|
|
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
 |
|
Політичний режим |
Крючки с поводками Mikado SSH Fudo "SB Chinu", №4BN, поводок 0,22 мм. План 1. Поняття і типологія політичних режимів. 2. Теоретичні підходи до визначення української моделі політичного режиму. 3. Політичний режим в Україні як реальність, модифікаційні тенденції та перспективи. І. Поняття і типологія політичних режимів. Сьогодні, коли Україна зазнає кризової трансформації, пропонують різноманітний асортимент рецептів подолання існуючого становища. За таких обставин вкрай важливо знати відомі світовій громадськості теоретичні підходи, шо дозволить розібратися в найскладніших соціальних змінах. Сучасний світ - це багатолика сукупність розвитку, взаємодії, еволюції, втрати одних і здобуття інших характерних рис. Тому в світовій науці політичні режими вивчають у рамках багатьох теоретичних шкіл і напрямів. Вітчизняне суспільствознавство недооцінювало самостійність цього поняття, внаслідок чого його вітчизняні дослідження значно відстають від світових розробок. Політичний режим являє собою комплекс взаємодіючих компонентів здійснення політичної влади. Носієм зв'язків і відносин, тобто показником того, як, в якій політичній парадигмі працює влада, є компоненти та їх взаємодія, атрибутивні, характерні властивості того чи того політичного режиму. Політичний режим складається принаймні з трьох компонентів, які зберігають певну самостійність, автономність. Ця обставина має цілу низку важливих наслідків, зумовлених передусім плюралізмом тлумачення політичного змісту режиму. Французький політолог Ш. Мілон-Дельсон вважає, що XX ст. є сторіччям інституційного тероризму. Великі злочини нашого часу, продовжує автор книги "Політичні ідеї XX сторіччя" (1991 р.), стали можливими через ігнорування статусу людини, через зміщення пріоритету людської особистості на користь системи. У наведеному судженні закладена одна з фундаментальних характеристик політичного режиму, з якої й почнемо його розгляд. Перший компонент, який складає зміст поняття "політичний режим", - це права та свободи особистості, пріоритетний тип її політичної культури, поведінки, свідомості, менталітету. Витоки сучасної концепції прав і свобод людини заклали Т. Пейн, Т. Джефферсон, Ф. Вольтер, Ш. Монтеск'є, В. Р. Міра-бо, Ч. Беккарія, Д. Юм, Дж. Локк. Наприклад, Дж. Локк сформулював потрійну правову формулу "свобода, життя, власність", яку використали у багатьох ранньобуржуазних конституціях і яка стала "ключем" до відкриття більш диференційованого змісту "прав людини і громадянина". Англійська Велика хартія вольностей, Білль про права, Декларація прав людини і громадянина, Загальна декларація прав людини істотно вплинули на формування концепції. Про свою підтримку міжнародних актів і домовленостей про права людини заявила й Україна. Права людини, їх міра та гарантії реалізації взаємозв'язані з рівнем розвиненості самого права, з його роллю в механізмі політичного володарювання. Право є системою встановлених або санкціонованих державою обов'язкових для всіх норм, які забезпечують спільне громадсько-політичне життя людей на засадах рівності за умов мінімуму карального насилля. Принцип рівності перед законом - головний принцип права. Його ж суттю є права людини.
