|
|
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
 |
|
Вивчення сучасної української літературної мови |
Мыло металлическое "Ликвидатор". 
Фонарь желаний бумажный, оранжевый. 
Ночник-проектор "Звездное небо, планеты", черный. Літературна мова – це вища, зразкова, загальноприйнята, унормована і відшліфована форма загальнонародної мови, яка обслуговує основні сфери діяльності і найрізноманітніші культурні потреби народу. Вона, будучи поліфункціональною, знаходить своє виявлення в художній літературі, публіцистиці, пресі, в театрі, радіомовленні, телебаченні, в науці, школі, державних установах тощо. Крім поліфункціональності, що проявляється у використанні літературної мови в найрізноманітніших галузях суспільного життя, вона характеризується нормативністю, стандартністю, що полягає в унормованості, регламентованості усіх її структурних елементів, здійсненої внаслідок відбору із загальнонародної мови найпоширеніших, найтиповіших лексичних, фонетичних, граматичних і словотвірних засобів, наддіалектністю, що знаходить своє виявлення не лише в поширенні на всій національній території певного народу, а й у тому, що вона, будучи опертою на певній діалектній основі, вбирає в себе елементи різних територіальних діалектів загальнонародної мови. Зрештою, для кожної літературної мови властиві дві форми її вияву – писемна й усна, причому наявність писемної форми її реалізації є обов'язковою. У зв'язку з тим, що однією з найістотніших ознак літературної мови є її нормативність, стандартність, історія вивчення сучасної української літературної мови зводиться насамперед до простеження того, як розвивалися, усталювалися її літературні норми, зокрема, як нормувалася її орфографія, словниковий склад, фонетична і граматична система, як витворювалися її стилістичні норми. Розгляд історії вивчення сучасної української літературної мови найдоцільніше розпочати з огляду історії нормування української графіки й орфографії, Становлення української графіки й орфографії Графіка й орфографія української мови, як і російської та білоруської, розвинулася на основі староруської (давньоруської) графіки й орфографії, яка, в свою чергу, була запозичена східними слов'янами у X ст. від болгар і перенесена на рідний ґрунт разом із книгами, писаними старослов'янською мовою., Старослов'янські пам'ятки, що дійшли до нас, звичайно були писані однією з двох азбук – кирилицею або глаголицею (хоч є й окремі, щоправда, невеличкі за обсягом, старослов'янські пам'ятки, писані латиницею; наприклад, так звані Фрейзінгенські уривки та Празький абецедарій), проте у давньому східнослов'янському письменстві майже не залишилося слідів уживання глаголиці, а кирилиця у східних слов'ян стала єдиною азбукою, якою писалися як старослов'янські, так і оригінальні староруські тексти. Старослов'янська кирилиця і система правопису, вживана у старослов'янській мові, були пристосовані до потреб мови стародавніх східних слов'ян; вони й лягли в основу письма й писемності східнослов'янських народів. Українська мова, успадкувавши графіку й орфографію староруської мови, з часом пристосувала їх до своїх потреб, і вже у XVI ст. окремі літери, відбиваючи живу українську мовну практику, набувають нового значення. Так, літера Ь у XVI ст. уже читалася як , причому цією літерою нерідко передавався звук , що виник на місці етимологічних 9 що виник внаслідок злиття в одному звукові старовинних , починаючи з пізньої староруської епохи передавався то через літеру и, то через ьі; замість літери е після шиплячих перед твердими приголосними нерідко писали згідно з вимовою о, проривний звук позначався то як кг (з XIV са .)
