|
|
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
 |
|
Антична філософія |
Ночник-проектор "Звездное небо, планеты", черный. 
Фонарь садовый «Тюльпан». 1. Космоцентричний характер ранньої античної філософії. Вчення про світ, першооснови (Мілетська школа, Геракліт, елейська школа, атомізм) Оскільки перші грецькі філософи – «мудреці» – займалися осмисленням природи, Космосу, з'ясовуючи «причини і начала» світу, їх часто називають «фізиками». Вони інтуїтивно будували субстаціональну модель світу (саме через з'ясування «першопричини» – по-грецьки «архе», що дослівно означає «початок, принцип» усього сущого як його основи, сутності), у їхній методології безліч пережитків міфологічного асоціативного мислення: так само, як у міфі було зроблено «перенесення» людських властивостей, якостей і відносин на явища природи на небо і космос, так само в ранній грецькій філософії властивості і закони Космосу – як вони мислилися мудрецями минулого «перенесені» на людину і його життя. Людина розглядалась як Мікрокосм стосовно Макрокосму, як частина і своєрідне повторення, відображення Макрокосму. Ця риса давньогрецької філософії одержала назву космоцентризму. Але в цьому можна побачити і ще один сенс: адже Космос – це протилежність Хаосу, це порядок і гармонія на противагу невпорядкованості, це визначеність і співмірність на противагу безформності; тому космоцентризм ранньої античності можна трактувати і як орієнтацію на виявлення гармонії в людському бутті – адже, якщо світ гармонійно упорядкований, якщо світ – це Космос, а людина є його відображення і закони людського життя подібні законам Макрокосму, то виходить, і в людині укладена (схована) подібна гармонія. Загальноприйняте ж значення «космоцентризму» таке: це визнання за зовнішнім світом (Макрокосмом) статусу, що визначає всі інші закони і процеси (включаючи і духовні). На філософському рівні така світоглядна спрямованість формує парадигму онтологізму, тому онтологізм (причому, явний, що виражається й у тому, що перші мудреці-фізики шукали «причини і начала буття») – друга сутнісна характеристика філософії античності. Особливістю античного онтологізму можна вважати його стихійно-матеріалістичне і наївно-діалектичне втілення: «архе» мислилося як щось матеріальне, і, коли незабаром весь Космос «виводився» (саме в онтологічному, а не в логічному плані) з матеріальної першооснови, то він мислився зв'язаним за допомогою цієї першооснови – єдністю, що знаходиться в зміні, русі. Геракліт писав:» Цей космос, єдиний з усього, не створений ніким з богів і ніким з людей, але він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, у повну міру займистим і в повну міру згасаючим». У давньогрецькій філософії розширив, довів поняття начала всього сущого до «архе» як субстанції, основи, що лежить у підґрунті всього сущого, учень Фалеса Анаксімандр. Таке начало Анаксімандр побачив не серед «готових» стихій, що спостерігаються, а в деякому апейроні. «Апейрос» – з грецьк. означає «безмежний, нескінченний». «Апейрон»- середній рід від цього прикметника, тобто «безмежне, нескінченне». Апейрон Анаксімандра матеріальний, «не знає старості», «безсмертний і незнищимий» і знаходиться у вічному русі. Безмежність апейрона дозволяє йому «не висихати, тобто бути вічним генетичним початком Космосу, а також дозволяє йому лежати в основі взаємоперетворень чотирьох стихій: але ж якщо вони перетворюються один у одного, виходить, у них є щось спільне, що саме по собі не є ні землею, ні водою, ні повітрям, ні вогнем.
