![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Історія світової політичної думки |
СЕМІНАР 1. Політична думка стародавнього Сходу; Політична думка стародавнього Заходу; Політичні ідеї Раннього Християнства та Середньовіччя; Політична думка епохи відродження та Реформації; Світська політична думка Нового часу; Утвердження політології як науки; Політична думка Київської Русі; Українська політична думка періоду феодальної роздробленості та козацько-гетьманської доби; Українська політична думка ХІХ століття; Українська політична думка ХХ століття; Узагальнена характеристика світової політичної думки. 1. Політична думка стародавнього Сходу. Проблема зародження й еволюції політичних знань охоплює різноманітні форми теоретичного пізнання природи, суспільства, сутності влади, держави, політичної системи, явищ політичного процесу. Складність і мінливість сучасного політичного буття потребує вдумливого застосування виробленого й осмисленого людством сукупного досвіду, всієї духовної культури, створеної багатьма поколіннями мислителів. Ці політичні знання належать не тільки минулому, вони є надбанням сучасних і майбутніх політичних процесів, політичних ідей, політичної культури. Без політологічного концептуального доробку наших пращурів, з якого постійно живилась і живиться політична наука кінця II і початку III тисячоліття, неможливе глибоке усвідомлення особливостей сучасного політичного розвитку. Політологія сягає своїм корінням у найдавніші часи — у IV—III тис. до н.е., коли розпочався процес переростання первісних суспільств у рабовласницькі державні утворення, а мислителі стали замислюватися над методами і засобами здобуття, збереження і зміцнення державної влади, над походженням і значенням права, держави, а згодом і політики в житті суспільства. Ранні уявлення протягом 2,5—3 тис. років подолали шлях від міфологічних до раціонально-логічних форм світорозуміння, з часом набули ознак теоретичного знання і, збагачені ідеями Конфуція, Мо Цзи, Лао Цзи, Платона, Шан Яна, Каутільї, Аристотеля, Цицерона та інших мислителів, перетворилися на політичну науку. Політичні погляди давніх єгиптян, вавилонян, євреїв, ассирійців, мідіян, шумерів, персів, індусів, китайців, греків, римлян та інших народів відображали спочатку міфологічні уявлення про правду, справедливість, місце людини у світі, про божественне походження владних стосунків, про космос, упорядкований богами, про земні порядки, які повинні відповідати небесним настановам. Єгиптяни вважали, що ключ до проблем функціонування державної влади, справедливості, правосуддя перебуває в руках богині істини і порядку Маат. З часом з'являється розуміння природно-божественного походження справедливості, якій повинні відповідати дії суддів-жерців та звичаї, закони, адміністративні рішення, інші правила поведінки. Творцем світу і всього живого на Землі, верховним царем і батьком інших богів вважали бога сонця, бога-фараона Ра. Він владарював над богами і людьми багато тисячоліть. Потім він передав царювання своїм нащадкам, теж богам — Осірісу, Ісіді, Сету, Гору та іншим. Від них пішло понад 340 фараонів-людей. У такий спосіб пропагувалося божественне походження державної влади, виправдовувалася східна деспотія, підпорядкованість «нижчих вищим».
