![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Чеська національна меншина в Україні в 20-30-ті роки ХХ століття |
Вступ Актуальність. В сучасних умовах розвитку міжнаціональних відносин і розв'язання проблем, які виникають у зв'язку з цим, особливу актуальність, на мій погляд, набуває ретельне вивчення досвіду розв'язання проблем національних меншин у різних регіонах країни, поява колоній, особливостей функціонування національних адміністративно-територіальних одиниць, національних об’єднань та організацій, діяльність державних органів по забезпеченню соціально-економічного і національно-культурного розвитку національних меншин, особливо в Україні в 20–30ті роки ХХ ст. Виходячи з актуальності та недостатнього, з точки зору сучасних вимог, рівня наукової розробки досліджуваної проблеми, потрібно детальніше дослідити формування та розвиток чеської національної меншини, а також репресії щодо неї з боку радянської влади в 20–30-х рр. Історіографія. На сучасному етапі історіографії відбувається переосмислення поглядів і концепцій, які склалися раніше, питань, що стосуються ролі національних меншин. Дослідники підходять до проблем національних відносин, спираючись на концепцію самостійного українського державотворення. Зокрема, історія національних відносин і радянського будівництва в 20-30-ті роки ХХ ст. оцінюється з точки зору нереалізованих можливостей, прагматичності політики більшовиків в національному питанні. Виходячи з цього, О. Дробал, І. Заславський, Л. Яковлєва, Б. Чирко, С. Пишко, Ю. Луцький, А. Глинський, В. Житник, В.О. Рафальський, В. Мазур у своїх працях характеризують політику більшовиків щодо національних меншин в 20–30ті роки як спробу підкорити їх «апаратній державі», сформувати з їх допомогою єдиний радянський народ. Але вони досліджували чеську національну меншину здебільшого у контексті інших, більш чисельніших меншин. І тому в цих працях мало уваги приділяється питанню чеської національної меншини, що й обумовило вибір теми даного дослідження. Аналіз використаних джерел. Більшість того, що писалось про українських чехів має випадковий характер. Якщо в дореволюційний час видавались календарі (1888–1891), які мали здебільшого релігійне спрямування, часописи, які послужили для створення книг, та дали поштовх цілій низці досліджень, то після революції, а особливо після того, як значна частина чеських колоній на Волині перейшла до Польщі, дослідження припиняються. В основному при дослідженні цієї теми я опирався на праці таких дослідників, як В. Мазур, А. Глинський, І. Заславський, Б. Чирко, Л. Яковлєва, С. Пишко, Ю. Луцький, О. Дробал, В. Житник, В., О Рафальський, а також використовував дані статистичних збірників (переписів населення, демографічних досліджень) та документальні публікації (що є особливо цінними в даному дослідженні). У працях Дробала і Луцького більша увага приділена культурному життю, кількість населення, та його зміни подається у статистичних збірниках. Економічне життя та соціальне становище нацменшин, в тому числі і чехів, досліджували Мазур і Чирко. У інших працях подається короткий опис життя та становища чехів, але всі вони охоплюють період від заснування колоній до сьогодення, мало описуючи міжвоєнний період.
