![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Экономика и Финансы
Менеджмент (Теория управления и организации)
Національні моделі корпоративного управління |
План Фактори, що визначають національну модель корпоративного управління Порівняльна характеристика моделей корпоративного управління у закордонних країнах. Вплив процесу глобалізації на корпоративне управління в Україні. 1.Фактори, що визначають національну модель корпоративного управління У світі переважного поширення набули дві управлінські системи корпоративного регулювання, які склалися історично та економічно в тих чи інших країнах і характеризують основні підходи до проблеми повноважень і відповідно прийняття рішень і реалізації прав власності. Ці системи отримали назви інсайдерських та аутсайдерських. (Слід мати на увазі, що такі назви є досить умовними і визначають лише загальні підходи до відповідних управлінських систем.) Інсайдерські системи управління існують у разі, коли власність сконцентрована в руках кількох осіб, які володіють великими частками корпоративного майна. У цьому випадку значна частина функцій управління здійснюється цими (юридичними чи фізичними) особами і менеджмент перебуває під їх прямим впливом. Характерним є те, що інсайдери є водночас і акціонерами, і менеджерами таких корпорацій. Аутсайдерські системи характеризуються широкою акціонерною власністю, яка є досить поширеною, і тому вплив на прийняття рішень більшою мірою залежить від менеджерів, застосування різних форм перехоплення контролю за корпорацією. Досвід зарубіжних країн свідчить, що норми корпоративного управління, які складалися в розвинутих країнах століттями, не є сталими, вони удосконалюються, а в чомусь і уніфікуються. Процеси глобалізації економіки не могли обминути таку її важливу сферу, як корпоративне управління. Тому рішенням лідерів &quo ;Великої сімки&quo ; Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) до середини 1999 р. було доручено розробити комплекс міжнародних стандартів корпоративного управління. При цьому не передбачалося створити єдиний і обов'язковий для всіх країн кодекс чи збірник корпоративних норм, але частину стандартів, які позитивно себе зарекомендували практикою, вважати корисними для застосування усіма країнами. На сьогодні ОЕСР розробила і запропонувала загальні принципи корпоративного управління. Зрозуміло, що вони дають лише загальні підходи до проблематики корпоративного управління, стосуються того, що має забезпечувати система корпоративного управління в цілому. Необхідно засвоїти п'ять основних принципів системи корпоративного управління. Отже, система корпоративного управління повинна: 1) захищати права акціонерів; 2) забезпечувати однакове відношення до акціонерів; 3) регулювати діяльність заінтересованих осіб в управлінні корпорацією; 4) забезпечувати своєчасне і точне розкриття інформації і її прозорість; 5) забезпечувати стратегічне керівництво товариством шляхом чіткої регламентації обов'язків керівних органів. Фактори, що обумовлюють необхідність запровадження в Україні ефективного корпоративного управління: а) політичні: приєднання до міжнародного економічного співтовариства; підвищення міжнародного авторитету держави. б) економічні: отримання доступу до міжнародних фінансових ринків; покращання інвестиційного клімату; ефективне використання корпоративних прав держави; наповнення державного бюджету; забезпечення належної стабільності роботи товариств в стратегічно важливих для держави секторах економіки.
в) соціальні: вирішення проблеми зайнятості; захист прав більшості громадян України, які стали акціонерами в процесі приватизації; вирішення проблеми “містоутворюючих” підприємств та ін. Рівень розвитку корпоративного управління в країні визначається рівнем розвитку корпоративного законодавства та корпоративної культури. 2. Порівняльна характеристика моделей корпоративного управління у закордонних країнах Під моделлю корпоративного управління розуміється організаційна система управління об'єднанням, реалізація складових частин якої представляє і захищає інтереси своїх інвесторів. Єдиної моделі КУ, яка могла б бути застосована до всіх країн і компаній, не існує, оскільки не її впливають ряд чинників, специфічних для даної країни: розвиненість фондового ринку, ефективність діяльності професійних учасників на ринку, роль держави в розвитку корпоративних відносин, розвиненість перераспределительного механізму грошових ресурсів, традиційна система управління корпораціями і так далі. Виділяють три моделі корпоративного управління: Англо-амеріканську, Німецьку (Західноєвропейську), Японську. Англо-американська модель (застосовують у корпораціях Великобританії, США, Австралії, Нової Зеландії, Канади і деяких інших країн) характеризується наявністю індивідуальних і інституційних інвесторів і кількістю незалежних (яка постійно збільшується), тобто не пов'язаних з корпорацією, акціонерів (їх називають «зовнішніми», або «аутсайдерами»), а також чітко розробленою законодавчою базою, яка визначає права й обов'язки трьох ключових учасників-директорів, менеджерів і акціонерів. Акціонерний капітал американських корпорацій надто розпорошений. У Великобританії і США власників типових корпорацій багато, а частка їхніх акцій мала порівняно з розмірами корпорації. Оскільки немає головного власника акцій, жодна окрема група осіб не може розраховувати на верховенство своїх інтересів або особливі права представництва. Американська модель корпорації створювалася з урахуванням ринково орієнтованої фінансової системи на основі розвинутого ринку капіталу, широкого набору різних фінансових інструментів. Промисловий капітаї збільшувався за рахунок нових емісій акцій, тому майже немає потреби у довгостроковому кредитуванні як засобу збільшення капіталу корпорацій. Роль банків зведено до акумулювання коштів і короткострокового кредитування. На сьогодні у США поширені два основні види корпорацій: у першому консолідуюче ядро — банківський холдинг, у другому - виробничо-технологічний комплекс. Німецька модель має три унікальні особливості, шо відрізняють її від інших моделей: двопалатне правління, що складається з виконавчої (чиновників корпорації) і наглядової (спостережної) (працівників/службовців компанії і акціонерів) рад; узаконені обмеження прав акціонерів щодо голосування, тобто статут підприємства обмежує кількість голосів, які акціонер має на зборах, що може не збігатися з кількістю акцій, власником яких він є. Більшість німецьких корпорацій традиційно віддає перевагу банківському фінансуванню, а не акціонерному, і тому капіталізація фондового ринку незначна порівняно з потужністю німецької економіки.