Суспільство уявлялось єгиптянам як піраміда, верхівка якої — боги і фараони, підніжжя — народ. Між ними — жерці, знать, чиновники. Водночас єгипетські мислителі закликали не зловживати владою, приборкувати корисливі прагнення, поважати старших, не грабувати бідних, не ображати слабких тощо. Шумерська ранньополітична думка, як і єгипетська, вбачала джерело влади у верховному божестві, яке разом з підлеглими богами визначає земні справи і людські долі. Це зафіксовано в написах на глиняних табличках про реформи Уруінімгіни (XXIV ст. до н. е.), піснях і переказах про Гїльгамеша (XXIII ст. до н. е.), Шумерських законах (XXI ст.), законах Білалами — правителя Ешнунни (XX ст. до. н. е.). Царських списках (XX—XIX ст.до н. е.) тощо. З уявленнями давніх вавилонян пов'язана одна з найцінніших пам'яток східної політико-правової думки — Закони Хаммурапі (1792—1750 до н. е.). З 282 статей цього кодексу збереглося 247, в яких зафіксовано прагнення до втілення вічної справедливості, до подолання зла і беззаконня. Право розглядалось не як сакральна (священна), а світська сутність. У XIII—Х ст. до н. е. у давній Палестині виникло Ізраїльсько-іудейське царство. Зусиллями іудейських пророків Мойсея, Ісуса Навіна, Ісайї, Ієремії, Ізекіїля, Осії, Іоїля, Амоса, Авдія тоді було створено Старий Заповіт — більшу частину Біблії — одну з найцінніших книг в історії людства. Ветхозавітні пророки започаткували ідею походження держави як волі Божої. А сформульовані в Біблії Закони, тобто Десять Заповідей і вчення, передані Богом через пророка людям, суворо регламентували весь побут та поведінку віруючих. Могутня імперія Мідія у VI ст. до н. е. стала вітчизною видатного мислителя, пророка і реформатора зороастризму, автора знаменитої «Авести» — Заратуштри (по-грецьки — Зороастр, жив між Х і першою половиною VI ст. до н. е.). Світ, за її змістом, — це результат боротьби доброго і злого начал (Ахура-Мазди і Ангра-Ман'ю). Мазда — верховний і єдиний Бог, втілення правди, справедливості, чеснот, просвітництва, розуму тощо. Перша людина і цар, син неба, керуючись законами Мазди, будує суспільство без ворожнечі й насильства, де панують мир і щастя. Одним із перших у світовій думці Заратуштра висловив ідею рівності чоловіка і жінки. Але його суспільство поділене на чотири стани (жерці, вояки, землероби і ремісники), тобто це станове суспільство, де одружені користуються більшими правами, ніж неодружені, той, хто має дітей, ставиться над тими, хто їх не має тощо. Духовні вчення народів, що населяли Індостан з середини II тис. до н.е., були викладені у Ведах (знання), пізніше — у дхармасутрах (кодекси поведінки). Для Ведійського періоду характерні релігійно-філософська система поглядів на суспільство, державу й особу, виправдання кастового ладу як встановленого Богом. Вона обґрунтовує панування космічного абсолюту — Брахмана, поділяє владу на духовну і світську (царську), подекуди формулюючи вимоги до царів і посадових осіб, що можна вважати першоелементами теорії державного управління. Всесиллю брахманізму протидіяв буддизм, поставивши в центр свого вчення проблему буття особистості, заперечення кастового поділу суспільства, проповідь рівності людей (крім рабів), ненасильство, потяг до республіканізму.
