![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Розвиток науки Антропологія в Україні |
План: 1. Перші антропологічні 2. Федір Вовк — засновник вітчизняної антропології.8-10 3. Українська антропологія у 20-30-ті 4. Здобутки та проблеми останніх Використана Вступ Термін &quo ;антропологія&quo ; в перекладі з давньогрецької означає &quo ;наука про людину&quo ; (від слів &quo ;антропос&quo ; — людина, та &quo ;логос&quo ; — наука, поняття, вчення, думка). Вважають, що його, як і безліч інших, у науковий обіг увів видатний давньогрецький мислитель IV ст. до н. е. Арістотель: він вживав його стосовно вивчення духовних властивостей людини. Однак у 1501 р. в Лейпцізі з'явилася книга Магнуса Гундта &quo ;Антропологія про достоїнство, природу та властивості людини і про елементи, частини і члени людського тіла&quo ;, де, як видно з назви, йшлося вже й про фізичні риси людей. З тих пір поняття &quo ;антропологія&quo ; значно розширилось. На різних етапах розвитку антропології її зміст і місце в системі наукових знань оцінювались та й нині оцінюються по-різному. Згідно точкою зору, що склалась під впливом французьких просвітників XVIII ст., антропологія є універсальною наукою про людину, що має на меті вивчення її біологічної історії, матеріальної й духовної культури викопних і сучасних людей, психології, мови тощо. Такого підходу дотримується багато західноєвропейських, американських, а останнім часом і вітчизняних вчених, що спеціалізуються в різних напрямах філософських знань. По суті, йдеться не про одну наукову дисципліну, а про широкий комплекс природничих та гуманітарних наук, у межах якого розрізняють окремі розділи: філософську, психологічну, соціальну, фізичну чи, скажімо, культурну антропологію, яка, в свою чергу, охоплює первісну археологію, етнографію, порівняльно-історичне мовознавство і т. ін. Прихильники іншої точки зору, що сформувалась у другій половині минулого століття, розглядають антропологію як науку про мінливість фізичного типу людини у часі та просторі. Передбачається, що вона включає три великих розділи, а саме: антропогенез, що висвітлює процес походження людини; морфологію та фізіологію людини, котрі вивчають міжгрупову мінливість морфофізіологічних ознак серед населення земної кулі; расогенез та етнічну антропологію, завданням яких є реконструкція процесу расоутворення, етногенезу та етнічної історії давніх та сучасних народів. Таке розуміння змісту антропології — розділу знань, який займає проміжне становище між біологічними та гуманітарними дисциплінами, відповідає традиціям вітчизняної науки. 1. Перші антропологічні свідчення Як і повсюдно, власне антропологічні дослідження в Україні почали проводитися лише в другій половині минулого століття. Однак відомості про фізичний тип населення окремих історично-етнографічних зон містили вже окремі праці останньої третини XVIII ст. Так, А. Шафонський у &quo ;Чернігівського намісництва географічному описі&quo ; (1786) зазначав, що на Чернігівському Поліссі &quo ;народ взагалі невисокий на зріст і білявий&quo ;, у середній смузі Лівобережної України — &quo ;середній на зріст, трохи вищий за перших і темніший волоссям&quo ;, у південно-східній — &quo ;взагалі високий на зріст, худорлявий, обличчям смуглий і волоссям темно-русявий&quo ;.
Подібні фрагментарні свідчення можна подибати і в етнографічних розвідках перших десятиліть XIX ст. Цікава сторінка вітчизняної науки про людину пов'язана з першим ректором Київського університету М. Максимовичем (1804— 1874), котрий 1831 р. опублікував у московському журналі &quo ;Телескоп&quo ; статтю під назвою: &quo ;Про людину: із скороченої системи тваринного царства&quo ;. Торкаючись питання про місце людини у природі, він указав на те, що за своєю тілесною будовою вона &quo ;схожа з тваринами (особливо орангом), тому зоологи об'єднують її з ними в один клас під іменем ссавців&quo ;. Однак людина все ж значно відрізняється від тварин: її тіло пристосоване &quo ;для розвитку в неї духовного життя&quo ;. Визначальними рисами людини, за Максимовичем, є наявність великого добре розвинутого головного мозку, особлива будова черепа, вертикальна постава тіла, рука, &quo ;пристосована для вільного дотику&quo ; і т. ін. Учений наголошував на тому, що всі люди належать до одного біологічного виду і мають однакові інтелектуальні здібності. Завдяки своїм прогресивним поглядам Максимович зажив широкого визнання. Фізичні риси українців знайшли відображення в рукописній праці &quo ;Етнографічні описи селян Київської губернії.&quo ; (1854) відомого дослідника середини XIX ст., француза за походженням Д. П. Де ля Фліза. &quo ;Мешканці Київської губернії, — писав він, — належать до білої раси, яку називають кавказькою. Лицевий кут у них становить 85— 90 гр. Вони мають такі риси: обличчя овальне, білого кольору. Рот не надто великий, не дуже виступаючий, губи рідко товсті, кістки вилиць мало випуклі, зуби звичайно добре поставлені симетрично й вертикально. Щоки рум'яні. Голова звичайно має нормальні пропорції, і часто трапляються обличчя, красиві у своєму роді. Волосся як у чоловіків, так і в жінок частіше русяве, аніж чорне або світле, очі переважно не чорні, а блакитні й сірі. У чоловіків брови й борода переважно густі, вони носять вуса, бороди — лише дехто з літніх чоловіків. Зріст високий, особливо в жителів південної частини губернії. Більшість чоловіків мають атлетичну будову, міцні кінцівки. Але селяни, які проживають на північ від Києва, в Радомишльському повіті, загалом менші на зріст, не такі міцні, волосся в них здебільшого світле, а очі блакитні&quo ;. Наведені рядки свідчать про спостережливість Де ля Фліза: він вірно &quo ;вловив&quo ; відмінності між українцями лісостепової та поліської зон, які, за підсумками сучасних досліджень, належать до різних антропологічних типів. Помітний слід в історії вітчизняної антропології залишив видатний етнолог П. Чубинський (1839— 1884) (див. додаток 1). В 1869 р. він за дорученням Російського географічного товариства організував експедицію для збирання етнографічно-фольклорних матеріалів на території України. За її результатами протягом 1872—1879 рр. учений опублікував сім томів &quo ;Праць етнографічно-статистичної експедиції в Західноруський край&quo ;, які були відзначені золотою медаллю на виставці в Парижі та Уваровською премією Петербурзької Академії наук. В одному з томів він навів дані про фізичну подобу юнаків-призовників (1366 осіб), зібрані лікарями рекрутських комісій.
На його думку, вони дають змогу виділити на Правобережжі три типи: український, галицько-подільський та волинський, які відрізняються між собою за зростом і, частково, кольором волосся та очей. Крім того, вчений намагався окреслити роль окремих компонентів, які. на його думку, ввійшли до складу українського народу: тюркського, тобто з певною монголоїдною домішкою; південнослов'янського та румунського (фракійського), залучивши для цього історично-етнографічні та лінгвістичні дані. Хоча багато ознак, використаних Чубинським для широких узагальнень, визначалися візуально і отже, дуже приблизно (наприклад: форма голови: округла, опальна і т.ін.) чи взагалі не використовуються в сучасній антропології (швидкість та характер ходьби людини), деякі його спостереження підтвердилися у процесі пізніших досліджень, які базувалися на досконаліших методичних засадах. 2. Федір Вовк — засновник вітчизняної антропології Важливою віхою в історії антропології є діяльність одного і найяскравіших Представників вкраїнської науки кінця XIX — початку XX ст. — Федора Вовка (1847- 1918) (див. додаток 2). Вовк належав до блискучої плеяди громадських діячів і вчених, світогляд яких сформувався на хвилі національного піднесення в Україні пореформеної доби. Закінчивши природничий факультет Київського університету Св. Володимира, він, одначе, присвятив епос життя здебільшого гуманітарним наукам, інтерес до яких був зумовлений його суспільними поглядами. Людина дії. Вовк замолоду брав активну участь у діяльності київської &quo ;Громади&quo ; і під загрозою арешту був змушений таємно залишити батьківщину. Хто зна, як склалася б його подальша доля, якби після тривалих поневірянь у Румунії, Болгарії та Швейцарії він 1887 року не оселився у Парижі — загальновизнаному центрі антропологічної науки. Попри свої далеко не юнацькі літа Вовк став постійним слухачем лекцій у Недільній школі та лабораторії Паризького антропологічного товариства, які читали провині французькі вчені. Завдяки систематичним заняттям антропологією він 1905 року успішно захистив у Сорбонні дисертацію на тему &quo ;Скелетні видозміни ступні у приматів та в людських рас&quo ;, піднявшись до рівня своїх учителів. За неабиякі наукові успіхи Паризьке антропологічне товариство нагородило українського дослідника великою медаллю П. Брока та щорічною премією Г. Годара. Ще під час перебування за кордоном Вовк доклав чимало зусиль для організації антропологічних досліджень на території України, діставши підтримку з боку французьких учених. Перший крок у цьому напрямі він зробив 1903 року, коли на запрошення М. Грушевського — голови Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка у Львові — провів антропологічні виміри 726 осіб — мешканців Галичини, Закарпаття та Буковини. Дослідження в західноукраїнських землях, то входили до складу Австро-Угорщини, Вовк продовжив і в наступні роки. Згодом вони склади основу великої етапі &quo ;Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини&quo ; (1908), де вперше була висловлена думка про належність українців до виділеної Й. Денікером &quo ;великої південної групи великорослих і темних брахіцефалів, які він називає адріятицькою і яку з антропологічного погляду можна б було назвати просто славянською&quo ;.
Про те, що укранцям перепиняться шлях до науки в Укран, свдчать так дан: з 1931 р. по 1960 р. аспрантв в СРСР збльшилося втрич (з 12 тисяч до 36 тисяч), а в УРСР зменшилося (з 3147 до 2987). Московщина дуже боться випустити укранських науковцв з-пд свого нагляду, не пуска укранських науковцв на мжнародн науков ззди. Не було укранських математикв в Еднбурз 1958 р., в Стокгольм 1962 р. На жодному мжнародному науковому ззд не було окремого представництва науковцв УРСР, навть на ззд славств у Соф 1963 р., а якщо вони прижджають, то виступають як московськ. На ззд сторикв у Стокгольм 1960 р. був лише один сторик з УРСР той був неукранець. Укранських сторикв заступали сторики з емграц. На ззд фзикв у Загреб 1961 р. науковц з УРСР не виступали. На ззд хмкв у Монреал 1961 р. виступив учений з УРСР Михайло Клочко, вн не захотв повертатися залишився в Канад. «На Всесловянському археологчному ззд 14 вересня 1965 р. вс словянськ археологи (навть маленьких народв) виголошували сво доповд своми мовами
1. Регіональний розвиток харчової промисловості України
3. Соціально-економічний розвиток Західно-Українських земель у складі Австро-Угорщини у ХІХ столітті
5. Становлення та розвиток податкової служби України
9. Розвиток та розміщення хімічної промисловості України
11. Розвиток та розміщення залізничного транспорту України
12. Розвиток менеджменту реклами в Україні
13. Місцеві позики і їх розвиток в Україні
15. Розвиток форм забезпечення банківських кредитів в Україні
16. Історичний розвиток біологічних наук
17. Регіональний розвиток центрально-українського економічного району
18. Державне регулювання в галузі туризму: становлення та розвиток в Україні
19. Розвиток місцевого самоврядування в Україні
20. Історія і розвиток глобальної мережі Інтернет в Україні і світі
26. Розвиток української культури та мистецтва у другій половині XIX ст.
27. Соціально-економічний розвиток українських земель наприкінці XIV — у першій половині XVI ст.
29. Сучасна освіта та наука в незалежній Україні
30. Українські землі у складі ВКЛ. Соціально-економічний розвиток Гетьманщини
32. Культурний розвиток України в XV-XVII ст.
33. Розвиток мистецтва України
34. Розвиток усної руської і зокрема української літератури
35. Розвиток міжнародного бізнесу в Україні
36. Розвиток зв’язного мовлення учнів початкових класів на уроках української мови
37. Розвиток пізнавальних інтересів учнів 4 класу на уроках "Я і Україна"
41. Розвиток української етнонаціональної спільноти
42. Розвиток та розміщенння промисловості будівельних матеріалів в Україні
43. Розвиток зимових видів спорту в Україні
44. Розвиток філософії в Україні
45. Фінансовий менеджмент підприємницьких структур і його розвиток в Україні
46. Внесок українських економістів у розвиток політичної економії
47. Розвиток сукупної пропозиції в Україні
49. Гетьманщина і розвиток українознавства
50. Солнечная система в центре внимания науки
52. Этика науки
53. Атомна енергетика України і РПС
57. Советская наука в годы Великой Отечественной войны
58. Народный депутат Украины (Народний депутат України)
60. Понятие трудового права. Предмет науки трудового права
61. Кримінальний кодекс України (Проект криминального кодекса Украины, варианты 1998-2001гг.)
62. Теория государства и права как наука и учебная дисциплина
63. Міграція робочої сили (юридичний аспект) (WinWord 97 (на укр языке))
64. Бионика - наука изучающая строение живых существ для целей техники
66. Предпосылки возникновения и этапы развития науки
67. Истоки культурологической науки
68. Языкознание в системе наук
69. Вклад М.В. Ломоносова в науку и литературу
73. Наука и культура первой половины XIX в.
74. Научная революция Галилея - первый шаг к современной науке
75. Петербургская Академия Наук в 18-19 веках
76. Развитие науки: революция или эволюция? Философские модели постпозитивизма
77. Гетьмансьтво України: Іван Мазепа (Гетманство Украины. Иван Мазепа)
78. Науки
80. Розвиток процесів памiяті в молодшому шкільному віці
81. Методология науки криминалистики (Контрольная)
82. К.Д. Ушинский о педагогике, как науке и искусстве
83. Уникальный вклад Толстого в науку воспитания и образования
84. Вплив моральних якостей вчителів на процес формування майбутніх громадян України
90. Социальная психология как наука
91. Предмет и задачи психологии как науки
93. Наука и религия
94. Религия и наука
95. Наука и рациональность. Типы рациональности
96. Социология как наука. Предмет и функции социологии
97. Огюст Конт как основатель позитивной науки об обществе - социологии