, то традиційно як г, то латинською літерою g, а, починаючи з Львівської греко-слов'янської граматики 1591 p., також як Ґ та ін. У старому українському письменстві XVI–XVII ст. поряд із переважаючою кирилицею в деяких випадках вживали й латиницю. Так, латиницею були написані поодинокі українські грамоти XIV–XV ст., а відомі інтермедії Якуба Гаватовича навіть були надруковані 1619 р. латиницею; також пісню про Стефана Воєводу в чеському записі XVI ст., сатиричну пісню перед 1650 р. «Ой в місті Переяславлю» та ін. Однак уживання латиниці в українській писемності як у давніші часи, так і в новіші (хоча б так звану азбучну війну в Галичині 1859 р.) було епізодичним явищем. З виникненням друкарства кирилиця, зокрема, в такому її варіанті, як півуставне письмо лягла в основу друкарських шрифтів, які, однак, в різних давніх друкарнях характеризувалися певними своєрідностями (наприклад, факсимільні передруки старовинних видань львівських буквар І. Федорова 1574 p., віленських – граматика і лексис Л. Зизанія 1596 p., граматика М. Смотрицького 1619 p., київських – лексикон П. Беринди 1627 р. та ін.). Проте ще тривалий час церковно-релігійна і світська книжка не розрізнялися між собою своїм зовнішнім виглядом, зокрема шрифтом. На західноукраїнських землях, що входили до Австро-Угорської імперії, церковнослов'янський кириличний шрифт панував у світському письменстві аж до 60 х років XIX ст. Утвердження книгодрукування викликало й встановлення стійких правописних норм, закріпленню яких особливо сприяли «Граматика словенська» М. Смотрицького (1619) та «Лексикон словенороський» П. Беринди (1627). Спираючись на церковнослов'янську традицію, ці праці міцно й надовго закріпили на Україні й взагалі у східних слов'ян правопис, заснований на історико-етимологічному принципі. На початку XVIII ст. (1708) Петром І була запроваджена для друкування книжок світського змісту так звана «гражданка», в якій літерам було надано простішого вигляду, зближеного з латиницею. Ця графіка, що швидко поширившись у Росії, і лягла в основу сучасної російської, української й білоруської графіки, а також графік мов деяких зарубіжних слов'ян, зокрема сербської, болгарської, македонської. Вона лежить і в основі графік більшості сучасних літературних мов народів СРСР. Введення нової графіки сприяло чіткому розмежуванню церковнослов'янського і світського письменства, проте самих основ орфографії, заснованої на історико-етимологічному принципі, воно не торкалося. Орфографія ще тривалий час залишалася традиційною. З зародженням нової української літератури й літературної мови, опертої на живій народній основі, постало питання про створення такого українського правопису, в якому якнайкраще знайшли б своє відбиття фонетична система і граматична будова живої української мови. Проте становлення нової української орфографії було досить тривалим і складним. На його шляху нерідко ставали й штучні перепони, що чинилися з боку урядів як царської Росії, так і цісарської Австро-Угорщини, до складу яких в дореволюційний період входили українські землі. Перші представники нової української літератури користувалися, хоч і з певними видозмінами, тим правописом, який склався у літературній практиці XVIII ст.
Так, І.П. Котляревський дотримувався в основному старого історико-етимологічного принципу орфографії, ввівши при цьому й чимало фонетичних написань у дусі живої української мови, зокрема звук ним передавався то через Ь (на місці давнього всіхь, сонце, хлібомь, а нерідко й на місці етимологічних, то через и (на місці етимологічних : Пріамово, твій); специфічно український звук згідно з етимологією передавався через и, и, і (ти, моторний, лихо, повни, великій, якій, живавь); йотований звук – через буквосполучення іо (іого, іому, тріома, сліози); йотований звук переважно передавався через а рідше – через и, е (іжакг, іхавь, ии, до неи, ей, ий), а йотований і м'якість приголосних перед ним – через е (моє, сине, знаешь), у кінці слів для позначення твердості приголосних послідовно вживався ь (бувь, козакь, якь, давь, маещь, живеїиь) та ін. Такі українські письменники першої половини XIX ст., як П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ'яненко та ін., а також і Т. Шевченко, намагалися організувати український правопис на фонетичному принципі, Послідовно використовуючи при цьому сучасну їм російську графіку з додержанням російської вимови літер, проте до створення єдиної послідовної правописної системи ці намагання не привели. Перша спроба організувати український правопис на фонетичному принципі належить