![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Законодательство и право
Право
Система соціального захисту в Україні |
План 1. Активна і пасивна спрямованість соціального захисту 2. Гарантії соціального захисту в Конституції України 3. Основні передумови необхідності соціального захисту населення в суспільстві ринкових відносин 4. Сутність соціального захисту, його принципи, методи, напрямки 5. Глобалізація соціального захисту 6. Здійснення необхідних реформ у сфері соціального захисту населення 1. Активна і пасивна спрямованість соціального захисту Заходи соціального захисту мають подвійну спрямованість. В одних випадках вони покликані надавати пасивну підтримку тим членам суспільства, які з певних причин опинились у скрутному становищі. Пасивна підтримка надається у вигляді соціальної допомоги — допомоги суспільства особі або сім'ї, яка не має достатніх засобів існування. Соціальна допомога по суті є адресною, адже вона надається лише тим, хто її потребує. Через соціальну допомогу соціальний захист виконує лікувальну, реабілітаційну функцію, яка полягає в тому, щоб допомогти людям, які потрапили у скрутну життєву ситуацію, зубожіли, вийти з цього стану і не опинитися на узбіччі суспільства. Водночас ще важливішими є заходи, спрямовані на запобігання ситуаціям, що загрожують добробуту людини, на стимулювання активності особи. Соціальний захист виконує превентивну, запобіжну функцію, захищаючи особу та її сім'ю від втрати доходу, що пов'язано з безробіттям, старінням, хворобою або смертю, і поліпшення добробуту сім'ї через соціальні служби та за рахунок грошової допомоги на виховання дітей. Система соціального захисту включає соціальне страхування, програми зайнятості, охорони здоров'я тощо. Отже, соціальний захист передбачає як пасивні, так і активні засоби підтримки доходів. Пасивними заходами є соціальна допомога, активними — соціальне страхування (тобто забезпечення доходів на випадок втрати працездатності чи роботи), лікування і профілактика хвороб, сприяння здобуттю освіти й підвищенню кваліфікації. 2. Гарантії соціального захисту в Конституції України В Україні поняття «соціальний захист» почали широко вживати лише на етапі переходу до ринку і як його атрибут, хоча в тій чи іншій формі соціальний захист завжди був притаманний українському суспільству. Формуванню сучасних систем соціального захисту у світі сприяло усвідомлення необхідності створення соціальних амортизаторів ринкових ризиків. Багато людей ще й нині не сприймають термін «соціальний захист» щодо населення загалом, вважаючи, що він стосується лише найнужденніших, або, як часто нині висловлюються, незахищених верств населення. Узагальнено Конституція України містить такі положення стосовно соціального захисту: Україна є соціальною і правовою державою (ст. 1); людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3); права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21); конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ст.
22). Конституція визнала право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, пенсії, інші види соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46); для громадян, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (ст. 47); право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48); право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ст. 51); право дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, на державне утримання та виховання (ст. 52); право на доступну і безоплатну освіту у державних та комунальних навчальних закладах (ст. 53); право на соціальний захист громадян України, які перебувають на службі Збройних Сил України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ст. 17); виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці та зайнятості, шлюбу і сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (п. 6 ст. 85). Зокрема, у ст. 46 Конституції України проголошується, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також: у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також: бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Згідно з Конституцією України право громадян на соціальний захист гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Реалізація цих конституційних гарантій набула втілення у створенні законодавчого та інституційного механізму загальнообов'язкового державного соціального страхування, діяльності фондів соціального страхування щодо акумуляції коштів шляхом збирання страхових внесків з роботодавців і працівників і надання застрахованим соціальних виплат і соціальних послуг при настанні страхових випадків. 3. Основні передумови необхідності соціального захисту населення в суспільстві ринкових відносин Процес ринкової трансформації економіки зумовлює необхідність розробки принципово нових методологічних підходів щодо аналізу, оцінки та регулювання соціально-економічних процесів з метою досягнення перманентного економічного зростання і соціального прогресу в суспільстві.
