![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Еволюційна палеонтологія Ковалевського |
Вступ Відомий австрійський палеонтолог Р. Гернес (Rudolf Hoer es, 1850–1912) у своїй книзі про вимирання видів, родів і більш великих груп, писав, що В.О. Ковалевський повинен вважатися попередником Копа й Осборна як «справжніх засновників неоламаркизму в області палеонтології». А не менш відомий віденський палеонтолог Динер, стверджував (1920), що В. Ковалевський розробляв неоламаркистську теорію кінетогенеза, автором якої є, як відомо, знаменитий Кіп, один із засновників американської школи неоламаркістів. Досить важливе історичне значення для палеонтології має вивчення даного питання з філогенетичної позиції. Вивчення викопних решток тварин дає багатий матеріал для проведення дослідження та простеження якісних змін будови скелету та встановлення появи різних пристосувань у тварин до нових умов життя. Метою нашої роботи є проаналізувати основні аспекти еволюційної палеонтології В.О. Ковалевського. Завдання: проаналізувати відношення до неоламаркізму вченого; розглянути позиції вченого щодо висвітлення теорії природного добору в працях Ковалевського; дати характеристику робіт в напрямку палеонтології; розглянути відношення та підходи вченого до класифікації тварин. 1. Неоламаркизм Ковалевського У «Основах палеонтології» К. Циттеля, перевиданих за редакцією Р. Бройли (Zі el, 1915), а також у переробленому російському перекладі цієї книги (1934) ми знову зустрічаємо В. Ковалевського серед засновників пеоламаркистської теорії кінетогенезу. О. Абель говорить про роботи В.О.: «Велике значення робіт Ковалевського полягає насамперед у тім, що він підкреслював обумовленість форми функцією. Це тим більше знаменно, що епоха, у яку він писав свої праці, була піддана чарівності навчання Дарвіна про добір. Те, що почав Ковалевський, зі зростаючим успіхом продовжували інші. Е.Д. Кіп, якого варто визнати основою пеоламаркистської школи в палезоології, дав безліч доказів того факту, що викопний матеріал має видатне значення в побудові філогенії живого світу». З цих слів видно, що неоламаркіст Абель визнає Ковалевського людиною свого кола, у відомій мері протиставляє погляди великого російського натураліста вченню Дарвіна і вважає Копа продовжувачем справи Ковалевського. Деякі вчені нашої країни також вбачають у працях В. Ковалевського ознаки неоламаркизма. Таку думку висловлював відомий палеонтолог і геолог академік Л.А. Борисяк у двох своїх роботах: у нарисі «З історії палеонтології (ідея еволюції)» і в чудовій книзі про В.О. Ковалевського. На відміну від тільки що згаданих авторів, які, власне, і не намагаються обґрунтувати свою думка про «неоламаркизм» І. Ковалевського, А.А. Борисяк, що зовсім правильно визнає В.О. правовірним дарвіністом, але вбачає і його поглядах лише «зачатки» неоламаркизму прямо вказує на те місце в роботі про антракотерії, де, нібито, видні ці зачатки. От що говорить А.А. Борисяк у своїй книзі про В.О. Ковалевського: «Ковалевський чисто уявляє собі мінливість, яка проявляється у всіх можливих напрямках», «заповнює усі можливості кандидатами», але проте, завдяки тій разючій чуйності, з який він розумів викопну природу, він помічав і такі відносини, що пізніше дали привід відокремитися іншим напрямкам палеонтологічної думки.
Так, поряд з чисто дарвінівським висвітленням загальної картини, він відзначає – для копитних, яких він вивчав, – «нездоланну тягу до спрощення, редукції ступні», що веде від форми до форми, поки не досягне «кульмінаційного» типу, що як би завершує ряд, що розвивався, отже, у про цілком визначений напрямок. Правда, здійснення кожного кроку в цьому напрямку Ковалевський малює у вигляді невизначеної мінливості, серед якої добором виділяється найбільш відповідає даній стадії форма, але це уявлення, скоріше теоретичне, чим засноване на безпосереднім спостереженні, не змінює загальної характеристики процесу як «нездоланної тяги». Для Ковалевського ця «тяга» є фігуральним вираженням, але проте в ній можна бачити зачатки того уявлення про зумовленість у розвитку, що ми зустрічаємо пізніше у палеонтологів. Якщо, таким чином, так називаний ламаркистський напрямок у палеонтології може мати свої корені і працях Ковалевського, то з ще більшою справедливістю можна стверджувати, що в дослідженнях його закладений початок біологічного напрямку в палеонтології». У нарисі «З історії палеонтології» читаємо: «По своїх поглядах Ковалевський, як і більшість еволюціоністів того часу, був правовірний дарвініст. Він уявляв собі організм, який змінюється по всіх можливих напрямках, тому що в природі, говорив він, «усі можливості негайно заповнюються»; тому розвиток органічного світу уявлявся йому не у вигляді окремих прямих, а у вигляді надзвичайно складного гіллястого дерева, причому на кожне «місце» найбільш пристосовані кандидати повинні були намічатися природним добором. Таким чином, передбачувані зачатки нового напрямку зникають без залишку, і не приходиться говорити про «інтуїції» або «чуйності», з яким В.О. нібито приєднував до свого правовірного дарвінізму зовсім несумісне з цим навчанням представлення про «зумовленість». 2. Теорія природного добору в працях В.О. Ковалевського Досить познайомитися хоча б з одним з палеонтологічних праць В.О., щоб переконатися в його непохитній вірності навчанню Дарвіна. В.О. називають правовірним дарвіністом, і з цим можна цілком погодитися. Але він не належав до тих людей науки, що, один раз прийнявши визначену концепцію, уперто тримаються її навіть у тому випадку, якщо вона не підтверджується їх дослідженнями. Факти, що вивчав В.О., давали йому всі нові і нові докази правильності основних положень дарвінізму. У своїх працях В.О. розвиває ці положення, розробляє важливі питання навчання Дарвіна, рухає це навчання вперед. З розробкою цих питань у палеонтологічних працях В.О. ми познайомимося в подальших главах, а тут ми спробуємо охарактеризувати (відношення В.О. до дарвінізму в цілому і до природного добору як факторові еволюції. Нам можуть сказати, і цілком справедливо, що дарвінізм нерідко розумівся, та й тепер розуміється, як синонім еволюціонізму; В.О. зараховував себе до дарвіністів, але чи приймав він теорію природного добору і нерозривно зв'язані з нею основні положення навчання Дарвіна? У відповідь на це питання насамперед варто сказати, що В.О. стояв за дарвінізм, розуміючи його як еволюційне навчання, розроблене Дарвіном.
