|
|
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
 |
|
Соціально-культурний розвиток України у другій половині XIX сторіччя |
Наклейки для поощрения "Смайлики 2". 
Забавная пачка денег "100 долларов". 
Ручка "Помада". Соціально-культурний розвиток України у другій половині XIX сторіччя Освітній рух широких народних мас Розвиток культури України другої половини XIX ст. характеризувався рядом особливостей. Перетворення у промисловості, сільському господарстві й торгівлі, певні демократичні зрушення загострили потребу суспільства у професійно підготовлених кадрах робітників і чиновників, а також ідеологів, здатних задовольнити духовні запити народу. Небувало пожвавився інтерес широкої громадськості до історії, мови, культури. Національна інтелігенція стала впливовою інтелектуальною силою, здатною спрямовувати культурний поступ нації й вести її за собою. Активно кристалізувалася самосвідомість української нації, яка ставила на порядок денний нові й нові національно-культурні завдання. В таких умовах уряд Російської імперії вже не міг ефективно контролювати національно-культурні процеси неросійських народів і спрямовувати їх у русло денаціоналізації. Видавані ним заборони виявились малоефективними й фактично не могли зупинити природний процес еволюції національних культур. Боротьба, демократичних і прогресивних національних сил проти русифікаторської політики царизму визначала зміст розвитку культури України другої половини XIX ст. Більшість простих людей усвідомлювала необхідність знань у практичній сфері й неможливість задовольнити її шкільною системою. Після реформи 1861 р. народ почав брати справу освіти у власні руки. Так зародився широкий народний рух за організацію шкільної мережі поза контролем царських чиновників. Селяни, робітники, а також сільські громади самостійно відкривали народні школи й виділяли на їх утримання необхідні кошти. На 1863 р. у Харківському учбовому окрузі налічувалося 247 і в Київському — 103 громадські однокласні школи, у створенні яких власті не брали участі. Коли ж чиновники Міністерства освіти робили спроби перешкодити розширенню мережі народних шкіл, громадськість одразу наполягала на відкритті при них додаткових класів. Селяни й робітники, не задовольняючись однокласними, почали домагатися ще й двокласних шкіл і скасування заборони мати їх більш як одну на повіт. Причому діяли люди послідовно й рішуче, поступово ламаючи опір шкільних чиновників і Міністерства освіти. В цьому вони часто знаходили розуміння й підтримку земських діячів. Одним із аспектів освітньої діяльності широких народних мас були вимоги збільшення державних і земських асигнувань на освіту, перетворення утримуваних ними шкіл на міністерські, відкриття позашкільних закладів народної освіти. Одночасно народні маси виступали за перебудову змісту освіти, поглиблення шкільних програм. Висувались вимоги запровадити викладання природознавства, хімії, фізики, астрономії, географії, історії. Під тиском громадськості при окремих школах відкривались ремісничі класи та курси городництва і садівництва. Батьки учнів виступали проти засилля церковних дисциплін у церковних школах і відмовляли їм у матеріальній підтримці, захищали прогресивних учителів від поліцейсько-бюрократичної сваволі, добивалися права жінок на освіту, створення жіночих шкіл або жіночих відділень при загальноосвітніх навчальних закладах.
