![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Поняття та основи формування громадянського суспільства в Україні |
Зміст Вступ Сутність та різновиди громадянського суспільства 1.1 Основа і інститути громадянського суспільства 1.2 Функції громадянського суспільства 1.3 Види громадянського суспільства 2.Етапи формування громадянського суспільства 2.1 Історичний аспект 2.2 Проблема становлення громадянського суспільства в контексті забезпечення соціально-політичної стабільності в Україні 2.3 Перспективи розвитку українського суспільства Висновки Список використаних джерел Вступ Історія свідчить, що неодмінною умовою становлення демократичних держав і формування націй у тій частині світу, яку ми вважаємо найбільш розвинутою і на яку сьогодні орієнтуємося, було розгортання системи суспільних інститутів, котрі утворюють громадянське суспільство. Сьогодні чимало авторів вважають громадянське суспільство ключовим поняттям посткомуністичної трансформації. Серед дослідників перехідних процесів панує переконання, що “демократія проголошена не може стати демократією реальною, доки громадянське суспільство не зміцніє настільки, щоб стати дієвим конкурентом і опонентом старої номенклатури”, що “без вільного та потужного громадянського суспільства ринковий капіталізм неминуче перетвориться на капіталізм мафіозний”. Отже, громадянське суспільство – перед усім, навіть перед ринковими відносинами. Але звідки воно може взятися? На заході – відповідь була одна; у нас – умови істотно відмінні. Чи зможе громадянське суспільство “розвинутися на цій історично безпрецедентній і не дуже сприятливій основі” – це питання залишається спірним, – підкреслював Ернест Ґеллнер. Процес його становлення – непростий і тривалий. Він може бути успішним тільки більшою або меншою мірою, залежно від країни. Концепція громадянського суспільства, яка почала формуватися на зорі нового часу, розвивалась і міцніла паралельно із розвитком суспільної реальности, яку вона позначала. Мета роботи – розглянути поняття та основи формування громадянського суспільства в Україні. Задачі: визначити поняття громадянського суспільства, його основи, методи і логіку формування, визначити проблеми і перспективи його формування. Об’єкт дослідження – громадянське суспільство в Україні Предмет дослідження – теоретичні та практичні основи формування громадянського суспільства в Україні. 1. Сутність та різновиди громадянського суспільства 1.1 Основа і інститути громадянського суспільства При всій різноманітності інтерпретацій громадянського суспільства, переважна більшість дослідників сходяться на тому, що поняття громадянського суспільства застосовується для вивчення неполітичної частини суспільної системи і має певне аналітичне навантаження лише у випадку розмежування суспільства і держави. Крім того, воно має певні якісні характеристики. Тому його не слід змішувати із “людським суспільством” взагалі ні історично, ні структурно, ні культурно. Історично громадянське суспільство виникло на певному етапі розвитку західної цивілізації, зазнало певних змін у процесі своєї еволюції і має історичні (часові) та національні (просторово-географічні) різновиди, поширюючись у наш час на різні реґіони і континенти.
Структурно громадянське суспільство є підсистемою суспільства як цілого, яка, як уже згадувалось, наближається до соціальної (соціетарної) сфери суспільного життя. У зародковому стані вона фактично присутня в кожному сучасному суспільстві. Однак суспільства різняться її розмірами (вона може, як за тоталітаризму, прямувати до нуля, а може охоплювати основний простір людської життєдіяльности) та за її якістю: рівнем розвинености, повноцінністю функціонування, системою цінностей. Як підструктура суспільної системи, громадянське суспільство, у свою чергу, має складну внутрішню структуру, до якої входять компоненти інституційного плану і певний тип культури. Інститутами громадянського суспільства є: добровільні громадські організації і громадські рухи, а також політичні партії на перших стадіях свого формування, поки вони ще не задіяні в механізмах здійснення влади; незалежні засоби масової інформації, які обслуговують громадські потреби та інтереси, формулюють і оприлюднюють громадську думку; громадська думка як соціальний інститут; у певному аспекті – вибори та референдуми, коли вони служать засобом формування і виявлення громадської думки та захисту групових інтересів; залежні від громадськости елементи судової і правоохоронної системи (як-то суди присяжних, народні міліцейські загони тощо); на Заході є тенденція зараховувати до інститутів громадянського суспільства також розподільчо-реґулятивні інститути сучасної держави загального добробуту. Можемо дати таке визначення громадянського суспільства: Громадянське (цивільне) суспільство – це сфера спілкування, взаємодії, спонтанної самоорганізації і самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій, яка захищена необхідними законами від прямого втручання і регламентації з боку держави і в якій переважають громадянські цінності. Тільки сукупність історичних, структурних і культурних рис громадянського суспільства дає нам його “нормативний образ”, розкриває сутність цього поняття як ідеального типу. З переходом на описовий рівень ми можемо встановити міру наближености конкретних суспільств до визначеного в такий спосіб ідеалу, сказати, наскільки в ньому розвинені структури і культура, притаманні саме громадянському суспільству. 1.2 Функції громадянського суспільства Найголовніші функції громадянського суспільства наступні: По-перше, громадянське суспільство є засобом самовиразу індивідів, їхньої самоорганізації та самостійної реалізації ними власних інтересів. Значну частину суспільно важливих питань громадські спілки та об’єднання розв’язують самотужки або на рівні місцевого самоврядування. Тим самим вони полегшують виконання державою її функцій, бо зменшують “тягар проблем”, які їй доводиться розв’язувати. По-друге, інститути громадянського суспільства виступають гарантом непорушности особистих прав громадян, дають їм впевненість у власних силах, служать опорою у їхньому можливому протистоянні з державою, формують “соціальний капітал” – ті невід’ємні риси особистости, завдяки яким вона стає здатною до кооперації та ефективних солідарних дій.
