|
|
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
 |
|
Законодательство и право История государства и права зарубежных стран
Етапи політичного розвитку Київської Русі. Особливості її суспільно-політичного життя та культури |
Мыло металлическое "Ликвидатор". 
Коврик для запекания, силиконовый "Пекарь". 
Ночник-проектор "Звездное небо, планеты", черный. Політичний розвиток Київської Русі умовно можно поділити на три періоди: І – 822-980 рр. – період формування, бурхливого територіального зростання та утвердження загальнослов’янської держави на міжнародній арені. ІІ – 980-1132 рр. – час найвищого піднесення ранньофеодальної імперії, її економічного та культурного розквіту. ІІІ – 1132-1240 рр. – період феодальної роздробленості та існування держави в формі федерації князівств-земель. Визначаючи домінуючі риси політичної організації, ці періоди разом з тим є і певними віхами соціально-економічного, культурного розвитку суспільства, на базі якого ця організація виростала. Спираючись на дану періодизацію розглянемо головні події історії Київської Русі. Ставши київським князем, Олег (882-911 рр.) почав силою утверджуватися на престолі. Місцеві племена не визнали влади завойовників, і колись могутня держава Руська земля розпалася. Тому майже все княжіння Олега фактично пішло на збирання докупи колишньої території Русі. Якщо Руська земля являла собою федерацію племен, то натомість з’являлася відносно централізована держава із монархічною формою правління. Олег поступово підкорив полян, древлян, сіверян, радимичів, пізніше – в’ятичів, хорватів, дулібів і тиверців. Насильно створене нове державне об’єднання не стало міцним й організаційно завершеним. Могутні племінні об’єднання намагалися зберегти автономію, а їхня верхівка – багатство і владу. Щоправда, існували й причини, які змушували племена консолідуватися для вирішення тих чи інших проблем. Однією з них була боротьба з кочівниками та Візантійською імперією. Слов’янський світ виступав проти них єдиним фронтом. В період князювання Олега влада Києва поширилася на новгородських (ільменських) слов’ян, кривичів, радимичів, неслов’янські племена чудь і мерю. На приєднаних землях будувалися міста – укріплення, де розміщувалися дружини під проводом воєначальників – світлих бояр. Підвладні Києву племена платили данину медом, воском, шкірою, іншими товарами та продуктами, постачали військо всім необхідним під час воєнних походів. Збирання данини називалося полюддям. З розширенням кордонів Київської держави на північ і приєднанням Новгорода посилилася роль торговельної артерії – “шляху із варяг у греки”. Водночас активізувалася політика Русі на Сході: в 909-910 рр. її дружини здійснили походи на Каспійське узбережжя та в 912 р. – до Закавказзя. У 907 р., відвойовуючи ті позиції, які майже півстоліття тому здобув Аскольд і які були втрачені на початку князювання Рюриковичів у Києві, Олег здійснив вдалий похід на Візантійську імперію і змусив її правителів підписати вигідний для Русі договір. У 911 р. було підписано новий договір, який теж є свідченням військових та дипломатичних успіхів Київської держави. Після смерті Олега у 912 р. великим князем київським став Ігор Рюрикович, який продовжив політику свого попередника, спрямовану на посилення центральної влади, на об’єднання всіх східнослов’янських земель. Ігор підкорив уличів, частина яких відійшла з Подніпров’я на Побужжя, а можливо, й тиверців, дав відсіч печенізьким наскокам, здійснив два походи проти Візантії у 914 та 944 рр.
(хоч і не такі вдалі, як Олегові). У битві під столицею древлян – Іскоростенем при спробі другий раз підряд взяти данину Ігор загинув. Коли загинув князь Ігор, його сину Святославу було всього 3 роки і тому влада перейшла до вдови Ігоря – Ольги (945-964). Княгиня Ольга виявила себе енергійною та вольовою правителькою. Свою діяльність вона розпочала з військового походу на Іскоростень. Помстившись древлянам, Ольга здійснила ряд заходів, які зміцнили владу київських князів і забезпечили її від повстань васальних князівств. Вона встановила спеціальні адміністративні центри в різних місцях для збирання данини, нові форми оподаткування – оброки, збільшила великокнязівське землеволодіння за рахунок общинних лісів тощо. Ольга посилила зв’язки Київської Русі із сусідніми державами, насамперед з Візантією та “Священною Римською імперією” – Німеччиною, прийняла християнство. Становище Русі значно зміцніло за князювання сина Ігоря та Ольги Святослава (964-972). Його княжіння – це суцільний брязкіт мечів, посвист стріл, тупотіння кінських копит і грім слави руського воїнства від Каспійського моря до Балкан. За Святослава Русь почала активно розширятися на Сході. Протягом 964-966 рр. він змусив в’ятичів визнати владу київського князя, розгромив союзників Хозарії волзьких болгар і буртасів (мордву). Після цього завдав поразки військам хозарського кагана, взяв столицю Ітіль, дійшов до Каспійського моря, громлячи залишки хозарів, досяг Азовського моря, підкорив на Північному Кавказі племена ясів і касогів – предків сучасних осетинів і черкесів. Удар був як блискавичним, так і руйнівним. Після цього Хозарське царство перестало існувати і загрожувати Русі зі Сходу. Кордони Київської Русі розширилися до Волги і Руського моря. Але тепер вони виявилися мало захищеними від нападів кочових орд з Азії. Розгром Хозарського каганату поставив перед Руссю нові проблеми на Сході, вирішити які вона не змогла. Домігшись перемоги на сході, Святослав переніс воєнні дії на Балкани, прагнучи оволодіти Болгарією, а можливо й Візантією. Він мало цікавився проблемами внутрішнього життя країни. Київські бояри йому докоряли: “Ти, княже, чужої землі шукаєш, а свою занехаяв”. Трагічна смерть князя (він загинув, потрапивши у засідку кочівників – печенігів при поверненні із невдалого походу на Балкани) стала своєрідним символом відходу в минуле першого періоду історії Давньоруської держави. На цьому етапі, в ІХ-Х ст., склалася дружинна форма державності: основою політичної організації була взаємозалежність і співробітництво князя і дружини. Вони разом підкоряли землі, збирали данину (“полюддя”), чинили суд і розправу. Дружина при цьому була не тільки воєнною, а й політичною силою, суттєво впливаючи на рішення князя. З іншого боку, за відсутності власного адміністративного апарату влада Києва в окремих частинах держави ділилася з місцевими племінними князями. У взаємодії з дружиною і племінною знаттю провідна роль належала київському князю, але часто це була роль скоріше воєначальника, ніж політика. Постать Святослава Ігоревича є яскравим прикладом державця цього періоду.
Процес об’єднання всіх давньоруських земель в одній державі завершився в Х ст. Панівним верствам було зрозуміло, що лише зброєю можна було об’єднати різні плмена і втримувати їх в покорі. Тому еволюція держави йшла в напрямку розгалуженя системи намісників та їх гарнізонів, а пізніше сюди долучилося і виконання різних адміністративних і суддівських функцій. Управління і суд стають джерелом прибутків, а тому розширюються функції та зростає кількість осіб, що їх виконують. Певної завершеності ці процеси досягають при Володимирі Великому, коли в 988 р. було проведено адміністративну реформу. Вона ліквідувала місцеві “племінні” княжіння і ввела новий адміністративний поділ Русі на області довкола міст, куди київський князь призначав намісників, насамперед своїх синів. Звідси бере початок династичний принцип, що розвинувся пізніше. Фактором, що сприяв об’єднанню Київської Русі і перетворенню її на могутню феодальну державу було, безперечно, введення християнства в 988 році (це був 3-й і останній етап християнізації Русі). Християнство, як світогляд та ідеологія, стало одним із вирішальних факторів зміцнення політичної влади князів, посилення ролі держави, одержавлення місцевого етносу. Як зазначав М.