![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Конфлікт парламентської та президентської влади |
ЗМІСТВступ Розділ 1. Законодавча та президентська влада в Україні — концептуальні засади та визначення 1.1 Конституційні засади поділу державної влади в Україні 1.2 Законодавча влада в системі розподілу державної влади в Україні та проблеми вдосконалення її організації і діяльності 1.3 Концептуально-владні функції інституту президентства в Україні 1.4 Проблеми вдосконалення механізму взаємодії законодавчої та президентської влади в Україні Розділ 2. Шляхи оптимізації взаємодії інститутів президента України та Верховної Ради України у рамках парламентсько-президентської форми правління 2.1 Пропозиції щодо механізму вирішення проблеми взаємодії Верховної Ради та Президента України Висновки Список використаної літератури Вступ Актуальність теми. З прийняттям Конституції України 1996 р. де-юре закінчився процес формування політичної системи нашої країни. Однак, глибокі зміни, що відбулися в українському суспільстві, на протязі 1996-2009 років, де-факто, створили абсолютно нову суспільно-політичну ситуацію, що характеризується істотним дисбалансом у системі співвідношення позицій вищої державної влади. Конституційна реформа, що була ініційована Президентом України у березні 2003 року передбачає перебудову державних та суспільних інститутів відповідно до загальновизнаних демократичних доктрин. Обов'язки гаранта демократичного конституційного ладу, голови держави і об'єм владних повноважень роблять Президента України головним суб'єктом цього процесу. Спираючись на багатовікову історію українського державотворення, Конституція України 1996 р. проголосила нашу державу демократичною, соціальною, правовою і на першому місці в структурі Основного Закону закріпила саме Верховну Раду, єдиний орган законодавчої влади в Україні. За час, що минув з моменту прийняття Конституції, Верховна Рада України пройшла складний шлях свого становлення. Цей процес, що, у свою чергу, став продовженням історії розвитку вітчизняного парламентаризму, ще не завершений, оскільки практика застосування положень Основного Закону України 1996 р. однозначно засвідчила те, що без вирішення проблем, пов'язаних з визначенням місця та призначення законодавчої влади в системі розподілу державної влади в Україні, і, передусім, без розроблення досконалого механізму співпраці Верховної Ради України з іншими видами державної влади, неможливо позбутися гальмування демократичних перетворень, як в державі, так і в суспільстві. Мета і задачі дослідження. Основною метою аналітичного дослідження є розкриття особливостей призначення та місця законодавчої та президентської влади в системі розподілу державної влади в Україні в сучасних умовах. Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі задачі : проаналізувати теоретичні аспекти принципу розподілу влади як важливої ознаки правової держави та необхідної передумови становлення законодавчої влади парламентського типу та президентської влади в Україні; проаналізувати засади поділу державної влади за Конституцією України 1996 р.; проаналізувати конституційно-правові засади механізму взаємодії законодавчої та президентської влади з іншими видами влади в системі розподілу державної влади в Україні; внести пропозиції по вдосконаленню організації, функціонування Верховної Ради України, інституту президентсьва та механізму взаємодії законодавчої та президентської влади з іншими видами державної влади в Україні.
Об'єктом дослідження є організація і діяльність Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні та інституту президентства, механізм їх взаємодії, та протистояння на сучасному етапі. Предметом дослідження є призначення та місце законодавчої та президентської влади в системі розподілу державної влади в Україні. Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що аналітичне дослідження спрямоване на поглиблення знань про місце єдиного органу законодавчої влади та президентської влади в системі розподілу державної влади в умовах нинішнього етапу розбудови правової держави в Україні. Матеріали дослідження можуть бути також використані студентами при вивчені навчальних курсів з теорії держави і права, конституційного права, політології тошо. Розділ 1. Законодавча та президентська влада в Україні — концептуальні засади та визначення 1.1 Конституційні засади поділу державної влади в Україні В процесі обговорення проекту нової Конституції України принцип розподілу влади став справжнім каменем спотикання. При цьому серед деяких вітчизняних науковців панувала думка, що в проекті Конституції України невдало поєднані дві різні концепції: розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову (концепція Монтеск`є) та народного суверенітету (концепція Руссо) . В правовій державі принцип розподілу влади діалектично пов'язаний з принципом народного суверенітету та є найважливішою складовою механізму реалізації народовладдя. Водночас впровадження ідей народного суверенітету та розподілу влад в політично конфліктному суспільстві може сприяти появі протистояння між органами державної влади. У зв'язку з цим, найважливіший демократичний потенціал цього принципу в умовах перехідного суспільства в Україні має виявитися, передусім, у вдосконаленні механізму взаємодії між видами влади в системі розподілу державної влади, що, в свою чергу, є основою здійснення головного призначення правової держави — бути гарантом соціальної злагоди і миру, а також умовою забезпечення її мети — прав і свобод людини і громадянина. Ідеї правової держави не нові для України. Проте, враховуючи, що наша країна впродовж свого історичного розвитку мала лише фрагменти власної державності, процес розбудови правової держави в Україні пов'язаний з проголошенням Верховною Радою України 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України. Саме в Декларації про державний суверенітет України вперше був закріплений принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову, як одна із важливих засад державного ладу України. Проголошення принципу розподілу влади стало також визначною подією в процесі становлення та розвитку українського парламентаризму, оскільки його закріплення в Декларації про державний суверенітет України вплинуло на теоретичні уявлення про місце і роль єдиного загальнонаціонального, колегіального, представницького органу серед інших органів державної влади. З запровадженням засад поділу і взаємодії державної влади за новою Конституцією України 1996 р. Верховна Рада України остаточно втратила колишній статус найвищого органу державної влади і вперше набула в усіх основних рисах статусу парламенту України.