По-третє, інститути громадянського суспільства систематизують, впорядковують, надають реґульованости протестам і вимогам людей, які в іншому випадку могли б мати руйнівний характер, і в такий спосіб створюють сприятливі умови для функціонування демократичної влади. По-четверте, ці інститути виконують функцію захисту інтересів певної групи в її протиборстві з іншими групами інтересів. Завдяки їм кожна група отримує шанс “бути почутою на горі” владної піраміди. Функціональна характеристика вказує на роль громадянського суспільства у суспільній системі, на те, чому його розглядають як опору демократії і як вияв свободи. Але громадянське суспільство не зможе повноцінно виконувати названі функції, якщо в ньому відсутній бодай один з найголовніших його атрибутів, до яких слід віднести: наявність публічного простору, засобів і центрів комунікації, наслідком чого є формування сфери громадського (цивільного) життя і громадської думки; організоване громадське (публічне) життя вільних і рівних індивідів, чиї права захищені конституцією та законами; незалежні від держави, добровільні асоціації, автономність яких усвідомлена на індивідуальному і колективному рівні; зорієнтована на громадські інтереси та публічну політику діяльність, наслідком якої є кооперація та солідарність між людьми, спілкування на засадах взаємної довіри і співробітництва. Отже, громадянське суспільство – це сфера взаємодії індивідів і тих груп та організацій, які вони утворюють. Однією з цілей взаємодії є формулювання, висловлення і захист індивідами та їх об’єднаннями своїх інтересів. Це той зріз суспільних відносин, коли громадські організації виступають як групи інтересів, що є посередниками в стосунках індивідів з владою та рештою суспільства. 1.3 Види громадянського суспільства І дійсність, і теорія еволюціонуючи в часі, зазнали змін, які були узагальнені під назвами “громадянського суспільства І, ІІ та ІІІ”. Це – часові або історичні моделі громадянського суспільства. Поряд із ними можуть бути виділені моделі, в яких враховано переважання тих чи інших функцій у життєдіяльності громадянських суспільств. Вони також властиві певним етапам його еволюції, або певним країнам. Варіантом такого “моделювання” є виділені Ненсі Розенблюм такі різновиди громадянського суспільства як “демократичне”, “посередницьке” та “виборче громадянське суспільство” . “Демократичне громадянське суспільство” вирізняється насамперед тим, що його суб’єкти наголошують на політичний участі та потенційній опозиційності громадських об’єднань до владних структур (функція противаги). Головною справою громадянських об‘єднань тут є “прищеплення громадянам почуття політичної дієспроможности, здатности до розгляду політичних питань, а також схильности розглядати їх в ім’я загального добра. Для цієї цілі, вони повинні внутрішньо бути ліберально-демократичними “міні-республіками”, орієнтованими на публічні арени обговорення і здійснення політики”. “Посередницьке громадянське суспільство” розглядається як агент формування таких чеснот, як вихованість, “соціабельність”, здатність до солідарного вирішення проблем.
Ендрю Влсон довол ретельно висвтлю становлення цих нституцй пд час перестройки, об'ктивно визнаючи, що бльшсть з них вд самого початку тяжла до демократичного й навть лберального (Рух) нацоналзму, послдовно вдмежовуючись вд радикалв. Вн слушно пише, що н до, н псля незалежност нацонал-демократи не змогли розширити сво соцально бази за меж 25-30% населення (переважно в Захднй Укран та серед схдноукрансько нтелгенц), справедливо поясню це не лише загальною недорозвиненстю громадянського суспльства, характерною для всх пост-тоталтарних кран, а й - ще бльшою мрою - переважанням «антинацоналстичних» настров серед бльшо частини населення. Вн ма рацю тод, коли пише про двостий характер укранського демократичного нацоналзму, який вд само сво появи (чи, власне, вдродження) в 1960-т роки розвивався як загальнодемократичний, антитоталтарний, громадянський рух, як рух власне нацоналстичний, спрямований на захист специфчних прав укранського етносу
1. Духовно-світооглядні джерела формування громадянського суспільства
2. Гідросфера землі та її значення для людського суспільства; Вимоги до якості води.
3. Характеристика громадянського суспільства в сучасному праві
4. Агроекосистема та агроландшафти як складові біосфери та способи взаємовпливу суспільства і природи
5. Взаємодія соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків
11. Роль митця і мистецтва у житті суспільства (за драмами Лесі Українки)
12. Соціально-педагогічна робота як нагальна потреба розвитку українського суспільства
13. Громадянське суспільство в аспекті дискурсивно-етичних практик: український контекст
14. Правова держава та громадянське суспільство
15. Формування етосфери в політичному житті суспільства
16. Буддизм в Україні. Поняття та розвиток шкіл буддизму
17. Поняття соціальної структури суспільства
19. Основи організації та роботи фондової біржі в Україні
20. Вплив моральних якостей вчителів на процес формування майбутніх громадян України
21. Методичні основи формування перспективного товарного асортименту промислових підприємств
25. Шляхи формування правової держави в Україні
26. Економіка соціальної орієнтації та проблеми її формування в постсоціалістичних країнах
27. Поняття та структура світового ринку
28. Розвиток та розміщення залізничного транспорту України
29. Взаємодія людини і суспільства із природним середовищем, їх життя: сучасний стан, перспективи
30. Ринок цінних паперів та його роль у суспільному відтворенні
31. Держава і політична система суспільства
32. Державне регулювання інвестицій в людський капітал як фактор інтелектуального розвитку суспільства
33. Основи адміністративного права України
34. Поняття та види державних службовців. Управління в сфері іноземних справ
35. Поняття та види форм державного устрою у зарубіжних країнах
36. Поняття та методи криміналістики
37. Поняття та ознаки судової влади. Суд і правосуддя
41. Соціальна політика як складова демократичного розвитку суспільства
42. Шляхи формування правової держави в Україні
44. Племінна структура суспільства епохи бронзи
45. Трипільська культура та бронзовий вік на території України
46. Поняття та класифікація систем радіоавтоматики
47. Культура як суспільне явище. Культура первісного суспільства
48. Поняття та значення дизайну в творчій діяльності
50. Поняття та види часу відпочинку. Щорічні відпустки
51. Поняття та сутність ефективності управління
52. Теоретичні основи формування ціннісних орієнтацій молодших школярів
53. Освіта – основа розвитку особистості
57. Політична еліта та лідерство в сучасній Україні
58. Основи формування соціальних стереотипів
59. Роль релігії як соціального інституту в розвитку суспільства
60. Демографічна криза. Теорії індустріального суспільства
61. Зміна суспільства і її тлумачення
62. Соціальні інститути, соціальні організації, їх роль у житті суспільства
63. Теорії масового суспільства
64. Поняття та структура Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності країн СНД
65. Поняття та специфіка філософських категорій
66. Філософія інфрмаційного суспільства
67. Нові підходи до розуміння суспільства у філософських поглядах представників епохи Відродження
69. Аналіз динаміки та структури національних заощаджень в Україні
73. Поняття, форма та функції Конституції України
74. Основи інтеграції та гармонізації аудиту в Україні
75. Поняття, система та принципи адміністративно-територіального устрою України
76. Правові основи надання та виплати соціальних допомог сім’ям з дітьми в Україні
77. Поняття "українське відродження". Періодизація та регіоналістика "українського відродження"
78. Суспільно-політичне та культурне життя України
80. Політична еліта сучасної України: генеза й особливості формування
81. Моральні основи особистості й визнання суспільством її достоїнства та права на захист
82. Поняття проблеми та перспективи розвитку середніх міст України
84. Прибуткове оподаткування підприємств, проблеми та шляхи розвитку в Україні
85. Значення харчової промисловостi у соцiальному та економiчному розвитку України
89. УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ВІДНОСИНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
90. Історія держави та права України
91. Українські благодійники та меценати кінця ХІХ – початку ХХ століття
92. М. Бойчук та його концепція розвитку українського мистецтва.
93. Лекції з української та зарубіжної культури
94. Світовий ринок: поняття, структура, умови та фактори кон’юнктури, ціни
95. Порівняльна характеристика система освіти України та Південної Кореї
96. Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку України