![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Відбудова металургійного комплексу Донбасу у перші повоєнні роки (1945-1950) |
АНАТОЛІЙ САРЖАН, кандидат історичних наук, завідувач кафедри історії і права Донецького національного технічного університету ВІДБУДОВА МЕТАЛУРГІЙНОГО КОМПЛЕКСУ ДОНБАСУ У ПЕРШІ ПОВОЄННІ РОКИ (1945-1950 рр.) У статті розглядається малодосліджена сучасними вченими проблема розвитку промислового комплексу Донбасу у перші повоєнні роки. На основі опублікованої літератури і архівних джерел проаналізовані процеси, які відбувалися у металургійній галузі. Особлива увага зосереджена на питаннях відновлення виробничої інфраструктури, формування трудових колективів, технічної модернізації галузі. Металургійна промисловість - одна із найважливіших складових частин промислового комплексу Донбасу. Вона включає в себе потужні підприємства чорної металургії з повним виробничим циклом (чавун - сталь - прокат), а також ряд заводів кольорової металургії (ртутний комбінат, цинковий завод та ін.). Більшість металургійних гігантів регіону тісно пов'язані з коксохімічними і хімічними виробництвами. В структурі металургійного комплексу абсолютно переважали підприємства чорної металургії, які виробляли майже половину всього металу України. Аналізуючи зміни у металургійному комплексі регіону, маємо зазначити, що основні зусилля у перші повоєнні роки були спрямовані на відновлення інфраструктури металургійного виробництва. За роки війни майже всі підприємства цієї галузі були зруйновані: значна частина обладнання була вивезена в ході евакуації у східні райони країни, а те, що залишилося - було знищене, розграбоване і вивезене до Німеччини . Виробництво основних видів продукції металургійної промисловості, особливо у Ворошиловградській області, за роки війни значно (по деяким видам - у десятки разів) скоротилося. Це викликало потребу створення нового металургійного комплексу. Питання соціально-економічного розвитку Донбасу і, зокрема, відбудови його металургійного комплексу, і в радянській, і в сучасній українській історіографії досліджені дуже мало і дещо специфічно, з акцентом на керівній ролі партійних органів. Разом із тим, навіть поодинокі праці з цієї тематики зосереджували увагу на розвитку вугільної і металургійної промисловості у повоєнний період. Такою спрямованістю відзначаються, наприклад, праці М.Ф. Хорошайлова , а також історіографів радянського періоду, наприклад, Б. Корольова та Н. Ляліна та ін. Окремі факти відбудовних процесів того періоду можна знайти в мемуарній літературі та газетних публікаціях різних часів. Однак тема не втрачає актуальності до сьогодні і потребує узагальнення нових архівних матеріалів, що уперше вводяться в науковій обіг. Саме в цьому полягає мета нашої публікації. Як свідчать архівні дані, окремі промислові об'єкти галузі були відновлені ще у роки війни . Однак основні роботи розпочалися у четвертій п'ятирічці, згідно з планом якої передбачалося ввести в експлуатацію у Донбасі і Придніпров'ї 30 доменних печей загальною потужністю 9 млн т. чавуну щорічно, сталеплавильні агрегати потужністю 8,4 млн т. сталі і 58 прокатних станів потужністю 6,5 млн т. готового прокату . На вирішення цих завдань держава інвестувала майже 724 млн крб.,
