![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Міфологія Древньої Греції |
Контрольна робота Зарубіжна література Міфологія Древньої Греції Зміст Культурна спрямованість Олімпійської міфології Дати визначення поняття «Агон» Пояснити значення крилатого вислову “Авгієві стайні” Література Культурна спрямованість Олімпійської міфології Міфологія – один з найкращих витворів грецької уяви, вона була зібранням безсмертних тем, мотивів та символів, без яких і в наш час мистецтво не може обійтись, до яких воно постійно повертається. З історичного погляду Олімпійська міфологія – це вже загально грецька міфологія періоду патріархату. Дослідники зазначили цікавий момент: імена місцевих богів чи місця їх шанування ставали епітетами загальних богів. Олімпійський пантеон очолює “отець всіх богів і людей “ Зевс. Він живе на горі Олімп, всі боги цілком підлеглі йому. Родина Зевса складалася з дружини Гери, образ якої створено на основі образу мікенської богині-корови, покровительки браків, сім’ї; і їхніх дітей: Аполлона – бога сонця і музики; Артеміди богині полювання, Афродіти – богині краси і кохання; Афіни – богині мудрості, Гермеса – бога торгівлі. Крім них до родини Зевса входили його брати: Посейдон – бог моря, Аїд – бог підземного царства. А також богиня перемоги Ніка, богиня права і справедливості Феміда, символа вічної юності – Геба тощо. Всі олімпійські боги антропоморфні, не тільки як загальний образ, а, так би мовити, в деталях: вони фізично тотожні людям, мають всі людські якості, в тому числі і негативні, які інший раз ганблять цих богів. Вони їдять і п’ють, сваряться і милуються, народжуються і вмирають. Давні греки вважали, що світ сам по собі вічний і не потребує творця (ця ідея потім була сформульована в давньогрецькій філософії). Олімпійські боги не були творцями світу, вони захопили готовий світ і поділили цого між собою. Вони нічого не роблять, акерують світом і банкетують. Із олімпійських богів лише один бог Гефест був ремісником, він – покровитель ковалів. Богиня землеробства – Деметра, бог скотарства – Діоніс, бог пастухів – Пан, за уявленнями греків, на Олімпі не живуть. Такий поділ богів відображає цілком реальний процес відокремлення розумової праці від фізичної, який відбувся на цей час у давньогрецькому рабовласницькому суспільстві. Важливе місце в стародавньогрецькому пантеоні богів займають боги-герої – Прометей і Геракл. Перший є двоюрідним братом Зевса, за волею якого він створив людей з землі і води. Так як під час творіння люди вийшли беззахисними і менш пристосованими до життя, ніж тварини. Прометей дав людям знання, навчив користуватися вогнем, використовувати ремесло, за що Зевс покарав його, прикувавши ланцюгом до скель Кавказу. Поруч з олімпійським пантеоном богів виникає значна кількість міфічних героїв, які приборкують чудовиська, що шкодять людям. Антропоморфізм стародавнтьгрецької міфології був свідченням усвідомлення їх влади над силами природи, відчуття її суспільної значимості. Згодом антропоморфні грецькі боги все більше і більше набирають значення уособлення абстрактних сил природи і суспільства. В еліністичній літературі, а потім і в римському епосі міфологія, крім релігійного, набирає також літературного і мистецького значення, вона дає матеріал мистецтву для аллегорій і характерів.
Але головним для стародавньогрецької міфології є її релігієутворююча функціональність – вона стає основою для формування уявлень, обумовлює фетишизм і магію стародавньогрецької релігії. Стародавньогрецька міфологія, сповнена гармонією і відчуттям реального життя, стає основою реалістичного мистецтва не тільки в часи античності, але й до наших часів. Виховані на суворому дотриманні законів і норм стародавні греки ретельно ставились до виконання культових положень. Великого значення в них набрав культ бога сонця, світла, мудрості і мистецтва Аполлона, йому було присвячене святилище в Деталях. Дельфійські жерці і оракули Аполлона мали великий авторитет, могли втручатися в державні справи і серйозно впливати на події. Ще одним значним культом того часу був культ Деметри, богині радючості і землеробства, а також законодавства, осільки землеробство вимогало стабільності в житті. Їй було присвячено святилище в Елевсіні, поблизу Афін. В цьому святилищі традиційно, сотнями років відбувалися містерії, – таємничі обряди з участю лише посвячених. Першим ступенем посвячення були пісні і танці вночі в свято Великих Елевсіній. На другому ступені збиралися у самому святилищі, де виконувалася драматична вистава про викрадення богом підземного царства Аїдом дочки Деметри – Персефони (Кори). Персефона стала жінкою Аїда. Але щовесни вона поверталася до матері, а потім знов до підземного царства. Це була символізація вимираючого і проростаючого зерна, споконвічного акту плодючості, таїнства вічного життя. Посвячені в культ Деметри набували права на вічне життя після смерті. Правда, при цьому практичні греки не забували і про вимоги благочестивого, добродійного життя. До елевсинських містерій не допускали, накриклад, тих, хто пролив чиюсь кров. Вимагалось також виконання державних і суспільних обов’язків. Згодом Великі Елевсінії були визнані загальнодержавним святом. В архаїчну епоху відбувалася істотна зміна з культом Діоніса, він став богом рослинності, виноградарства і виробництва, цого поставили на рівні з Аполлоном, він став уособлювати ідеї безсмертя людської душі. З культом Діоніса і Деметри пов’язана релігійно-філософська течія орфікій, яку начебто заклав міфічний співець Орфей, син бога річок Еагра і музи Калліопи. Міф разповідає про смерть його дружини Еврідіки, яку укусив змій. Бажаючи повернути кохану жінку до життя, Орфей спустився у підземне царство. Грою і співом він зачарував стража підземного царства Кербера, а також Персефену, жінку Аїда. Орфею було дозволено забрати жінку з собою. Але він, ведучи її на верх мусив не оглядатися назад. Та цікавість перемогла цого, він таки оглянувся (чи не на красуню Персофену?) і втратив Еврідіку. Але Орфей надбав знання про душу. Він розповів людям, що душа – це початок добра, частина божества, а тіло – це таємниця душі. Після визволення душі із смертного тіла вона продовжує існувати, перевтілюється. Орфею навіть приписують вчення про метемпсихоз – переселення душі з одного тіла в інше. Вчення орфіків в наступному було сприйняте філософами (піфагорійцями та неоплатоніками) і християнськими богословами.
Характеризуючи міфологію архаїчної епохи, ми мусимо звернути увагу на її зв’язок з філософією, як тільки що виявилось при розгляді стародавньогрецького вчення про безсмертну душу. Міфологічна, пишно художньооздоблена стародавньогрецька релігія не встигла набрати застиглих догматичних форм так, як це було, наприклад, в індуїзмі. Вона не встигла різко відокремитися від філософії та від науки в цілому. Жреці не утворили соціальної групи, не стали кастою. Раціональне мислення, яке стало історичною ознакою культури цього періоду, не минуло релігійної думки і було присутнє в міфології. Внаслідок цього відбулось, скажемо, оригінальне поєднання космогонічних і теогонічних уявлень. Народження космосу і богів ототожнювалось. Творцем всього був бог Хронос, він з хаосу і ефіру створив срібне яйце, з якого вийшов бог Діоніс, він же – Ерос. Діоніс породив Ніч, Землю і Небо. Земля і Небо породили Океан, Фетіду (одну переїд – морських німф), Крона і Рея. Син Крона – Зевс – домігся влади над усіма богами і людьми. Так боги народжуються і переходять один в іншого із розвитком Космосу розвивається, переплітається, ускладнюється божественний пантеон. Так філософське, наукове і релігійне мислення йшли поруч. Інший раз заважали один одному, інший раз доповнювали один одного. Це був єдиний потік духовного розвитку, який кристалізувався в багатій духовній культурі стародавніх греків. Велику роль відігравали в грецькій міфології тварини, які часто зустрічаються в легендах у зв’язку з визначеними божествами, починаючи з крітської епохи. Населення Карії вважало, що скорпіон небезпечний для місцевих жителів, але не шкідливий для чужеземців. До подібних уявлень відносяться “роги посвячення” в розписах острова Кріт, які можна розтлумачити просто як зображення жертвенної тварини поряд з божеством, якому воно присвячене. Бик був одним із найбільш розповсюджених тотемів доісторичної епохи в Середземномор’і. Коли егейське суспільство подолало кланову фазу, бик став одним із символів сили божества, а його роги, як знак сили, стали вшановувати окремо. Також вживалися вовк в культі Зевса Лікейського, голубка, зображена разом із статуями жінок , а потім – разом із зображеннями Артеміди і Афродіти, бик і Зевс, змія Асклепія, павлін Гери, сова, галка, козина шкура богині Афіни. У міфі про народження Зевса не важко розпізнати цілий тотемічний цикл. Бога викормлює молоком коза, свиня охороняє його, бджола годує його своїм медом і т.д. До культу Зевся додається дуб, Аполлону присвячений лавр, Діонісу – виноградни лоза. У піфагорійців існувала заборона їсти боби і вбивати півня. Вітер, дощ, гром, блискавка, вогонь, вода, хмари, бурі, море – входять в число атрибутів грецьких богів. Ми дійшли висновку, що в Греції, як і взагалі первізно-общинному суспільстві, існувала фаза релігіозного розвитку, на якій тварини, рослини, атмосферні явища ототожнювалися з родоначальниками клану. Коли ж змінились умови життя і отримання засобів існування, люди втратили уявлення про свої зв’язки з тотемом, але в міфології нових релігійних форм залишилась згадка про них.