Анаксімандр стверджував, що апейрон – єдина причина народження і загибелі всього сущого; апейрон усе із себе робить сам: знаходячись в обертальному русі, апейрон виділяє протилежності – вологе і сухе, холодне і тепле; їхні парні комбінації утворять землю (сухе і холодне), воду (вологе і холодне), повітря (вологе і гаряче), вогонь (сухе і гаряче). Як те, що найважче, земля збирається в центрі й оточується водяною, повітряною і вогненною сферами, між якими відбуваються взаємодії. У результаті утворюється суша, а небесна сфера розмивається на три кільця, оточені повітрям. Анаксимандр говорив, що це три ободи колісниці, порожні усередині і наповнені вогнем, вони не видні з землі – їх не можна сприймати почуттями. У нижньому ободі безліч отворів, крізь які проглядається ув'язнений у ньому вогонь – це зірки; у середньому ободі один отвір – це Місяць; у верхньому ободі один отвір – це Сонце; отвори здатні чи цілком, чи частково закриватися – це затемнення; ободи обертаються навколо Землі – і з ними обертаються зірки, Місяць і Сонце». Таким чином, у цій картині світу, що фактично представляє собою космогонію, цілком відсутні боги і божественні сили, без яких не обходилася жодна міфологічна космогонія (тому до неї застосуємо термін «теогонія» – походження богів), тобто Анаксімандр спробував пояснити походження і устрій світу з його внутрішніх причин і з одного матеріально-речовинного начала. Крім цієї відмінності від попередніх світоглядних картин світу, у створеній Анаксимандром картині світу спостерігається розрив з безпосереднім сприйняттям, з чуттєвою картиною світу: те, як нам являється світ, і те, яким він є насправді не одне і теж: ми бачимо зірки, Місяць, Сонце, але не бачимо ободів, отворами яких вони є. В Анаксімандра присутня загальна ідея (звичайно, вкрай в нерозвиненій формі) еволюції живої природи, і тут не залишається місця надприродним, божественним силам, тому що апейрон «все осягає і усім керує». В апейроні ж все і зникає по необхідності. Усе одержує «відплату» (один від одного) за несправедливість і відповідно цьому часу фізичний процес описується етичними термінами, що свідчить про ще збережений зв'язок поглядів Анаксімандра із соціоантропоморфічним світоглядом. Однак у цілому Анаксімандр переборов цей світогляд, вийшов на логіко-раціональний рівень осмислення світу. Дуже істотний крок на шляху звільнення філософії від міфологічної свідомості був зроблений представниками Елейскої школи. Власне, саме в елеатів уперше з'являється категорія буття, уперше ставиться питання про співвідношення буття і мислення. Парменід своїм найвідомішим висловом «Буття є, а небуття не має» фактично заклав основи парадигми онтологізму як усвідомлюваного, виразного зразка філософського мислення. Що ж таке буття для Парменіда? Найважливіше визначення буття – осягнення його розумом: те, що можна пізнати тільки розумом і є буття, почуттям же буття недоступне. Тому «одне і теж є думка і те, про що думка існує «. У цьому положенні Парменід стверджує тотожність буття і мислення. Буття – це те, що є завжди, що єдине і неподільне, що нерухоме і несуперечливе, «як і думка про нього».
Мислення ж – це здатність осягати єдність у несуперечливих формах, результат мислення – знання (epis eme). Чуттєве сприйняття має справу з множинністю різних речей і ознак, з світом чуттєво сприйманих одиничних предметів, що оточують людину. Людина може мати лише думку (doxa) – звичайне, повсякденне уявлення, що протистоїть знанню як результату умоосягнення єдиного. Зенон Елейський, захищаючи й обґрунтовуючи погляди свого вчителя і наставника Парменіда, відкидав мисленність чуттєвого буття, множинності речей і їхнього руху. Уперше застосувавши доказ як спосіб мислення, як пізнавальний прийом, Зенон прагнув показати, що множинність і рух не можуть мислити без протиріччя (і це йому цілком удалося!), тому вони – не суть буття, що єдине і нерухоме. Метод Зенона був методом не прямого доказу, а був методом «від противного». Зенон спростовував чи зводив до абсурду тезу, протилежну початковій, користуючись «законом виключеного третього», що був уведений Парменідом («Для будь-якого судження «А» істинно або саме «А», або його заперечення»; « ercium o da yr» – «третього не дано»(лат.)) і є одним з основних логічних законів у європейській культурі. Така суперечка, у якій за допомогою заперечень супротивник ставиться в скрутне положення і його точка зору спростовується – прообраз діалогу, прообраз суб'єктивної діалектики; цим же методом користувалися софісти. Роздуми Зенона одержали назву «апорія» (дослівно «затруднення», «безвихідне положення»). Апорія – це важковирішувальна проблема, що полягає в протиріччі між даними досвіду й мисленим аналізом. Найбільш відомі 4 апорії Зенона проти руху: “Дихотомія”, “Ахілл і черепаха», «Стріла» і «Стадії»; вони дійшли до нас через «Фізику» Аристотеля. Перша апорія говорить, що рух не може початися, тому що предмет, що рухається, має спочатку дійти до половини шляху, перш ніж він дійде до кінця, але щоб дійти до половини, він повинен дійти до половини половини («дихотомія» – дослівно «розділ навпіл»), і так – до нескінченності; тобто щоб потрапити з однієї точки в іншу, потрібно пройти нескінченну безліч точок, а це абсурдно. В другій апорії говориться, що рух ніколи не може закінчитися: Ахілл ніколи не наздожене черепаху, тому що коли він прийде в точку, черепаха відійде від свого «старту» на таку частину первісної відстані між Ахіллом і собою, настільки її швидкість менше швидкості Ахілла, – і так до нескінченності. Обидві апорії мають математичне вираження в символіці теорії границь, але залишається незрозумілим фізичний зміст того, що відрізок (інтервал), який безкінечно зменшується, прагне до нуля, але не зникає. Світоглядний смисл обох апорій (по Зенону) такий: якщо простір нескінченно ділиться, то рух не може ні початися, ні скінчитись. Але смисл третьої і четвертої апорій у тому, що рух неможливий і при припущенні безперервності простору. А це значить (по Зенону), що рух неможливо мислити без протиріччя, виходить, Парменід правий. Насправді ж простір і час переривані, і безперервні, і рух є вирішення протиріччя між перервністю і безперервністю як простору, так і часу.
Певна частина решти населення записувала себе до росян задля власно вигоди; а коли належнсть до росян переставала бути перевагою, вони змнювали свою офцйну нацональну дентичнсть. Гноблен народи були надто численними, щоб русифкуватися швидко; часто вони цього не хотли; деяк з них були надто вддаленими географчно, щоб пддатися легкй асимляц. Одню з причин невдач росян в асимляц нацональних меншин був хнй надзвичайний апетит до поглинання територй; ц територ виявилися завеликими, щоб вдносно слабо розвинена культура змогла х поглинути зробити своми. Бльш за все росйськй культур бракувало надйно флософсько бази, яку мав яку використовував Захд для виправдання свох «цивлзацйних» завоювань. Грубо кажучи, росяни в XIX ст. накопичили велику частину того, що можна метафорично описати як мармур ЕлAна (колекця античних фгур з Парфенону, вивезена продана Британському музею лордом ЕлAном), в них зявилося клька генальних письменникв, як привели росйську лтературу до числа найулюбленших лтератур свту; водночас флософя в Рос була в зародковй фаз, цей факт вплива на сприйняття росйсько культури серед пдлеглих народв. У XX ст. ситуацю погршило те, що Лшек Колаковський (Leszek Kolakowski) назвав магчним мисленням радянського марксизмуP18
2. Своєрідність філософії стародавньої Індії та Китаю. Антична філософія
3. История налогов: от первобытных времён до античного мира
9. Культура эпохи Античности (Древняя Греция, Рим)
10. Комедии Аристофана. Место комедии в античном обществе
11. Античность - средние века - новое время. Причины и механизмы смены эпохи
12. Античный мир. Крито-микенская культура /XY век до н.э./
13. Культура эпохи Античности (Древняя Греция, Рим)
14. Хозяйственный механизм античного рабства /на примере Древней Греции и Древнего Рима
15. Детская психология в учениях Античности, Средневековья и эпохи Возрождения
16. Космоцентризм и онтологическая проблематика в античной философии
Вафельница алюминиевая, механическая BE-4426 Webber "Бельгийская вафля", для плиты. 
Машинка "Бибикар (Bibicar)" с полиуретановыми колесами, синяя. 
Магниты "Junior", 34 мм, белые,. 17. Український мандрівний філософ Г. Сковорода
19. Античная философия классического периода
20. Механизм развития античной цивилизации
21. Античное гражданское общество
25. Роль античной цивилизации в Мировой Истории
26. Античная программа построения наук
28. Философия и наука античности
30. Античный мир
31. Место античности в истории мировой культуры
32. Античность как тип культуры
Коробка для хранения елочных украшений (112 ячеек). 
Наушники "Philips SHE1450BK/51", цвет черный. 
Пенал "DeLune", арт. D-819. 33. Образ Орфея в мифологии, античной литературе и искусстве. Сюжеты. Атрибутика
34. Русское общество и античность в допетровское время XI - XVII в.
35. Античные источники поэллинистической магии
36. А была ли античная литература?
37. Наука и искусство как языки единого мировосприятия в античном представлении
42. Аверинцев С.С. "Античный риторический идеал и культура возрождения"
43. Происхождение античной драмы
44. Античность: сложение системы риторики
45. Риторика и ораторское искусство в античной Греции и древнем Риме
46. Тургенев, античное наследие и истина либерализма
47. Античность в сочинении Роберта Бертона «Анатомия меланхолии»
48. Музыкально-философские системы античного мира
Контейнер универсальный, 4 выдвижные секции, большой. 
Шарики, 100 шт. 
Дождевик для велосипеда Bambola. 49. Механика. Античность и эллинский период
50. Логика Космоса (физика античной Греции)
51. Состояние наук в период Античности
52. Политическая мысль в античном мире
57. Женщина в религии и философии в античности
60. Общая характеристика античной философии.
62. Парадигмы античной философии
64. Німецька класична філософія
Конструктор электронный ЗНАТОК "Первые шаги в электронике. Набор А" (15 схем). 
Конструктор "Row Boat Kit". 
Доска пеленальная "Гном". 65. Парадигматическое влияние античной философии на раннее христианство
66. Аналіз роботи Е.Гуссерля «Криза європейського людства і філософія»
67. Возникновение античной философии и основные этапы ее развития
68. Філософія інформаційного суспільства
69. История античного платонизма
76. Античный мир в трагедиях Эврипида «Ипполит» и Сенеки «Федра»
77. Воспитание и школа в античном мире Средиземноморья
78. Античная мифология. Эллада и Древний Рим
79. Конец античной этики: Плотин
80. Ораторское искусство античности
Глобус Земли, политический, 250 мм. 
Сковорода-гриль чугунная, со складной деревянной ручкой, 25x25 см (квадратная). 
Карандаши цветные "Bic Aquacouleur", 12 цветов. 81. Категории прекрасного и безобразного в античности: эйдос, катарсис, мимесис, калокагатия
83. Античная наука, возникновение первых научных программ
84. