![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Політичний та соціально-економічний розвиток Болгарії у 1990–2005 рр. |
Реферат на тему Політичний та соціально-економічний розвиток Болгарії у 1990 – 2005 рр. План 1. Суспільно-політичний розвиток Болгарії у 1990 – 2005 рр. 2. Соціально-економічний розвиток Болгарії у 1990 – 2005 рр. 3. Основні вектори зовнішньої політики Болгарії у 1990 – 2005 рр. Болгарсько-українські відносини Висновки Список літератури 1. Суспільно-політичний розвиток Болгарії у 1990 – 2005 рр. У 1989 – 1900 рр. на Болгарію припадає ліквідація авторитаризму та початок трансформації суспільства. У 1989 р. пішов у відставку Т. Живков. Усунення Т. Живкова від влади стимулювало формування нових політичних сил, сприяло лібералізації суспільної атмосфери в країні. Масово створювалися опозиційні комуністам організації, рухи, були відновлені старі та виникли нові партії. Центром згуртування опозиції став Союз демократичних сил, СДС (&quo ;сині&quo ;), який організаційно оформився 7 грудня 1989 р. Його лідером став Ж. Желєв. Так у країні сформувалася біполярна політична система. Причому кожна зі сторін розглядала себе головним претендентом на політичне верховенство в суспільстві, а в своєму опоненті вбачала претензійного та некоректного противника. На початку 1990 р. у болгарському політичному просторі появилася третя потужна сила — Рух за права і свободи турків і мусульман у Болгарії. Однак через заборону створювати партії на етнічній чи релігійній основі, він був перейменований на Рух за права і свободи, РПС (&quo ;зелені&quo ;). У лютому 1990 р. політичну самостійність декларував Болгарський землеробський народний союз, який у 1948 р. прийняв програму Компартії. У січні 1990 р. був проведений загальнонаціональний &quo ;круглий стіл&quo ; за участю основних партій і організацій. Оскільки Народні збори, обрані в 1986 р., не представляли інтересів опозиції і не мали вже необхідного авторитету в суспільстві, &quo ;круглий стіл&quo ; сприймався як законодавчий орган, який заклав основи плюралістичної системи в Болгарії. Політична боротьба за владу обумовила радикальні зміни в діяльності Компартії. У квітні 1990 р. вона була перейменована в Соціалістичну партію, БСП (&quo ;червоні&quo ;). На початку 1990 р. ліквідовано Держраду і запроваджено посаду президента: першим главою держави у квітні 1990 р. став лідер соціалістів П. Младенов. У червні 1990 р. були проведені перші за післявоєнні роки вільні вибори. Парламентськими стали три політичні сили: БСП (47 %), СДС (36 %), РПС (6 %). Решта партій не змогли подолати 4 % бар'єр. У липні 1990 р. П. Младенов залишив посаду президента. Його наступником став лідер опозиційного СДС Ж. Желєв. При формуванні уряду опозиція відмовилася увійти до його складу. Тому у вересні 1990 р. було утворено соціалістичний уряд А. Луканова. Політичну кризу, яка розпочалася влітку 1990 р., загострювало різке погіршення соціально-економічної ситуації: запроваджено карткову систему на цукор, олію та інші продукти харчування. У листопаді уряд опублікував програму реформ, розраховану на 100 днів. Проте здійснити її він був не в змозі і подав у відставку з мотивів відсутності підтримки парламенту. За цей час БСП перетворилася в найбільшого власника зовнішньоторгових фірм, видавництв, готелів тощо.