що становило 17,9% капіталовкладень у промисловість республіки . З метою організації і координації відбудови металургійних підприємств Донбасу у 1946 р. було сформовано спеціальне Головне управління з будівництва підприємств чорної металургії Донбасу (Головчорметбуд), до складу якого увійшли п'ять будівельно-монтажних трестів: Азовстальбуд, Макбуд, Сталінметалургбуд, Ворошиловськбуд та Єнакієвважбуд, які раніше підпорядковувалися Головпівденьбуду . Це були досить потужні будівельно-монтажні організації, у яких у 1950 р. працювало понад 26 тис. робітників . Таке ж управління було сформовано і у Придніпров'ї. Саме ці організації виконували основні роботи, пов'язані з відбудовою чорної металургії України. Створення потужної централізованої організації, яка займалася відновленням галузі, дозволило значно розширити масштаби робіт, змінити їх характер. У перші повоєнні роки основними були не ремонтні, а будівельно-відновлювальні роботи. Насамперед, відновлювалося енергетичне господарство підприємств, водопостачання, внутрішньозаводський транспорт, але головна увага була зосереджена на цехах основного металургійного виробництва. Будівельникам потрібно було заново відновлювати повністю зруйновані потужні металургійні агрегати із складним технологічним обладнанням і великим допоміжним господарством. Втім, незважаючи на труднощі, вже у перші повоєнні роки окремі металургійні підприємства стали оживати. Досить успішно проходило відновлення одного із гігантів металургії Донбасу заводу &quo ;Азовсталь&quo ;. Вже у січні 1946 р. тут була введена в експлуатацію мартенівська піч №2, у вересні цього ж року - доменна піч №4. У наступні роки темпи відновлювальних робіт прискорилися. Причому одночасно з відновленням старого металургійного фонду споруджувалися нові об'єкти. У 1948 р. було введено у дію два найбільших у Європі прокатних стани (блюмінг і рейково-балковий), яких тут не було до війни. Внаслідок цього, завод став підприємством з повним металургійним циклом. Загалом до кінця 1949 р. підприємство в основному було відбудовано. Доволі інтенсивно відбудовувалися Макіївський, Єнакіївський, Сталінський та інші великі металургійні підприємства . У радянській історіографії зазвичай підкреслювалися трудовий героїзм та досягнення окремих робітників і трудових колективів на відбудові господарства. І це були реальні факти. Дійсно, у ході відбудови було прийнято багато неординарних рішень, виявлені приклади творчої роботи. Але досить часто цей героїзм був вимушений, обумовлений труднощами відбудови. Характерною для цього періоду була проблема недостатньої кількості кваліфікованих спеціалістів і робітників. У 1947 р. в тресті &quo ;Макбуд&quo ; працювало лише 5 тис. чол., що становило половину штатного розкладу . Переважно це були сільські жителі, направлені на відбудову Донбасу за рахунок оргнабору або через систему укладання індивідуальних договорів. У 1950 р. трестами Головчорметбуду Донбасу за допомогою цих форм поповнення будівельних колективів було прийнято майже 85,6% робітників . Серед них переважали некваліфіковані робітники, які не мали досвіду будівельних робіт, багато з них ставилися до будівництва, як до тимчасового місця роботи.
У трестах Головчорметбуду Донбасу тільки у 1947р. вибуло з різних причин більше 17 тис. робітників, з них 7,4 тис. - самовільно . Низька кваліфікація робітників, велика плинність робочої сили звичайно негативно впливали на виробничі показники: досить часто несвоєчасно і неякісно виконувалися виробничі завдання, допускалися великі втрати робочого часу тощо . Актуальною була проблема нестачі будівельних матеріалів, техніки, устаткування. За цих умов при проведені відновлювальних робіт широко використовувалися уцілілі фундаменти, стіни заводських будівель, арматура, інші будівельні конструкції, максимально застосовувалися місцеві, проте часто неякісні будівельні матеріали. Причому, принцип - швидше відновити так, як було до війни - застосовувався не тільки при проведенні будівельних, але і монтажних робіт. Досить часто, задля прискорення темпів відбудовних