![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Історія розвитку України |
розділ 3 Суттєвою особливістю феодальних відносин у східнослов'янських народів була відсутність рабовласницького ладу, що зумовлювала тривале існування данинної форми експлуатації. Із захопленням знано общинних земель почали формуватися феодальні маєтки. Тому данину поступово замінила відробіткова форма експлуатації селян. Селянство в Київський Русі було найбільшою верствою населення. Літописці називали селян смердами. У вужчому значенні смердами називали осіб, феодальна залежність яких обмежувалася даниною або відробітками, а юридичне вони були особисто незалежними. Проте зі збільшенням кількості та розмірів феодальних маєтків чисельність смердів зменшувалася, оскільки вони переходили до категорії економічно залежних селян, яких відповідно до методів поневолення називали: закупами, рядовичами, челяддю та холопами. Вони позбавлялися не тільки відносної особистої незалежності, а й &quo ;землі та майна. В історичній та художній літературі існують різні, часто навіть протилежні пояснення такого явища, як феодальна роздробленість Київської держави, тобто останній період її існування. Відцентрові сили і тенденції поглиблювались, і вже у XII ст. на теренах Русі з'явилися окремі самостійні кнзівства і землі, а незабаром їх утворилося півтора десятка. розділ 4 Після смерті Данила князівство на деякий час втрачає свої позиції. На початку XIV століття., скориставшись чварами у Золотій Орді, Галичина та Волинь за князя Юрія І (1301-1315), який теж прийняв королівський титул, знову об’єдналися, піднявши свій авторитет на міжнародній арені. Сини Юрія І Андрій і Лев ІІ (1315-1323) продовжували політику батька. Але у боротьбі з татарами брати загинули. Спроба наступного князя Юрія ІІ Болеслава втримати державу від розпаду продовжувалась до 1340 року. Смерть цього останнього князя-короля відкрила дорогу до занепаду Галицько-Волинського князівства. Його територією заволоділи Литва, Польща, Молдавія. розділ 5 Приваблюючий приклад привілейованого польського шляхтича справляв величезний асиміляторський вплив на українську знать, а його очевидна культурна вищість посилювала потяг до всього польського. Впевнившись у своїй перемозі над протестантами, єзуїти зосередилися на схизматах, як вони називали православних. З решти українських православних магнатів тільки лічені роди лишалися відданими старій вірі. До таких, зокрема, належали ті, що отримали титул до 1569 р., коли українці ще становили могутню політичну й культурну силу Великого князівства Литовського. Давні традиції продовжували побутувати в окремих осередках бідної шляхти в ізольованих і віддалених від центрів польської культури землях. Проте політичне, соціальне й економічно вони були надто слабкими, щоб зупинити процес полонізації. Важко перебільшити ті серйозні наслідки, що їх мала для українців утрата власної еліти. В суспільствах, що поклали початок сучасної Європи, з їхньою ієрархічною будовою, народ без знаті все одно, що тіло без голови. розділ 6 За 45-річний період ХVІ - ХVІІ в Україні відбулося п'ять великих селянсько-козацьких повстань, але всі вони закінчилися поразкою.
Серед причин поразок можна назвати стихійність, неорганізованість повстань, суперечності між реєстровими і нереєстровими козаками, відсутність єдиного командування, погане озброєння, локальність виступів, місницькі інтереси. Та незважаючи на це у процесі народно-визвольної боротьби проти соціального та національного гноблення в Україні вдосконалилися військова майстерність населення, тактика боротьби, збільшився військовий досвід, зміцнилися зв'язки козаків із селянами. Десятирічний &quo ;золотий спокій&quo ; тільки до певного часу відсунув конфлікт, що давно вже визрів. Після цих повстань, прагнучи помститися козакам, Польща скоротила реєстр до 6 тис. і позбавила навіть реєстрових козаків права на самоврядування. Скасовувалася посада гетьмана, а замість нього вводилася посада польського старости, яку затверджував король. Козацькі полковники і осавули мали тепер обиратися з шляхти. Обмежувалася й територія козаків. А тих, хто втікав із Січі без дозволу, страчували. Тисячі козаків, яких не внесли до реєстру, оголошувались кріпаками. Проте всі ці заходи не тільки не втихомирили козаків, а навпаки, спричинили нове повстання. розділ 7 Однією з найголовніших причих виникнення доби Руїни в історії України треба вважати внутрішні протиріччя між елітарними та егалітарними тенденціями в розвитку козацького суспільства.