У листопаді 1990 р. змінено офіційну назву країни — на Республіка Болгарія. У грудні цього ж року був утворений коаліційний кабінет Димитра Попова, до складу якого ввійшли представники БСП, СДС, РПС. Новому уряду вдалося стабілізувати ситуацію, були закладені перші нормативні та конституційні основи ринкової економіки і демократичного державного ладу. Гарантом цього стала угода про мирний перехід до демократичного суспільства. її підписали представники 15 найвпливовіших політичних партій і організацій. 12 липня 1991 р. парламент затвердив нову конституцію країни, за якою Болгарія стала парламентською республікою. За результатами жовтневих парламентських виборів 1991 р. соціалісти втратили контроль над законодавчою і виконавчою владою. Так фактично завершився перший етап демократичних перетворень у Болгарії, були зламані тоталітарні структури. Уряд сформував лідер СДС Філіп Димитров. Оскільки СДС у парламенті не мав абсолютної більшості, цей уряд зміг функціонувати лише завдяки підтримці РПС. Сам СДС на цей час вже не був тим порівняно гомогенним об'єднанням, як перші півтора роки свого існування. Унаслідок розколу виник потужний СДС-Рух, який об'єднав праві партії, СДС-Центр і СДС-Лібералів, що не подолали на виборах 4 % бар'єр. Новий склад парламенту ухвалив низку рішень, спрямованих на повну декомунізацію країни. У грудні 1991 р. набув чинності закон про повернення державі більшої частки майна партій. Він був спрямований передусім на економічний підрив БСП як правонаступниці Компартії. Щоправда, значну частку майна соціалісти змогли зберегти, перетворивши його в капітал формально приватних фірм. Парламент також ухвалив, що час перебування на штатних посадах у Компартії не зараховується до трудового стажу при призначенні пенсій. Розпочалася кадрова чистка державного апарату, мали місце судові переслідування діячів колишнього режиму. Деякі з них (А. Луканов та ін.) були позбавлені депутатських мандатів. На перших прямих президентських виборах (січень, 1992 р.) переміг кандидат від демократичних сил Ж. Желєв. Його другий мандат виявився дуже суперечливим. У країні продовжувала зберігатися поляризація політичних сил. Конфлікт із прем'єр-міністром Ф. Димитровим призвів до гострої політичної кризи і водночас зіпсував стосунки Ж. Желєва з власним оточенням. Справа дійшла до скандальних акцій — спалення портретів Ж. Желєва і його книги &quo ;Фашизм&quo ;. У жовтні-листопаді 1992 р. тривала урядова криза (причиною став факт звинувачення національною розвідувальною службою радника прем'єр-міністра в причетності до поставок зброї в Македонію, що порушувало ембарго ООН. — М. К.). Спроби &quo ;синіх&quo ; і &quo ;червоних&quo ; сформувати нові уряди закінчились невдачею. Врешті-решт за мандатом &quo ;зелених&quo ; утворився уряд Любена Берова, який був радником президента з економічних питань. Його сформували в основному безпартійні спеціалісти. У грудні 1994 р. відбулися дочасні парламентські вибори. Вони показали, що в країні соціалісти мають значну суспільну підтримку. Коаліція Соцпартії і двох дрібних політичних організацій (БЗНС &quo ;А.
Стамболій-ський&quo ; і &quo ;Екогласність&quo ;) отримала на них 43,6 % голо-сів і 125 з 240 місць у парламенті. Це дало змогу соціалістам утворити свій уряд, який очолив лідер Соц-партії Ж. Віденов. Хоча соціалісти знову отримали контроль над законодавчою і виконавчою владою, вони не змогли розв'язати актуальні соціальні питання. Катастрофічне падіння економіки загострило політичну ситуацію в країні, спричинило падіння рейтингу соціалістів. У результаті на президентських виборах у листопаді 1996 р. переміг кандидат Об'єднаних демократичних сил Петр Стоянов, за якого в другому турі проголосувало близько 60 % виборців (у 1997 р. він був переобраний на цю посаду). Прагнучи розвинути успіх, Об'єднані демократичні сили 19 грудня 1996 р. внесли до парламенту Декларацію про національний порятунок, домагаючись дочасних парламентських виборів. Протистояння &quo ;червоних&quo ; і &quo ;синіх&quo ; вилилося на початку 1997 р. У зіткнення