Тому стан права свідчить про правовий або неправовий характер взаємовідносин між особистістю, державою та суспільством; про превалювання в ньому закону або виконавчої практики; про правосвідомість; правову культуру або правовий нігілізм. Усе це разом є індикатором ставлення владних структур до права, яке є атрибутом держави. Саме це ставлення свідчить про державу як правову або неправову. Сутність політичного режиму, отже, визначається тим, що у державі є пріоритетним - права держави чи права особистості; що зі складу прав, зазначених у Загальній декларації прав людини, держава визнає, гарантує або обмете, фальсифікує: чи існують у державі порушення прав людини (мотиви, форми, масштаби тощо). Вагому роль у чіткій відповіді на ці запитання, а отже, і в аналізі політичного режиму, відіграє визначення пріоритетного типу політичної культури. Згідно з тлумаченням американських політологів Г. Алмонда та С. Верби, політична культура включає пізнавальні, емоційні, оціночні орієнтації, які виражають знання, почуття, дії стосовно політичної системи, ЇЇ функцій та учасників. У радянській літературі дефініцію політичної культури переважно пов'язували з явищами ідеологічного порядку. Не варто аналізувати переваги або недоліки цих підходів. Важливо, що політична культура - ключовий компонент духовного життя людини й суспільства, вона знаходить вираження у політичній поведінці, у політичній свідомості, а отже, і в ідеологічних формах. Таким чином, тип політичної культури визначається типом політичної свідомості (раціональний чи ірраціональний); типом менталітету (скажімо, для східної людини сильна державна влада - благо, для західної - зло); типом політичної поведінки та її проявів (активність, пристосовництво, агресивність тощо); типом ідеології (комуністична, соціал-демократична тощо) та її роллю у державі ("ідеологічний тероризм" або прагматизм). Комплексне вивчення зазначених чинників достатнє для оцінки домінуючої культури (плюралістичної, тоталітарної тощо), а отже, унаочнює атрибути того чи іншого політичного режиму. Отже, змістова сутність політичної культури, яка належить до першого компонента поняття "політичний режим", дає можливість переконатися у різнобічності, інтегральності останнього й відповідно до його складових визначити режими гуманний та антигуманний, західний та східний, комуністичний, демократичний та ідеократичний (тобто такий, за якого політичні рішення підпорядковані ідеологічним установкам, відхід або викривлення яких - привід для репресій та переслідувань), прагматичний, конформістський та активізуюче-мобілізаційний, раціональний та ірраціональний тощо. Другий компонент змісту поняття "політичний режим" також має кілька вимірів, обумовлених рівнем та якістю соціально-економічного розвитку суспільства, принципом поділу влади, способами формування органів державної влади, кількістю правлячих суб'єктів, статусами партійної системи, політичної опозиції, засобів масової інформації, армії, поліції, церкви. Проблема рівнів та якості соціально-економічного розвитку має багато аспектів і концептуальних інтерпретацій.
Як приклад, розглянемо відоме узагальнення перебігу соціально-економічного розвитку, здійснене У. Ростоу в книзі "Стадії економічного зростання". В цій книзі сформульована теорія п'яти універсальних стадій економічного розвитку, обов'язкових для всіх країн, хоча в кожній країні вони мають свою специфіку. Перша стадія - традиційне суспільство з примітивною технологією, переважанням землеробства, значущою роллю сімейних, кланових зв'язків. Друга стадія - перехідне суспільство, в якому створюються передумови для піднесення, виникає нова еліта, загострюється націоналізм, що є реакцією на вплив більш розвинених країн і стає рушійною силою змін. Третя стадія - злет, у процесі якого зростає частка національного доходу, яку спрямовують на інвестування й накопичення, одержані прибутки знову використовуються як капітал, швидко розвиваються нові галузі виробництва, міста. Ця стадія є початком індустріалізації. Четверта стадія - зрілість, коли формується багатогалузева структура економіки, з'являються електротехнічна, автомобільна, хімічна промисловість. П'ята стадія - суспільство споживання, яке характеризується: а) зміною структури економіки на користь сфери послуг і виробництва технічно складних споживчих товарів тривалого використання; б) перерозподілом структури робочої сили за рахунок збільшення в ній частки зайнятих в установах, конторах та кваліфікованих працівників