![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Законодательство и право
История отечественного государства и права
Володимир Великий. Соціально-політичний портрет |
Міністерство освіти і науки України Контрольна робота на тему: Володимир Великий. Соціально-політичний портрет. План Вступ. 1 Державницька діяльність Володимира Великого. 2 Хрещення Русі. 3 Культурно-освітня діяльність князя Володимира. Висновки. Література. Вступ Актуальність теми дослідження. Надзвичайно великою є роль історичного досвіду у процесі національного відродження нашого народу, в розбудові незалежної Української держави. Звернення до історії пробуджує національні та громадянські почуття, посилює історичну відповідальність дослідників. Питання про те, який внесок зробив Володимир Великий у розбудову Київської Русі, яке значення мали його реформи в усіх сферах діяльності має сьогодні не лише науково-пізнавальне, але й практичне значення. Актуальність вивчення проблеми сьогодні зумовлюється також тим, що, по-перше, в наш час значно підвищується інтерес в пошуках шляхів і способів виходу суспільства з кризи, побудови демократичної правової держави; по-друге, формування і розвиток національної самосвідомості громадян України посилюють інтерес до історії країни та видатних осіб, які визначили хід історичних процесів. Отже, актуальність дослідження даної проблеми зумовлюється не лише необхідністю її методологічного переосмислення, а й потребою історіософського підходу до питань участі Володимира Великого в історичному процесі, впливу на розвиток Київської Русі, нормативно-ціннісні критерії оцінки діяльності князя в цей історичний період. Об’єктом історичного аналізу є реформаторська діяльність Володимира Великого у сфері державотворення, релігії, культури і освіти. Предметом дослідження є основні напрямки і форми діяльності Володимира Великого. Мета: показати становище Київської Русі та діяльність Володимира Великого; розкрити його роль в державному та національно-культурному розвитку країни в контексті складних історичних подій, виявити внесок Володимира в піднесенні національної свідомості руського народу, посиленні його державницьких настроїв та зміцненні авторитету держави. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань: - проаналізувати політику Володимира Великого в питанні державотворення; - проаналізувати основні напрямки і форми релігійної діяльності Володимира; - розкрити внесок Володимира в розвиток національної культури. Основним джерелом, з якого можна почерпнути відомості про Володимира великого є літопис “Повість минулих літ” , авторство якого приписують Нестору. До теми діяльності Володимира Великого вперше звертались такі дослідники: Головатенко в праці “История России: спорные проблемы.”, Костомаров М.І “Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей”, Соловьев С.М. “Сочинения. Книга I”, Карташев А.В. “Очерки по истории русской церкви” т.I. Не обминули увагою цю тему українські вчені: Грушевський М. Історія України-Русі , Крип’якевич І.П. Велика історія України, Шокалюк О.І. Історія України , Сергієнко Т.Я., Смолій В.А. Історія України (з найдавніших часів до кінця 18-го століття) та ін. 1 Державницька діяльність Володимира Великого Володимир Великий (980-1015) - один з найяскравіших політичних діячів європейського масштабу.
Він завершив тривалий процес формування території Київської держави: остаточно підкорив в’ятичів, радимичів, повернув Перемишль і Червенські міста, підпорядкував Закарпатську Русь і Тмутаракань. В 988р. Володимир провів адміністративну реформу, знищивши сепаратизм племінної верхівки; зміцніла система державної влади не лише в центрі, але і на місцях. Київська Русь перетворилася в централізовану феодально-монархічну, найбільшу європейську державу. “На початку князювання Володимир мусив покласти багато труду у те, щоби утримати разом різнорідні землі і племена. Коли почалася боротьба між Святославичами, дальші землі не почували над собою сильної влади і почали жити своїм окремим життям, як жили колись, у давні часи. Треба було наново силою притягати їх до державної організації. Протягом кількох років Володимир безнастанно був у воєнних походах, з військом виправлявся в різні сторони.” Володимир утвердив династичну ідею, за якою тільки його нащадки могли володіти Руською державою, яка на той час мала консолідуючу роль. Поділ держави на уділи сприяв зміцненню Русі. Сини Володимира були не князями, а лише намісниками князя. “Володимир був першим реформатором на Русі. Якщо Олег, Ігор, Святослав ставили понад усе військові походи, менше займаючись внутрідержавними справами, то Володимир і діяльність за межами країни підпорядковував завданням внутрішнього життя. “Якщо його попередники були типовими володарями дофеодальної (родоплемінної) епохи, то Володимир своєю діяльністю об'єднав обидві історичні епохи: родоплемінну і феодальну.” Він усвідомив необхідність проведення правової реформи. У&quo ;Повісті минулих літ&quo ; вказується, що Володимир думав і про ратні справи, і про &quo ;устав земний&quo ;, і про державне будівництво, і про регулювання суспільно-правових відносин у державі . Близько 988 р. Володимир продовжив адміністративну реформу батька, усунув від влади племінних вождів, а на їх місце посадив власних синів. У віддалені землі князь відправив своїми намісникам вірних йому бояр. Він стає верховним володарем у країні. І відтоді Київська Русь стає об’єднаною державою. За Володимира загалом завершився процес складання державної території, визначилися її кордони, що в цілому збігалися з етнічними рубежами східнослов’янської етнокультурної спільності. На сході Київська Русь сягала межиріччя Оки й Волги, на заході – Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни, на півночі – Чудського, Ладозького й Онезького озер, на півдні – Дону, Росі, Сули й Південного Бугу. Протягом ІХ – першої третини ХІІ ст. державне, суспільне, економічне й культурне життя Давньої Русі зосереджувалося в Києві й навколо Києва, в Середній Наддніпрянщині. Незабаром по утвердженні в Києві Володимир почав будівництво міської фортеці площею близько 10га. Роки князювання Володимира в Києві дехто з істориків називає богатирською добою в історії Київської Русі. Тоді успішно й швидко зводилася велична будова держави, творилася яскрава й самобутня культура її народу, а звитяжні успіхи руської зброї прославили країну на увесь середньовічний світ.