Мета дослідження – детально дослідити особливості соціально-економічного, політичного, та культурного розвитку чехів в Україні в міжвоєнний період, а також репресії з боку радянської влади, їх причини та масштаби. Завдання. Шляхом системного аналізу опублікованих праць та джерел простежити характер і обумовленість основних тенденцій у формуванні, розвитку чеської національної меншини в період 20–30-х років. Структура і хронологічні рамки дослідження. Дана робота складається з трьох розділів та додатків, які детальніше показують певні аспекти дослідження. В першому розділі робиться короткий опис життя чехів до досліджуваного мною періоду. Це є, на мою думку досить важливо, тому, для того щоб краще показати ті величезні зміни що відбулись після більшовицької революції. В другому та третьому розділах досліджуються всі аспекти життя чеської національної меншини, та ставлення до неї радянської влади. В кінці роботи робляться короткі висновки дослідження. 1. Чеська національна меншина в Україні в дореволюційний період Чеські колонії на Україні існують уже понад 140 років (перша Лютгарівка (Лютгардт) у Дубенському повіті, заснована в 1863 р., Глинськ у Рівненському повіті – в 1868 р.). Густою сіткою вкрили вони особливо Волинь (Володарський р-н – 103 чехи (0,2%), Дзержинський – 226 ч. (0,7%), Іванківський – Коростишівський – 44 ч. (0,1%), Мархлевський – 44 ч. (0,1%), Новоград-Волинський – 68 ч. (0,1%), Потівський – 164 ч. (0,4%), Пулинський – 1090 ч. (1,7%) Радомиський – 63 ч. (0,1%), Мар'янівський – 81 ч. (0,2%), Черняхівський – 1697 ч. (3,1%), Ярунський – 77 ч. (0,2%), по всіх районах округи – 3759 ч. Житомир – 269 ч. (0,3%), по всій окрузі – 3699 ч. (0,54%).1 Велика кількість чехів проживала також на Житомирщині. Житомир як адміністративно-культурний центр Волині був завжди осередком і для чехів Житомирського повіту. Він притягував їх до себе по різних адміністративних справах, а також для купівлі та продажу. Таким чином об'єднував їх. Тут зустрічалися один з одним, знайомилися, дізнавалися, що робиться в окремих колоніях. Одне слово, взаємно зближувалися. Чехів на Україні куди менше, ніж німців, євреїв чи поляків, але у Волинській окрузі їх найбільше, густою сіткою вкрили вони Волинь. Тут, за переписом 1911 р., налічувалось бл. 130 чеських колоній та 65 тисяч чеських поселенців2. Чехи найбільше почали переселятись на Волинь з Чехії з 1867 р., коли їм дали великі пільги, наприклад, щодо відбування військової повинності. В році 1874-му еміграція їх припинилася через те, що в Росії було запроваджено загальну військову службу. Але з 1878 р., після російсько-турецької війни, чехам знову почали надавати деякі пільги і переселення їх відновилося. Переселяючись на Волинь, чехи не запозичили в німців хуторної системи. Тоді, як усі волинські німці сидять на волоках, чехи, переважно, розташовуються цілими селами. Спочатку «колонізація» Йшла дуже швидко – за десять років чехи заснували або частково заселили понад тисячу населених пунктів. Потім цей процес уповільнився, бо великі площі були вже зайняті, а згодом і зовсім припинився. Лише по декілька родин переїздили в українські села.
Як жило чеське селянство? Найчастіше колоністам діставалася земля не вищого ґатунку, а часом і зовсім погана. Це перш за все пов'язано із нестачею первинного капіталу для колонізації. Як і німці, на Волині чехи проводили громадські меліоративні роботи, проявляючи здатність до кооперування і дивуючи цим місцевих мешканців, упевнених у неродючості цього ґрунту. На невиробленій землі першою сіяли, переважно, картоплю яка в скрутну годину не раз рятувала від голоду. Привізши із собою реманент (залізні плуги, борони, віялки, косарки), колоністи не мали худоби. На новій землі сіяли просо, гречку, іноді жито, але чим більше налагоджується господарство, тим більша частина продукції йде на потребу худобі, для якої не шкодують нічого, оскільки вона є головним селянським «капіталом». Порівняно з худобою, люди в цей час харчуються навіть трохи гірше але турбота про нове покоління, про