демонстрантів з поліцією і штурм будинку парламенту. Депутати від Об'єднаних демократичних сил залишили Народні збори й очолили рух масового протесту. Страйки та інші акції тривали більше місяця. За таких умов президент назначив службовий уряд (налаштований прозахідно). Дочасні парламентські вибори відбулися у квітні 1997 р. і принесли успіх Об'єднаним демократичним силам: 52,2 % голосів виборців і 137 мандатів проти 22,2 % і 57 мандатів Соцпартії. У травні 1997 р. основні політичні сили країни підписали Декларацію про національну злагоду. Уряд очолив лідер СДС Іван Костов. Наприкінці 90-х років XX ст. у країні було здійснено практично повну приватизацію, припинено фінансування збиткових підприємств. Започатковано реформування освітньої системи: зменшення кількості вищих навчальних закладів згідно з вимогами господарства Щодо чисельності кваліфікованих кадрів. У січні 2001 р. в Болгарію на постійне проживання повернувся з вигнання колишній цар Симеон II з династії Кобургів. Він організував і очолив політичне об'єднання Національний рух Симеон II (&quo ;жовті&quo ;). Під час липневих парламентських виборів 2001 р. ця політична сила набрала 42,2 % голосів і здобула 120 мандатів з 240. Об'єднані демократичні сили отримали лише 18,2 % голосів і 51 мандат, Коаліція за Болгарію — 17,1 % і 48 мандатів, а Рух за права і свободи — 7,5 % і 21 мандат. Інші партії не подолали 4 % бар'єр. При формуванні уряду Симеон II пропонував увійти до його складу представникам Об'єднаних демократичних сил. Після того як &quo ;сині&quo ; цю пропозицію відхилили, він уклав офіційну угоду з Рухом за права і свободи. Урядова програма Симеона II &quo ;800 днів&quo ; обіцяла болгарам зниження податків, збалансований бюджет, боротьбу з корупцією і злочинністю, підготовку умов до вступу в ЄС та НАТО. У листопаді 2001 р. відбулися чергові президентські вибори за участю 6 претендентів. Однак у другий тур (18 листопада) зовсім несподівано потрапив лідер соціалістів Георгій Пирванов (36,4%) і П. Стоянов (34,9 %), який йшов як незалежний кандидат. У другому турі, де голосувало 54,4 %, переміг Г. Пирванов (54,1%). Його обранню сприяло розчарування частини болгарського суспільства в уряді &quo ;синіх&quo ;, який не спромігся вивести країну з економічної кризи, підняти соціальний рівень життя.
Для названих крав не випливають з х попередньо належности до Рос няк обов'язки до не. Рося зркаться всякого вмшування у внутршн вдносини сих крав. Нмеччина й Австро-Угорщина мають намр уладити будучу долю сих крав у порозумнню з х населенням. (Пункт 3-й). Що ж до Украни, то в п. 6-ому говорилося так: Рося обов'язуться негайно заключити мир з Укранською Народньою Республкою й признати мировий договр мж сею державою та державами почврного союзу. Укранську терторю негайно очиститься вд росйських вйськ росйсько червоно Aвард. Рося припиня всяку аAтацю чи пропаAанду проти правительства чи публичних установ Укрансько Народньо Республки. Не зважаючи на крик, Aвалт свист свох полтичних та соцальних противникв, большевики приняли цей мир пдписали його. Вони були мудршими полтиками, нж т реальн полтики, що називали х фантастами, неуками й злочинцями. ¶сторя насмялася з полтично-освчених реальних крутв дипльоматв, перевернула до гори ногами вс хн реальн комбнац й пдтвердила справедливсть позц, занято фантастами. 4
1. Політичний та соціально-економічний розвиток Греції у 1990–2005 рр.
2. Політичний та соціально-економічний розвиток Сербії у 1990–2005 рр
3. Політичний та соціально-економічний розвиток Чехії у 1990-2005 роках
5. Соціально-економічний розвиток Австрії та Швейцарії
9. Соціально-економічний розвиток українських земель у XIX ст.
10. Українські землі у складі ВКЛ. Соціально-економічний розвиток Гетьманщини
11. Інфляція, її суть, види та соціально-економічні наслідки
12. Соціальна політика та соціальне партнерство
13. Політичний та економічний розвиток Македонії у 1990-2005 рр.
14. Політичний та економічний розвиток Румунії у 1990–2005 рр.
15. Політичний та економічний розвиток Угорщини у 1990–2005 рр.