Вимагаючи демократизації школи і освіти, робітники, селяни й національне свідома інтелігенція обстоювали право навчати дітей рідною мовою. Навесні 1861 р. в містечку Куземиному Зіньківського повіту Полтавської губернії відкрилося початкове училище з українською мовою викладання. В ньому працювали кваліфіковані педагоги з колишніх студентів Петербурзького університету й Петербурзької гімназії. Незважаючи на різні утиски й розгул реакції, училище завдяки підтримці місцевої громадськості проіснувало до 1866 р. Широку популярність здобула українська школа у с. Денисівці Лубенського повіту тієї ж губернії, створена у 1863 р. В. Лесевичем. Вона мала велику бібліотеку з шкільними підручниками й дитячою літературою, творами Тараса Шевченка, Івана Котляревського, Марка Вовчка та інших класиків української літератури. Тільки в 1866 р. властям удалось її закрити. Але наступного року під тиском громадськості вони мусили відмінити своє рішення, правда, при цьому заборонили в ній українську мову. Подібні українські школи існували і в інших губерніях Характерно, що сільські громади, на відміну від одина-ків-інтелігентів, сміливіше ставили перед властями питання про дозвіл викладати в школах українською мовою. При вабороні українського слова Валуєвським циркуляром 1863 р. та Емським указом 1876 р. селяни Гадяцького повіту Полтавської губернії вимагали у властей дозволу на навчання дітей національною мовою. А в Золотоніському повіті такі X вимоги ставила наприкінці XIX — на початку XX ст. абсолютна більшість місцевих селян. Народна ініціатива у другій половині XIX ст. стала основним чинником культурно-освітнього розвитку української нації. Початкова освіта У другій половині XIX ст. значні зміни відбулися в освіті, духовній основі культури народу. На час скасування кріпацтва кількість навчальних початкових закладів була явно недостатньою для задоволення потреби населення у знаннях. У 1856 р. діяло 1320 початкових шкіл, або одна школа припадала на 9,6 тис. жителів, а один учень — на 150 чол. Навчання велося за старою методикою, рівень знань учнів залишався невисоким. Введення під впливом масового культурно-освітнього руху і потреб часу «Положення про початкові народні училища» 1864 р. реформувало освіту. До початкових народних училищ було віднесено елементарні школи всіх відомств, міські й сільські, що утримувались за рахунок казни, громад і приватних осіб. У них викладали закон божий, читання, письмо, чотири арифметичні дії й, де можливо було, церковні співи. Навчання тривало 2— 3 роки, обов'язково російською мовою, могло бути платним або безплатним. Всі народні училища, що раніше перебували у віданні різних відомств, підпорядковувалися Міністерству освіти, а церковно-приходські школи — синоду. Для керівництва навчально-виховною роботою шкіл створювались повітові й губернські училищні ради, вводилася посада попечителя народних училищ. Школа мала позастановий характер. Під впливом різних чинників мережа початкових освітніх закладів у другій половині XIX ст. значно розширилася. Вирішальну роль у цьому відіграли прогресивна інтелігенція, селяни, робітники, громади і земства.
Почавши освітню діяльність приблизно з 70-х років, земства на 1898 р. довели кількість своїх шкіл до 3179. Як правило, вони мали краще фінансове забезпечення, а відповідно й кращі приміщення, кращих учителів і багатші бібліотеки. В окремих випадках земства дивилися крізь пальці на викладання шкільних предметів українською мовою, а то й добивались офіційного її запровадження в навчальний процес. Усього ж в Україні в 1897 p. налічувалося 16798 початкових шкіл усіх типів, які, однак, не могли охопити навчанням усіх дітей. Значна частина населення все ще залишалась неписьменною. Навіть у 1897 р. в різних українських губерніях уміли писати тільки від 15,5 до 27,9 % усіх жителів.Терор народників змусив урядові кола звернути увагу на духовенство як силу, здатну забезпечити мир і спокій у суспільстві. З цією метою кабінет міністрів у 1881 р. затвердив рішення про поширення впливу духовенства на всі типи училищ. Спеціальними правилами 1884 р. були створені церковнопарафіяльні школи, головна увага в яких приділялася вихованню покори властям і дотриманню церковних канонів. Навчання тривало, як правило, два роки. Церковнопарафіяльні школи розташовувалися переважно в сільській місцевості й підпорядковувалися синоду. В його ж віданні перебували й школи грамоти. Разюча темрява народу покликала до життя появу системи позашкільної освіти дорослих. Вона з'явилася з ініціативи і діяла завдяки безкорисливій діяльності прогресивної громадськості, об'єднаної в різні освітні товариства, комітети, комісії. Зокрема, в останній чверті XIX ст. активну діяльність розгорнуло відкрите в 1869 р. Харківське товариство грамотності. Серед його учасників плідно працювала відома просвітниця Христина Алчевська, яка роз-Лробила і впроваджувала на практиці ефективну методику ''навчання дорослих учнів. Мережа позашкільної освіти дорослого населення складалася з недільних шкіл, вечірніх та повторних класів, народних читань і народних бібліотек. Перші недільні школи з'явилися з ініціативи прогресивної студентської молоді у 1859 р. в Києві, їх засновниками стали студенти університету на чолі з Федором Вороним, а також Яків Бекман, Митрофан Муравський. Незабаром такі школи виникли і в інших містах. Значну роль в організації недільних шкіл відіграли попечитель Київського учбового округу Микола Пирогов і професор історії Університету св. Володимира Платон Павлов. До 1862 р. по всій Україні діяло 111 недільних шкіл. Викладачами у них працювали, як правило, студенти, вчителі, прогресивне чиновництво та творча інтелігенція. Вони ж готували для недільних шкіл підручники й посібники. Навчання мало переважно світський характер і в більшості випадків виходило за межі програм початкових навчальних закладів. Крім типово шкільних предметів, у них викладалися географія, історія, природознавство, основи сільського господарства, гігієна. Вчителі вели викладання українською мовою, добивались її офіційного визнання в школах. Перші недільні школи швидко здобули популярність серед народу й водночас викликали невдоволення царської адміністрації й реакціонерів усіх мастей. У 1862 р.
Мюрея розпочалася публкаця багатотомного словника англйсько мови (завершена в 1928 р.)[126]. У XIX ст. лтературними мовами стали словенська, сербохорватська, болгарська, фнська, укранська та н. Якщо для державних нацй питання «одержавлення», стандартизацй та унфкац сво мови було частиною ширшого, загальншого процесу «впорядкування», змцнення, стаблзац системи суспльних, культурних звязкв усередин нац, то для народв, для яких творення власно держави було справою майбутнього, «мовне будвництво» перетворювалося на революцйне гасло. XIX ст. породило цлу плеяду «флологчних» бунтвникв[127], чи «кабнетн вправи» в перспектив стали пдAрунтям революцйних нацоналстичних рухв. У середовищ «несторичних» народв мовн реформатори перетворювалися на справжнх «батькв нац». Згадамо ще один, надзвичайно важливий культурний аспект нацогенези в модерну добу. Йдеться про творення «нацонально стор». Зауважимо, що цей процес, пк якого припада на другу половину XIX ст., також був характерною рисою нацотворення не лише «несторичних», «малих» нацй, як мали обAрунтувати сво право на снування, а й «великих», «сторичних» нацй ґвропи, як, здавалося б, не потребували додаткових аргументв у свох претензях щодо нацонального буття. XIX ст., за прогнозом французького сторика Огюстена Тр, справд стало епохою сторично науки. У 1824 р. почалося видання багатотомного збрання документв Monumenta Germaniae Historica. В 1833 р. розпочато публкацю Documents inedits sur Ihistoire de Fran—e. В 1834 p. британський парламент ухвалив ршення видати багатотомну колекцю документв з давньо стор Англ та ¶рланд[128]
1. Культура України другої половини XVIІ-XVIII ст.
2. Культурний розвиток України в XV-XVII ст.
3. Філософія України другої половини ХІХ - поч. ХХ ст
4. Політичні кризи другої половини XX сторіччя
9. Система соціального захисту в Україні
10. Соціальні стани в Україні у складі Литви та Польщі
11. Приватні колекції антикваріату - як збереження чи втрата культурної спадщини України
13. Історія фахової соціальної роботи в Україні
14. Нормативна база соціальної роботи в Україні
15. Культурное развитие Москвы в первой половине XIX века
16. Культура України XIX сторіччя
Сушилка для посуды P&C "Лилия", двухъярусная. 
Глобус Марса диаметром 320 мм, с подсветкой. 
Набор цветных гелевых ручек, 30 цветов. 17. Дитяча література Німеччини другої половини XIX – XX ст
18. Грошова система Російської імперії на теренах України у XVIII-XIX столітті
19. Соціально-економічний розвиток українських земель наприкінці XIV — у першій половині XVI ст.
21. Соціально-економічні риси та особливості розвитку економіки України на сучасному етапі
25. Суспільно-політичне життя України у другій половині 40-50-тих років
26. Скульптура України в другій половині XVII-XVIII ст.
27. Перспективи соціального розвитку України
28. Стан соціальної галузі України
29. Тенденції соціально-економічних процесів сучасної України
30. Нецінові фактори, недискреційна фіскальна політика, соціальний захист. Центральний банк України
32. Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України
Стул для школьника регулируемый Polini City / Polini Smart L (цвет: белый/серый). 
Набор из 2 раций "Секретные рации. Тачки". 33. Розміщення і розвиток автомобільної промисловості України
34. Розвиток та розміщення залізничного транспорту України
35. Порівняльна характеристика соціально-економічного розвитку Швеції та Нігерії укр
36. Формування та розвиток банківської системи України
37. Розвиток районного підходу в соціально-економічній географії
42. Етнічний розвиток Русі-України
43. Нові тенденції у культурному та духовному житті України в роки незалежності
44. Політичний та соціально-економічний розвиток Білорусі у 1991–2005 рр
45. Політичний та соціально-економічний розвиток Греції у 1990–2005 рр.
46. Політичний та соціально-економічний розвиток Сербії у 1990–2005 рр
47. Політичний та соціально-економічний розвиток Чехії у 1990-2005 роках
Набор детской складной мебели Ника "Азбука". 
Комплект постельного белья Карапуз "Угадай, кто?" (бязь, 3 предмета). 
Набор кастрюль "Mayer & Boch" из нержавеющей стали (12 предметов). 49. Розвиток землеробництва та тваринництва на теренах України
50. Соціалізм в історії України
51. Соціальне страхування від безробіття в Україні в 20-ті роки XX сторіччя
52. Соціально-економічний розвиток Київської Русі
53. Соціально-економічний розвиток Чехії та Словаччини у XVIII столітті
57. Український театр другої половини ХІХ століття
58. Міжнародна організація праці та її вплив на розвиток соціально-трудових відносин
59. Соціально-педагогічна робота як нагальна потреба розвитку українського суспільства
60. Розвиток політичної думки України
61. Аналіз стану соціальної політики в Україні
62. Масове безробіття в Україні як соціальна проблема
63. Програма соціологічного дослідження, спрямована на визначення свого майбутнього населенням України
64. Розвиток соціальної політики по відношенню жінок Ірану
Сундук-бар, 40x30x75 см. 
Фоторамка "Clip" (70x100 см). 
Набор фломастеров "Korellos", 20 цветов. 65. Сучасна соціально-релігійна ситуація в Україні
66. Розвиток фінансового механізму газового комплексу України
67. Матеріальна та духовна культура євреїв Півдня України у XIX ст.
68. Атомна енергетика України і РПС
69. ПОДАТКИ ТА ПОДАТКОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ
73. Вплив моральних якостей вчителів на процес формування майбутніх громадян України
74. Значення харчової промисловостi у соцiальному та економiчному розвитку України
75. Iсторія виникнення та становлення державності України: 20 ст
76. Історія України
77. Гетьман Іван Мазепа - державний та політичний діяч України
78. Господарство України періоду утвердження капіталізму
79. Походження людини та її поява на території України
80. Центральна Рада і пролетаріат України
Пробковая доска в деревянной раме MDF, 40x30 см. 
Детская горка, розовая. 
Детский шампунь-гель для волос и тела Weleda "Апельсин", 150 мл. 81. Воєнні дії на території України 1914-1916 рр.
82. Культура України в 30-х рока
83. Інтеграція України до ЄС. Шляхи і перспективи розвитку
84. Закон України Про зовнішньоекономічну діяльність
85. Основні засади зовнішньоекономічної політики України
89. Взаємодія гілок державної влади як принцип основ конституційного ладу України
90. Загальні питання права власності у відносинах з іноземцями за законодавством України
91. Поняття, форма та функції Конституції України
92. Соціальні групи
93. Проблема рівності і соціальної справедливості в умовах ринкової економіки
94. Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку України
Балерины. 5 часов активной игры. Более 400 наклеек!. Пратт Леони
Настольная игра "Кортекс. Битва умов". 
Карандаши восковые, 20 цветов, выкручивающийся стержень. 97. Совість Риму - соціо-культурна роль стоїцизму
99. Державний бюджет України і бюджетне право
Декоративная наклейка-ростомер "Жираф", арт. EZG-1005. 