здоров'я дітей бере гору над будь-якими комерційними мотивами тільки після того, як чехи добре виробили землю на своїй новій батьківщині (через 4–5 років), вони привозять на Волинь цибухи хмелю, який став потім символом волинських чехів і головним джерелом їхніх прибутків як у дореволюційний час, так і в період НЕПу Затративши на один гектар хмелю бл. 2000 крб., можна отримувати врожай протягом 20–30 років і чистий прибуток 2–4 тисячі крб. щороку. А маючи власну броварню, можна в кілька разів збільшити прибутки1. Чехи почали впроваджувати свої способи хліборобства та вирощування нових культур. Усе це суперечило українській селянській традиції і спершу не могло не викликати непорозуміння, навіть протидію корінного населення, але, переконавшись у певних перевагах способу господарювання емігрантів, поступово з'явились і спроби його наслідування. Поступово виник і ряд змішаних приватних торгових підприємств, які забезпечували продаж продукції хліборобства та сільськогосподарських машин (найчастіше завезених з Чехії). Безпосередньо перед рееміграцією, чехи мали на Волині і обробляли понад сорок тисяч гектарів землі, майже дві тисячі гектарів лісу.1 Протягом століть, як широко відомо, Росія і Польща вели на Волині боротьбу за світське та релігійне панування, тобто католицизм стикався з православ'ям. За царським указом чехам не лише було надано право засновувати найнижчі одиниці самоврядування – «волості», а й дозволялася свобода віросповідання. Серед переселенців було 65% католиків, решту становили реформовані євангелісти, прихильники інших конфесій. Під тиском русифікаторської політики згодом 75% чехів перейшли у православну віру. З перших років переселення емігранти дбали про освіту для молодого покоління. Проте Священний Синод Російської імперії, щоб швидше спрямувати «іновірців» на шлях православ'я, надав школам з чеською мовою навчання, яких в 1890 р. було тридцять одна, трирічний термін для переходу на російську мову, незважаючи на протести чеської громадськості. Про школу чехи дбали весь час свого перебування в Україні. Забезпечення вчителів та шкільного приміщення вважались добре вкладеним капіталом. З Чехії виписувалася література з культури землеробства та багато белетристичних видань, які зосталися у спадок радянським чеським школам і здебільшого були вилучені з обігу органами політичного нагляду.
Екзильний Уряд УНР і багато діячів з політичних партій намагалися всіма силами переконати компетентні польські чинники, що така політика доведе до національного самогубства Польщі, але даремні були зусилля. Поляки вважали свою державу «світовою потугою», хоч її роз'їдали зсередини проблеми національних меншин. Поневолені та гноблені польською реакцією національні меншини, ясна річ, боролися, як могли. На терористичні акти та пацифікації відповідали контртерором, саботажами та дошкульною антипольською пропагандою. Росли хвилі арештів, збільшувалось число шибениць. Дійшло до того, що літом 1934 року «демократична» польська держава відважилась в мирному часі заснувати концентраційний табір в Картузькій Березі, на Поліссі за сталінсько-гітлерівським зразком. Це був акт найбільшої ганьби Польщі маршала Пілсудського. У червні 1934 року польське радіо подало до відома, що в Варшаві хтось застрілив міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького. Поляки говорили, що це робота українських терористів. В один мент літня атмосфера стала нестерпно гарячою
1. Економічне становище в Україні в 50-60-х роках ХХ століття
2. Економіка України на початку ХХІ століття
3. Отаманщина, як явище у період української національно-визвольної революції 1917-1920 років
4. Національна політика СРСР в роки перебудови
9. Розробка системи електронних міжбанківських переказів Національного банку України
10. Національні інтереси України та альтернативи стратегії безпеки розвитку
11. Національні інтереси України і стратегічні орієнтири розвитку національної економіки
12. Развитие кино в 20-30 годы ХХ столетия
13. Мовознавство в СРСР (20-40 роки ХХ ст.)