Володимир приділяв велику увагу захисту рубежів країни від нападу степових кочівників, особливо печенігів з півдня (була створена складна система валів, фортець, укріплених міст). Володимир був помітною політичної фігурою і на міжнародній арені. Його шлюб із сестрою візантійського імператора принцесою Анною, укладений під тиском Володимира (військовий похід на Херсонес, нині - Корсунь), зробив його рівним імператорові. 2 Хрещення Русі За Володимира в 988 р. на Русі було прийняте православнехристиянство з Візантії, яке стало єдиною державною релігією. “Вибір віри”, зроблений 988 року князем Володимиром Святославовичем, не здається випадковим. До візантійської орбіти молоду Руську державу підштовхувало і традиційне тяжіння , і економічно-торгові інтереси, здавна поєднані шляхом із варяг у греки, і загальнополітичні розрахунки. Спільність, яка наприкінці I тис. н.е. складалася з різних північно-германських, слов’янських та фінських елементів, стала перетворюватися в народ, об’єднаний не тільки політично, але і духовно, тобто релігійно. Повільне поширення християнства серед варязьких і слов'янських дружинників почалося в IX столітті. Первісне водохрещення приймали деякі воїни, які брали участь в набігах на Візантію, і в торгівлі з християнами-греками (зміна віри дружинників була справою цілком природним: вони багато часу проводили в походах, у чужоземних краях і в тому числі й у Візантії, де бачили прекрасні храми, урочисті служби, порівнювали свої культи з християнською вірою). Племінні, язичницькі вірування були, як правило, засновані на нерозумінні впливу на людину якихось малоприємних, невідомих сил. Уявлення про ці сили співвідносилися з родоплемінним побутом, з особливостями місцевості, зі специфічними заняттями населення, Тому серйозні зміни в побуті ставили під сумнів різні елементи вірування, породжували релігійну кризу(так, племена, які вірили у духів гір, не могли зберегти своїх представлень про них, переселившись на рівнину). Не дивно, що найбільшу сприйнятливість до зміни релігії показувала сама активна частина суспільства: воїни і купці. Деякі історики, приймають факт водохрещення Аскольда і Дира, що ходили на Константинополь у 860 році. Але це був не державний вибір віри, а особистий. Проте водохрещення окремих впливових людей сприяло знайомству всього населення з християнством, але дійсних фанатів язичництва було небагато, хоча обряди любили і відбувалися. У містах на шляху з варяг у греки було багато купців, серед яких було багато християн. Також багато хрещених було серед дружинників. У той час, у середині X в., у Києві стояла церква Іллі Пророка. В 2-ий половині X в. існували православні храми в Новгороді, в інших містах на шляху з варяг у греки. Вдова Ігоря Ольга, що керувала державою по смерті чоловіка, прийняла водохрещення, але невідомо точно, де і коли прийняла водохрещення Ольга. Легенда і руський літопис зв'язує цю подію з відвідуванням Константинополя (955 чи 957 р.), де Ольга вела переговори з імператором Костянтином. Однак, у його докладних записках про водохрещення Ольги не згадується.