Він заперечував брахманістські погляди на засоби завоювання і збереження влади як аморальні, жорстокі, егоїстичні. А те, що згодом стали називати політичним мистецтвом, політичною наукою, буддизм вважав другорядним. Сам Будда (Сіддхартха Гаутама (623— 544 до н. e.), у Північній Індії його іменували Шак'я Муні) став засновником «науки про праведність». У Давній Індії ще з II тис. формувалися уявлення про управління господарством, військове мистецтво, зовнішню політику, форми і методи здійснення державної влади, правила поведінки правителів і чиновників, організацію державного апарату, технологію судочинства тощо. Дотепер збереглася одна з праць — «Артхашастра» (IV ст. до н. е.), авторство якої приписують міністрові Чанак'ї (Каутільї). У ній узагальнено попередні вчення про мистецтво державного управління і політики. Майже водночас з нею постали філософські концепції Платона й Аристотеля, поширювалися ідеї Конфуція і Сократа, Демокріта і Геракліта, Горгія і Протагора, Сюнь Цзи і Будди. Саме IV ст. до н. е. можна вважати епохою зародження політології як самостійної галузі знань. «Артхашастра», утверджуючи зачатки договірної теорії держави, концепції природної нерівності людей, охоплює три групи проблем: вимоги, цілі й завдання діяльності освіченого монарха; функції державного управління, правової політики і законодавства; питання війни і миру, дипломатії і міжнародних відносин. Головні її ідеї: політика вільна від моральних застережень і моральних отримань; авторитет Вед високий, але політики не завжди повинні керуватися релігійно-догматичними настановами; політичні знання спираються на узагальнення і систематизацію історичного та емпіричного досвіду; особистість керується чотирма головними призначеннями — дхармою (праведність), артхою (користь), камою (бажання) та мокшою (звільнення); загальне благо ніяк не пов'язане з інтересами особи і досягається сумлінним виконанням кожним своїх обов'язків; люди від природи недосконалі, тому необхідно широко застосовувати данду (примус, покарання); цар — земний бог, батько для підданих; держава виникає з того, що народ обирає першого царя і призначає йому відповідне утримання за охорону миру і спокою, щоб вийти з первісного стану хаосу. Приблизно тоді з'являється всеохоплюючий кодекс поведінки населення — «Закони Ману» — міфічного прабатька людей, першого царя, який передав їм Божі настанови про походження світу і суспільства, про касти, шлюб, регламент життя, вживання їжі, правила успадкування, покаяння, покарання тощо. «Закони Ману» засвідчили поступовий відхід індійського суспільства від буддизму і повернення до оновленого брахманізму. Починаючи з II ст. до н. е., цей процес було відображено в літературному зібранні «Махабхарата», дві книги з якого («Бхагавадгіта» та «Шантіпарва») сповнені політичними ідеями про походження влади, республіканське правління, насильство як буденне явище політичного життя, владу як засіб служіння загальному благу та захисту слабких; про божественне визначення долі кожної касти, кожної людини. Своєрідними ідеями збагатили світову політичну думку давньокитайські мислителі, які чи не найпершими в історії політичних учень почали відходити від міфічного світорозуміння, божественних настанов, переводячи політичні доктрини на раціональний ґрунт, земну основу.
Така лінія мала б бути проведена в усій політичній роботі серед українського народу й репрезентована перед зовнішнім світом. Натомість наша генеральна лінія визвольної політики базується на тому фактичному стані, що боротьба за державну незалежність України — це боротьба проти Росії, не тільки проти большевизму, але проти кожного загарбницького російського імперіялізму, який є притаманний російському народові, в цілій історії і тепер. Якщо завтра на зміну большевизмові прийде інша форма російського імперіялізму, то він так само насамперед звернеться всіма своїми силами проти самостійности України, на її поневолення. Російський народ, як і досі, буде нести той імперіялізм, робитиме все, щоб тримати Україну в поневоленні. На це виразно вказує стан політичної думки і настанова російської маси, всіх російських політичних середовищ, як комуністичних, так і антибольшевицьких. У всіх них живе крайня ворожість супроти ідеї державної окремішности, суверенности України. Власовщина дає собою проречистий зразок того, з чим виступить супроти України побольшевицька Москва
1. Виникнення та еволюція світової політичної думки
2. Утворення Скіфії та її політична історія
4. Вивчення новітньої історії України через призму поняття "політична культура"
5. Історія України. Соціально-політичні аспекти
9. Становлення української політичної думки
10. Українська політична думка кінця XIX - початку XX ст
11. Політична думка від Київської Русі до сьогодення
12. Політичні ідеї Стародавнього світу
13. Політичні кризи другої половини XX сторіччя
15. Экономическая сказка-реферат "НДС - вражья морда" или просто "Сказка про НДС"
16. Політичні права і свободи громадян України
17. Реферат перевода с английского языка из книги “A History of England” by Keith Feiling
18. Політичний портрет гетьмана Павла Скоропадського
19. Субъект преступления ("подновлённая" версия реферата 6762)
20. Реферат по технологии приготовления пищи "Венгерская кухня"
21. АНТИТЕХНОЛОГІЇ У ПОЛІТИЧНІЙ БОРОТЬБІ: ВИКОРИСТАННЯ ЗМІ
25. Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України
26. Нестор Махно: історично-політичний портрет
27. Революція 1905-1907 р.р. в Росії, розстановка ії політичних сил
28. М. Драгоманов - основоположник української політичної науки
29. реферат
30. Обзорный реферат по творчеству Ф.И. Тютчева
31. Реферат - Социальная медицина (ЗДРАВООХРАНЕНИЕ КАК СОЦИАЛЬНАЯ СИСТЕМА ЧЕЛОВЕЧЕСКОГО ОБЩЕСТВА)
32. Реферат - Физиология (строение и функции гемоглобина)
34. Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства
35. Соціально-економічні умови виникнення і розвитку політичної системи суспільства
36. Как написать хороший реферат?