Грушевський, з християнізації почався процес еволюції Київської Русі від збирання держави шляхом збройної боротьби до легітимних державотворчих процесів, від панування князів-наїздників до панування князів-правителів. Релігійною реформою Володимира Русь була прилучена до християнської культури, яка спиралася на величний фундамент античного Середземномор’я; поширювалися писемність, шкільництво, потужний імпульс до розвитку отримали література, образотворче мистецтво, архітектура і будівництво. Хрещення Русі позитивно вплинуло і на міжнародне становище Київської держави, посилення рівноправних родинних зв’язків з пануючими династіями Європи. Крім адміністративної та релігійної Володимир провів ще й військову та судову реформи. Суть військової реформи князя полягала в ліквідації племінних військових об’єднань і злитті військової системи з системою феодального землеволодіння. Володимир роздавав землі з зобов’язнанням організації їх оборони та військової служби. Це дало змогу досить швидко забезпечити охорону рубежів, створити надійне військо не лише проти зовнішніх, а й проти внутрішніх ворогів. Система бенефіцій (земельних та інших винагород за службу) сприяла створенню навколо Володимира прошарку особисто відданої йому знаті. Судова реформа полягала в створенні та розмежуванні судів єпископського та градського. В прийнятому “Уставі святого князя Володимира, крестившаго руськую землю, о церковных судех” було визначено місце церкви в державі, джерела її матеріального існування, сфери юрисдикції. Матеріальне забезпечення встановлювалось у формі отримання десятої частини від прибутків. Зусилля Володимира по зміцненню держави продовжив Ярослав Мудрий (1019-1054 рр.). Як і батько, він піклувався про безпеку кордонів: відвоював у поляків західноруські землі – Белз, Перемишль, Червен; створив потужну систему валів і міст-фортець по р.
Один з найсильнших двигунв перемоги визвольно революц народу це спвдя спвпраця, як мж союзними визвольними рухами, так мж одиницями, революцонерами всх нацональностей в антибольшевицькому фронт. ВИЗВОЛЬНА КОНЦЕПЦ¶Я ¶ СТРАТЕГ¶Я РЕВОЛЮЦ¶· Провдна мета цло дяльности боротьби ОУН на даному етап це здобуття Самостйно Соборно Укрансько Держави. Цй мет ми пдпорядковумо все, все повинно й служити. Наша визвольна концепця це революцйна боротьба Украни й нших поневолених московсько-большевицьким мперялзмом народв у спльному антибольшевицькому фронт. Безперервно, постйно поглиблювана, поширювана й степенована революцйна дя, ведена рзними формами, як суспльно-полтична повстанчо-вйськова революцйна боротьба, ма довести до загального, вдкритого революцйного зриву найширших мас поневолених большевизмом народв, що буде остаточною розправою з большевицьким режимом, мперялзмом системою. Революцйна стратегя базуться на тому, що помж большевизмом, режимом системою, большевицькою державою-тюрмою з одного боку, а поневоленими народами, хнми масами людиною, з другого, снують глибок й гостр суперечност, як проходять через цле життя
1. ОУН і УПА як історична реальність суспільно - політичного життя України
2. Суспільно-політичне життя України у другій половині 40-50-тих років
3. Суспільно-політична діяльність Костомарова
4. Переклад суспільно-політичних реалій (на основі перекладу статей з газети Нью-Йорк Таймс)
5. Суспільно-політичний рух в США в період 1945-1960 років
9. Ідейно-політичне життя Полтавщини
10. Вибори та їх роль у політичному житті України
11. Соціально-економічні умови виникнення і розвитку політичної системи суспільства
12. Доля політичної нації в поліетнічному суспільстві.
13. Держава — головний інститут політичної системи суспільства
14. Держава – головний інститут політичної системи суспільства
15. Суспільна думка та політична філософія
16. Політики і політичні лідери: особливості типологізації
Перчатки одноразовые "Paclan", нитриловые, размер M, 100 штук. 
Ниблер силиконовый "Зайчик", розовый. 
Мягкая игрушка "Волк. Забивака", 21 см. 18. Політичні права і свободи громадян України
20. АНТИТЕХНОЛОГІЇ У ПОЛІТИЧНІЙ БОРОТЬБІ: ВИКОРИСТАННЯ ЗМІ
21. Гетьман Іван Мазепа - державний та політичний діяч України
25. Суспільно-господарська районологія
26. Перши президенти незалежної України (політичні портрети)
27. "Українське питання" у політичних дискусіях 1910-1914 рр.