робіт або ж у разі відсутності необхідного обладнання, вдавалися до максимального збереження ушкоджених конструкцій: їх виправлення й ремонт відбувалися без розбирання і демонтажу, нерідко використовували матеріали, віднайдені на завалах. Звичайно, такий підхід до відбудови, особливо з огляду на ступінь повоєнної розрухи, можна зрозуміти. Сьогодні по-іншому слід оцінювати підходи і методи, якими керувалися управлінські органи при здійсненні відбудови, відмовившись від такої їх характеристики як &quo ;вдале рішення&quo ;, або ж &quo ;новий і важливий метод відновлення&quo ; . Тим більше, що автори цих висловлювань не могли давати якусь іншу оцінку з огляду на ідеологічні обставини того часу, коли вони були проголошені. Відродження підприємств за такою схемою на довгі роки консервувало застарілу техніку, устаткування, технології. У такий спосіб можна було вирішити першочергові завдання, але в цілому це був безперспективний підхід: він закладав підґрунтя для відставання галузі у майбутньому. На дуже низькому рівні у повоєнні роки знаходилася механізація відбудовних робіт. Парк будівельної техніки майже не поновлювався, а те обладнання, що залишилося було розукомплектовано, фізично зношено, тому більша частина робіт виконувалася вручну. Звичайно, все це призводило до зниження якості відновлювальних робіт, низької продуктивності праці, стримувало темпи відбудови. У 1949 р. жоден із трестів Головчорметбуду Донбасу не виконав планові завдання . Одночасно з відновленням зруйнованих підприємств здійснювалася технічна модернізація окремих виробництв. Протягом 1946 - 1952 рр. у металургії було проведено п'ять так званих обов'язкових мінімумів із малої механізації ( у 1946, 1947, 1948, 1950 та 1952 роках). Кожний із них включав перелік заходів (з їх технічним рішенням) щодо механізації трудомістких робіт і обов'язкові терміни впровадження на всіх металургійних підприємствах. При цьому у кожний наступний мінімум включалося більше заходів, ніж у попередній і охоплювалося більше структурних підрозділів (спочатку основні цехи, а потім і допоміжні). Самі заходи поступово ускладнювалися. Вже у 1948 р. значна їх частина передбачала впровадження автоматизації і напівавтоматизації виробництва, а у 1950 р.
Особливою інтенсивністю відзначався процес створення рад у Донбасі. На повітовій конференції рад у Бахмуті 15–17 березня було представлено 48 рад Донбасу. Загалом на кінець червня в Україні функціонувало понад 250 рад робітничих депутатів (частина з них були об'єднаними з радами солдатських депутатів). Близько половини з цього числа були ради Донбасу[57]. Одночасно з радами робітничих і солдатських депутатів в Україні, як і в інших регіонах країни, створювались владні структури Тимчасового уряду. Як і в центрі, вони уособлювали в собі передусім імущі класи — буржуазію й поміщиків. Політичні партії останніх підтримували угодовські партії, зокрема меншовики й есери, що видавали себе за виразників інтересів значно ширшої маси населення — середніх підприємців і земельних власників, робітників, селян. Засилля цих партій у радах з перших же днів революції створило сприятливий грунт для практично безконфліктного оформлення на місцях урядової вертикалі. Уже 1 березня було сформовано Київський губернський комітет громадських організацій, 2 — Харківський, 3 — Катеринославський, а в кілька наступних днів вони з'явилися повсюдно
1. Відбудова народного господарства
2. Розвиток та розміщенння промисловості будівельних матеріалів в Україні
3. Соціально–політичне становище в Західній Україні 1945-1950 роки
4. Міграційні процеси та зміни етнічного складу населення України наприкінці XVIII - початку XX ст.
