![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Мифология Древней Греции (Міфологія Стародавньої Греції) |
Український державний морський технічний університет Реферат ТЕМА: “Міфологія Стародавньої Греції” Студент: Коваленко І. Группа: 1447 Викладач: Щукин Е.О. Миколаїв 2001 ПланВступ I. Міфологія Стародавньої Греції 1) Олімпійська міфологія. 2) Антропоморфізм в стародавньогрецькій міфології. 3) Регігієутворююча функціональність міфології Греції. 4) Тварини у грецькій міфології. II. Релігійний культ стародавніх греків. III. Релігія античної Греції. Висновок Список використаної літератури 1. Вступ Міфологія Стародавньої Греції є яскравим явищем світової цивілізації. Її виникнення починається ще з періоду патріархату стародавньогрецьких племен. Грецька релігія почалася з міфології, яка увібрала в себе анімістичні і фетишистські уявлення, і своєї довершеності досягла в олімпійській міфології – загальна грецька міфологія періоду патріархату. В цей час головним богом греків був Зевс, який живе і править на горі Олімп. Він є отець всіх богів і людей. Головним цієї міфології є релігієутворююча функціональність – вона стає основою для формування уявлень, обумовлює фетишизм і магію стародавньої релігії. Важливим в грецькій міфології є поняття культу, вірування. Головним елементом релігійного культу були храми, які для греків були житлом богів, і вони були уособлені в скульптурах. Храм також був громадським приміщенням, де зберігалися державні і приватні кошти, документи та інше. Народ невеличкої стародавньої Греції подарував світу такі набумки духовної культури, які вподальшому стали основою європейської цивілізації. Вагому роль у цьому відіграла релігія, виникнення якої припадає на середину II тис. до н.е., коли на південній частині Балканського півострова з’явились дрібні рабовласницькі війни. З інших релігій, давніх цивілізацій, давньогрецька вирізняється політеїзмом з певною ієрархією антропоморфних богів та багатою міфологією.Міфологія Стародавньої Греції Стародавньогрецька міфологія була одним з найяскравіших явищ, що ---- - на всій світовій цивілізації. Вона з’явилася уже в первісному світогляді стародавньогрецьких племен ще в період матріархату. Міфологія відразу увібрала в себе анімістичні і фетишистські уявлення. Міфологічному обгрунтуванню були піддані культ предків і тотемізм, який теж не минули стародавні греки. Одним словом, релігія стародавніх греків почалася з міфології, знайшла свій кращий вираз в міфології, своєї довершеності досягла в олімпійській міфології. Олімпійська міфологія – це вже загально грецька міфологія періоду патріархату. Дослідники зазначили цікавий момент: імена місцевих богів чи місця їх шанування ставали епітетами загальних богів. Олімпійський пантеон очолює “отець всіх богів і людей “ Зевс. Він живе на горі Олімп, всі боги цілком підлеглі йому. Родина Зевса складалася з дружини Тери, образ якої створено на основі образу мікенської богині- корови, і дітей, покровительки браків, сім’ї; і їхніх дітей: Аполлона – бога сонця і музики; Артеміди богині полювання, Афродіти – богині краси і кохання; Афіни – богині мудрості, Гермеса – бога торгівлі. Крім них до родини Зевса входили його брати Посейдон – бог моря, Аїд – бог підземного царства.
А також богиня перемоги Ніка, богиня права і справедливості Феміда, символа вічної юності – Геба тощо. Всі олімпійські боги антропоморфні, не тільки як загальний образ, а, так би мовити, в деталях: вони фізично тотожні людям, мають всі людські якості, в тому числі і негативні, які інший раз ганблять цих богів. Вони їдять і п’ють, сваряться і милуються, народжуються і вмирають. Давні греки вважали, що світ сам по собі вічний і не потребує творця (ця ідея потім була сформульована в давньогрецькій філософії). Олімпійські боги не були творцями світу, вони захопили готовий світ і поділили цого між собою. Вони нічого не роблять, а керують світом і банкетують. Із олімпійських богів лише один бог Гефест був ремісником, він – покровитель ковалів. Башня землеробства – Деметра, бог скотарства – Діоніс, бог пастухів – Пан, за уявленнями греків, на Олімпі не живуть. Такий поділ богів відображає цілком реальний процес відокремлення розумової праці від фізичної, який відбувся на цей час у давньогрецькому рабовласницькому суспільстві. Важливе місце в стародавньогрецькому пантеоні богів займають боги- геної – Прометей і Геракл. Перший є двоюрідним братом Зевса, за волею якого він створив людей з землі і води. Так як під час творіння люди вийшли беззахисними і менш пристосованими до диття, ніж тварини. Прометей дав людям знання, навчив користуватися вогнем, використовувати ремесло, за що Зевс покарав його, прикувавши ланцюгом до скель Кавказу. Поруч з олімпійським пантеоном богів