Тому спробумо дати фрагментарний портрет цього соцального явища на мя Люмпенство Економчний характер люмпенства визначаться його опосередкованим звязком з снуючими в суспльств укладами економчного життя. Механзм цього звязку соцальний паразитизм. В силу снуючих економчних обставин певна частина суспльства може бути витсненою з сфери суспльно-корисно прац, в наслдок чого формуться абсолютно зневажливе ставлення до не. Сам люмпен вже не тльки не може, але й не бажа працювати. В полтичнй сфер люмпенство традицйно розглядаться як суто деструктивна сила, здатна дестаблзувати полтичний стан. Одночасно полтична складова соцального портрету люмпенства далеко не однозначна та суперечлива. Тут мамо нестримне полтичне бунтарство анархчного штибу, глибоке несприйняття, шалену ненависть до послдовних, осмислених методв, упорядкованих форм соцально-полтично боротьби, до цивлзованих способв участ в полтичному житт суспльства. Тут, нарешт, непередбачувансть полтично поведнки люмпенства, його продажнсть, готовнсть за будь-яку подачку йти на найпдлш вчинки, виключна здатнсть провокувати вдповдн репрес силових структур влади тим самим остаточно пдрвати, найспокйншу найбезневинну ситуацю в кран чи регон
1. Історія України. Соціально-політичні аспекти
2. Соціально–політичне становище в Західній Україні 1945-1950 роки
3. Етапи розвитку теорії соціально-політичного конфлікту
4. Сучасні футурологічні концепції про соціально-політичні перспективи людства
5. Соціально-політичні проблеми у творчій спадщині Петра Могили
9. Політичний портрет Віктора Ющенка
10. Політичний портрет: Уго Чавес
11. Аналіз стану соціальної політики в Україні
12. Розвиток освіти як напрям соціальної політики
14. Соціальна політика в Україні: основні напрями та протиріччя
15. Державне регулювання соціальної політики
16. Політичні і національні звичаї та традиції України як фактори соціального регулювання
17. Політичний та соціально-економічний розвиток Білорусі у 1991–2005 рр
18. Політичний та соціально-економічний розвиток Греції у 1990–2005 рр.
19. Політичний та соціально-економічний розвиток Сербії у 1990–2005 рр
20. Політичний та соціально-економічний розвиток Чехії у 1990-2005 роках
25. Політична соціологія в складі соціологічної теорії - питання та історичний розвиток
26. Соціальний портрет підприємця
27. Нецінові фактори, недискреційна фіскальна політика, соціальний захист. Центральний банк України
28. Экономические, социальные и культурные права (Економічні, соціальні та культурні права)
29. Політична доктрина більшовиків у 20-50 роках (WinWord (на укр языке0)
30. Гетьман Іван Мазепа - державний та політичний діяч України
31. Соціальне становище Запорізького краю
32. М. Драгоманов - основоположник української політичної науки
33. Cучасні політичні партії в Україні
34. Політичний режим
35. Соціальні групи
36. Проблема рівності і соціальної справедливості в умовах ринкової економіки
37. Місцеві бюджети України: становлення, роль в соціально-економічному розвитку регіонів
41. Утворення Скіфії та її політична історія
43. Порівняльна характеристика соціально-економічного розвитку Швеції та Нігерії укр
44. Суспільно-політична діяльність Костомарова
45. "Дзеркало тижня" як суспільно-політичний щотижневик
46. Мораль і соціальне управління
48. Сутність і значення соціального страхування
49. Соціальна інфраструктура України
50. Соціально-економічний розвиток Австрії та Швейцарії
51. Політичний устрій Франції та загальна характеристика її господарства
52. Розвиток соціальної географії в СРСР
53. Історія соціально-економічної географії світу
57. Історико-політичні та правові аспекти становлення парламентаризму в Україні на зламі ХХ-ХХІ ст.
58. Пенсійне право як складова права соціального забезпечення
59. Політична система Великовританії
60. Політично-правова теорія Жана Бодена
62. Правові основи надання та виплати соціальних допомог сім’ям з дітьми в Україні
63. Роль інтелектуальної власності в соціально-економічному та духовному розвитку суспільства
64. Система соціального захисту в Україні
65. Соціальна захищеність дітей в Україні
67. Соціальні, економічні та культурні права громадян україни. Право на працю і відпочинок
69. Суть та принципи соціальної держави
73. Переклад суспільно-політичних реалій (на основі перекладу статей з газети Нью-Йорк Таймс)
75. Вивчення новітньої історії України через призму поняття "політична культура"
76. Герцогство Варшавське та Королівство Польське в загальноєвропейських політичних відносинах
77. Етапи політичного розвитку Київської Русі. Особливості її суспільно-політичного життя та культури
78. Запорозька Січ, її політичний устрій та право
79. Михайло Грушевський–видатний політичний, громадський і державний діяч
80. ОУН і УПА як історична реальність суспільно - політичного життя України
81. Політична і судова система Київської Русі
82. Політична історія Київської Русі
83. Політична роздрібненість Київської Русі (кінець XI — середина XIII ст.)
84. Політична ситуація на Україні наприкінці XIV — у першій половині XVI ст.
85. Політичний розвиток України в другій половині XVII ст
90. Роль політичного, громадського і військового діяча Юзефа Пілсудського в політичній розбудові Польщі
91. Сергій Радонежський – політичний діяч Середньовічної Русі
93. Соціальне страхування від безробіття в Україні в 20-ті роки XX сторіччя
94. Соціально-економічний розвиток Західно-Українських земель у складі Австро-Угорщини у ХІХ столітті
95. Соціально-економічний розвиток Російської імперії після реформ 60-х років ХІХ століття
96. Соціально-економічний розвиток українських земель наприкінці XIV — у першій половині XVI ст.
98. Соціально-економічні причини першої хвилі української еміграції кінця XIX - початку XX століття
99. Соціально-культурний розвиток України у другій половині XIX сторіччя