1.2 Законодавча влада в системі розподілу державної влади в Україні та проблеми вдосконалення її організації і діяльності Ставлення до розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову, як до простого поділу законодавчих, виконавчих, судових функцій між відповідними видами влади, є дуже спрощеним, оскільки принцип розподілу влади передбачає не лише розмежування повноважень між окремими видами державної влади, але, водночас, — і їх співпрацю в так званих &quo ;поділених&quo ; сферах їх діяльності, зокрема, в таких, як законодавча та державотворча сфери. Тому, будь - який вид державної влади є не лише складовою частиною системи розподілу державної влади, але водночас і окремою підсистемою, якій притаманні відповідна організація, власні предмети відання, коло повноважень, принципи, методи та форми їх здійснення. Рівень ефективності парламентської діяльності, насамперед, залежить від організації законодавчого органу, яка зумовлює його побудову, склад та структуру. Вирішення проблем підвищення рівня ефективності діяльності Верховної Ради України, передусім, пов'язано з реорганізацією її структури, з реформуванням організації та діяльності її структурних інститутів, з вдосконаленням їх правової бази, зокрема, комітетів, комісій, депутатських фракцій, а також з формуванням кваліфікованого допоміжного професійного апарату, пропорційно розподіленого між фракціями, комітетами і комісіями. На думку багатьох науковців, більш прийнятною в нинішніх умовах є двопалатна структура парламенту. В наш час необхідність існування верхніх палат зумовлюється, передусім, потребами оптимізації парламентської діяльності, де акцент ставиться на необхідності забезпечити врівноважений підхід у парламентській роботі, надати їй високого професійного рівня. Крім того, за двопалатної структури Верховної Ради України постає необхідність у створенні узгоджувального органу з представників обох палат, де мають погоджуватися усі питання у разі виникнення розбіжностей між палатами. Створення постійно діючої парламентської більшості, а, отже, і ефективність діяльності законодавчого органу знаходяться в пропорційній залежності від рівня розвитку парламентаризму і взаємопов`язані з політичною структуризацією суспільства. Водночас, як стверджує державно-правовий досвід України, структуризація суспільства — це динамічний процес. Законодавчий орган має бути не різноголосим зібранням протилежних течій, яким є суспільство, а центром, де сходяться головні політичні напрями, які встигли набути силу в народі, а тому мають значення і для держави . У зв`язку з цим потребує вдосконалення механізм здійснення представницької функції Верховної Ради України на усіх рівнях її діяльності. Змістом представницької функції парламенту є вираження на загальнонаціональному рівні різних політичних, економічних суспільних інтересів та їх узгодження. Метою здійснення цієї функції парламенту є його перетворення в структурований представницький орган держави. Місце законодавчої влади в системі розподілу державної влади в Україні, в цілому, визначається призначенням Верховної Ради України як єдиного загальнонаціонального, колегіального, представницького органу державної влади, — виражати загальнодержавні і регіональні інтереси, різні політичні, економічні суспільні інтереси, слугувати каналом зв'язку між державою і народом та бути форумом нації, де протилежні інтереси узгоджуються у єдину волю народу і набувають форму закону.
Народна Рада помітно не впливала на державне будівництво через відсутність регулярної парламентської роботи за умов перманентного воєнного стану й безладдя в країні. Період влади Директорії був найтривалішим в історії української національної державності 1917-1920 рр. Цей час збігся з вирішальними подіями на території колишньої Російської імперії, з процесами мирного врегулювання в Європі й створення Версальської міжнародно-правової системи. Складною була і внутрішньополітична ситуація. Саме тому за Директорії сформувалася найбільш розгалужена система органів державної безпеки, зусилля яких зосереджувались на оперативному забезпеченні збройних сил та бойових дій, боротьбі зі шпигунством, ворожим підпіллям, замахами на державний лад. Оскільки завдання, форми і методи роботи спеціальних служб УНР значною мірою детермінувалися воєнно-політичною та оперативною обстановкою, слід зупинитися на сукупності зовнішніх і внутрішніх чинників, що її визначали. Як відомо, територія УНР у 1919-1920 рр. стала ареною збройної боротьби республіки з інтервенцією радянської Росії та її сателіта - Української радянської республіки, російського "білого" руху, котрі ставили за мету ліквідацію незалежної Української держави як такої, та шовіністичної Польщі, що домагалася відторгнення частини її території
2. Конфлікт інтересів як проблема етики державного службовця
3. Застосування міжнародних сил ООН у припиненні конфліктів
5. Природа конфліктів і управління конфліктною ситуацією в організації
9. Психологічні особливості внутрішньоособистісних конфліктів
10. Тактика вирішення конфліктів і чинники що на це впливають
11. Методи аналізу міжособистісних конфліктів
12. Філософія й ідеологія. Головний конфлікт
13. Соціал-демократична концепція держави та влади
15. Захист прав та інтересів господарюючих суб’єктів. Господарські зобов’язання
16. Поняття та ознаки судової влади. Суд і правосуддя
17. Судова влада та органи, що її здійснюють
18. Теорія розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову та її реалізація в Україні
19. Юридична особа як суб’єкт цивільного права. Поняття створення та припинення юридичної особи
20. Правобережні та західноукраїнські землі під іноземною владою
21. Передумови, рушійні сили та перспективи еволюції російсько-грузинського конфлікту у Південній Осетії
25. Конфлікти в організації: причини виникнення та засоби керування
27. Суспільні відносини та конфлікти
29. Світове господарство - глобальна географічна система та економіко-географічний вимір
30. ПОДАТКИ ТА ПОДАТКОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ
31. Цивільний та арбітражний процес
32. Формування украiнськоi народностi. Походження та поширення назви "Украiна"
33. Экономические, социальные и культурные права (Економічні, соціальні та культурні права)
34. Право власностi та право повного господарського ведення: спiльне та вiдзнаки
35. Микола Карпович Садовський (1856-1933) ( Життя та творчість)
37. Были ли в Германии плавающие танки накануне Второй Мировой Войны?
41. Кредитний ризик комерційного банку та шляхи його оптимізації
42. Кредитний ризик комерційного банку та шляхи його мiнiмiзацiЇ
43. Кредитнi операцiї комерцiйних банкiв, їх сутнiсть та ризикове середовище
44. Значення харчової промисловостi у соцiальному та економiчному розвитку України
45. Кредитування підприємств та забезпечення кредитів
46. Сучасні форми та системи оплати праці
47. Розрахунок кошторису, та витрат на вироби народного вжитку
48. Міський бюджет: пріоритети та механізми
49. Iсторія виникнення та становлення державності України: 20 ст
50. Виникнення та формування українського етносу
51. Дії національно-визвольної війни та теріторії Дніпропетровського краю
52. Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу
53. Люблінська та Берестейська унії
57. УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ВІДНОСИНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
58. Історія держави та права України
59. Українські благодійники та меценати кінця ХІХ – початку ХХ століття
60. Чернігівщина та Чернігівська область - історичний обзор
61. Центральна рада: досягнення та прорахунки
62. Методи та способи підключення до мережі Internet
63. Криміналістична характеристика злочинів, поняття та основні елементи
64. Мій ресторан (фірмові страви, коктейлі та нопої)
65. Технологія приготування страв та кондитерського виробу
66. Духовне життя та ставлення до людини в Єгипті прадавніх часів
67. Лекції з української та зарубіжної культури
68. Трансформацiя образу Фауста у творчостi Й.В. Гете та О.С. Пушкiна
69. Всё та же любовь... Мифы молодых: проза и реальность
73. Світові ринки зброї та військового спорядження
74. Транснаціональні корпорації та їх роль в сучасних міжнародних економічних відносинах
76. Поняття ризику в менеджменті та його класифікація
77. Процес управління та його основні стадії
79. Сутність та зміст сучасного менеджменту
80. Роль та значення державного казначейства у процесі виконання державного бюджету
81. Порівняльна характеристика система освіти України та Південної Кореї
82. Зворотне відсилання та відсилання до закону третьої держави
83. Конституцiйний Суд Украiни. Досвiд та проблеми.
84. Особенности работы терапевтических групп в традиции ТА
85. Візантійський ісихазм та давньоруська печерна аскеза
90. Суть та завдання прокурорського нагляду в Україні
91. Методика аудиторської перевірки розрахунків з робітниками та службовцями по заробітній платі
93. Філософська культура особи та її суспільна значущість
94. Вексельний обЃг. Розвиток вексельних операцЃй на УкраѓнЃ та в Ѓнших економЃчно-розвинутих краѓнах
95. Видатки бюджетів на науку та культуру
96. Фінансова санація та стабілізація діяльності підприємства