У сучасний період суттєвому перегляду підлягають основні уявлення про найважливіші складові життєзабезпечення населення. Безумовно, ринкова система взаємодії не тільки відображає можливість найбільш активної та вільної соціально-економічної дії, але і містить додаткові фактори соціального ризику, супроводжується значними економічними та соціальними втратами. На жаль, сучасна модель соціальної політики України спирається на низку принципів, які несумісні з ринковою системою. Так, добробут кожної людини залежить не тільки від інтенсивності та якості трудової діяльності, обраної стратегії життєвої поведінки, а також від загальної ефективності економіки і політики держави. Цілком зрозуміло, що основні елементи системи соціальних гарантій, які існували за часів адміністративно-командної економіки, з переходом до ринкової економічної системи виявилися несумісними не лише з фінансовими можливостями держави, а й з ринковими механізмами. У зв’язку з цим, домінуючим напрямком соціальної політики України є консервація заходів соціального захисту на рівні грошово-компенсаційних механізмів, використання пільг, привілеїв, що підвищує ступінь податкового тиску, призводить до перевантаження соціальних фондів і бюджету, а також до фінансового дисбалансу. Тому розбудова демократичної соціально-правової держави супроводжується створенням ефективної системи соціального управління. Здійснення основних напрямків соціальної політики потребує розроблення науково-обґрунтованого економічного механізму реалізації соціального захисту щодо створення умов, які б забезпечували усім громадянам повноцінне життя, гарантували їм рівні можливості для участі в економічному, політичному і соціальному житті держави. 4. Сутність соціального захисту, його принципи, методи, напрямки Соціальне забезпечення (соціальний захист) — система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві тощо). Соціальний захист в Україні має такі складові частини: А) Соціальне страхування — захист громадян від соціальних ризиків, що впливають на їх працездатність: хвороба, каліцтво, старість, та інші випадки, передбачені законом; Б) Соціальна допомога — різні види соціальних виплат, дотацій, пільг, субсидій, що надаються особам, які потребують соціального захисту. В) Соціальна справедливість (соціальна солідарність) — компенсація впливу непередбачуваних негативних явищ, таких як техногенні катастрофи чи природні стихійні лиха. Національні системи соціального захисту сформувалися з урахуванням специфіки економічного, соціального й культурного розвитку країн. Однак, попри відмінності в шляхах розвитку й особливостях організації, якості й обсязі послуг, а також у методах фінансування, всі системи соціального захисту функціонують на основі єдиних принципів: 1) Принцип соціального страхування, згідно з яким фінансування механізмів соціального захисту здійснюється за рахунок страхових внесків членів страхового об’єднання, які при настанні страхового випадку отримують страхові виплати.
Щоправда, в "Положенні про освідомчі відділи", "Інструкції начальникам освідомчих відділів..." та в нормативних документах, що регламентують в цілому діяльність Державної варти, не знайшли чіткого відображення права та обов'язки співробітників при здійсненні оперативно-розшукових заходів, питання соціального і правового захисту особового складу. Необхідно зауважити, що цивільні державні установи зобов'язувалися доводити до ОВ інформацію, потрібну їм для виконання оперативних заходів. З цією метою навіть виробили відповідну процедуру для місцевої адміністрації. В той же час згідно з "Правилами для спільної роботи" система ОВ повинна була координувати свою діяльність як з іншими органами Державної варти, так і з військовим відомством. Сумною реалією часу була вказівка про надання службової інформації командуванню австро-німецького контингенту в Україні. Крім цього, останні намагались використовувати в своїх інтересах й агентурний апарат освідомчих відділів. Відомі спроби германського командування створити руками ОВ маріонеткову, "кишенькову" спецслужбу - освідомчо-агітаційне бюро, яке мало інформувати його про настрої населення та вести агітацію за існуючий лад і Гетьмана
1. Формування системи соціального захисту в Україні
2. Нецінові фактори, недискреційна фіскальна політика, соціальний захист. Центральний банк України
3. Соціальна інфраструктура України
4. Аналіз організаційної структури Управління праці та соціального захисту населення
5. Соціальний захист дітей з обмеженими функціональними можливостями
9. Соціальний захист населення в умовах ринкової економіки
10. Місцеві бюджети України: становлення, роль в соціально-економічному розвитку регіонів
11. Порівняльна характеристика соціально-економічного розвитку Швеції та Нігерії укр
14. Правові основи надання та виплати соціальних допомог сім’ям з дітьми в Україні
15. Соціальне партнерство в Україні
16. Територіальна автономія в Україні. Соціально–культурні права і свободи громадян України
18. Історія України. Соціально-політичні аспекти
20. Соціальне походження промислової буржуазії України в XIX столітті
21. Соціально-економічний розвиток Західно-Українських земель у складі Австро-Угорщини у ХІХ столітті
25. Соціально–політичне становище в Західній Україні 1945-1950 роки
26. Українські землі у складі ВКЛ. Соціально-економічний розвиток Гетьманщини
28. Механізм функціонування соціально-трудових відносин як організаційної системи
29. Соціально-педагогічна робота як нагальна потреба розвитку українського суспільства
30. Державні та недержавні соціальні служби в Україні
31. Масове безробіття в Україні як соціальна проблема
32. Соціальна політика в Україні: основні напрями та протиріччя
33. Соціальні наслідки міграцій сільського населення України (1989-2001 рр.)
34. Соціально-правовий захист дітей-біженців
35. Структура соціальної системи
36. Сучасна соціально-релігійна ситуація в Україні
37. Формування і розвиток соціальної думки в Україні
41. Соціальне становище Запорізького краю
42. Соціальні групи
43. Проблема рівності і соціальної справедливості в умовах ринкової економіки
44. Організаційна система управління природокористуванням України
45. Економіка соціальної орієнтації та проблеми її формування в постсоціалістичних країнах
46. Роль власності у соціально-економічних процесах
49. Аналіз статті Деніела Белла «Соціальні рамки інформаційного суспільства»
51. Сутність і значення соціального страхування
52. Розвиток системи цивільного захисту
53. Соціально-економічний розвиток Австрії та Швейцарії
57. Законодавство в сфері соціальної роботи з дітьми сиротами
58. Пенсійне право як складова права соціального забезпечення
59. Система цивільного права України
60. Соціальна обумовленість державної служби
63. Суть та принципи соціальної держави
64. Види пенсій: трудові, соціальні, за вислугу років
65. Мова як символ соціальної солідарності
66. Політичний та соціально-економічний розвиток Болгарії у 1990–2005 рр.
67. Політичний та соціально-економічний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.
68. Політичний та соціально-економічний розвиток Словаччини у 1993-2005 рр.
69. Політичний устрій та соціально-економічний розвиток Київської Русі
73. Володимир Великий. Соціально-політичний портрет
74. Соціально-духовні основи культури класицизму
75. Джейн Ейр Шарлотти Бронте як соціально-психологічний роман виховання
76. Соціально-філософські погляди І.Франка
77. Організація структури управління маркетингом соціальної служби
78. Соціально-етичний маркетинг
80. Методологія соціально – ефективної організації фармацевтичного забезпечення населення
81. Глобалізація і процеси соціального розвитку
82. Міжнародна організація праці та її вплив на розвиток соціально-трудових відносин
83. Перспективи розвитку соціально-орієнтованої економіки Швеції
84. Соціально-економічна сутність зовнішньоекономічної діяльності та завдання її статистичного вивчення
85. Економіка праці та соціально-трудових відносин
89. Типологія соціально-трудової мобільності населення
90. Управління, як соціальний феномен
91. Взаємодія соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків
92. Організація реабілітаційної роботи в школах соціальної реабілітації
93. Особливості діяльності соціального педагога в дошкільному навчальному закладі
94. Подолання порушень мовлення у дітей в умовах соціально-реабілітаційного закладу
95. Робота соціального педагога в загальноосвітній школі
96. Соціально-педагогічна діяльність в дитячих оздоровчих закладах
97. Тривожність як соціально-педагогічне явище
98. Ціннісні характеристики соціальних працівників та соціальних педагогів