Польща після повстання 1648 року втратила один з найприбутковіших районів Східної Європи, і тому зрозуміле її бажання повернути Україну в свій склад будь – якою ціною. Інколи йдучи на такі поступки, про які до Хмельниччини й мови йти не могло (наприклад, Гадяцька угода та інш.). Для Польщі Україна була ще захисною буферною зоною між татарами та турками. Для Туреччини Україна - це постачальник основного джерела доходів турецької казни - работорговлі. Але найбільші інтереси тут мала Російська імперія. На той час Україна знаходилась на вищому щаблі культурного та економічного зростання ніж Росія. Для Москви козацька держава була таким собі взірцем і союз з якою був дуже важливий як з військово – політичних, так і з культурних питань. Таке собі &quo ;вікно&quo ; в південно – західну Європу. І для підкорення багатостраждальної України ці &quo ;сусіди&quo ; використовували любі матеріали та методи. Занадто вже &quo ;смачним&quo ; був цей шмат землі в центрі Східної Європи. розділ 8 Гайдбмаки — народні повстанці на Правобережній Україні, що залишалася до кінця 18 століття під владою Речі Посполитої. Інтелігенція — суспільний прошарок, в широкому розумінні - люди розумової праці, що заняті у різних галузях культури, освіти, науки, охорони здоров'я, виробництва і мають для цього відповіну освіту. Контрреформація (реформування католицизму) - рух спрямований на оновлення католицької церкви, виник як реакція на поширення протестантизму. Контрреформація тривала приблизно з 1560 року до кінця Тридцятилітньої війни. Малоросія — назва, що з’явилася на початку XIV ст. у Візантії для визначення західноукраїнських земель (Галицько-Волинська держава) з церковно-адміністративного погляду. Галицька митрополія, створена 1303 року, охоплювала шість єпархій: галицьку, перемиську, володимирську, холмську, луцьку і турівську, які у візантійських джерелах отримали назву Мала Русь на противагу Великій Русі ,під якою з 1354 р.
розумілася територія єпархій під владою київського митрополита з центрами в Володимирі та Києві. Намісництво - найвища адміністративно-територіальна одиниця місцевого управління. Запроваджена в 1775 році, «Установленням про губернії». Поліцейський пристав - поліцейський службовець,який правив частиною (кожне місто поділялося на квартали і частини). Сенат - у Польщі витворився протягом часу з королівської ради і оформився у першій половині 16 ст. як частина (поряд палати послів) сейму. Цензу́ра — контроль держави над прилюдними виявами думки і творчості. Як правило, проявляється у придушенні вияву певних ідей, торкання певних тем або вживання певних слів. Як привід до цензури часто називається намагання нібито стабілізувати суспільство, над яким уряд має контроль. Розділ 9 Петро́ Олекса́ндрович Валу́єв (22 вересня (4 жовтня) 1815 — 27 січня (8 лютого) 1890) — російський державний діяч, граф. В 1870 році він став ініціатором запровадження загальної військової повинності. Миха́йло Сергі́йович Груше́вський ( 29 вересня 1866, Холм (нині Польща) — †25 листопада 1934, Кисловодськ, СРСР) — український історик, організатор української науки, політичний діяч і публіцист, голова Центральної Ради (1917—1918), академік, автор понад 2000 наукових праць. Володи́мир (Зеєв) Євге́нович Жаботи́нський ( 17 жовтня 1880, Одеса — 4 серпня 1940, Нью-Йорк) — український єврейський письменник і публіцист, один з лідерів сіоністського руху; співзасновник держави Ізраїль та його збройних сил (Гаґана). Жаботинський активно брав участь в створенні Союзу для досягнення повноправності єврейського народу в Росії (1905) і розробці Гельсингфорсської програми (1906). Петро́ Ла́врович Лавро́в ( 2 червня (14 червня за новим стилем) 1823, Мелехово, нині Псковського району Псковської області Росії — † 25 січня (6 лютого за новим стилем) 1900, Париж) — теоретик російського революційного народництва, філософ, публіцист, соціолог. Мартов Юлій Осиповіч (наст. фам. — Цедербаум; 1873—1923) — учасник соціал-демократичного руху з 1892 г.; з 1895 р. — член Петербурзького «Союзу боротьби за звільнення робочого класу». З 1901 р. член редакції «Іскри». З 1903 р. один з лідерів меншовиків. Мико́ла Іва́нович Міхно́вський ( 1873, Турівка, Полтавська губернія; †3 травня 1924) — видатний український політичний та громадський діяч, правник, публіцист, основоположник, ідеолог і лідер самостійницької течії українського руху кінця ХІХ — початку ХХ ст., автор славнозвісної брошури «Самостійна Україна», один з організаторів українського війська, борець за незалежність. Співзасновник першої політичної партії у Наддніпрянській Україні — Революційної Української Партії (РУП). Лідер Української Народної Партії, співорганізатор Української Демократично-Хліборобської Партії, член Братства самостійників. Ідеолог державної самостійності України. Іва́н Па́влович Пулю́й (Iva Pulyuy, Joha Puluj; 2 лютого 1845, Гримайлів, Галичина, тепер Гусятинського району Тернопільської області — †31 січня 1918, Прага) — український фізик і електротехнік, організатор науки, громадський діяч.
