![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Ультрофіолетове опромінення аутокрові у лікуванні гнійно-запальних процесів додатків матки |
ВСТУП. Сьогодні, коли широко розповсюджена полівалентна алергія, а проблема імунодифіцитних станів ( як наслідок перенесення стресів ) все частіше стає перед лікарями, тому приходиться шукати засоби немедикаментозного впливу на хворий організм людини. Седед таких методів перевага надається таким засобам і формам лікування, котрі найбільш природні до організму і дають мінімум побічних дій. До цих засобів можна віднести лікування опроміненою кров’ю, а саме кров’ю самого хворого. З моменту народження і все своє життя людина знаходиться під впливом сонячних променів. Цілющі дії їх на організм була відома ще в Давньому Єгипті, Греції і Римі.По опису Геродота,там будувалися солярії для використання сонця з лікувальною метою ( гeліотерапія ). Гіпократом були описані лікувальні властивості променів Сонця. В ХІХ ст. вперше були систематизовані теоретичні знання і практичний досвід використання світла.Вперша лікувальна установа для геліотерапії була відкрита в Швейцаріїї 1885 році.Тоді почалися дослідження по вивченню теоретичних аспектів біологічної дії сонячного світла на організм. Одним з найширших використань УФО є загар людини, особливо влітку, коли під пвливом УФО відбуваються накопичення пігменту в шкірі зі зміною її забарвлення.При правельному, дозованому загарі стимулюються різні фізіологічні процеси,що сприяють профілактиці ряду захворювань. Запальні процеси внутрішніх жіночих статевих органів займають" одне з основних місць серед гінекологічних захворювань (Я. П. Сольский та Л. І. Іванюта, 1975; В. Й. Бодяжина, 1990; Я. П. Сольский та співавт. 1996; 8. К. ІоЬпкоп сі. а1., 1991). Питома вага цього виду паталогії серед хворих, що звертаються в жіночу консультацію за медичною допомогою, коливається в межах 50—83% (Г. К. Степанковська, 1996; Л. В. Тимошенко та співавт. 1996; Р. М. Ооіакїеіп, 1984). Ускладнення проблеми гнійно-запальних захворювань зумовлено у переважній більшості випадків низькою ефективністю лікування, розвитком антибіотико-резистентних штамів мікроорганізмів і зниженням імунобіологічної резистентності організму в результаті дії зовнішніх факторів, не дивлячись на застосування нових антибактиріальних засобів і препаратів, покликаних активізувати захисні сили організму (Я. П. Сольський, Л. І. Іванюта, 1975; К. К. Кудайбернов, 1984; Г. М. Савелева, Л. В. Антонова, 1987). Вказані обставини можуть бути причиною частих рецидивів запального процесу В результаті формуються стійкі зміни, які в свою чергу ведуть до розвитку передракових станів, больового.синдрому, погіршення самопочуття хворих, та їх працездатності, виникнення непліддя (Л. І. Іванюта, 1996; Б. М. Венцков-ський та співавт., 1996). Останнє для України сьогодні стає справжньою соціально-демографічною проблемою. Цим і зумовлена необхідність провадження нових методів патогенетичної терапії запальних захворювань, а також організації заходів по реабілітації репродуктивного здоров'я. Необхідно зазначити, що традиційні методи лікування запальних процесів внутрішніх жіночих статевих органів з використанням лише антибіотиків на сучасному етапі себе не виправдовують.
Останнім часом при лікуванні вказаної патології стали застосовувати методи загального впливу на осередок запалення з використанням фізичних засобів. РОЗДІЛ 1. Огляд літератури. 1.1 Комплексна терапія гінекологічних запальних процесів. Поліетіологічність захворювання, різноманітність його клінічних проявів, а також форм і варіантів протікання визначили різні методичні і тактичні підходи лікування хворих з гострим запальним процесом внутрішніх статевих органів жінки. Комплекс консервативних заходів, що застосовується в повсякденній практиці, включає в себе: зняття больового синдрому, проведення протизапальної терапії, усунення інтоксикації, корекцію порушень гемодинаміки і десенсибілізуючу, загальнозміцнюючу та розсмоктуючу терапію. Адекватне знеболення займає важливе місце в комплексній терапії. Щоб зняти біль використовують різні анальгетики. Проте виразніший знеболюючий ефект досягають застосовуючи анальгетики і антигістамінні препарати - дімедрол, супрастін, діпразін (піпольфен) та ін. Продовжується постійний пошук нових антисептиків, які знищували б інфекцію й водночас не впливали негативно на здорові тканини. В цьому аспекті, для лікування гнійних ран та запальних інфільтратів м'яких тканин було запропоновано вживати антисептик-дімексид, який має бактерицидну та протизапальну дію (М.В.Даниленко й співавт., 1980; М.П.Черенько й співавт., 1984). Викликає теж цікавість використання антибактеріальних препаратів, які володіють бактерицидною дією. Мова тут йде про створення й застосування препаратів сульфаніламідного ряду. Їх особливість в порівнянні з антисептиками полягає в можливості угамовувати інфекцій при пероральному прийомі або уведенні в кровоносне русло. На сьогодні ці препарати займають значне місце в арсеналі засобів боротьби з інфекцією (М.Д.Машковський,1982; С.М.Курбангалеев й співавт.,1977; G.Jackio e аl., 1980, 1981). Проте слід наголосити, що в гнійному осередку завжди є некротичні тканини, які гальмують процес одужання, підтримуючи запалення й в значній мірі блокують мікрофлору від дії антибактеріальних препаратів. Це схиляє ряд авторів до думки, що визначальною є радикальна операція, а антибактеріальна терапія відіграє лише другорядну роль ( G.Jackio е аl., 1980). В останні роки були запропоновані хіміопрепарати, які володіють антибактеріальною активністю з широким спектром дії, як на грампозитивну так і на грамнегативну мікрофлору, на грибки, дріжджі та віруси - це водні розчини йодофорів: йодінол, комбінація розчинів йоду з тіосульфатом натрію, йодопірон (Й.Мадамінов й співавт.,1986). Ще на початку 40-х років для лікування запальних захворювань почали вживати антибіотики. Слід зазначити, що в перші роки свого використання вони були досить ефективними при лікуванні гострих гнійних захворювань. Це спричинилось до великого оптимізму щодо можливостей профілактики й лікування гнійної інфекції. Проте сучасні дані насторожують, так як з них випливай, що при використанні антибіотиків досить часто допускаються серйозні помилки, в результаті яких антимікробна терапія у 25-30% хворих завдає більше шкоди аніж користі (Л.Д
.Татаренко й співавт.,1981; S.Кerubaum,1983; J.S. Solomki , І987). В останні роки ефективність використання антибіотиків при лікуванні запальних процесів значно знизилась в зв'язку зі зростом антибіотикорезистентних штамів бактерій. Ряд бактерій, які ще в недалекому минулому відносились до сапрофітів, сьогодні твердо ввійшли до числа збудників гнійних захворювань і з серйозною проблемою для хіміотерапії (О.П.Тарасенко й співавт.,1983; М.І.Литкин і співавт.,1986; Т.Вееm,1983). Зниження ефективності антибіотикотерапії при гнійно-запальних процесах пояснюється селекцією стафілококів стійких до антибактеріальних препаратів, агресивністю госпітальної інфекції, безконтрольністю застосування антибактеріальних препаратів внаслідок алергізації (Л.Д.Татаренко й співавт., 1981; .J. Cruz е аl., 1984). Значна частина авторів з метою підвищення ефективності антибіотиків широко використовують їхні комбінацій з іншими хіміопрепаратами, що підсилає антибактеріальну дію антибіотиків. До них відносяться сульфаніламіди та антисептики нітрофуранового та фуразолідонового ряду - фуразолідон, солафур, фурадонін (Я.П.Сольський й співавт., 1975; В.І.Юхтин й співавт., 1987; А.Е.Франчук, 1984). Інші, для підвищення чутливості мікрофлори до антибіотиків, рекомендують сполучати їх один з одним або застосовувати в поєднанні з протеолітичними ферментами, які одночасно дають некролітичну дію, володіють протизапальним ефектом і пролонгують їхню дію (СЛ.Навашин й співавт., 1979,1982; .S. Роlk е аl.1983). Таким чином, застосування антибіотиків, антисептиків, ферментів та інших лікувальних засобів поки, що не розв'язали проблеми лікування гнійних захворювань, хоча певний прогрес спостерігається, В комплексній терапії запального процесу необхідно проводити активну дезінтоксикаційну терапію з метою нейтралізації токсичних речовин, зниження їх концентрації й швидкого виведення з організму. Високі дезінтоксикаційні якості мають гемодез (6% розчин полівінілпіролідону) і полідез (розчин низькомолекулярного полівінілу). Дезінтоксикаційними властивостями в значній мірі володіють і такі розчини як ізотонічний розчин натрію хлориду, розчин Рінгера-Локка та 5% розчин глюкози. Для підсилення дезінтоксикаційної дії інфузійну терапію доцільно сполучати з форсованим діурезом протягом 2-4 днів. Н.Т.Терехов і В.В.Бичков (1980) успішно застосовували реоглюман, який виявив позитивний вплив на мікроциркуляцію та володіє чітким діуретичним ефектом. Вплив на мікроциркуляційне русло за рахунок нормалізації реологічних властивостей крові сприяє оптимізації функціональної активності печінки та нирок, ризик ураження яких при гострому запальному процесі жіночих статевих органів надто високий. Багато гінекологів широко використовували пункцій черевної порожнини через заднє склепіння піхви або пункцій гнійних тубооваріальних запальних утворень з наступним уведенням антибіотиків. Проте дуже швидко прийшло розчарування, коли переконались, що повне одужання наступає рідко. Утворюються великі, щільні та болючі інфільтрати, які важко піддається зворотньому розвитку через присутність гнійних осередків, які підтримують запальний процес.
Однак траплялися випадки отруння через неправильне дозування, наперстянку деякий час не використовували. Але в кнц XVIII ст. англйський лкар Уайзеринг знайшов в архвах померло знахарки рецепт наперстянки для лкування складних захворювань серця виршив його вивчити. Через 10 рокв наукового дослдження (у 1785 р.) вн увв цю рослину в наукову медицину. Наперстянка великоквткова багаторчна трав'яниста рослина (40-120Pсм заввишки). Кореневище коротке, товсте. Стебло пряме, залозисте-пухнасте. Прикоренев листки довгасто-ланцетн або ланцетн, нервномрно-пилчаст або цлокра, опушен, при основ звужен в короткий черешок. Стеблов листки чергов, довгасто-ланцетн, сидяч. Квтки велик, поникл, дещо неправильно зрослопелюстков, збран в довгу однобчну китицю жовтого кольору. Плд яйцеподбна залозиста, пухнаста багатонаснна коробочка. Цвте в червн серпн. Росте у мшаних та листяних лсах, на галявинах, серед чагарникв. Останнм часом вирощують також на квтниках, у затнених мсцях паркв лсопаркв
1. Комплексне лікування гнійної хірургічної інфекції кісток та суглобів у дітей
2. Термонапружений стан частково прозорих тіл з порожнинами за теплового опромінення
3. Вплив іонизуючого опромінення на тварин
4. Визначення статі, лікування та розтин кролів
5. Право пацієнта на вибір методів лікування
10. Гомеопатія. Лікування методами народної медицини
11. Гострий і хронічний пієлонефрит. Клініка. Класифікація. Діагностика. Ускладнення. Лікування
12. Диференційна діагностика та терапевтичне лікування еректильної дисфункції судинного генезу
13. Диференційована гіпнотерапія в комплексному лікуванні дітей з неорганічним нічним енурезом
14. Диференційований підхід до лікування і профілактики гострого післяпологового пієлонефриту
15. Діагностика та комплексне лікування місцево-поширеного раку щитоподібної залози
16. Діагностика та хірургічне лікування вродженої непрохідності шлунку у дітей
17. Діагностика та хірургічне лікування медулоцервікальних інтрамедулярних пухлин
19. Діафізарні переломи довгих кісток, ще не зрослися (чинники ризику, діагностика, лікування)
20. Етіологія, топічна діагностика та лікування інфекцій сечової системи
21. Ефективність модифікованого способу лікування розладів акомодації у дітей з астигматизмом
25. Зміни особистості при шизофренії та особливості лікування
26. Інтраопераційна профілактика ускладнень хірургічного лікування стоматологічних хворих
28. Кінезіотерапія як метод лікування й профілактики захворювань нирок
29. Клініко-мікробіологічне та імунологічне обґрунтування комплексного лікування кандидозу товстої кишки
35. Комбіноване лікування гліом лобово-кальозної локалізації
36. Комплексне лікування гострої тонкокишкової непрохідності з використанням ентеральної терапії
41. Лікування наркоманії. Надання першої медичної допомоги
43. Метод краніоцеребральної гіпотермії в лікуванні психічних розладів
45. Множинні артеріальні аневризми головного мозку: діагностика та хірургічне лікування
46. Недостатність лютеїнової фази: клініка, діагностування, лікування
48. Нові підходи до діагностики та лікування хламідіозу в жінок із безпліддям
51. Обґрунтування особливостей хірургічного лікування хвороби Крона
67. Профілактика та лікування післятравматичного остеоартрозу гомілковостопного суглоба
69. Роль генетичного поліморфізму цитохрому Р450 у ефективності медикаментозного лікування
75. Вплив електронного і гама-опромінення на властивості сплавів заліза
77. Суть і призначення ліквідаційної процедури
78. Брежнев Л.И.: человек и политик
79. Л.А.Кацва "История России с Древних Времен и до ХХ Века"
80. Переводы по английскому языку из учебника Л.Н. Адрианова
81. Лекции Л. И. Городнего по лексикологии английского языка
82. Культурологическая проблематика в работе Л.Н.Гумилева "Этногенез и биосфера Земли"
83. Любимая героиня Л.Н.Толстого - Наташа Ростова
84. Дом музей Л. Н. Толстого в Ясной Поляне
85. Жизнь и Творчество Л.Н.Толстого
89. Этногенез по Л.Н.Гумилёву (+ обширная биография)
90. Нравственные и идеологические противоречия в творчестве Л.Н. Толстого
91. Любимая героиня Л.Н. Толстого
92. Русский народ как идеал Л. Толстого (по "Исповеди", художественным произведениям и публицистике)
93. Анализ финала Первой сонаты Л. Бетховена
94. Л.Д. Троцкий
95. Древняя Русь и Великая Степь по книге Л.Н. Гумилева "Древняя Русь и Великая Степь"
96. Концепция Л.Н. Гумилева "Этногенез и биосфера земли" и ее значение в развитии философии истории
97. Рецензия на монографию по истории Н.Л. Пушкарева "Женщины Древней Руси"