14. Социально-экономические аспекты традиционной структуры Казахстана в 20-30 годы ХХ века
15. Українські благодійники та меценати кінця ХІХ – початку ХХ століття
16. Підготовка авіаційних спеціалістів навчальних закладів України у 70-80 рр. ХХ століття
17. Селянські податки на Україні в ХІХ – поч. ХХ століття
18. Чехословаччина у 30- х рр. ХХ століття
19. Модернізм в українській культурі кінця ХІХ-початку ХХ століття
20. Українська жіноча проза кінця ХХ століття: світоглядні моделі й особливості художнього стилю
21. Історія української літератури XIX століття: Євген Гребінка
26. Генеза української національної мови
27. Національна депозитарна система в Україні
28. Політичні і національні звичаї та традиції України як фактори соціального регулювання
30. Країни Африки в 20-30-ті роки
31. Культурно-національний рух на українських землях у ХVІ-ХVІІ ст.
32. Національні і політичні проблеми України у творчості М. Костомарова
33. Національно-духовне відродження України у першій половині XIX ст.
34. Роль голоду в українській національно-визвольній революції ХVII ст.
35. Українська національна революція середини ХVІІ ст. Становлення української державності
36. Українське національне відродження ХІХ ст.
37. Формування українського національного руху
42. Національно-культурне відродження українців Донбасу в 1989-2009 рр.
43. Малий бізнес України в розвиткові національної економіки
44. Внешняя политика Российского государства в 20-30-е годы 20-го столетия
45. Внешняя политика СССР в 20-30 гг.
46. Коллективизация в Казахской ССР в 20-30-е годы и ее последствия
47. Ллитературная Одесса 20-30-х гг. XX века
48. Экономическая политика фашистской Германии 20-30 годов
49. Економ. політика доби національно-визвольної р. (1917-1920рр..)
50. Національно визвольний рух в Індії
51. Состояние и развитие культуры СССР в 20-30-х годах
52. Взгляды Е. Д. Поливанова на сущность языка и на методологию языкознания в 20-30-е годы
53. Москва в 20-30-е годы ХХ века
57. Альтернативные пути развития стран мира в 20-30-е годы ХХ века
58. Етикет та його національні особливості
59. Державний лад України в роки Другої світової війни
60. Національний Аудиторський Офіс Великобританії (НАО): функції та стратегія діяльності
61. Порівняльний аналіз Конституції УРСР 1978 року і Конституції України 1996 року
62. Вибори народних депутатів України 2002 року: правозастосовча практика судів та виборчих комісій
63. Розробка системи керування та актуалізації інформації web-сайту національного оператора енергоринку
64. Військові події на території України у роки Першої світової війни
65. Джузппе Мадзіні - діяч національно-визвольного руху Італії
66. Идейная борьба в Боливии в 20-30-е годы XX века
67. Національне відродження Чехії
68. Національно-визвольна боротьба у середині XVII століття
69. Національно-визвольний рух в Царстві Польському
73. Социальные и организационные проблемы военных реформ 20-30-х годов ХХ века
74. СССР на мировой арене в 20-30 годах XX века
75. Україна в роки Другої світової війни
76. Экономическая политика Германии 20-30 гг. XX века
77. Методологічні засади розуміння національної культури
79. Національна основа поетичної творчості П. Грабовського
80. Тенденції розвитку української літератури 90-х років XX століття
81. Взаємодія національних правових систем як принцип міжнародного приватного права
82. Національне та міжнародне нормативно-правове забезпечення міжнародних угод
83. Конкурентоспроможність національної економіки
84. Національна свідомість і гідність. Патріотизм: як ми його розуміємо
85. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти
89. Збереження національних культур в епоху глобалізації
90. Національні системи класифікації готелів
91. Національна депозитарна система
92. Національні парки світу. Біловезька пуща. Білорусія
93. Інституційні чинники розвитку національної економіки
94. Механізми трансферу технологій на національному та міжнародному рівнях
95. Національний доход: суть, виробництво, розподіл і використання
96. Сутність впливу глобалізації на стратегії розвитку національних економік
97. Конкурентоспроможність національної економіки і валютний курс: оцінка впливу, прогнозування динаміки
98. Національний дендрологічний парк "Софіївка"
99. Задачи астрономов во время наблюдений солнечных затмений (от 20-х годов ХХ века до наших дней)