Революцйна укранська партя. Львв, 1921 С. 4445; Лаврненко Ю. Укранська СоцалДемократя (Група УСД) та лдер Леся Укранка // Сучаснсть. 1971. 5, 6, 78. 171 Лаврненко Ю. Укранська СоцалДемократя (Група УСД) та лдер Леся Укранка // Сучаснсть. 1971. 78. С. 141. 172 ¶ван Франко Леся Укранка про шляхи розвитку укранського полтичного руху // Укранська суспльнополтична думка в 20 столтт. Т. 1. С. 39, 50. 173 Там само. С. 46. 174 Там само. С. 48. 175 Там само. С. 34. 176 ¶ван Франко Леся Укранка про шляхи розвитку укранського полтичного руху // Укранська суспльнополтична думка в 20 столтт. Т. 1. С. 34. 177 Горинь В. ¶ван Франко Леся Укранка: вдомий епзод «непорозумння мж своми» // Украна. Культурна спадщина, нацональна свдомсть, державнсть. Збрник наукових статей. Львв, 1997. Вип. 34. С. 271. 178 Мороз М. Лтопис життя творчост Лес Укранки. С. 299300. 179 Коллард Ю. Спогади юнацьких рокв С. 2526. 180 Козуб С. Коцюбинський у «Братерств тарасвцв». С. 18. 181 Лотоцький О. Сторнки минулого. Ч. 2. Варшава, 1933. С. 75. 182 ЦД¶АК Ф. 442. Оп. 850. Спр. 47. Арк. 1. 183 Лотоцький О. Сторнки минулого. Ч. 2. С. 75. 184 Коллард Ю
2. Державотворення як визначальна складова сучасного та майбутнього у розвитку України
5. Історія України. Соціально-політичні аспекти
9. Історія держави та права України
10. Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку України
11. Соціально-економічні риси та особливості розвитку економіки України на сучасному етапі
12. Орендні відносини в сільському господарстві України. Проблеми і перспективи розвитку
13. Проблеми діловодства на сторінках журналу "Кадровик України"
15. Історія створення Державного Гімну України
16. Виборча система України: сучасний стан і перспектива розвитку
18. Державний устрій України в другій половині XVII сторіччя
19. Історія збройних сил України
20. Історія прийняття Конституції України
21. Німецька освітня політика на окупованій території України (1941–1944 рр.) в історіографії
25. Ефективність стратегії розвитку переробного підприємства молокопродуктового підкомплексу АПК України
26. Тенденції та перспективи розвитку товарної структури зовнішньої торгівлі України
27. Елементи демократії в історії України
28. Федералізм чи унітаризм: перспективи розвитку державності України
29. Історія становлення митної системи на теренах України
30. Курортно-рекреаційний комплекс України. Основні проблеми і перспективи розвитку
31. Традиції та особливості розвитку філософської думки України. Філософія нового часу
32. Бюджетна система України: стан, перспективи розвитку
33. Напрямки розвитку платіжного обороту України
34. Особистості та перспективи розвитку фондового ринку України
35. Формування доходів Державного Бюджету України стан та напрямки розвитку
36. Малий бізнес України в розвиткові національної економіки
37. Містами України. Історія. Природа. Мистецтво
42. Кримінальний кодекс України (Проект криминального кодекса Украины, варианты 1998-2001гг.)
43. Гетьманство України: Богдан Хмельницький (Гетманство Украины. Богдан Хмельницкий)
45. Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України
46. Господарство України на рубежі 18-19 столітть
47. Період гетьманщини України
48. Центральна Рада і пролетаріат України
49. М. Бойчук та його концепція розвитку українського мистецтва.
51. Закон про зовнішньоекономічну діяьність України
52. Податкова політика України
53. Олігополія. Антимонопольне законодавство України
57. Поняття, форма та функції Конституції України
60. Проект кримінального кодекса України
62. Державний бюджет України і бюджетне право
63. Управління фінансами України
64. Організаційна система управління природокористуванням України
68. Вплив російської кризи на економіку України
69. Місце України в глобалізаційних процесах
74. Проблема інвестування єкономіки України за рахунок внутрішніх резервів
75. Банківська система України
76. Механізм кредитування банками України
78. Розвиток і розміщення промислового комплексу України
80. Створення пiдприємств в Українi за Законом України
81. шпори з цивільного права України
83. Культура та побут населення України
84. Легка промисловість України i транспорт
85. Сільське господарство i харчова промисловість України
89. Проблеми золотоносності надр України
90. Входження Північного Причорномор’я Криму та Правобережної України до складу Росії укр
91. Порівняльна характеристика система освіти України та Південної Кореї укр
92. Верховна Рада України в системі органів влади
93. Ґрунти України
94. Перши президенти незалежної України (політичні портрети)
95. Агроперетворені ґрунти солонцевих комплексів сухого степу України