Відсоток індивідуальних акціонерів низький, що відображає загальний консерватизм інвестиційної політики країни. І не дивно, що структуру корпоративного управління зорієнтовано на збереження контактів між ключовими учасниками, тобто банками і корпораціями. Система певною мірою суперечлива щодо дрібних акціонерів: з одного боку, вона дозволяє їм вносити пропозиції, а з другого - дає можливість компаніям обмежувати права акціонерів щодо голосування. Проте відсоток іноземних інвесторів досить значний. Цей чинник поволі впливатиме на модель, оскільки іноземні інвестори захищають свої інтереси. Поширення ринку капіталу також змушує німецькі корпорації змінювати свої методи. Корпорації Японії - це самодостатні, універсальні багатогалузеві економічні комплекси, що мають у своїй структурі фінансові установи (банки, страхові, трастові компанії), торговельні фірми, а також виробничі підприємства з усіх галузей господарства. На сьогодні основу економіки Японії складають 6 найбільших фінансово-промислових груп: Mi subishi, Sumi omo, Mi sui, Fuji, Daiichi Ka gyo, Sa wa. Сукупний обсяг продажу цих груп-гігантів - близько 15 % ВНП країни. Сьогодні 75 % компаній, зареєстрованих на Токійській фінансовій біржі, належать одній з 6 груп. Широке використання корпораціями залучених коштів - одна з причин японських економічних досягнень. 3. Вплив процесу глобалізації на корпоративне управління в Україні Окремий вид об'єднань підприємств: транснаціональні корпорації (ТНК). Це дуже важливі суб'єкти господарської інтеграції національних економік в епоху глобалізації. У результаті дедалі більшої «прозорості» державних кордонів, розширення зон стороннього впливу в економічних просторах країн та посилення їх загальної виробничої взаємозалежності роль корпоративних структур, які реалізують зовнішньоекономічні зв'язки країн, стає стратегічною. Цим значною мірою визначаються національні промислові потенціали та параметри національних народногосподарських комплексів. Залучення іноземних інвестицій у вигляді сучасних технологій, ноу-хау, управлінського досвіду, власниками яких у сучасному світовому господарстві є переважно транснаціональні корпорації, а також використання транснаціональної торговельної мережі для успішного виходу підприємств на світові ринки мають велике значення для розвитку національного господарства майже всіх країн світу. Ключовим фактором реінтеграції пострадянського економічного простору, яка відповідатиме стратегічним інтересам України та всіх країн СНД, має стати формування на добровільних та взаємовигідних засадах системи транснаціональних корпорацій, зорієнтованих на реалізацію промислових і соціальних пріоритетів держав співдружності, на інтенсифікацію міжнародної торгівлі та створення спільних товарних та фінансових ринків. Перспективні на сьогодні такі напрями: використання ТНК як головних суб'єктів реалізації перспективних міждержавних економічних програм; створення великими підприємствами-експортерами системи дочірніх структур (шо спеціалізуються на складанні, ре- монті, сервісі, торговельно-маркетингових операціях тощо) у країнах співдружності; формування транснаціональних (міждержавних) ФП Г на високорентабельних напрямах виробничо-торговельної кооперації, шо створюють можливості залучення зацікавлених банківських структур; розгортання мережі спільних підприємств у зонах прикордонної співпраці держав СНД; визначення спільних у межах співдружності зон економічних інтересів (за тими чи іншими сегментами ринків, збереження обсягів спільних виробництв та взаємних поставок тощо) та забезпечення відповідної цільової концентрації фінансово-промислового потенціалу зацікавлених держав у формі різного роду корпоративних об'єднань.
Закопування живцем у землю, вирзування шматкв живо шкри, випкання очей так званими "помщицькими карателями" були цлком нормальними способами управлння народом. Будучи чужинцями в краю, великовласники брутально топтали нацональн права й здобутки нашого народу, ганьбили гднсть його державности, продавали й зраджували з такими жертвами й такою працею збудован державн форми. З боку революцйного правительства, постановленого народом, що в гнв й муках повстав проти цих гнобителв, було би злочинством супроти всього краю псля всього цього допустити ц кляси до участи в правлнню краною. Отже Директоря заявля: Кляси не трудов, експлуататорськ, як живляться й розкошують з прац кляс трудових, кляси, як нищили край, руйнували господарство й одзначили сво правлння жорстокостями й реакцю, не мають права голосу в порядкуванню державою. Директоря передасть сво права й уповноваження лиш трудовому народов самостйно Укрансько Народньо Республки. Директоря пропону: 1) трудовому селянству, що перше одгукнулось на поклик Директор й встало з зброю в руках до бою з панством, по всй Укран з'хатись у Aуберн й вибрати свох делеAатв на КонAрес Трудового Народу Украни
2. Економ. політика доби національно-визвольної р. (1917-1920рр..)
3. Національна політика СРСР в роки перебудови
4. Українська національна революція 1649-1657рр
5. Вимірювання національного обсягу виробництва і доходу
9. Аналіз сучасних релігійних течій в світовій і національній практиці
10. Національна депозитарна система в Україні
13. Роль Національного банку України в обслуговуванні зовнішнього боргу
14. Аудиторська перевірка Національного банку України
15. Національна депозитарна система України
16. Національний Аудиторський Офіс Великобританії (НАО): функції та стратегія діяльності
17. Поняття національного доходу та його використання
19. Розробка системи керування та актуалізації інформації web-сайту національного оператора енергоринку
21. Культурно-національний рух на українських землях у ХVІ-ХVІІ ст.
25. Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої в середині ХVII ст.
26. Національно-духовне відродження України у першій половині XIX ст.
27. Основні етапи українського національного відродження
28. Політизація національного руху в першій половині ХІХ століття
29. Роль голоду в українській національно-визвольній революції ХVII ст.
30. Українська національна революція середини ХVІІ ст. Становлення української державності
31. Українське національне відродження ХІХ ст.
32. Український національний рух напередодні Першої світової війни
33. Чеська національна меншина в Україні в 20-30-ті роки ХХ століття
34. Особливості національних кухонь різних країн світу на підприємствах ресторанного господарства
36. Українські поети–лауреати Національної премії ім. Т.Г. Шевченка
37. Взаємодія національних правових систем як принцип міжнародного приватного права
41. Основні методи національного виховання молоді, їх загальна характеристика
43. Формування національної свідомості засобами народної педагогіки
44. Дослідження сучасного стану статусу національних меншин в України
45. Національний розвиток у контексті демократії
46. Проблема національних меншин України у внутрішній політиці центральної ради
47. Іслам і буддизм. Національні релігії
48. Національна самобутня форма суспільної допомоги українського народу
49. Збереження національних культур в епоху глобалізації
50. Національні системи класифікації готелів
51. Національна депозитарна система
52. Національні парки світу. Біловезька пуща. Білорусія
53. Баланси народного господарства і система національних рахунків
57. Національні інтереси України і стратегічні орієнтири розвитку національної економіки
58. Сутність впливу глобалізації на стратегії розвитку національних економік
59. Українські національні моральні цінності та їх місце у діловому спілкуванні
60. Національні меншини на Рівненщині
61. Тенденции формирования российской модели корпоративного управления
62. Основні закономірності суть і наслідки початкових етапів та процесів українського державотворення
63. Моделі корпоративного управління
64. Диференційований підхід у процесі навчання молодших школярів розв’язувати текстові задачі
66. Модель большого взрыва и расширяющейся Вселенной
67. Модель экономического развития Южной Кореи на современном этапе
68. Проблема применения моделей устойчивого развития на региональном уровне
69. Шведская модель социальной экономики
73. Корпоративный имидж (Advertising and public relations)
74. Модели будущего в русской литературе
75. Организация Объединеных Наций
76. Происхождение русской нации
77. Азиатская модель – сильные стороны
78. Организация корпоративной компьютерной сети в предприятии
80. Модели TAKE-GRANT и их исследования
82. Модель файловой системы FAT
83. Разработка математической модели и ПО для задач составления расписания
84. Разработка альтернативных моделей предметной области в виде многоуровневых контекстных диаграмм
89. Образовательная модель В.Ф. Шаталова как технология интенсивного обучения
91. Организация Объединенных Наций
92. Электропривод и автоматизация главного привода специального вальцетокарного станка модели IK 825 Ф2
93. Построение и исследование динамической модели портального манипулятора
94. Разработка модели повседневного платья
95. Компьютерные модели автомобилей
96. Корпоративная культура организации
97. Складання логічних схем з метою проектування комбінаційних пристроїв
99. Социология наций