Со временем домашнего образования оказалось недостаточно, прежде всего тем, кто готовил себя (или кого готовили) на роль вождя племени, шамана или жреца. А в условиях растущего разделения труда, когда человеку потребовался значительно больший объем информации, стали создаваться специализированные образовательные институты; в это время возникает и профессия педагога. Одновременно обнаружилось, что система разделения труда требует различного уровня подготовки, соответствующего квалификации того или иного рода деятельности. Как уже отмечалось выше, первые образовательные институты возникли как институты элитные. Само получение образования означало выделение индивида, приобретшего определенные знания, из числа прочих членов племени, возвышение над ними. Получение образования было и ценностью в себе, выступало как элитизация личности, и, вместе с тем, было средством для занятия высокого положения в общине. Сами образовательные институты носили практически полностью элитный характер, и лишь много позже расширили круг принимаемых учащихся (это относится прежде всего к древней Греции)
1. Мифология Древней Греции (Міфологія Стародавньої Греції)
2. Архитектура Древней Греции (V в.до н. э.)
4. Политическая мысль Древней Греции
5. Культура Древней Греции (XXX-IV вв.)
9. Театр Древней Греции и Древнего Рима
10. Эстетическое и художественное сознание Древней Греции
11. Космоцентризм как основа философии Древней Греции
12. Развитие естествознания в Древней Греции
13. История развития физической культуры в древней Греции и Риме
14. Олимпийские игры Древней Греции
15. Хозяйственный механизм античного рабства /на примере Древней Греции и Древнего Рима
16. Общественно-политические учения в Древней Греции
17. История развития физической культуры в древней Греции и Риме
19. Аристотель - самая "универсальная голова" среди философов Древней Греции
20. Проблема истины в философии Древней Греции
25. Древняя Греция и Рим. Общее и особенное в культуре
27. Костюм Древней Греции классического периода
29. Искусство древней Греции, Крит
30. Искусство древней Греции, Крит
31. Искусство древней Греции, Крит. Живопись периода новых и поздних дворцов
32. Боевые искусства древней Греции
34. История медицины Древней Греции
35. Политические и правовые учения в Древней Греции
36. Мифы как особая форма миропонимания (мифы Древней Греции)
37. Религиозная проституция в Древней Греции
41. Архитектура древней Греции
44. Зарождение основ художественной культуры Древней Греции
45. Мыслители Древней Греции и Рима о культуре
47. Религия и мифология Древней Греции
48. Государственный и правовой строй Древней Греции
49. Государство и право Древней Греции и Древнего Рима
50. Великие мыслители древней Греции
51. Государство и право Древней Греции
52. Причины расцвета культуры Древней Греции
53. Система физического воспитания Древней Греции
57. Религия Древней Греции и Древнего Рима в культурно-историческом аспекте
58. Факторы формирования культуры Древней Греции
61. Культура Древней Греции и Древнего Египта
62. Культура Древней Греции и Рима
63. Культура Древней Греции: Гомер и Гесиод
65. Крылатые слова в мифах Древней Греции
66. Математика в Древней Греции
67. Мифы Древней Греции. КВН в 6 классе
68. Парфенон в Древней Греции и храм Гефеста
69. Аристотель - энциклопедический ум Древней Греции
73. Древние архитектурные памятники города Калининграда
74. Архитектура Древнего Новгорода, Киева, Владимира
75. Архитектура Древнего Египта
76. Греция (Доклад)
77. Сан Марино –древняя земля свободы
79. Законодательный процесс в Древних Афинах
80. Законы Хаммурапи – выдающийся памятник права Древнего Вавилона
81. Кодекс Наполеона 1804 года. Римское право древнейшего периода
82. Л.А.Кацва "История России с Древних Времен и до ХХ Века"
83. Князь и дружина в Древней Руси
84. Древний Рим в эпоху рексов и республики
85. Генезис (развитие) теории правового государства с древнейших времен и по наши дни
89. Иконопись и ее особенности. Иконописные школы Древней Руси
90. Выдающиеся литераторы Древнего Рима
91. Древняя Русь
93. Древний Египет. В тени пирамид
97. Культура древних цивилизаций (Шпаргалка)
98. Мифология и искусство Древнего Египта