28. Політична географія як складова частина СЕГ
29. Наукова систематизація об’єктів політичної карти світу
30. Історико-політичні та правові аспекти становлення парламентаризму в Україні на зламі ХХ-ХХІ ст.
31. Політична система Великовританії
32. Політичні і національні звичаї та традиції України як фактори соціального регулювання
Шкатулка для украшений Jardin D'Ete, цвет бежевый, "рептилия", 13x13x5,5 см. 
Каталка Glory "Утка" музыкальная (синяя). 
Доска чертежная Attache Selection, А3, 51x36,4 см. 33. Політично-правові вчення в Німеччині в кінці XVIII – поч. XIX ст.
34. Предмет і метод статистичної науки. Історія розвитку суспільної науки "Статистика"
35. Редагування політичної, релігійної та езотеричної літератури
36. Вивчення новітньої історії України через призму поняття "політична культура"
37. Герцогство Варшавське та Королівство Польське в загальноєвропейських політичних відносинах
41. Політична історія Галицько-Волинського князівства
42. Політична криза лейбористської партії 1931 р.
43. Політична система Української козацької держави
44. Політичне та соціально-економічне становище українських земель у XVI-XVII ст.
45. Політичний розвиток України в другій половині XVII ст
46. Політичний та економічний розвиток Македонії у 1990-2005 рр.
47. Політичний та економічний розвиток Румунії у 1990–2005 рр.
48. Політичний та економічний розвиток Угорщини у 1990–2005 рр.
Глобус Луны диаметром 210 мм. 
Трусики-подгузники Merries (L), 9-14 кг, 44 штуки. 
Пенал школьный "Pixie Crew" с силиконовой панелью для картинок (фуксия, горох). 49. Політичний та соціально-економічний розвиток Болгарії у 1990–2005 рр.
50. Політичний та соціально-економічний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.
51. Політичний та соціально-економічний розвиток Словаччини у 1993-2005 рр.
52. Політичний устрій та соціально-економічний розвиток Київської Русі
53. Реформи адміністративно-політичного управління 60-70-х років XIX ст.
57. Українська діаспора як історичне і соціально-політичне явище
58. Утворення та діяльність українських політичних партій у Наддніпрянській Україні на початку ХХ ст.
59. Застосування поліграфічної продукції у політичній рекламі
60. Особливості зовнішньої політики України у Центральній Європі та країнах Балтії
62. Етапи розвитку політичної думи в Україні
63. Ідейно-політичні течії в Україні
64. Конституційно-правовий статус політичних партій в Україні
Игра магнитная "Одевашки. Настя". 
Подушка, с лузгой гречихи, 40x60 см. 
Контейнер "Рукоделие", 10 л. 65. Марксизм-ленінізм як політична ідеологія
66. Нагірно-Карабахський конфлікт: причини, розвиток, політичні наслідки
68. Партійно-політичні організації Бессарабії в період революції 1905-1907 рр.
69. Політичні партії в Україні та їх основні типи
74. Політологія. Політичні системи в Україні
75. Розвиток політичної думки України
76. Ставлення влади та політичних партій до вступу у НАТО
77. Становлення української політичної думки
78. Сучасна теорія політичних партій та партійних систем
79. Технології політичної діяльності
80. Українська політична думка кінця XIX - початку XX ст
Матрас в приставную колыбельку Bambola "Mini soft-8" (45x90x8 см). 
Контейнер герметичный глубокий, 5000 мл. 
Настольная игра "Гномы-вредители. Делюкс". 81. Формування іміджу політичного лідера
82. Політик і політичний режим
83. Політична влада
84. Політична влада
85. Політична географія і геополітика
90. Політична опозиція в Україні
91. Політична система Індонезії
95. Політичний PR
96. Політичний менеджмент виборчої кампанії: формування стратегії та тактики
Кружка керамическая "FIFA 2018", 650 мл. 
Набор детской посуды "Тачки", 3 предмета. 
Доска магнитно-маркерная "ECO", деревянная рамка, 60х80 см. 97. Політичний портрет О.Г. Лукашенко
98. Політичний тероризм: інформаційні методи боротьби
99. Політичні еліти
