|
|
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
 |
|
Розвиток української етнонаціональної спільноти |
Забавная пачка "5000 дублей". 
Ручка "Шприц", желтая. 
Ночник-проектор "Звездное небо, планеты", черный. Вступ Розділ 1. Теоретичні основи розвитку української етнонаціональної спільноти 1.1 Підходи до розуміння етнічності та етнічної ідентифікації в соцологічному дискурсі 1.2 Становлення людини в націотворчому аспекті 1.3 Етнос — різновид природної історичної самоорганізації людства і передумова формування нації Розділ 2. Українська етнонаціональна спільнота – особливості та характерні риси 2.1 Етнонаціональна група як компонент етнонаціональної структури українського суспільства 2.2 Історія етнічності національних культур Висновки Список використаної літератури Вступ Актуальність теми. Нині в соціогуманітарних науках спостерігається ренесанс проблематики ідентичності, що зумовлено, з одного боку, сучасними глобалізаційними процесами, з іншого, зростанням значення культурних відмінностей. Невід’ємною складовою загальної соціальної ідентичності людини є етнічність. Cучасна соціальна думка в поясненні феномену етнічної ідентичності використовує як примордиалістські моделі, згідно з якими етнічна приналежність перетворюється на дещо не менш тісно пов’язане з людиною, ніж її шкіра, так і конструктивістські, які розглядають етнічні характеристики, як і більшість соціальних ознак, подібними до одягу, котрий можна обирати та міняти. Етнічна ідентичність, котру ми звикли визначати на основі культурних традицій, історичної пам’яті, мови знаходиться під впливом сучасних соціальних змін, конфліктів та пошуку визначень. Етнічна група, як і етнічна ідентичність, виступає предметом соціального конструювання, а не чимось незмінним та несуперечливим. Посилена увага до феномену етнічного пов’язана з утвердженням принципу мультикультуралізму в сучасних суспільствах. Етнічний ренесанс, що характерний для розвитку не лише посттоталітарних суспільств, а й розвинених країн Заходу, засвідчив зростання ролі етнічного чинника, як такого, що здатен чинити вплив на функціонування соціальних механізмів та розподіл суспільних ресурсів. Україна як і більшість країн Європи є поліетнічним суспільством. Соціальна трансформація українського суспільства супроводжується етнополітичним ренесансом як титульного етносу – українців, так і етнічних меншин, що свідчить про структурування соціального простору не лише за економічною, політичною, а й за етнічною ознакою. Успіх міжетнічної взаємодії в суспільстві в чималій мірі залежить від соціального самовизначення як на індивідуальному рівні, так і на груповому, що в свою чергу впливає на визначення статусних позицій суб’єкта. Вплив етнічного чинника на зміну статусних позицій як індивіда так і групи є тому досить актуальним. Проблеми етносоціальної нерівності є досить новими для вітчизняної соціології і стають об’єктом теоретичного та емпіричного дослідження лише в період перебудови, оскільки вивчення соціальної структури радянських народів ґрунтувалось на виявленні тенденцій до зближення головних характеристик їх розвитку, що трактувалось як подолання соціальної нерівності. Останнім часом інтерес до способу життя, положення і ролі в українському суспільстві етнічних груп значно зріс.
