![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Законодательство и право
Право
Законодавство про охорону праці та правила охорони праці |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДОНЕЦЬКИЙ ІНЖЕНЕРНО ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ Кафедра Документознавства та інформаційної діяльності Курсова робота Тема: &quo ;Законодавство України про працю, правила охорони праці&quo ; Донецьк 2008 Вступ Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Кодекс законів про працю України трактує вимоги до трудової діяльності громадян в Україні і регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці і поліпшенню її якості. Кодекс законів спрямований на охорону трудових прав працюючих. Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах: – пріоритету життя і здоров'я працівників відповідно до результатів виробничої діяльності підприємства і повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці; – комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень, в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища; – соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань; – встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності; – використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці; – здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці; – забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об'єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях; – міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організацій роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці. У цій роботі були використані такі джерела, як Кодекс законів про працю, закон «про охорону праці», а також підручники по трудовому праву, під редакцією Н.Б. Болотіной, П.Д. Пилипенко. Об'єктом даної курсової роботи являються суспільні відносини працівника та роботодавця, правове забезпечення яких досягається за допомогою норм певної галузі. Метою курсової роботи є дослідити, які нормативно-правові документи регулюють питання у сфері трудових відносин, зокрема, що виникають в процесі укладання трудових угод, які пов'язані з охороною та оплатою праці. 1 Законодавство України про працю Одним із головних документів, який забезпечує чітке виконання службових обов'язків працівниками, є Кодекс законів про працю України (КзпП).
У главі І КзпП «Загальні положення» викладені основні трудові права та обов'язки працівників, особливості міжнародних угод або договорів з питань трудового законодавства, а також додаткові пільги, які можуть бути їм надані. Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників. Право громадян України на працю, – тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, – включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку . Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством. Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю. Трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародними договорами України.
Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними . 1.1 Колективний та трудовий договір Трудовий договір займає особливе місце в трудовому праві. На основі трудового договору виникають трудові відносини працівниказ роботодавцем, що неминуче спричиняє включення цих суб'єктів у цілу систему відносин, які регулюються трудовим правом. Інакше кажучи, немає трудового договору – не буде і трудового права. Так склалося, що переважною формою здійснення трудової діяльності є наймана праця, яка характеризується низкою ознакою, які принципово відрізняють її від праці не найманої – самостійної. Організаційно-правовими формами найманої праці є трудовий договір і цивільно-правові договори про працю. Між цими формами є істотні відмінності . Глава II КЗпП містить закон про колективний договір. Колективний договір, угода укладається профспілковим комітетом підприємства від імені трудового колективу з роботодавцем. Колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи. Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства, установи, організації в межах компетенції цих підрозділів. Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і первинними профспілковими організаціями, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності – представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони. Якщо на підприємстві, в установі, організації створено кілька первинних профспілкових організацій, вони повинні на засадах пропорційного представництва (згідно з кількістю членів кожної первинної профспілкової організації) утворити об'єднаний представницький орган для укладення колективного договору. В цьому разі кожна первинна профспілкова організація має визначитися щодо своїх конкретних зобов'язань за колективним договором та відповідальності за їх невиконання. Первинна профспілкова організація, що відмовилася від участі в об'єднаному представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси працівників при підписанні колективного договору . Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: – зміни в організації виробництва і праці; – забезпечення продуктивної зайнятості; – нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.)
Грамадзяне Рэспублiкi Беларусь маюць права свабодна выбiраць i быць выбранымi ў дзяржаўныя органы на аснове ўсеагульнага, роўнага, прамога выбарчага права пры тайным галасаваннi. Артыкул 39. Грамадзяне Рэспублiкi Беларусь у адпаведнасцi са сваiмi здольнасцямi, прафесiйнай падрыхтоўкай маюць права роўнага доступу да любых пасад у дзяржаўных органах. Артыкул 40. Кожны мае права накiроўваць асабiстыя або калектыўныя звароты ў дзяржаўныя органы. Дзяржаўныя органы, а таксама службовыя асобы абавязаны разгледзець зварот i даць адказ па сутнасцi ў вызначаны законам тэрмiн. Адмова ад разгляду пададзенай заявы павiнна быць пiсьмова матываванай. Артыкул 41. Грамадзянам Рэспублiкi Беларусь гарантуецца права на працу як найбольш годны спосаб самасцвярджэння чалавека, гэта значыць права на выбар прафесii, роду заняткаў i работы ў адпаведнасцi з прызваннем, здольнасцямi, адукацыяй, прафесiйнай падрыхтоўкай i з улiкам грамадскiх патрэбнасцей, а таксама на здаровыя i бяспечныя ўмовы працы. Дзяржава стварае ўмовы для поўнай занятасцi насельнiцтва
2. Охорона праці та техніка безпеки
3. Соціальні, економічні та культурні права громадян україни. Право на працю і відпочинок
4. Аналіз продуктивності праці та її оплати в промислових виробництвах
5. Створення безпечних та нешкідливих умов та засобів праці
9. Аналіз організаційної структури Управління праці та соціального захисту населення
10. Економіка праці та соціально-трудових відносин
11. Праця та її роль у розвитку людини і суспільства
12. Ринок праці та його регулювання
13. Ринок праці та Центр зайнятості
14. Форми та системи оплати праці та їх удосконалення
15. Історія держави та права України
16. Теоретичні та правові засади обліку та контролю в бюджетних установах
17. Історико-політичні та правові аспекти становлення парламентаризму в Україні на зламі ХХ-ХХІ ст.
