![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Вивченні розвитку культур: біологічний і психологічний напрямки |
Вивчення розвитку культур: біологічний і психологічний напрямки Основна теза біологічного напрямку - заміна вивчення історичних факторів розвитку культур біологічними. В історії науки існують два варіанти реалізації цієї ідеї. Перший складається у відомості культурної розмаїтості, особливостей етнокультурних факторів до біологічного (расових) або навіть антропологічних характеристик індивідів. Другий виражається в позбавленні культури її історичної специфіки як якісно відмінної форми організації життя людини й вибачає в ній лише кількісні відмінності від миру тварин. Якщо перший варіант біологічного вивчення культур привів до появи расизму, то другий сприяв виникненню соціобіологічного вивчення культур. Расистські концепції культур з'явилися через неможливість пояснити з позицій еволюційного підходу, що декларував обов'язковість прогресивного поступального й стадіального розвитку, існування традиційних, &quo ;примітивних&quo ; , архаїчних культур. Крім цього, у працях багатьох дослідників зустрічалися положення про вищі й нижчі культури, про іншому (природно, нижчому) способі мислення, тобто існувала теорія наївного дикуна, чесного й доброго, але розвитку, що уступає в рівні, європейцеві. Деякі видні еволюціоністи - дослідники культур (наприклад, Г. Спенсер) зображували в перекрученому виді особливості культур неєвропейських народів і вважали расові типи позаєвропейських народів нижчими (К. Бюхнер і ін.). Особливо широко були поширені такі ідеї в США, де превалювала думка про те, що негри - нижча раса й тому вони не можуть жити без сторонньої опіки, що підтримує їх у культурному стані. В 1853 р. вийшов маніфест даного напрямку - книга французького дипломата й аристократа А. Гобино (1816 - 1882) &quo ;Досвід про нерівність людських рас&quo ;. У своєму творі, своєрідної романтично-реакційної фантазії, він показував, що причина, джерело розходження в історичних долях культур складається в расових особливостях людей, що становлять ті або інші певні етнокультурні спільності, країни. Таким чином, джерело розвитку, якісної своєрідності вищих і нижчих культур він бачив у специфіці організмів людей різних народів, у тому числі в їхньому зовнішньому вигляді. Природно, що А. Гобино був прихильником полігенізму (навчання, що заперечує єдність людського роду). Кожна раса створювала свою культуру. Людські раси відрізняються між собою, на думку Гобино, по &quo ;красі&quo ;, по фізичних ознаках, по психологічних якостях і по різній здатності створювати й засвоювати культуру. Дикі в цей час народи залишаться такими назавжди. Культура однієї раси не може проникнути в середовище людей іншої раси. Нижчою расою Гобино вважав чорну (&quo ;меланическу&quo ;), трохи більше розвинутою - жовту. Єдино здатну до прогресу й створення повноцінної культури він уважав білу расу, особливо її еліту - арійську расу. Абсолютна перевага вищої раси Гобино обґрунтовував, розглядаючи розвиток десяти (по його підрахунках) культур-цивілізацій, відомих в історії людства (індійська, єгипетська, ассірійська, грецька, китайська, римська, німецька, аллеганська, мексиканська й перуанська).
Всі вони створені, на думку Гобино, вищим різновидом білої раси - арійцями. Для підтвердження своєї тези він використовує фантастичні дані про підставу найдавніших культур і зв'язках між ними. Так, він приписує виникнення давньоєгипетської цивілізації арійської колонії на Середньому Нилі. Китайська ж культура, на його думку, була створена &quo ;галуззю білих людей&quo ; , що прибули з Індії. Доколумбові цивілізації в Америці створювали &quo ;білі елементи&quo ;, що проникнули на континент через Ісландію й Гренландію в X в. Ідеал для Гобино - німецька культура в особі середньовічного Рима (не античний Рим, а &quo ;німецький&quo ;). Рим був справжнім культурним центром і сприяв утворенню ряду держав у Європі, у тому числі в Росії (Русі). Остання як самостійна держава без германців-норманів просто не існувала б. Майбутнє людства представляється Гобино песимістично. Це обумовлювалося тим, що, створюючи всюди нові типи культур, біла раса (включаючи арійців) змішувалася з іншими народами, втрачала свою чистоту й споконвічний імпульс енергії. Втрата ж енергетичних здатностей веде до сумовитого застою, однаковості. Основні висновки з расово-антропологічної концепції культури Гобино полягали в наступному: а) культура - продукт расово-антропологічних факторів; б) раси нерівні між собою, і це обумовлює нерівність створених ними культур; в) культурні стереотипи поводження людей переважно визначаються біологічною спадковістю; г) расові змішання шкідливі, вони наносять втрату розвитку культур (природно, білої раси) і ведуть до втрати енергетичних імпульсів, що спонукують удосконалювати культуру, створювати її нові форми. Більше наукоподібне оформлення подібний погляд на історико-культурний процес одержав в &quo ;теоріях&quo ; Ж. Ляпужа (1854 - 1936) у Франції й О. Аммона (1842 - 1916) - у Німеччині. Вони висували тезу про залежність психічних якостей людей і відповідно якості створеної ними культури від величини головного показника. (Головним показником у фізичній антропології вважається процентне відношення найбільшої ширини голови до її найбільшої довжини.) Таким чином, чим довше голова у людини, тим більше він обдарований. &quo ;Довгоголові&quo ; люди належать до європейської раси, створювачці всіх великих культур в історії людства. Довгоголові біляві представники &quo ;вищої&quo ; раси створили європейську цивілізацію - саму розвинену у світі культуру. Цікаво при цьому зауваження Ляпужа й Амонна про те, що бідні класи й шари сучасних їм європейських країн складаються з людей з неповноцінними психічними властивостями, обумовленими їх короткоголовістю (брахикефали). До них належать нащадки ненімецького місцевого населення Європи. А європейську еліту представляють вищі носії культури - довгоголові нащадки німецьких завойовників (доликефали). Іншими словами, розвиток культури визначається довжиною черепа особою &quo ;європейської&quo ; (або арійської) раси. Аналогічні концепції розвитку людської культури можна виявити в Л. Вольтмана, переконаного прихильника переваги європеоїдної (кавказької) раси, і в Х. Чемберлена, відповідно до якого найвищим досягненням історичного розвитку Європи з'явилося створення &quo ;тевтонської&quo ; культури й &quo ;тевтонської&quo ; раси - спадкоємиці &quo ;арійського&quo ; духу.