Новий підхід до етнонаціональної сфери полягає у сприянні унезалежненню особи, життєдіяльності української нації, розбудові національної держави, задоволенню специфічних інтересів і потреб усіх громадян України, етнічних груп, повному подоланню будь-яких привілеїв та зверхності на національному ґрунті, втіленню в життя універсальних прав людини, політико-правовому забезпеченню демократичного розвитку етнічних спільнот. Відтак першочерговою є потреба наукового осмислення проблем етнонаціональної самоорганізації, формування соціальних орієнтирів, розв’язання суперечностей у сфері міжетнічних відносин, власне, подальшого наукового пошуку у сфері етнонаціонального самовизначення та самозбереження. Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб виявити закономірності, тенденції, особливості формування української етнонаціанальної спільноти, трансформації українського суспільства у контексті сучасних цивілізаційних процесів. Виходячи з мети дослідження поставлені такі завдання: виявити сутнісні ознаки етносу та нації з точки зору соціологічного пізнання; проаналізувати основні етапи та особливості формування української етнонаціональної спільноти; розкрити особливості розвитку етнічних культур на території України; Об’єктом дослідження є українська етнонаціональна спільнота в історичній ретроспективі та її сучасний стан. Предмет дослідження — суспільні, етнонаціональні, особистісні чинники та особливості формування української етнонаціональної спільноти, становлення поліетнічного суспільства. Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що положення і висновки курсової роботи створюють базу для подальшого поглибленого дослідження етнонаціональної царини суспільного буття. Матеріали дослідження можуть бути використані студентами при підготовці до семінарських занять з курсу Соціологія, Етнологія, та при написання курсових та дипломних робіт з даної проблематики. Структура курсової роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (31 найменування). Розділ 1. Теоретичні основи розвитку української етнонаціональної спільноти 1.1 Підходи до розуміння етнічності та етнічної ідентифікації в соцологічному дискурсі В етносоціології сьогодні домінує думка щодо інтеграції основних теоретичних напрямків – примордиалістського (К.Гірц, Р.Гамбіно, У.Коннора, Е.Сміт, Ю.Бромлей), конструктивістського (Б.Андерсон, Ф.Барт, Е.Геллнер, Е.Хобсбаум, В.Тішков) та інструменталістського (Н.Глейзер, Д.Мойніхан, Л.Дробіжева, Ю.Арутюнян, Г.Солдатова, З.Сікевич), які знаходяться в стані теоретичного конфлікту щодо трактування етнічного феномену . Непорозуміння між представниками даних напрямків ґрунтується на відмінностях теоретичних позицій, з яких вони виходять. Згідно з структуралістсько-об’єктивістським підходом – люди народжуються як члени певної етнічної спільноти, що й визначає спосіб діяльності та поведінку; згідно з конструктивістсько-суб’єктивістським – етнічні спільноти розглядаються як результат свідомої чи несвідомої діяльності людей та їх інститутів з конструювання ідентичності (набору ознак, котрі дозволяють відносити індивіда до певної групи).
Детальний огляд кожного з вищезазначених напрямків дає можливість виявити основні підходи до розуміння етнічного феномену в соціології. Отже, етнічність – це не лише форма організації культурних відмінностей між спільнотами, а ще й соціальний феномен, що містить у собі єдність об’єктивного та суб’єктивного, а також виступає інструментом у досягненні конкретних групових цілей. Етнічна ідентичність – це символічний засіб об’єднання з одними і дистанціювання від інших. Отже, не зважаючи на багатоманіття підходів до її означення слід відмітити три основні аспекти її прояву: атрибутивний, інтеракційний та суб’єктивно-символічний. Слід зазначити, що ідентифікація розглядається як процес, в ході якого формується ідентичність: індивідуальна та групова, або колективна (соціальна). Соціальна ідентичність є зв’язуючою ланкою між психологією особистості та структурою і процесами в соціальних групах, в яких ця особистість розвивається. Саме це стало причиною того, що дане поняття так активно розробляється психологами та соціологами. Дослідники виділяють три широких контексти, в яких було визначене і розроблене поняття соціальної ідентичності: психологічні теорії розвитку, соціологічні теорії символічної взаємодії та соціально-психологічні теорії соціальної ідентичності. Різновидом соціальної ідентичності є етнічна ідентичність. Слід зазначити, що поняття “етнічна ідентичність” (е h ic ide i y) більш поширене в західній антропології, в рядянській етнологічній традиції, як вказує Е.