37. Сборник рефератов о конфликтах
41. Реферат о прочитаной на немецком языке литературы
43. ДЫХАНИЕ - реферат за 9-й класс
45. Політичний іслам
46. Перши президенти незалежної України (політичні портрети)
47. Суспільно-політична діяльність Костомарова
48. "Українське питання" у політичних дискусіях 1910-1914 рр.
50. Політична географія як складова частина СЕГ
51. Історія соціально-економічної географії світу
52. Держава — головний інститут політичної системи суспільства
53. Історико-політичні та правові аспекти становлення парламентаризму в Україні на зламі ХХ-ХХІ ст.
57. Редагування політичної, релігійної та езотеричної літератури
59. Історія і розвиток глобальної мережі Інтернет в Україні і світі
60. Англо-германські суперечності напередодні першої світової війни
61. Етапи політичного розвитку Київської Русі. Особливості її суспільно-політичного життя та культури
62. Запорозька Січ, її політичний устрій та право
63. Ідейно-політичне життя Полтавщини
64. Історія Криворіжжя в роки Другої світової війни
65. Маргарет Тетчер та її політика в історії Великобританії
66. Національні і політичні проблеми України у творчості М. Костомарова
67. ОУН і УПА як історична реальність суспільно - політичного життя України
68. Перша Світова війна у світовій історії
69. Політична і судова система Київської Русі
73. Політичний розвиток України в другій половині XVII ст
74. Політичний та економічний розвиток Македонії у 1990-2005 рр.
75. Політичний та економічний розвиток Румунії у 1990–2005 рр.
76. Політичний та економічний розвиток Угорщини у 1990–2005 рр.
77. Політичний та соціально-економічний розвиток Болгарії у 1990–2005 рр.
78. Політичний та соціально-економічний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.
79. Політичний та соціально-економічний розвиток Словаччини у 1993-2005 рр.
80. Політичний устрій та соціально-економічний розвиток Київської Русі
81. Реферат Политико-правовые взгляды М.М. Сперанского и Н.М. Карамзина
82. Роль політичного, громадського і військового діяча Юзефа Пілсудського в політичній розбудові Польщі
83. Сергій Радонежський – політичний діяч Середньовічної Русі
84. Соціально-політичні аспекти створення фашистської системи в Італії початку 20 – початку 30 рр.
85. Становлення історіософської парадигми в Стародавньому світі
89. Суспільно-політичні погляди правителів Київської Русі
90. Суспільно-політичні чинники Конституційного процесу в Україні
91. Українське питання в міжнародній політиці напередодні другої світової війни
93. Володимир Великий. Соціально-політичний портрет
94. Застосування поліграфічної продукції у політичній рекламі
95. Економічна та торгово-політична роль митного збору
96. Політичне співробітництво України та Болгарії у 1991-2006 роках
97. Україна в системі сучасних міжнародних відносин та світовому геополітичному просторі
98. Формування національної свідомості учнів у десятому класі в курсі вітчизняної історії