на фабриках і заводах; в) зростанням надходження матеріальних, трудових, фінансових ресурсів на потреби соціального страхування й забезпечення. Отже, існують слабко-, середньо- та високорозвинені рівні соціально- економічного розвитку, а відповідно - й аналогічні політичні режими. Людська спільнота, яка перебуває на тій стадії суспільного розвитку, де самовиявлення вільних людей огороджене законами від безпосереднього втручання й довільної регламентації їхньої діяльності з боку державної влади, являє собою громадянське суспільство. Громадянське суспільство пройшло такі історичні форми становлення: а) античний поліс, який є історичним прообразом і генотипом західної цивілізації; б) середньовічне вільне місто-комуна та середньовічний цех - корпоративна форма суспільних відносин; в) громадянське суспільство індустріальної доби - станова форма; г) громадянське співтовариство низки етнорегіональних суспільств - загальна форма. Сформоване громадянське суспільство, яке пройшло стадію становлення, характеризують наявність різноманітних громадських об'єднань та організацій громадян, персоніфіковані відносини власності, незаангажовані державою засоби масової інформації тощо. Все це розширює уявлення про політичний режим, оскільки міра розвиненості громадянського суспільства також є його індикатором. Однією з найважливіших рис громадянського суспільства є його відкритий характер. Австро-англійський філософ Карл Поплер визначив характеристику відкритого суспільства, яка багато в чому застосовна до політичного режиму. Він виділив такі його параметри: можливість здійснення особистістю вільного вибору будь-яких форм дій; сприйнятливість суспільства до критики; незалежність індивідів від ідеологічних догм; панування в суспільстві принципів свободи й правової рівності; цілковита залежність суспільства від соціальне важливих рішень своїх членів тощо.
Повсюдно в ґвроп запанував культ сили, порядку. Фашисти, як прийшли до влади в Iтал врятували вд соцалстично комунстично анарх, дуже швидко пдняли господарство крани, навели порядок, вдихнули патротизм в народ. Це не могло не вабити нших, що й проявилося в багатьох народв ґвропи, як потягнулися до "мцних" режимв (Hмеччина, ¶спаня, Угорщина. Румуня й н.). ¶ друге, в деолог талйського фашизму ряд положень, як переплтаються з деями нацоналзму, власне, мають спльну бльше флософську основу, а це: звертання до старовини, героки, плекання лицарського духу, вольовитост в народ, релгйност, заперечення сучасних розкладових атестичних матералстичних вянь. У питаннях же суспльно органзац, полтично практики розбжност були суттвими. Головне з них те, що нацоналзм це деологя визволення, утвердження нацонально свободи, а фашизм це деологя домнування, прагнення поставити у залежнсть нших. ¶ це дуже швидко зрозумла бльшсть провдних нацоналстичних дячв
1. Форма правління, політична система, політичний режим та опозиція Ізраїлю
2. Політичні права і свободи громадян України
4. АНТИТЕХНОЛОГІЇ У ПОЛІТИЧНІЙ БОРОТЬБІ: ВИКОРИСТАННЯ ЗМІ
5. Гетьман Іван Мазепа - державний та політичний діяч України
9. "Історія Русів” – виразник політичних поглядів автономістів
10. Політичний іслам
11. Перши президенти незалежної України (політичні портрети)
12. Суспільно-політична діяльність Костомарова
13. "Українське питання" у політичних дискусіях 1910-1914 рр.
14. Політична географія як складова частина СЕГ
15. Наукова систематизація об’єктів політичної карти світу
16. Держава — головний інститут політичної системи суспільства
Шкатулка-фолиант "Девочка с котенком", 26x17x5 см. 
Мешок для обуви "Sweets", 2 отделения, светоотражающая полоса, розовый. 
Лосьон солнцезащитный для детей Kolastyna, SPF-30, 150 мл. 17. Історико-політичні та правові аспекти становлення парламентаризму в Україні на зламі ХХ-ХХІ ст.
18. Політична система Великовританії
19. Політичні і національні звичаї та традиції України як фактори соціального регулювання
20. Політично-правові вчення в Німеччині в кінці XVIII – поч. XIX ст.
21. Роль політичних партій у розвитку демократії
25. Герцогство Варшавське та Королівство Польське в загальноєвропейських політичних відносинах
27. Ідейно-політичне життя Полтавщини
28. Михайло Грушевський–видатний політичний, громадський і державний діяч
29. ОУН і УПА як історична реальність суспільно - політичного життя України
30. Політична і судова система Київської Русі
31. Політична історія Київської Русі
32. Політична роздрібненість Київської Русі (кінець XI — середина XIII ст.)