виникає значна кількіть міфічних геноїв, які приборхують чудовиська, що шкодять людям. Антропоморфізм стародавнтьгрецької міфології був свідченням усвідомлення їх влади над силами природи, відчуття її суспільної значимості. Згодом антропоморфні грецькі боги все більше і більше набирають значення уособлення абстрактних сил природи і суспільства. В еліністичній літературі, а потім і в римському епосі міфологія, крім релігійного, набирає такоф літературного і мистецького значення, вона дає матеріал мистецтві для аллегорій і характерів. Але головним для стародавньогрецької міфології є її релігієутворююча функціональність – вона стає основою для формування уявлень, обумовлює фетишизм і магію стародавньогрецької релігії. Стародавньогрецька міфологія, сповнена гармонією і відчуттям реального життя, стає підваленою реалістичного мистецтва не тільки в часи античності, але до наших часів. Виховані на суворому дотриманні законів і норм стародавні греки ретельно ставились до виконання культових положень. Великого значення в них набрав культ бога сонця, світла, мудрості і мистецтва Аполлона, йому було присвячене светилище в Деталях. Дельфійські жерці і оракули Аполлона мали великий авторитет, могли втручатися в державні справи і серйозно впливати на події. Ще одним значним культом того часу був культ Деметри, богині радючості і землеробства, а також законодавства, осільки землеробство вимогало осілості і стабільності в житті. Їй було присвячено святилище в Елевсіні, поблизу Афін. В цьому святилищі традиційно, сотними років відбувалися містерії, – таємничі обряди з участю лише посвячених.
Першим ступенем посвячення були пісні і танці вночі в свято Великих Елевсіній. На другому ступені збиралися у самому святилищі, де виконувалася драматична вистава про викрадення богом підземного царства Аїдом дочки Деметри – Персефони (Кори). Персефона стала жінкою Аїда. Але щовесни вона поверталася до матері, а потім знов до підземного царства. Це була символізація вимираючого і проростаючого зерна, споконвічного акту плодючості, таїнства вічного життя. Посвячені в культ Деметри набирали права на вічне життя після смерті. Правда, при цьому практичні греки не забували і про вимоги благочестивого, добродійного життя. До елевсинських містерій не допускали, накриклад, тих, хто пролив чиюсь кров. Вимагалось також виконання державних і суспільних обоб’язнів. Згодом Великі Елевсінії були визнані загальнодержавним святом. В архаїчну епоху відбувалася істотна зміна з культом Діоніса, він став богом рослинності, виноградарства і виробництва, цого поставили на рівні з Аполлоном, він став уособлювати ідеї безсмертя людської душі. З культом Діоніса і Деметри пов’язана релігійно-філософська течія орфікій, яку начебто заклав міфічний співець Орфей, син бога річок Еагра і музи Калліопи. Міф разповідає про смерть його дружини Еврідіки, яку укусив змій. Бажаючи повернути кохану жінку до життя, Орфей спустився у підземне царство. Грою на кіфрі і співом він зачарував стража підземного царства Кербера, а також Персефену, жінку Аїда. Орфею було дозволено забрати жінку з собою. Але він, ведучи її на верх мусив не оглядатися назад. Та цікавість перемогла цого, він таки оглянувся (чи не на красуню Персофену?): втратив Еврідіку. Але Орфей надбав знання про душу. Він розповів людям, що душа – це початок добра, частина божества, а тіло – це таємниця душі. Після визволення душі із смертного тіла вона продовжує існувати, перевтілюється. Орфею навіть приписують вчення про метемпсихоз – переселення душі з одного тіла в інше. Вчення орфіків в наступному було сприйняте філософами (піфагорійцями та неоплатоніками) і християнськими богословами. Характеризуючи міфологію архаїчної епохи, ми мусимо звернути увагу на її зв’язок з філософією, як тільки що виявилось при розгляді стародавньогрецького вчення про безсмертну душу. Міфологічна, пишно художньооздоблена стародавньогрецька релігія не встигла набрати застиглих догматичних форм так, як це було, наприклад, в індуїзмі. Вона не встигла різко відокремитися від філософії та від науки в цілому. Жречество не утворило соціальної групи, не стало кастовим. Раціональне мислення, яке стало історичною ознакою культури цього періоду, не минуло релігійної думки і було присутнє в міфології. Внаслідок цього відбулось, скажемо, оригінальне поєднання космогонічних і теогонічних уявлень. Народження космосу і богів ототожнювалось. Творцем всього був бог Хронос, він з хаосу і ефіру створив срібне яйце, з якого вийшов бог Діоніс, він же – Ерос. Діоніс породив Ніч, Землю і Небо. Земля і Небо породили Океан, Фетіду (одну з переїд – морських німф), Крона і Рея. Син Крона – Зевс – домігся влади над усіма богами і людьми, за Діоніса, увібравши в себе його силу.
PНет, Педро,P возразил ему Андрей,P это только ширма, которой отгородились от людей подлинные хозяева проекта гальванизации трупа Атлантиды для новой жизни. Перечисленные в книге банкиры и бизнесмены всего лишь мнят себя «олимпийцами», а те, кто реально осуществляют глобальное управление, с удовольствием подыгрывают их амбициям, оставаясь в тени. Да и ко всем тайным обществам они относятся, как к своему, возможно не самому лучшему инструменту управления, поскольку хорошо знают, что всякие посвящения прямые и в обход сознания,P это кандалы, налагаемые на психику посвящаемых. Именно так они конструировали систему посвящений. Но я хочу продолжить аналогию с древнегреческой мифологией. Когда боги-демоны снисходят до людей, то от них у людей рождаются герои, которые со временем превращаются либо в демонов, то есть, поднимаются на Олимп, либо в зомби. Если рассматривать мифологию древней Греции с этих позиций, отрешившись от стереотипов современной культуры, то всё будет выглядеть именно так. Второе отражение этого мифа,P практически Западу не известное,P тяжелое и мрачное, как суровое напоминание о возможном погребении жизни человечества под печальным наследием Атлантиды в условиях технократической цивилизации, высказанное Ефремовым в «Часе быка»
1. Мифология Древней Греции и Древнего Рима
2. Архитектура Древней Греции (V в.до н. э.)
4. Политическая мысль Древней Греции
5. Культура Древней Греции (XXX-IV вв.)
9. Театр Древней Греции и Древнего Рима
10. Эстетическое и художественное сознание Древней Греции
11. Космоцентризм как основа философии Древней Греции
12. Развитие естествознания в Древней Греции
13. История развития физической культуры в древней Греции и Риме
14. Олимпийские игры Древней Греции
15. Хозяйственный механизм античного рабства /на примере Древней Греции и Древнего Рима
16. Общественно-политические учения в Древней Греции
17. История развития физической культуры в древней Греции и Риме
19. Аристотель - самая "универсальная голова" среди философов Древней Греции
20. Проблема истины в философии Древней Греции
25. Древняя Греция и Рим. Общее и особенное в культуре
27. Костюм Древней Греции классического периода
29. Искусство древней Греции, Крит
30. Искусство древней Греции, Крит
31. Искусство древней Греции, Крит. Живопись периода новых и поздних дворцов
32. Боевые искусства древней Греции
34. История медицины Древней Греции
35. Политические и правовые учения в Древней Греции
37. Религиозная проституция в Древней Греции
41. Архитектура древней Греции
44. Зарождение основ художественной культуры Древней Греции
45. Мыслители Древней Греции и Рима о культуре
47. Экономическое и социальное развитие Древней Греции
48. Государство и право Древней Греции
49. Языкознание древней Греции и Рима
50. Государственное и правовое развитие Древней Греции
51. Золотой век Древней Греции и Пелопонесская война
53. Древняя Греция. Акрополь. Скульптура: Фидий, Поликлет, Мирон
57. Связь религии и архитектуры в культуре древней Греции
58. История костюма Древней Греции
61. Культура Древней Греции и Древнего Рима
62. Культура Древней Греции: архитектура
64. Великие ораторы Древней Греции и Древнего Рима
65. Литература Древней Греции и Древнего Рима
66. Музыка Древней Греции и Египта. Интервалы в музыке
67. Педагогическая мысль в Древней Греции и Древнем Риме
68. Парфенон в Древней Греции и храм Гефеста
69. Аристотель - энциклопедический ум Древней Греции
73. Греция (Доклад)
74. Религия и мифология Древней Месопотамии (Шумер, Вавилон)
75. Культ солнца в мифологии якутов (проблема древних этнокультурных параллелей)
76. Содержание искусства Древнего Египта: сюжетный круг, религия, культ, мифология, магия
77. Музыка Древнего мира: Египет, Греция, Вавилон
78. Древние религии и мифология Латинской АМЕРИКИ – ИНКИ
79. К проблеме древних индоиранских параллелей в мифологии народа Саха
80. Античная мифология. Эллада и Древний Рим
81. У истоков древней мифологии. "Глиняная поэзия" Древнего Востока. Наука и техника древнего Двуречья
82. Мифология и общество Древнего Двуречья
83. Образ героя в мифологии древних кельтов (на примере ирландских саг)
85. Греция
89. Мифология Египта
91. Культура и быт минойской цивилизации (Примерно 2000 лет д.н.э., Греция, о-в Крит)
92. Политика, 340-493 гг. Греция
96. Греция и Россия
98. Семь чудес света - древний мир, средние века и наше время (история цивилизации, реферат)
99. Толкиен отдыхает: Отечественная история в скандинавской мифологии