половині ХІХ ст
32. Українські міста в контексті європейської культури
Ручка перьевая "Velvet Prestige", синяя, 0,8 мм, корпус хром/золото. 
Накидка Ritmix RAO-1317. 
Набор капиллярных ручек "Triplus 334", 36 цветов. 33. Образ Г.С. Сковороди в українській літературі
34. Українські поети–лауреати Національної премії ім. Т.Г. Шевченка
35. Політичні еліти і політичне лідерство: світовий досвід і українські реалії
36. Українські легендарні оповіді про надприродних істот: Злидні та Уособлення хвороб
37. Українські легенди про гріхопадіння перших людей та їхнє вигнання з раю
41. Екологічний рух: світовий досвід та українські реалії
42. Українські національні моральні цінності та їх місце у діловому спілкуванні
43. Українські космогонічні легенди та перекази про квіти і хлібні злаки
44. Українські космогонічні легенди та перекази про хрін, часник та тютюн
45. Українські легенди та перекази про гадів
46. Українські легенди та перекази про диких птахів
47. Українські легенди та перекази про небо і світила небесні
48. Українські народні оповіді та перекази про легендарних людей і народи
Ручка-стилус шариковая сувенирная "Николай". 
Глобус "Двойная карта", рельефный, диаметром 320 мм, с подсветкой. 
Коробка подарочная "Апрельский Париж". 49. Становление и расцвет гуманизма. Гуманизм XIV - первой половины XV вв.
50. Общественный строй на Руси (начало XIV - первая половина XVI в.)
52. Братський рух і поширення гуманітарних ідей в Україні XVI–XVII ст.
53. Державний устрій України в другій половині XVII сторіччя
57. Українськi землi у другiй половинi XVII ст.
58. Українська культура першої половини ХІХ століття
59. Искусство Москвы XIV — первой половины XV веков
60. Скульптура України в другій половині XVII-XVIII ст.
61. Романтизм як стильова течія української літератури першої половини 19 століття
63. Литва в конце XII - середине XIII веков
64. Приватизація землі в Україні
Фотобумага "Lomond" для струйной печати, А4, 200 г/м2, 50 листов, односторонняя, глянцевая. 
Багетная рама "Regina" (цвет - черный + серебряный), 30х40 см. 
Подгузники Merries для новорожденных, 0-5 кг, 24 штуки. 66. Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої в середині ХVII ст.
67. Проведення Польщею політики асиміляції та фальсифікації щодо українців
68. Русские земли глазами современников и потомков XII-XIV веков
69. Україна під владою Літви і Польщі
73. Міграційні процеси та зміни етнічного складу населення України наприкінці XVIII - початку XX ст.
74. Каменное зодчество Литвы XIII – XVIII веков
75. Катастрофы в истории Земли
76. Планета Земля
77. В чем уникальность планеты Земля? (У чому унікальність планети Земля?)
78. Луна - естественный спутник Земли
79. Искусственный спутник, запущенный с земли
Этикетки самоклеящиеся "ProMEGA Label", белые, 210х297 мм, 1 штука на листе А4. 
Подушка Нордтекс "Магия сна", 70х70 см. 
Развивающая игра "Чудо - молоток". 81. Третичный период развития жизни на земле
82. Теории зарождения жизни на Земле
83. Возникновение жизни на Земле
85. Сан Марино –древняя земля свободы
89. Вулканизм на земле и его географические следствия
91. Прибуткове оподаткування підприємств, проблеми та шляхи розвитку в Україні
92. Формы пользования и владения землей в России. Плата за землю
93. Плата за землю
94. Право собственности на землю
95. История и культура народов Огненной Земли
96. Заселение Владимиро-Суздальской земли славянами. Образование великорусской народности
Мел круглый "White Peps", 100 штук, белый. 
Экспресс-скульптор "Эврика", малый. 
Защитная накидка на автокресло "Зверята". 97. Налогообложение на Украине (Система оподаткування в Українії податкова політика в сучасних умовах)
98. Конституционный Суд Украины (Конституційний Суд України)
99. Політичні права і свободи громадян України