Фломастеры "Connector. Балерина", 45 предметов. 
Набор маркеров для досок "Kores", 3 мм, 4 штуки. 
Фигурка новогодняя "Олень" большой (30 см). 33. Політична ситуація на Україні наприкінці XIV — у першій половині XVI ст.
34. Політичне та соціально-економічне становище українських земель у XVI-XVII ст.
35. Політичний розвиток України в другій половині XVII ст
36. Політичний та економічний розвиток Македонії у 1990-2005 рр.
37. Політичний та економічний розвиток Румунії у 1990–2005 рр.
41. Політичний та соціально-економічний розвиток Словаччини у 1993-2005 рр.
42. Політичний устрій та соціально-економічний розвиток Київської Русі
43. Реформи адміністративно-політичного управління 60-70-х років XIX ст.
44. Роль похідних груп в еволюції ідейно-політичних засад ОУН в роки німецько-радянської війни
45. Симон Петлюра – політичний діяч
46. Соціально–політичне становище в Західній Україні 1945-1950 роки
47. Суспільно-політична роль Джорджа Вашингтона у формуванні державної незалежності США
48. Суспільно-політичне життя України у другій половині 40-50-тих років
Мелки для доски, 12 цветов. 
Бумага "IQ Selection Smooth", А4, 160 г/м2, 250 листов. 
Фонтан декоративный с подсветкой "У колодца", 17,5x13x25,5 см. 49. Суспільно-політичний рух в США в період 1945-1960 років
50. Суспільно-політичні погляди правителів Київської Русі
51. Суспільно-політичні чинники Конституційного процесу в Україні
53. Володимир Великий. Соціально-політичний портрет
57. Держава – головний інститут політичної системи суспільства
58. Етапи розвитку теорії соціально-політичного конфлікту
59. Історія світової політичної думки
60. Ллойд Джордж Девід - британський державний і політичний діяч
61. Міжнародна політика і світовий політичний процес
62. Основні етапи становлення світової політичної думки
63. Партійна система України. Політичний маркетинг
64. Північноамериканська політична думка просвітницької доби (Т. Джефферсон)
Подгузники "Ушастый нянь", 3 Midi (4-9 кг), 56 штук. 
Светильник "Черепаха", желтый. 
Пазл "Собака", 697 элементов. 65. Політичні партії, організації и рухи
66. Політичні погляди Липинського
67. Політичні погляди Н. Макіавеллі та макіавеллізм
68. Політичні рішення та їх місце у вирішенні суспільних проблем
69. Політичня система як механізм влади
73. Структура політичної влади
74. Сучасна теорія політичних партій та партійних систем
75. Технології політичної діяльності
76. Трансформація суспільства та політична модернізація
77. Формування етосфери в політичному житті суспільства
78. Центристські партії в політичній системі сучасної України
79. Політична влада
80. Політична влада
Светильник "Плазма №6". 
Подарочная расчёска для волос "Анюта". 
Ручка-стилус шариковая "Самая лучшая!". 81. Політична влада у світі та в Україні
82. Політична діяльність і політичні відносини
83. Політична еліта сучасної України: генеза й особливості формування
84. Політична ідеологія Николло Макіавеллі
85. Політична ідеологія. Основні ідейно-політичні течії сучасності
92. Політичний PR
93. Політичний менеджмент виборчої кампанії: формування стратегії та тактики
94. Політичний портрет О.Г. Лукашенко
95. Політичний тероризм: інформаційні методи боротьби
96. Політичні еліти
Изограф, 0,20 мм. 
Коврик силиконовый с разметкой, 50x40x0,1 см, розовый (арт. TK 0190). 
Шнуровка-бусы "Цветы". 97. Політичні еліти та лідерство
98. Політичні ідеї Стародавнього світу
Совок №5. 
Совок большой. 