В.О. критикує і гіпотезу «періодів перекарбування», висунуту відомим віденським геологом Е. Зюссом, який стверджував, що «види в продовження кожного окремого періоду залишалися незмінними, але що потім наставали короткі проміжки часу, у які під впливом змін зовнішніх умов і відбувалося швидка зміна видів». Ці короткі проміжки Зюсс і називав «періодами перекарбування» (Umpragu gsperіode ). Гіпотеза ця була викладена занадто коротко і мрячно. Зюсс не пояснив, як відбувається ця «перекарбування». Якщо один вид раптово перетворювався в іншій при переході від одного покоління в інше, безпосередньо за ним наступне, то це, по В.О., «є не що інше як старий погляд на генетичну незалежність видів, виражене іншими словами». Якщо ж мова йде про «повільний вплив зовнішніх умов на цілий ряд поколінь», тобто про зміну видів у залежності від умов середовища і їхніх змін, «то адже в цьому і складається теорія переходів у тім виді, як вона поставлена Дарвіном, і, отже, перефразувати її нема чого». «Наскільки мені здається, – продовжує В.О., це прийняття коротких періодів перетворення (Umpragu gsperіode ) не має у свою користь рішуче жодного факту і спростовується усім, що ми бачимо в сучасній і про що можемо укладати в минулій історії Землі», В.О. відкидає протиставлення періодів абсолютної незмінності моментам раптової перечетинки, ідею, що охоче визнають і приймають багато хто, антидарвіністи і яка близька до теорії гетерогенного народження А. Келликера і навіть до ідеї ge era іo і u ero he eroge eo (народження в «сторонньому» череві), що була висловлена ще до Дарвіна німецьким філософом А. Шопенгауером. Такі раптові перетворення, не підготовлені попереднім розвитком, не і миють, звичайно, нічого загального зі стрибками і переворотами, що відбуваються в процесі розвитку природи. Надалі ми побачимо, що В.О., як і Дарвін, розумів значення цих стрибків і революцій, хоча він подібно Дарвіну і говорив іноді про повну поступовість еволюції. Але може бути В.О. лише «теоретично», тобто на словах, приймав навчання Дарвіна, а не на ділі й у своїх спеціальних дослідженнях пояснював розвиток організмом за допомогою яких-небудь теорій або гіпотез, не сумісних з дарвінізмом? Ні, навпаки, B.O усіх своїх роботах В.О. – переконаний, стійкий дарвініст, що послідовно застосовує теорію Дарвіна в області палеонтологічних досліджень. В усіх працях В.О. червоною ниткою проходить ідея залежності еволюційного розвитку організмів від середовища і його змін. Надзвичайно важливі перетворення в будові копитних викликаються, по В.О., змінами в рослинному світі – поширенням трав. А це перетворення у світі рослин він зв'язує з геологічними процесами, що залежать від тектонічних явищ. У своїх геологічних роботах В.О. указує на залежність Будівлі водних безхребетних від змін гідрологічних умов басейнів, у яких жили ці організми. «Поштовх до зміни організму, – говорить В.О., – був даний завжди зовнішніми умовами». Приведемо два приклади, що показують, Що В.О. вважав природний добір основним фактором еволюції копитних. В французькій монографії про A c і herіum він відзначає, що у всіх непарнокопитних (крім гіппаріона і коня) передня частина нижньої голівки me acarpalіa і me a arsalіla (іжтних і плюсневих кісток) гладка, а блоковий виступ для першої фаланги обмежений задньою частиною цієї голівки.
Як ж робимо заключн висновки щодо вартости вйни для нацонального визволення яку мамо зайняти поставу в цй справ? Вдповдь на ц питання можна зформулювати найпростше ось так: 1.PСама вйна мж захднм большевицьким бльоками не принесли б нацонального визволення поневоленим народам. Державна самостйнсть народв уярмлених в СССР не входить у концепцю Заходу сама його перемога у вйн з большевизмом не перершу падння росйського мперялзму; 2.Pтака вйна створить кориснш умовини для визвольно боротьби поневолених народв, нж мирна ситуаця; 3.Pз розвитком вйни нацонально-визвольн рухи можуть мати проти себе нов фронти; 4.Pнацонально-визвольн рухи мусять використати вонн обставини розвинути власну протибольшевицьку боротьбу, зокрема збройну, в такй натуз в таких розмрах, щоб у найвдповд-ншй ситуац пдняти революцйний зрив цлого народу, знищити ворожу окупацю та закрпити свою державну самостйнсть; 5.Pгенеральна напрямна для поневолених народв у всх етапах розвитку вйни: творити власну революцйну, збройну силу, займати активну поставу супроти всх вонних подй на свой земл, як ворожого, так приязного характеру, виявляти власну нцятиву творити довершен факти, згдно з рацю нацонально-самостйницьких змагань. 5.PЕВОЛЮЦ¶Я БОЛЬШЕВИЗМУ ¶ ЧАСТИНН¶ ЗДОБУТКИ БОРОТЬБИ Розглядаючи три основн можливост глибинних змн на пдбольшевицькому обшир, ми вдмтили, як одну з тих можливостей, еволюцю большевизму, його системи режиму
2. Інвестиційна діяльність страхових компаній
5. Організаційна система управління природокористуванням України
11. Інвестиційно-інноваційна діяльність спільних підприємств
13. Операційна система MS Windows
15. Трирівнева пенсійна система
16. Інвестиційна політика банків в Україні
18. Уявлення про еволюцію первісної людини
19. Концепція еволюції в біології
25. Еволюція інтелектуальної власності
26. Інституційна система Європейського союзу
27. Пенсійна реформа в Україні
28. Процедура санації. Ліквідаційна процедура. Мирова угода в справі про банкрутство
30. Інформаційна (автоматизована) система в Держказначействі України
32. Корпоративна інформаційна система "Галактика"
33. Лінійна залежність n–мірних векторів. Програма
34. Операційна система Windows
35. Реляційна база данних трудової книжки
36. Визвольна війна угорського народу 1703—1711 pp.
37. Визвольна війна українського народу під керівництвом Хмельницького. Розвиток України в кінці XX ст.
41. Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої в середині ХVII ст.
42. Перша Світова війна у світовій історії
43. Радянсько-польська війна 1920 р.
44. Столітня війна (1337-1453)
45. Дистанційна слідкуюча система на сельсинах
46. Генезис та етапи культурної еволюції
47. Канфесійная лексіка ў беларускай мове
49. Комерційна діяльність посередницьких підприємств
50. Товарна політика і комерційна діяльність
51. Еволюційні рівняння з псевдо-Бесселевими операторами
52. Діагностика і операційна тактика при постнекротичних ускладненнях гострого панкреатиту
53. Інформаційна технологія класифікації клінічних діагнозів на основі семантико-синтаксичної моделі
57. Інформаційна складова іміджу держави на міжнародній арені, на прикладі України та США
58. Передумови, рушійні сили та перспективи еволюції російсько-грузинського конфлікту у Південній Осетії
59. Інноваційна діяльність на ринку товарів та послуг
60. Операційна діяльність підприємства
61. Організаційна структура підприємства
62. Організаційна структура управління підприємством
63. Періодизація розвитку міжнародного бізнесу: комерційна ера, ера експансій, ера концесій
64. Еволюція музичної культури Західної Європи ХІ–ХІV століть
65. Інноваційна спрямованість педагогічної діяльності
67. Проект "Інноваційна вища освіта. Реалізація методології проектування техніки в межах НТУУ "КПІ"
68. Самостійна учбова діяльність молодших школярів
69. Арабо-ізраїльська війна 1973 року
73. Виникнення і становлення психіки в процесі біологічної еволюції
74. Професійна діяльність шкільних психологів
75. Емоційна готовність дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі
76. Іудаїзм в Україні. Антирелігійна компанія М. Хрущова. Наступ на іудейські релігійні громади
78. Групи самодопомоги як інноваційна форма соціальної роботи
79. Сучасна соціально-релігійна ситуація в Україні
80. Організаційна структура митної системи України
81. Кінетична і потенційна енергія
83. Професійна майстерність екскурсовода
84. Еволюція філософських уявлень про субстанції світу
85. Еволюція грошових систем та види грошей
89. Пенсійна реформа в Україні
90. Еволюція форм грошей на українських землях
91. Ядерна та радіаційна (радіоекологічна) безпека в системі екологічної безпеки
92. Амортизаційна політика підприємства в ринкових умовах господарювання
93. Державне регулювання інвестиційної діяльності. Державна інноваційна політика
94. Еволюція грошей
95. Інвестиційна активність підприємства
96. Інвестиційна діяльність у вільних економічних та офшорних зонах
99. Науково-технічний прогрес – рушійна сила розвитку продуктивних сил країни й регіонів