![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Роль голоду в українській національно-визвольній революції ХVII ст. |
Роль голоду в Українській національно-визвольній революції XVII ст. Українська національно-визвольна революція XVII ст. – епохальна подія в житті українського народу, визначне явище всесвітньої історії. Проте вивчена вона недостатньо. Відсутня цілісна картина її подій, продовжують залишатися дискусійними або частково чи зовсім не з’ясованими багато питань, без висвітлення яких не можна достатньо глибоко і повно зрозуміти сутність цього феномену. Одним із чинників революційних подій 1648 – 1676 рр. був голод. Є дані про десять голодних років на українських землях під час революції . В опублікованих роботах наведено свідчення про голод, але їх автори не піддають спеціальному аналізові його місце у розвитку подій . Яку роль відіграв голод в Українській національно-визвольній революції 1648 – 1676 рр.? Дана публікація є першою спробою відповісти на це питання. Вона ґрунтується на матеріалах документальних і науково-дослідних видань. Голод, як явище соціальне, полягає у тривалій нестачі продовольства великих груп населення. Розрізняють явний голод (абсолютний) і прихований (відносний), коли спостерігаються недоїдання, відсутність або брак життєво необхідних компонентів у раціоні харчування. Стан організму людини під час голоду називається голодуванням. Існує декілька його форм: а) часткове (неповноцінне або однобічне), коли індивід отримує недостатню кількість однієї чи декількох харчових речовин за умови нормальної загальної калорійності їжі; б) неповне (недоїдання) – недостатнє харчування відносно загальних витрат людиною енергії; в) повне, коли зовсім відсутня їжа, але є вода; г) абсолютне, якщо немає й води. Голод призводить до тяжких наслідків – підвищеної захворюваності, обмеженого фізичного й розумового розвитку, передчасної смерті. Комплекс розладу людського організму, викликаного голодуванням, найчастіше приймає форму хвороби &quo ;аліментарна дистрофія&quo ;. Людина відчуває загальну слабкість, підвищену стомлюваність, біль у м’язах, запаморочення. Голодній людині важко рухатись, уповільнюється дихання, знижується гострота слуху. Це – ознаки аліментарної дистрофії сухої форми. У випадку мокрої форми до всього цього додаються набряки – спочатку на ногах, потім руках, обличчі, тулубі. Граничними строками повного голодування для людини вважаються 65-70 діб, абсолютного – декілька днів. Як віддалені наслідки, у людини, що зазнала голоду, може довго зберігатися страх голодування, прагнення створювати запаси їжі, а також стійка стомлюваність і виснаження, ослаблення або навіть втрата здатності до тривалої фізичної та розумової діяльності. З давніх часів голодування було звичним явищем у житті української спільноти. До нього призводили часті неврожаї, війни, стихійні лиха (повені, великі морози та ін.), а також деяких окремих категорій населення. У XVII ст., до початку визвольної боротьби українського народу на чолі з Б. Хмельницьким, голод мав місце в 1615, 1629, 1637, 1638, 1639, 1646 рр. . Голод до краю загострював і без того напружену ситуацію на українських землях, викликану іноземним пануванням. Привертає увагу той факт, що революційні події почалися в умовах голоду – перші шість років революції були голодними роками.
Літо 1648 р. видалося посушливим. Ситуація ускладнилася нашестям сарани. &quo ;Того ж року саранча барзо великая на усей Україні была и барзо шкоди великіє починила, – зазначає Літопис Самовидця, – збожя позедала и трави, же не било где сіна косити.&quo ;. Нічим було годувати худобу. Зима була м’якою, нестійкою, тому сарана перезимувала і знову з’явилась наступного літа: &quo ;Тая саранча зазимовала на Україні, з которой знову икри навесну другая уродилася, и так великую дорожнету учинила&quo ; . У 1649 р. &quo ;неврожай великий был, хиба где падалтца зродило жито, где табуры стояли. А ярина была зродила, тилко щеп знесла&quo ;. Сарана &quo ;великая была&quo ;. &quo ;Дорожнета великая была и на хлеб, и на соль, и на сено. Кони . ели не только худые холопы, но и панове&quo ; . Літо 1650 р. знову було посушливим і знову сталося нашестя сарани. &quo ;. Мало людям бедным было отрады. Наступила дорожнета лихая Стало жито по Рождестве Христове зараз по два злотых с накладом На Пасхе жито стало 4 злотых за османку&quo ;. На дорогах і вулицях &quo ;много умирало голодных&quo ; . Неврожай і голод продовжувались у наступному році. &quo ;Року 1651 был голод барзо велики: жито было по злотых 10, пшениця 12&quo ;, – зазначає Добромильський літопис . У 1652 р. населення страждало від посухи, сарани та епідемії: &quo ;. Барзо приморки великие были в Корсуню и по иных городах в тих поветах, так же и на Заднепру в Переяславлю и в пригородах его, в Косовце, Прилуце, прочь Нежина – много вымерло людей, же пусти зостали дворе&quo ; . Особливо сильним голод був у другій половині 1652 та навесні 1653 рр., коли загинуло чимало населення . Можна припустити, що голодування населення у перші роки революції могло відіграти роль одного з мобілізуючих чинників у боротьбі з польською шляхтою. Як відомо, у голодної людини, поряд з іншими симптомами, зростає егоїзм, озлобленість, можлива втрата контролю за поведінкою, різко знижується почуття самозбереження. Вражена голодом особа є здатною на рішучі дії, аж до виявлення аґресивності щодо оточення. Отже, голод міг загострити страждання широких верств українського народу, активізувати його національно-визвольні настрої, сприяти широкому формуванню і поповненню повстанського війська. Разом із тим голод надзвичайно загострив проблему забезпечення продовольством і фуражем української армії, а потім і молодої козацької держави, утвореної під час визвольної боротьби. Ця обставина повинна була змусити Б.Хмельницького і його оточення більш енергійно шукати шляхів зближення з Московською державою. Цьому сприяла близькість російської території та наявність спільного кордону, що давало можливість у найкоротші строки вивозити з Московії до України продовольчі товари. У березні 1649 р. московський посол Г. Унковський разом з С. Домашнєво і С. Мужиловським виїхали до України. Вони повинні були вручити Б.Хмельницькому царську грамоту, яка заохочувала намагання України приєднатися до Росії. Але своєї згоди на прийняття українських земель російський уряд поки що не давав, оскільки не вважав себе готовим справитися з тими наслідками, які могли виникнути.
Зустріч Г. Унковського з гетьманом Хмельницьким відбулася 19 квітня 1649 р. Б. Хмельницький був незадоволений відмовою царя надати Україні військову допомогу в боротьбі з Польщею . Г. Унковський намагався загладити неприємне враження гетьмана й сказав, що цар, довідавшись про голод в Україні, дозволив вивозити туди всілякі товари, зокрема продовольство, й звільнив від сплати мита українських купців. &quo ;А только бы великий государь вас, Запороского Войска, не пожаловал в нынешнее разаренье и в войну, – сказав він, – и в хлебный недород хлеба и соли в своих государевых городех покупать и к вам в Запороскую землю пропускать не велел, и у вас бы в Запороском Войске многие померли з голоду и против поляков за хлебным недородом стоять было не мочь. А как мы по указу царского величества шли к тебе вашею Запороскою землею от путивльские границы, и в городех, и в селех и в деревнех Войска Запороского всяких чинов люди за великого государя бога молят, а нам на государеве милости били челом и говорили: только бы великий государь в нынешнюю войну и в хлебный недород их не пожаловал хлеба и соли в своих государевых городех покупать и пропускать не велел, и они б померли б з голоду&quo ; . Дійсно, продовольча допомога Московії на початковому етапі революції досягла значних розмірів. Наприклад, 23 березня 1649 р. у Москві було отримано донесення хотинського воєводи К. Арсеньєва, який повідомляв, що російські торгові люди &quo ;хлеб и соль и мед пресной в литовскую сторону возят беспрестани&quo ; . У січні 1650 р. брянський воєвода М. Мещерський доповідав: &quo ;Из литовской стороны поляки и черкасы и всяких чинов люди и пашенные мужики от голоду идут в твою государеву сторону одинокие без жон и без детей для тово, чтоб в твоей государеве сторане прокормитца. А иные, накупив хлеба, отвозят в литовскую сторону&quo ; . Подібних свідчень можна навести багато. Незабаром дійшло до того, що самі російські прикордонні волості стали відчувати брак хліба та інших припасів. У грудні 1649 р. путивльські воєводи С. Прозоровський та І. Ляпунов писали в Москву: &quo ;И больше, государь, того в Путивле и в Путивльском уезде хлеба, ржи и овса купить не добудет потому, что из Севска, государь, и ис Камарницкой волости и из Рыльска – весь государев хлеб из тех городов пошол в литовскую строну, а у путивльцев, государь, у всяких чинов людей хлебных запасов ничего нет&quo ; . Нарешті, виняткову важливість допомоги Московського царства відзначив у розмові з російським послом Г. Нероновим (22 листопада 1649 р.) і сам Б. Хмельницький. Він заявив, що &quo ;государева милость к нему и ко всему Запорожскому Войску большая, и в хлебный недород их з голоду не поморил, и велел их в такое злое время прокормить, и многие души от смерти его царского величества жалованьем учинились свободны и с голоду не померли&quo ; . Отже, допомога Московії в боротьбі з голодом на українських землях, поряд з іншими факторами, сприяла зближенню України з Москвою. Окрім несприятливих погодних умов голод породжували також воєнні дії, руйнування й спустошення поселень. Наприклад, документи 1653 р.
Большевикам не вдалося прищепити укранському полтичному життю поза межами СССР недуги совтофльства в бльших розмрах. Але й т прояви, що мали мсце на ЗУЗ на емAрац в 1924-33 рр., завдали чимало шкоди укранськй справ. Найбльшим лихом був удар в спину тим самостйницьким силам, як втримували протибольшевицький визвольний фронт. Непохитн патроти-самостйники на ОСУЗ розумли суть большевицько полтики й здавали соб справу з того, що вс нацональн здобутки доби НЕП-у й «укранзац» мають дуже крихку пдставу й можуть бути кожночасно лквдован. Тому вони зосереджували свою увагу й працю на пд готов й органзуванн нацонально-визвольних, революцйних сил, полтичних, вйськових молоджних. Кожний прояв радянофльства, угодовецтва з большевиками, якого допускалися укранц поза кордонами СССР, завдавав цьому фронтов значно важчих морально-полтичних ударв, нж подбн прояви в умовинах пдбольшевицького примусу. Так само в укранському полтичному житт на Захднх Землях та на емAрац радянофльськ тенденц вчинили чимало заколотв, розбиття й деморалзац
1. Отаманщина, як явище у період української національно-визвольної революції 1917-1920 років
2. Українські національні моральні цінності та їх місце у діловому спілкуванні
3. Українська національна революція 1649-1657рр
4. Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої в середині ХVII ст.
5. Дії національно-визвольної війни та теріторії Дніпропетровського краю
9. Національно-визвольна війна під керівництвом Богдана Хмельницького
10. Основні етапи українського національного відродження
11. Український національний рух напередодні Першої світової війни
12. Українська національна кухня
13. Роль Національного банку України в обслуговуванні зовнішнього боргу
14. Політизація національного руху студентської молоді україни в роки першої російської революції
18. Функції Національного банку України
20. Політичні і національні звичаї та традиції України як фактори соціального регулювання
26. Громадянська освіта та формування національної свідомості на уроках історії України
28. Дослідження сучасного стану статусу національних меншин в України
29. Проблема національних меншин України у внутрішній політиці центральної ради
30. Національно-культурне відродження українців Донбасу в 1989-2009 рр.
31. Економічна і національна безпека України
32. Національні інтереси України і стратегічні орієнтири розвитку національної економіки
33. Національна політика СРСР в роки перебудови
34. Валовий національний продукт
35. Національне багатство, прибуток
36. Застосування слів иноземного походження в українській діловій мові
37. Відобpаження пpагнення наpоду до національної самостійності, до волі в поемі І.Я.Фpанка "Мойсей"
41. Поняття національного доходу та його використання
42. Національні системи змі та захист національно державної ідентичності
43. Лінгвістичне наповнення концепту "колір" ("colour") в українській та англійській культурах
44. Освоєння іншомовної лексики в сучасній українській мові
45. Особливості відмінкових парадигм в англійській та українській мовах
46. Семантичні засоби комічного в сучасній українській літературній мові
47. Топоніми-американізми в сучасній українській мові
48. Етикетні норми спілкування засобами фразеології в українській мові
49. Комбінована варіантність слів в сучасній українській мові
50. Англійські вигуки та їх українські еквіваленти
51. Ідеологи українського націоналізму
52. Національне відродження Чехії
57. Українські землі у складі ВКЛ. Соціально-економічний розвиток Гетьманщини
58. Українські землі у складі Литви і Польщі (середина XIV – перша половина XVII ст.)
59. Українські землі у складі Російської імперії наприкінці ХVІІІ - у першій половині ХІХ ст.
60. Особливості національних кухонь різних країн світу на підприємствах ресторанного господарства
61. Методологічні засади розуміння національної культури
63. Українські міста в контексті європейської культури
64. Етап першого відродження української нації
65. Образ Г.С. Сковороди в українській літературі
66. Середньовіччя в українській літературі
68. Взаємодія національних правових систем як принцип міжнародного приватного права
69. Національне та міжнародне нормативно-правове забезпечення міжнародних угод
73. Формування національної свідомості засобами народної педагогіки
74. Етнонаціональні відносини й національна політика
75. Політичні еліти і політичне лідерство: світовий досвід і українські реалії
76. Українські легендарні оповіді про надприродних істот. Доля.
78. Українські легенди про життя людей по вигнанні їх з раю та про рукописання Адамове
79. Українські легенди про створення Адама і Єви
80. Національно-культурні товариства угорців Закарпаття
81. Риси європейського бароко в українській архітектурі
82. Українські спортсмени на олімпійських іграх в Турині
83. Проблема ментальності в українській народознавчій науці
84. Національна депозитарна система
85. Екологічний рух: світовий досвід та українські реалії
89. Національний доход: суть, виробництво, розподіл і використання
90. Сутність впливу глобалізації на стратегії розвитку національних економік
91. Національний дендрологічний парк "Софіївка"
92. Додаткові українські легенди та перекази про людину
93. Українські космогонічні легенди та перекази про різні трави та квіти
94. Українські легенди про "Триблаженне древо", смерть Адама та главу його
95. Українські легенди та перекази про диких звірів
96. Українські легенди та перекази про комах, риб та раків
97. Українські легенди та перекази про свійських тварин та свійську птицю
98. Підсумки визвольної війни середини ХVII ст., її значення