О. Павловському, який у своїй «Грамматике малоросійського наречия» (1818) теоретично обґрунтував використання цього принципу для української мови і послідовно провів його у наведених українських прикладах. Правопис О. Павловського зводився до закріплення в українському письмі літери і для передачі звука будь-якого походження (гомінг, візьме, твій, жінка, пінь, літо, тінь), що з часом і сталося; він послідовно ввів написання дж, дз для передачі дзвінких африкат , яке також згодом закріпилося. З інших особливостей цього правопису відзначимо: 1) послідовну передачу українського звука через и (сила, питать, підняти, коли, синг); 2) послідовну передачу йотованого через (маішь, ma , Mo , ceo та ін.); 3) передачу звукосполук – ться, – шся через – цьця, – сься, а звукосполуки – чці через – цьці (би-цьця, оглядьїцьця, засміЬсься, печуроцьці та ін.); 4) проривний звук передавався через кг (керунть, кгуля, кгвалп та ін.); 5) йотований звук , як і в І. Котляревського, передавався через іо (у іого, веріовку, сіюгодні) та ін. Правопис О. Павловського, хоч і відіграв позитивну роль в становленні сучасної української орфографії, був негативно сприйнятий сучасниками (М. Цертелєв, І. Мопильницький, М. Максимович). 1827 p. М.О. Максимович своєрідним історико-етимологічним правописом видрукував збірник «Малороссийские песни», у передмові до якого, а згодом у статті «О правописании малороссийского языка» (Киевлянин. – 1842 – Кн. 2. – С. 153–180) зробив спробу обґрунтувати необхідність збереження для української мови саме історико-етимологічного правопису і пояснив ті нововведення, які були ним запроваджені в український правопис. Суть правопису М.О. Максимовича зводилася до використання в українській мові російського гражданського алфавіту з іншим звуковим значенням деяких літер, а також доповнення його надрядковими знаками.
Па еміграції — професор Карлового університету і Українського Вільного університету (Прага), викладав у Віденському, Берлінському і Женевському університетах історію України. У 1945–1951 pp. - президент Української Академії мистецтва і наук у Мюнхені. Активно співробітничав з Союзом гетьманців-державників. Після Другої світової війні — професор Колегії Св. Андрія у Вінніпезі. Автор змістовних спогадів («Мої спомини про давнє-минуле» за 1901–1914 pp. і «Мої спомини про давнє-минуле» за 1914–1920 pp.), цінного для вивчення доби української революції курсу «Історія України 1917–1923 pp.» (Ужгород,1932. — Т. 1; 1930. -Т. 2). 172 Сам Д. І. Дорошенко згадував про ці обставини так: «Мушу зазначити, що моє призначення на посаду керуючого міністерством дуже стурбувало німців… Певна річ, що тут грала ролю пущена кимось чутка про моє ніби «австрофільство»: очевидно, моя діяльність в Галичині в певних колах оцінювалася як прояв «австрофільства», тоді як «Новое Время» пояснювало цю саму діяльність моїм начебто «германофільством»
1. Засоби інтенсифікації виразності газетного тексту у мові сучасної української преси
2. Проблеми впорядкування й удосконалення сучасної української термінології
3. Сучасна українська літературна мова
4. Аналіз програми та підручників з української мови щодо вивчення частин мови в початковій школі
5. Вивчення української мови в початкових класах
9. Основи ділової української мови
10. Особливості перекладу політичного сленгу с української мови на англійську та назад
11. Процеси взаємодії звуків між собою. Словники української мови
12. Українська літературна мова: формування, норми та стилі. Ділова українська мова.
13. Історія розвитку української мови
14. Концепт Воля в лексиці і фразеології української та англійської мов
15. Віддієслівні іменники української мови в когнітивно-ономасіологічному аспекті
16. Вивчення усної народної творчості на уроках української літератури в 5-7 класах
Пасхальная подставка, на 8 яиц и кулич, 221x250 мм. 
Настольная игра "Храбрые зайцы". 
Защита-органайзер для планшета (отделение для планшета + 3 кармана), 60х45 см. 17. Українська літературна мова очима Пантелеймона Куліша
18. Використання ігор на уроках української мови в початкових класах
19. Моделювання уроків української мови в школах нового типу
20. Розвиток зв’язного мовлення учнів початкових класів на уроках української мови
21. Роль позашкільної роботи з української мови та літератури
26. Заходи щодо формування стада української чорно-рябої молочної породи великої рогатої худоби
31. Особливості функціонування іменників pluralia tantum "множинностi" в українській мові
32. Формування і становлення української юридичної термінології
Набор утолщенных фломастеров (24 цвета). 