Алєксандрєнков, тотожним йому було поняття “етнічна самосвідомість”, яке використовувалось у вузькому та широкому розумінні . Б.Вінер зазначає, що термін “етнічна самосвідомість” у широкому розумінні відповідає англійському “етнічна ідентичність”, а “етнічна самосвідомість” у вузькому розумінні в багатьох випадках відповідає англійському “етнічна самоідентифікація” (e h ic self-ide ifica io ). У вітчизняній науці етнічна ідентичність розглядається через поняття “етнічна самосвідомість”, яке з’являється в науковій літературі з 20-их років ХХ століття, хоча теоретичне осмислення його розпочинається лише з 40-их років. Великий внесок у розробку даного поняття внесла радянська етнологічна школа на чолі з Ю.Бромлеєм, котрий визначав етнічну самосвідомість як “обов’язкову умову функціонування етносу” та “невід’ємний компонент етносу” . З 90-их років інтерес до даного феномену почали проявляти історики, психологи, соціологи. Численні дослідження дозволили вченим визначити структуру етнічної самосвідомості, яку в загальному можна подати як усвідомлення належності до етнічної групи та образу “ми”. Серед найбільш важливих емпіричних індикаторів етнічної самосвідомості дослідники виділяють такі як етноконсолідуючі та етнодиференціюючі ознаки, національний характер, спільність рис зовнішності етнофорів а також елементи традиційної культури (традиції, звичаї) мову, релігію, тощо, Образ “ми”, як зазначають дослідники, є досить мінливим і не завжди включає якийсь певний набір уявлень, тобто етнодиференціюючі ознаки є змінними як для одного етносу в історичній ретроспективі так і для різних етносів у певний історичний момент.
Вн поврив других заставляв врити, що в межах московсько державно системи найдеться мсце на буйний розвиток укрансько культури, головнож мови, якй признавав куди бльш прикмети, як московськй. Колиж указ проти укрансько мови з 1876 р. примусив його зневритися в можливсть розвитку укрансько культури впоряд з московською, тод вн, не перестаючи бути полтичним москвофлом, вдарився в звязки з поляками, а коли й на них заввся, пробував орнтуватися на Туреччину. А хоч Кулш був тльки культурником, то його експерименти мали таки вплив на оточення, й викликаючи хаос, остаточно причинилися до витворення типу культурних «укранофлв», що були полтичними «москвофлами»; Остаточно Кулш Костомарв стали духовими батьками укранофльського, аполтичного культурництва, що ознаменову нацональне життя Приднпрянщини протягом чергового трицятилття. Обднуючи в соб довол рзношерст елменти, вд консерватиств монархств до правих соцялств, укранськ «громади» тих часв кермувалися в свойому народолюбств радше соцяльними, анж нацональними мотивами
2. Розвиток української лексикографії
3. Розвиток української культури та мистецтва у другій половині XIX ст.
10. М. Драгоманов - основоположник української політичної науки
11. Лекції з української та зарубіжної культури
13. Становище Української журналістики в 20-х роках
15. Заходи щодо формування стада української чорно-рябої молочної породи великої рогатої худоби
Карандаши цветные "Noris Club. Johanna Basford", 36 цветов. 
Штора для ванной комнаты (арт. RPE-730016). 
Коллекция "Качели". 18. Лексика української мови на позначення обрядів, звичаїв
19. Особливості перекладу політичного сленгу с української мови на англійську та назад
20. Проблеми впорядкування й удосконалення сучасної української термінології
21. Фонетика української літературної мови як учення про її звукову систему
26. Визвольна війна українського народу під керівництвом Хмельницького. Розвиток України в кінці XX ст.
28. Запорізька Січ - зародок української державності
29. Зовнішньополітичний курс Української держави Павла Скоропадського
30. Павло Скоропадський - гетьман Української Держави
32. Політичний розвиток України в другій половині XVII ст
Стиральный порошок Ушастый нянь, 9000 г. 
Игровой набор "Строим дом". 
Наполнитель бумажный (50 грамм), натуральный. 33. Правовий зміст та наслідки Української селянської реформи 1861 р.
34. Промисловий розвиток українських земель у довоєнних п’ятирічках
35. Соціально-економічний розвиток України у XVII ст.
36. Соціально-економічний розвиток українських земель у XIX ст.
37. Соціально-економічні причини першої хвилі української еміграції кінця XIX - початку XX століття
41. Українське національне відродження ХІХ ст.
42. Українсько-російські культурні відносини у 1991–2004рр.
43. Формування українського національного руху
44. Володимир Винниченко – видатний діяч української Центральної Ради
45. З історії української кухні
46. Витоки української культури. Міфо-релігійні уявлення східних слов’ян
47. Культурний розвиток України
48. Основні етапи та особливості розвитку української культури XX ст.
Кухня для кукольного домика "Конфетти". 
Стержни шариковые "Left Right", 10 штук, 0,3 мм, синие. 
Щетка-сметка автомобильная для снега, телескопическая, поворотная, со скребком и водосгоном, 980-1450. 49. Iсторія української драматургії, Г.В. Доброскок
50. Етап першого відродження української нації
51. Значення української літератури. Найбільші надбання. Місце серед слов’янських та іноземних мов
52. Романтизм як стильова течія української літератури першої половини 19 століття
53. Історія української літератури XIX століття: Євген Гребінка
57. Аналіз програми та підручників з української мови щодо вивчення частин мови в початковій школі
58. Вивчення мовленнєвого етикету на уроках української мови
59. Використання ігор на уроках української мови в початкових класах
60. Моделювання уроків української мови в школах нового типу
61. Роль позашкільної роботи з української мови та літератури
62. Вивчення творчості кобзарів та лірників на уроках української літератури
63. Етнонаціональні відносини та етнополітика
64. Становлення української політичної думки
Фоторамка-коллаж для 12 фото, 58x45x2 см, арт. 238642. 
Набор для специй "Садовая ягода", 2 предмета+салфетница, 23x6,5x9 см. 
Настольная игра "Свинтус". 65. В’ячеслав Липинський і Дмитро Донцов: дві концепції української державності
66. Особливості української демонології
67. Становлення класичної української філософії ХVIII–XIX століття
68. Реформування державного сектору в процесі ринкової трансформації української економіки
69. Регіональний розвиток харчової промисловості України
73. Розміщення і розвиток автомобільної промисловості України
74. Розвиток і розміщення промислового комплексу України
75. Збройні сили України в період національно-визвольної боротьби 1917—1920 pp.
76. Місцеві позики і їх розвиток в Україні
79. Розвиток іпотеки в Україні та місце банків у ньому
Блюдо "Пасхальное", диаметр 25 см. 
Органический солнцезащитный крем Mommy care для тела, 100 мл, арт. MC_1115. 
Гирлянда электрическая, 1200 см (белая). 81. Розвиток форм забезпечення банківських кредитів в Україні
82. Формування та розвиток банківської системи України
83. Постембріональний розвиток тварин
84. Регіональна економіка промисловості України
85. Регіональна економічна політика України й особливості регіонального розвитку
89. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права України
90. Українська мова у професійному спілкуванні
91. Історія і розвиток глобальної мережі Інтернет в Україні і світі
92. Військово-політичний блок НАТО: історія діяльності союзу та співпраці з Україною
93. Культурно-національний рух в українських землях в XVI-XVII століттях
94. Національний склад гірничопромислової буржуазії України в пореформений період
95. Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої в середині ХVII ст.
96. Політизація національного руху студентської молоді україни в роки першої російської революції
Карандаши цветные "Космос", 36 цветов. 
Мелки восковые "Maxi", 24 цвета. 
Точилка механическая. 97. Розвиток землеробництва та тваринництва на теренах України
98. Розвиток науки Антропологія в Україні
99. Сільські ради національних меншин в Україні в 20-ті роки ХХ ст.