Підсумки подібного &quo ;дослідження&quo ; культур складалися у висновку про повноцінні й неповноцінні культури, а відповідно й про народи. Одні народи йшли по європейському шляху цивілізації, а інші виявилися не здатними до розвитку. При цьому не говорилося, що інші народи (а їхня більшість) мали свої історичні шляхи розвитку, які привели до іншого типу культур, що часто відрізняються від християнської цивілізації Заходу. Усяка розмаїтість, відхід від якогось лінійного шляху розвитку &quo ;вищої&quo ; раси, усяке &quo ;інше&quo ; у культурі розглядалося як недорозвинене, неповноцінне. У біологічно-расистських концепціях культури більш голосно, чим в інші, звучав тоталітарний мотив обов'язкового проходження певної моделі (вищої і єдино вірної) розвитку й функціонування культур. За зразок у більшості випадків пропонувалася західноєвропейська цивілізація, створена &quo ;довгоголової&quo ; арійською расою. На перший погляд здається, що не варто витрачати час і зусилля на розгляд подібних &quo ;культурологічних&quo ; теорій, відкинутих часом, дискредитованих як ідейних попередників &quo ;культурних&quo ; експериментів у нацистській Німеччині. Але не можна забувати, що подібні &quo ;теорії культури&quo ; одержали широке поширення до початку XX в. і проявляють живучість аж до теперішнього часу. Цьому сприяє ряд обставин. Зміцненню й поширенню міфу про нерівноцінність культур і народів (а це найпоширеніший і самий реакційний і нелюдський міф XX в.) сприяли деякі особливості розвитку вивчення культур кінця XIX - середини XX в. Адже саме еволюціоністи наполягали на обов'язковості лінійного прогресу від більше простих культур до більше складного. При цьому зовсім не розглядалося питання, чому інші культури не розвивалися по запропонованій ними схемі. Із праць представників еволюціоністського напрямку запозичене також положення про те, що &quo ;чим більш розвинуті, тим краще&quo ;, тобто оцінний підхід (краще - гірше, вище - нижче) стосовно культур. Посилювали &quo ;расистський&quo ; міф і міркування еволюціоністів про особливий тип мислення &quo ;дикунів&quo ;, про необхідність їх морального й культурного розвитку. Більше пізні представники еволюційних концепцій (наприклад, Л. Уайт) прямо-таки боролися із прихильниками інших напрямків у відстоюванні однолінійно-прогресивної схеми розвитку на противагу ідеї про унікальність і самобутність культур. Разом з тим дана псевдотеорія культур володіла одним достоїнством - вона ясно й чітко (нехай неправильно й перекручено) давала відповідь на питання про джерело, причини розмаїтості культур, нерівномірності їхнього історичного розвитку. Дуже дохідливо й на прикладі явно виражених розходжень (зовнішність, расово-антропологічні характеристики) показувався їхній зв'язок з особливостями культури. Не останню роль в обґрунтуванні расистських концепцій культури грало раціоналістично-просвітительське подання про неї насамперед як про носительку знань, організованих у вигляді науки. У більше пізніше час антропологічні концепції трансформувалися й не носили настільки явно вираженого расистського характеру.
Большевизм до самого свого кнця намагатиметься втримати всередин все всх в таких самих оковах, як дос, не зменшеними, тльки посиленими методами терору. Большевики задобре знають, що внутршня революця це для них найстрашнша загроза на поборювання кожного зародку завжди призначатимуть сво найпевнш, найбезогляднш елементи. ПропаAанда з другого боку фронту, навть хоча б вона оперувала правильними потягаючими кличами, але в засад вдкликалась до самого неAативного наставлення супроти большевизму, не в сил пдняти маси на активну революцйну боротьбу, дя ослаблюватиме вже самий психологчний момент, що вона йде з-поза засягу большевицького терору, де легко виголошувати гарн заклики. Але щоб х переводити в життя, на те треба не тльки неAативного наставлення до большевицько дйсности, не тльки вдваги, але треба й небуденно посвяти. Революцйна боротьба проти большевизму, в кожних умовах, теж пд час вйни, буде вимагати дуже великих жертв пдймуть тльки т, що свдомо готов на це, як посвячують й себе все сво найдорожче
1. Соціально-психологічний підхід до вивчення подружніх конфліктів
2. Джейн Ейр Шарлотти Бронте як соціально-психологічний роман виховання
3. Порівняльно-психологічний аналіз ігор вищих приматів і людей
4. Психологічний зміст характеру людини
5. Соціально-психологічний клімат в колективі та шляхи його оптимізації
9. Застосування винахідницьких задач при вивченні курсу "Біологія"
10. Сексуальна культура сучасних українських підлітків: соціологічний аспект проблеми
11. Біологічний контроль збудників хвороб рослин
12. Санітарно-епідеміологічний нагляд
13. Анатомо-фізіологічні особливості нервової системи в дітей. Нервово-психічний розвиток дитини
14. Темперамент – біологічний фундамент особистості
15. "Друга стать" і філософсько-соціологічний аналіз нерівності жінок Сімони де Бовуар
16. Науково-технічний прогрес: напрямки та економічна ефективність. Порядок створення підприємства
17. Соціальний та етнічний склад катакомбного населення
18. Макросередовище організації і необхідність його вивчення і врахування в стратегії розвитку
19. Образ психологии в истории науки и культуры
20. Конструктивная психология и психические культуры
26. Економічний аспект забруднення навколишнього середовища
27. Бухгалтерський баланс: економічний зміст, методика складання, аудит та аналіз основних показників
28. Соціально-економічний розвиток Австрії та Швейцарії
29. Північно-Кавказький економічний район Росії
30. Кримські гори як фізико-географічний район
31. Паралельне іменування метафоричної основи. Описовий та антонімічний переклад.
32. Графічний інтерфейс користувача Linux
34. Етнічний розвиток Русі-України
35. Політичний та економічний розвиток Боснії і Герцеговини у 1990-2005 рр.
36. Політичний та економічний розвиток Польщі у 1990-2005 рр.
37. Політичний та економічний розвиток Словенії у 1990-2005 рр.
41. Політичний та соціально-економічний розвиток Чехії у 1990-2005 роках
42. Релігійно-ідеологічний фактор в підготовці англійської революції
43. Соціально-економічний розвиток Західно-Українських земель у складі Австро-Угорщини у ХІХ столітті
44. Соціально-економічний розвиток Російської імперії після реформ 60-х років ХІХ століття
45. Соціально-економічний розвиток українських земель наприкінці XIV — у першій половині XVI ст.
47. Українські землі у складі ВКЛ. Соціально-економічний розвиток Гетьманщини
48. Мікромеханічний акселерометр на рухомому об’єкті
49. Одноосьовий гіроскопічний стабілізатор
50. Бітлз і їх роль у розвитку молодіжної культури ХХ століття
51. Етнічний стиль меблів. Стародавні та сучасні індійські меблі
52. Основні етапи та особливості розвитку української культури XX ст.
53. Соціологія культури як галузь соціології та культурознавча наука
58. Гіпокінезія жовчного міхура, хронічний холецистит в стадії загострення
59. Гострий та хронічний катар середнього вуха. Ексудатівний отит
60. Запалення як патологічний процес
62. Патофізіологічні механізми пневмонії на різних етапах її розвитку
63. Предмет і завдання вивчення гістології з цитологією та ембріологією
64. Хронічний гастрит з ерозіями: особливості перебігу та лікування
66. Економічний потенціал національної економіки
67. Єдиний економічний простір як інтеграційне економічне угрупування
68. Напрями та проблеми інтеграції України у світовий економічний простір
69. Науково-технічний потенціал України
73. Оперативний і стратегічний контролінг
74. Біологічні основи методу розвитку рухових якостей
75. Використання інтерактивних методів на уроках біології під час вивчення теми: "Молюски"
77. Педагогічний аналіз уроку в системі внутрішньошкільного контролю
78. Педагогічний такт і особа вчителя
80. Технологічний розвиток і його закономірності
81. Технологічний процес виготовлення деталі "Втулка перехідна"
82. Історія розвитку психології
83. Історія розвитку юридичної психології та структура злочинних груп
84. Основні напрямки в розвитку психіатрії
85. Психічний розвиток дитини-дошкільника в інтернатних закладах
89. Культура як феномен суспільного розвитку
90. Педагогічний експеримент як метод дослідження
92. Соціологічне дослідження ставлення людей до вивчення іноземних мов
94. Методологічні принципи етносоціологічного вивчення міграцій
95. Етнічна соціологія - актуальні проблеми та історія розвитку
97. Напрями впливу іноземних інвестицій на економічний розвиток приймаючої держави: переваги та недоліки