Подушка "Green Line. Бамбук", 70х70 см. 
Чайник эмалированный ЕМ-25001/41 "Сицилия", 2,5 л (со свистком). 33. Етикетні норми спілкування засобами фразеології в українській мові
34. Засоби зображення гами кольорів у французькій та українській мовах
35. Відродження української держави
36. Євген Чикаленко - меценат української культури
37. Зародження української державності
41. Проблеми відродження української державності
42. Розвиток української культури та мистецтва у другій половині XIX ст.
43. Ставлення кадетів до Української державності в період Центральної Ради (березень-липень 1917 р.)
44. Становлення української діаспори в пострадянських країнах
45. Суспільно-політичний устрій української держави у 1648-1657 рр.
47. Утворення Української Центральної Ради і її I та II Універсали
48. Витоки української авіації
Планшетик "Всё обо всём". 
Дополнительный набор "Магнитные истории. Времена года". 
Пенал для художника на кнопках, 20x10 см, бежевый. 49. Витоки української культури. Міфо-релігійні уявлення східних слов’ян
50. Основні етапи та особливості розвитку української культури XX ст.
51. Первісна культура на терені сучасної України
52. Етап першого відродження української нації
53. Неоромантизм української літератури
57. Українсько-румунські стосунки 1991-2004 рр.
58. Українсько-Угорські відносини
59. Сучасна українська освіта в контексті перспектив світового розвитку
60. Становлення української політичної думки
61. Центристські партії в політичній системі сучасної України
62. В’ячеслав Липинський і Дмитро Донцов: дві концепції української державності
64. Особливості української демонології
Комплект постельного белья 1,5-спальный "Самойловский текстиль. Настроение", с наволочками 50х70. 
Бумага чертежная, А2, 594x420 мм, 100 листов. 
Микроскоп для смартфона "Kakadu". 65. Сексуальна культура сучасних українських підлітків: соціологічний аспект проблеми
66. Рівні та критерії деталізації Української класифікації товарів
67. Інноваційна активність підприємницьких структур в умовах інтернаціоналізації української економіки
68. Семантичні засоби комічного в сучасній українській літературній мові
69. Особливості мови роману О.Забужко Польові дослідження українського сексу
73. Місце лінгвокраїнознавства у вивченні іноземної мови в середній школі
75. Сучасний стан перестрахування в Україні
76. Сучасний стан сільского господарства України
77. Вугільна промисловість України і Польщі: сучасний стан та перспективи
78. Проблеми розвитку демократії в сучасній Україні
79. Трансформація цінностей в сучасній правовій системі України
80. Особливості книговидання і функціонування засобів масової інформації в сучасній Україні
Головоломка "Шар-лабиринт 100 шагов-мини". 
Ежедневник недатированный "Русские художники. Петров-Водкин". 
Полка для специй или домашней аптечки. 81. Наступність і перспективність у вивченні частин мови в початкових класах (дослідження)
82. Прагматичні аспекти компліментарних висловлювань в сучасній англійській мові
85. Сфери проникнення англіцизмів в інші мови - російську, українську
89. Інтерактивна система навчання для вивчення англійської мови
90. Микола Денисюк – видавець українського літературно-мистецького журналу "Овид"
91. Сучасна освіта та наука в незалежній Україні
92. Україна - Туреччина: розвиток відносин від давнини до сучасності
93. Видання в Україні навчальної літератури (історія і сучасність)
94. Шевченкове кредо і сучасне відродження України
95. Основні принципи формування зовнішньої торгівлі в Україні на сучасному етапі
96. Політика протекціонізму в сучасному світі та Україні
Сиденье в ванну, белое. 
Чайник со свистком Nadoba "Virga", 2,8 л. 
Настольная игра "Колорама". 97. Україна в системі сучасних міжнародних відносин: проблеми і перспективи розвитку
98. Польсько-українське співробітництво на сучасному етапі
99. Вивчення теми "Великобританія: видатні міста та особистості" на уроках англійської мови
