![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Національна політика СРСР в роки перебудови |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ РІВНЕНСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Кафедра всесвітньої історії Shura19@ya dex.ru Курсова робота на тему: Національна політика СРСР в роки перебудови Виконала: студентка -го курсу, групи , історико- соціологічного факультету Науковий керівник: РІВНЕ - 2004 ЗМІСТ Стор. . 3 1. Передумови . 5 1. Початок перебудови: відсутність передумов для розвитку . 5 1.2. Цілі і задачі перебудови 8 2. Перебудова та викликані нею 10 2.1. Реформа державного апарату в період перебудови. 10 2.2. Зміни в законодавстві 15 2.3. Формування нової зовнішньополітичної доктрини СРСР. 20 2.4. Соціально-економічна і політична ситуація в період . 25 3. Наслідки . 36 3.1. Завершення . 36 3.2. Підсумки перебудови . 37 Висновки 40 Література . 42 Вступ У 1982 р. пішов з життя Л.І.Брежнєв, людина, яка уособлювала собою неосталінізм. Протягом п’ятнадцяти років, за винятком розстрілів і масових тортур, практично все лишалося, як було при Сталіні. За неповні два десятиліття в країні було відновлено й зміцнено командно-адміністративну систему управління всіма сторонами суспільного життя. Вона не передбачала ні в економіці, ні в культурі, ні, тим більше, в пресі ніяких дій, які не були би узгоджені з керівництвом. Ініціатива дозволялася лише в межах того, як краще виконати вказівки партії. Новий генеральний секретар, який прийшов після Л.І.Брежнєва, Ю. В. Андропов, прагнув “затягнути гайки” і, як багаторічний голова комітету держбезпеки, взявся не до демократизації життя, а до впорядкування насильства, яке мало покласти край розпаду соціалістичного суспільства. Серед заходів, до яких вдалося керівництво країни, були і дуже непопулярні, наприклад, було дано команду зупиняти людей на вулицях та в кінотеатрах за те, що вони в робочий час перебували не на роботі. Наступний генеральний секретар ЦК КПРС К.У. Черненко повернув країну назад, на рейки застою, до брежнєвських часів. Знову і партію, і пресу охопила апатія, а економіка й соціальна сфера продовжували втягуватися в повномасштабну кризу. Врешті в квітні 1985 р. до найвищої партійної влади в СРСР прийшов новий генеральний секретар ЦК КПРС М. Горбачов. Квітневий пленум знаменував собою докорінний поворот в історії і компартії, і Радянського Союзу, і України, і української преси, і в цілому всього світу. На квітневому пленумі так звані реформаційні сили партії провели в генсеки свою кандидатуру першого секретаря Ставропольського обкому, реформатора, який вже мав певний авторитет за кордоном (ще як член політбюро ЦК КПРС, він побував в Англії і тодішній прем’єр-міністр Великої Британії Тетчер дала йому дуже високу оцінку як гнучкому політичному і державному діячеві). В лютому-березні 1986 р. пройшов ХХVII з(їзд КПРС. Вперше, на відміну від попередніх з’їздів, на ньому було заслухано не звітну, а політичну доповідь. В ній було поставлено діагноз нашому суспільству: його державна й політична система застаріла, не відповідає вимогам сучасності. Зокрема, було наголошено на проблемі “відірваності слова від справи”. XXVII з(їзд КПРС зробив спробу повернути партію обличчям до людей.
По суті, було поставлено історичний експеримент на сумісність соціалізму та демократії. І експеримент, на подив його організаторів, дав негативну відповідь: командно-адміністративний соціалізм, збудований в СРСР, протилежний демократії, несумісний з нею, - і таким чином довів перевагу демократії. Почалися процеси, які спочатку мали на меті пристосувати партію до нових умов, позбутися застійних явищ, оживити, прискорити, активізувати партійну роботу і відтак перевести економіку на режим оздоровлення. Стратегічний курс на перебудову соціальних відносин було визначено на кількох наступних пленумах і затверджено у новій редакції програми партії (програми побудови комунізму, прийнятої ще в хрущовські часи). Це сталося на ХХVІІ з(їзді КПРС, а згодом було підтверджено та поглиблено на ХІХ Всесоюзній партійній конференції. Метою бурхливих перемін у соціально-економічній та політичній сферах життя було визнано вирішення назрілих соціальних проблем на основі розвитку планово-ринкового господарства, повністю звільненого від бюрократичних пут. В економіці було проголошено відмову від командно-адміністративної системи управління й проголошено переважно економічні методи управління господарством - а згодом навіть визнано необхідність переходу до соціально орієнтованих ринкових відносин, що по суті вже означало скасування планового принципу розвитку промисловості й сільського господарства. В соціальній сфері було проголошено відмову від так званого залишкового принципу, за яким на освіту, культуру, медицину, екологію тощо витрачається те, що лишається після пріоритетних витрат. Проголошено було повернення до усвідомлення їх першочергового значення, до практичного переорієнтування економіки на вирішення її потреб. У політиці - взято курс на пробудження від апатії та байдужості, на різку політизацію народних мас, на розділення функцій партії і держави, перехід від монополії КПРС у сфері ідеології, зокрема ЗМІ, до плюралізму, становлення багатопартійності. Певне здивування при цьому викликало те, як старі, ще сталінського гарту газети пишалися тим, що саме партія проголосила курс на оновлення життя в країні, та ставали на чолі цього дозволеного та узгодженого прогресу. 1. Передумови перебудови. Квітень 1985 року поклав початок повільним, обережним реформам, спрямованим на часткове відновлення існуючої системи. Зміни, що відбувалися протягом приблизно трьох наступних років, віддалено нагадували ситуацію, що склалася в Росії наприкінці 50-х років минулого століття. Сто тридцять років тому потреба в частковій модернізації режиму була усвідомлена в результаті поразки в Кримській війні, що продемонструвала усьому світу, як далеко відстала Російська імперія від інших європейських держав за час, що пройшов після тріумфальної перемоги її над наполеонівською Францією. Тепер же причиною “ремонту, що почався,” стало відставання від США в гонці космічних озброєнь: нездатність у силу економічних причин дати відповідь на програму “зоряних війн” переконала правлячі кола СРСР у тому, що змагання в сфері високих технологій уже майже програно (про близькість економічної кризи говорить хоча б такий факт: з 1971 по 1985 р.
у наявності була негативна динаміка росту по найважливіших економічних показниках. Мова йшла зовсім не про те, щоб змінити систему - існуюча цілком влаштовувала правлячі верхи. Систему цю прагнули лише пристосувати до нових - насамперед міжнародних - умов. Навпроти, у первісному проекті перебудови в главу кута ставилася технологія, а не людина - їй приділялася незрозуміла роль “людського фактора”. 1.1. Початок перебудови: відсутність передумов для розвитку демократії. У 1985 році СРСР являв собою типовий приклад панування тоталітарного режиму в рамках соціалістичної системи. Природно, що в такій обстановці не могли скластися передумови, необхідні і достатні для переходу до демократії. У західній політології прийнято розрізняти економічні, політичні і культурно-психологічні передумови, що сприяють становленню ефективної демократії. До економічних передумов можна віднести високий рівень індустріалізації і певний рівень добробуту населення. Відповідно до теорії політолога Лернера, високий рівень економічного розвитку, досягнутий у ході попередньої політичної епохи, є первинною умовою стабільної демократії і всебічної модернізації суспільства. Перефразувавши Лернера, можна сказати, що чим нижче рівень економічного добробуту має країна, тим менше в неї шансів для демократизації. У СРСР були відсутні соціально-економічна основа і відповідні передумови демократії – не було ринку, середнього класу, достатнього економічного розвитку. До політичних передумов демократії західні політологи відносять визнання всіма політичними суб'єктами “правил демократичної гри”, під якими розуміються: визнання політичною елітою й основною масою громадян країни демократичних принципів устрою держави (наприклад, принцип поділу влади в державі, багатопартійність, воля ЗМІ і. т.д.), визнання політичної опозиції, активна участь громадян у політичному житті країни. Тоталітарна політична культура громадян, що ґрунтувалася на принципах колективізму, визначеності, єдності й однаковості, перешкоджала виникненню продемократичних чи хоча б антитоталітарних поглядів. Для успіхів процесів демократизації в СРСР необхідно було поступово змінювати, трансформувати політичну культуру соціалізму, що з погляду світової політології не підходила для демократії, точно так само що як існувала економічна культура, теорія і практика соціалізму не підходили для ліберальної економіки. Перебудова – комплекс реформ, що були ініційовані і перетворені в життя “зверху”. Розглянемо більш докладно основні складові переходу до демократії з погляду західних політологів. Перша стадія – лібералізація, відповідно до поглядів західних теоретиків, являє собою процес інституціоналізації основних громадянських воль без радикальної зміни владного апарату, тобто свого роду контрольоване відкриття нового політичного простору, що має ціль поставити під сумнів легітимність і стабільність попереднього політичного режиму. Легітимність колишнього режиму звичайно зменшується внаслідок його дискредитації реформаторами і демонстрації ними переваг нового, демократичного режиму. Широка політична участь громадян, розширення громадянських прав і воль теоретично повинні вести до появи в суспільстві альтернативних думок і настроїв.
Напрями української політичної думки // Історичні есе. — Т. 2. — К., 1994. — С. 73–76, 502–503. 209 Див., напр.: Мейс Д., Солдатенко В. Ф. Національне питання в житті й творчості Миколи Скрипника // Український історичний журнал. — 1996. - № 2. — С. 74–86; № 3. — С. 130–142. 210 Шаповал Ю. І. Україна 20-х — 50-х років: сторінки ненаписаної історії. — К., 1993. - 352 с.; Кульчицький С. В. Політичні суперники державної партії // Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919–1928). — К., 1996. — С. 242251; Новохатько Л. М. Проблеми соціально-економічного і культурного розвитку України в контексті національної політики (20-30-ті рр. XX ст.). — К., 1998. - 320 с.; Українізація 1920-30-х років: передумови, здобутки, уроки. — К., 2003. — С. 207–223; Дорошко М. С. Компартійно-державна номенклатура УРСР у 20-ті — 30-ті роки XX століття: соціоісторичний аналіз. — К., 2004. - 154 с. 211 Нагорний В. І. Більшовизм та український націонал-комунізм в добу революції (1917–1920 рр.) — Дис…канд. іст. наук. — К., 1995. -227 с. (Автореф. — 16 с.); Сергієнко Ю. Г
1. Етнонаціональні відносини й національна політика
2. Концепція регіональної політики
3. Національні і політичні проблеми України у творчості М. Костомарова
4. Економічні чинники регіональної політики в Україні
5. Політизація національного руху студентської молоді україни в роки першої російської революції
9. Політизація національного руху в першій половині ХІХ століття
10. Сільські ради національних меншин в Україні в 20-ті роки ХХ ст.
11. Чеська національна меншина в Україні в 20-30-ті роки ХХ століття
12. Розвиток регіональної та соціальної політики ЄС
13. Проблема національних меншин України у внутрішній політиці центральної ради
14. Грошово-кредитна політика Франції. Грошова система СРСР
15. Учетная политика предприятия (Облікова політика підприємства)
16. Національно визвольний рух в Індії
17. Основні засади зовнішньоекономічної політики України
18. Основні напрямки зовнішньої політики України
20. Валовий національний продукт
25. Гендер і сучасна ідеологія та політика.
26. Генеза української національної мови
27. Романтичний ідеал національного визволення та свободи в pанній ліpиці Павла Тичини
28. Доля політичної нації в поліетнічному суспільстві.
29. Ціна і цінова політика планування ціни. Мета цінової політики і її роль у маркетингу
30. Кредитна політика комерційного банку
31. Національна система масових електронних платежів
33. Національний банк України та особливості його функціонування
34. Роль Національного банку України в обслуговуванні зовнішнього боргу
35. Функції Національного банку України
36. Державна політика соціального страхування
37. Облікова політика ДП НАЕК "Енергоатом"
41. Економіко- і політико-географічне положення України
42. Інтерполяція інструментів фіскальної політики на Державний бюджет України
43. Національна депозитарна система України
44. Національний Аудиторський Офіс Великобританії (НАО): функції та стратегія діяльності
45. Поняття національного доходу та його використання
46. Соціальна політика як складова демократичного розвитку суспільства
47. Національні системи змі та захист національно державної ідентичності
48. Сучасна мовна політика України
49. Розробка системи керування та актуалізації інформації web-сайту національного оператора енергоринку
50. Джузппе Мадзіні - діяч національно-визвольного руху Італії
51. Зовнішня політика Англії у XVI-XVIII столітті
52. Зовнішня політика Німеччини в 30-х рр. ХХ ст.
53. Зовнішня та внутрішня політика Філіпа IV Красивого
57. Національний склад гірничопромислової буржуазії України в пореформений період
58. Національно-визвольна боротьба у середині XVII століття
59. Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої в середині ХVII ст.
60. Національно-духовне відродження України у першій половині XIX ст.
61. Німецька освітня політика на окупованій території України (1941–1944 рр.) в історіографії
62. Основні етапи українського національного відродження
64. Політика суцільної колективізації
65. Роль голоду в українській національно-визвольній революції ХVII ст.
67. Український національний рух напередодні Першої світової війни
68. Царювання та політика Павла І
69. В’ячеслав Липинський – видатний український історик, політик, державний діяч
73. Українські поети–лауреати Національної премії ім. Т.Г. Шевченка
74. Аналіз товарної інноваційної політики ЗАТ Хлібозавод "Салтівський"
75. Аналіз цінової політики ВАТ "Фармак"
76. Асортиментна політика підприємства
77. Маркетингова товарна політика
79. Товарна політика і комерційна діяльність
80. Удосконалення маркетингової політики на ПП "Конекс"
81. Формування маркетингової товарної політики підприємства (на прикладі ВАТ "Рівне-Льон")
82. Ціноутворення та цінова політика підприємства
83. Взаємодія національних правових систем як принцип міжнародного приватного права
85. Економічний потенціал національної економіки
89. Політика протекціонізму в сучасному світі та Україні
90. Торговельно-промислова палата. Зовнішньоекономічна політика України
92. Кадрова політика
93. Національні моделі корпоративного управління
94. Національна свідомість і гідність. Патріотизм: як ми його розуміємо
95. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти
97. Урок з формування національної свідомості "Охорона природи України"
98. Формування національної свідомості учнів у десятому класі в курсі вітчизняної історії