16. Розвиток регіональної та соціальної політики ЄС
17. Порівняльна характеристика соціально-економічного розвитку Швеції та Нігерії укр
19. Роль інтелектуальної власності в соціально-економічному та духовному розвитку суспільства
20. Соціально-економічна концепція походження держави: її позитивні риси та недоліки
21. Економічний розвиток нових індустріальних країн
25. Теорія суспільного добробуту та соціально-ринкової економіки
26. Роль власності у соціально-економічних процесах
27. Історія соціально-економічної географії світу
28. Сутність та соціальне призначення держави
29. Соціально-економічні реформи Маргарет Тетчер
30. Культура і людина в контексті соціально-економічного розвитку суспільства
31. Вплив девіантної реклами на сучасних споживачів: соціально-психологічний аспект
32. Аналіз організаційної структури Управління праці та соціального захисту населення
33. Політика і етика: соціально-філософський аспект
34. Соціально - психологічний тренінг як засіб активного впливу
35. Прогнозування соціально-економічних наслідків епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні до 2014 року
36. Тенденції соціально-економічних процесів сучасної України
37. Соціально-економічні фактори розвитку туризму в Білорусії
42. У пошуках свого шляху: етнопсихологія, соціально-політична психологія та психологія підприємництваа
43. Зародження та розвиток політичної економії
44. Соціальний та етнічний склад катакомбного населення
46. Соціально-політичні аспекти створення фашистської системи в Італії початку 20 – початку 30 рр.
47. Українська діаспора як історичне і соціально-політичне явище
48. Економічна та торгово-політична роль митного збору
50. Блок Юлії Тимошенко: розвиток та еволюція політичних орієнтирів
51. Порівняльна характеристика політичних ідеологій: соціал-демократії та лібералізму
52. Сучасні футурологічні концепції про соціально-політичні перспективи людства
53. Виникнення, стан та основні концепції в розвитку політичної економії
58. Гетьман Іван Мазепа - державний та політичний діяч України
59. Вексельний обЃг. Розвиток вексельних операцЃй на УкраѓнЃ та в Ѓнших економЃчно-розвинутих краѓнах
60. Утворення Скіфії та її політична історія
61. Недержавне соціальне страхування: сутність, організація, проблеми та перспективи розвитку в Україні
62. Світовий фінансовий ринок та його економічний зміст
63. Державна політика соціального страхування
64. Економічний аналіз та фінансові показники підприємства
65. Розвиток соціальної географії в СРСР
66. Правові основи надання та виплати соціальних допомог сім’ям з дітьми в Україні
68. Редагування політичної, релігійної та езотеричної літератури
69. Соціальні стани в Україні у складі Литви та Польщі
73. Соціально-культурний розвиток України у другій половині XIX сторіччя
74. Становлення сталінського режиму та політичні репресії в Україні
75. Утворення та діяльність українських політичних партій у Наддніпрянській Україні на початку ХХ ст.
76. Соціальні проблеми в романах Дж. Стейнбека "Грона гніву" та "Зима тривоги нашої"
77. Історичні та медико-соціальні аспекти становлення і розвитку вчення про сибірку
78. Напрями та проблеми інтеграції України у світовий економічний простір
79. Політичне співробітництво України та Болгарії у 1991-2006 роках
80. Взаємодія соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків
81. Виникнення і розвиток соціальної педагогіки як галузі людинознавства
82. Нагірно-Карабахський конфлікт: причини, розвиток, політичні наслідки
83. Політичні погляди М. Хвильового, М.І. Міхновського та Ю. Липи
84. Політичні погляди С. Дністрянського, М. Драгоманова та В. Кучабського
85. Розвиток політичної думки України
89. Політична еліта сучасної України: генеза й особливості формування
90. Політичний менеджмент виборчої кампанії: формування стратегії та тактики
91. Виникнення політичних партій в Україні та основні етапи їх формування
92. Г. Алмонд та Д. Істон про політичну систему
93. Виникнення й розвиток соціальної психології в першій половині ХХ століття
94. Соціальне середовище та соціалізація особистості
96. Виникнення та еволюція соціальної роботи
97. Історична ґенеза та сучасний стан соціальної структури суспільства
98. Планування економічного і соціального розвитку соціальних служб