18. Умови, порядок та правові наслідки усиновлення
20. Моральні основи особистості й визнання суспільством її достоїнства та права на захист
21. Планування та фінансування заходів з охорони праці
25. Фінансування охорони праці
26. Державна політика в галузі охорони праці
27. Економічні і законодавчі питання охорони праці
28. Інструкція з охорони праці для водіїв вантажних автомобілів
29. Навчання і перевірка знань з питань охорони праці
30. Нормування і контроль у галузі охорони праці. Предмет "охорона праці" і його місце серед інших наук
31. Організація охорони праці на виробництві
32. Організація роботи з охорони праці у професійно-технічних навчальних закладах
33. Основні законодавчі акти з охорони праці
34. Охорона праці
35. Охорона праці в будівництві
36. Охорона праці в загальноосвітніх школах
37. Охорона праці в хімічній промисловості
42. Охорона праці на підприємствах громадського харчування
43. Охорона авторського права та суміжних прав в Україні
46. Організація, нормування та оплата праці в свинарстві
47. Організація, нормування та оплата праці на вирощуванні картоплі
48. Наукові та прикладні основи охорони й управління родючістю солонцевих ґрунтів
49. Контроль та ревізія оплати праці в бюджетних установах
50. Державне управління і контроль у галузі вивчення використання та охорони надр
51. Право працівника на заробітну плату
52. Служба міліції по охороні, триманню і конвоюванню затриманих та взятих під варту осіб
53. Вибір між патентною охороною та засекречуванням
57. Співвідношення форм та методів здійснення оплати праці для підприємств різного спрямування
58. Організація та методика проведення занять з технічної праці в 5-му класі
59. Теоретико-методичні засади фізичного виховання молоді у працях С. Гайдучка та братів Франків
60. Значення води, її охорона та економне використання
61. Психологічні якості працівників та їх використання у процесі менеджменту
62. Державне управління сферою туризму та охороною культурної спадщини (регіональний аспект)
63. Роль бюджету в фінансовому забезпеченні охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки
64. Атмосфера та охорона повітряного середовища від забруднення
65. Охорона і гарантії прав землекористувачів
66. Аналіз виробництва продукції рослинництва та оплати праці
67. Аналіз формування та використання коштів на оплату праці
68. Продуктивність, мотивація та оплата праці
69. Экономические, социальные и культурные права (Економічні, соціальні та культурні права)
73. Оцінка ділових якостей працівників і менеджерів фірми
74. Державне і договірне регулювання оплати праці
75. Облік робочого часу працівника
76. Ринок праці, політика зайнятості, відтворення робочої сили
77. Організаційні заходи що обезпечивають працівників під час роботи
78. Оплата праці
79. Охорона грунтів
80. Етичні погляди на заробітну плату і умови праці
81. Страхові правовідносини та страхування цивільної відповідальності
82. Умови праці на виробництві
83. Форма розподілу праці в цеху
84. Безпека праці у виробничих приміщеннях
89. Авторське право та суміжні права
90. Актуальність вирішення трудових спорів та основні напрямки реформування законодавства у цій сфері
91. Боротьба зі злочинністю та забезпечення прав людини
93. Дитяча праця і дитячий заробіток
95. Захист прав та інтересів господарюючих суб’єктів. Господарські зобов’язання
96. Кримінальна відповідальність медичних працівників
97. Національне та міжнародне право
98. Нормативно-правове середовище, що регулює ринок праці України
99. Оплата праці