9. Вплив водосховищ на народне господарство
10. Прибуткове оподаткування підприємств, проблеми та шляхи розвитку в Україні
11. Закон України Про зовнішньоекономічну діяльність
12. Розрахунок вольт-амперної характеристики сонячного елемента при врахуванні зміни поверхневої рекомбі
13. Фондова біржа в україні проблеми та перспективи розвитку
14. Недержавне соціальне страхування: сутність, організація, проблеми та перспективи розвитку в Україні
15. Проблеми та перспективи розвитку агропромислового комплексу України
16. Дослідження зміни температури термопари за допомогою чисельних методів на ЕОМ
17. Зміни в системі місцевого самоврядування, внесені реформою Катерини II
18. Радянізація західних областей України після Другої світової війни
19. Велика Вітчизняна війна 1941-1945 рр. за матеріалами свідків та ветеранів війни
20. Суб’єктивізм та об’єктивізм в творчості Клода Сімона на матеріалі роману "Дорога Фландрії"
25. Вікові зміни в системі травлення
29. Зміни у мотиваційній сфері особистості слідчих на ранніх стадіях професіоналізації
30. Погляди на мораль, зміни у вимірюванні цінностей
32. Проблеми та перспективи розвитку податку на додану вартість в Україні
33. Облік формування та зміни статутного капіталу господарських товариств
34. Інвестиційний клімат України: проблеми та шляхи їх подолання
35. Актуальні проблеми та напрямки реформування спрощеної системи оподаткування в Україні
36. Поняття проблеми та перспективи розвитку середніх міст України
37. Процес перетворення української народності в націю
41. Постмодернізм та українська історична наука
42. Інтеграція України у світове господарство
43. Місце України в світовому сільському господарстві. Шляхи переходу до ринкової економіки
44. Ціноутворення на продукцію сільського господарства в Україні
45. Сільське господарство i харчова промисловість України
46. "Повстанські республіки" як одна із форм українського повстанського запілля (1943-1945 рр.)
47. Екологічний зміст процесу антропогенезу
48. Орендні відносини в сільському господарстві України. Проблеми і перспективи розвитку
49. Оподаткування сільського господарства в Україні
50. Регіональна економіка сільського господарства України
52. Нотаріальний процес в Україні
53. Підходи до визначення поняття "стадії цивільного процесу" в Україні та РФ
57. Газета "Сільські вісті" як об’єкт висвітлення проблеми сільського господарства України
58. Процеси взаємодії звуків між собою. Словники української мови
59. Історичні процеси в міграційних та еміграційних явищах українців
60. Основні закономірності суть і наслідки початкових етапів та процесів українського державотворення
61. Правовий зміст та наслідки Української селянської реформи 1861 р.
62. Процеси державотворення на України
63. Суспільно-політичні чинники Конституційного процесу в Україні
64. Україна у складі СРСР (1945-1985 рр.)
66. Карбування металів як один з давніх видів народного декоративно-прикладного мистецтва України
67. Образ козака в українських народних думах
68. Обмінні процеси в організмі щурів при отруєнні цезієм і стронцієм та зміні кислотно-лужного стану
69. Глобалізаційні процеси в Україні
74. Управління процесом підвищення якості знань учнів з української мови, літератури
75. Впровадження положень Болонського процесу в Україні
76. Федералізм чи унітаризм: перспективи розвитку державності України
77. Іудаїзм в Україні. Антирелігійна компанія М. Хрущова. Наступ на іудейські релігійні громади
78. Основні тенденції розвитку релігійних процесів в сучасному українському суспільстві
80. Тенденції соціально-економічних процесів сучасної України
81. Бюджетний процес України та етапи його реалізації
82. Аналіз існуючого стану інфляційних процесів в сучасній Україні
83. Особливості розвитку інфляційних процесів в Україні на сучасному етапі
84. Традиції українського народного харчування
85. Українські народні оповіді та перекази про легендарних людей і народи
89. Чили: создание блока Народное единство и президентские выборы 1970 года
91. Цивільний та арбітражний процес
92. Политическое развитие Франции 1945 -1998
93. Социально-экономическое и политическое развитие Канады в 1945-1965гг.
94. Изменение системы государственного управления народным хозяйством в 1957г.
95. Народно-освободительная борьба в период присоединения Казахстана к России
96. Налогообложение на Украине (Система оподаткування в Українії податкова політика в сучасних умовах)
97. Выборы как форма народного волеизъявления(Вибори як форма народного волевиявлення)
98. Політичні права і свободи громадян України
100. Міграція робочої сили (юридичний аспект) (WinWord 97 (на укр языке))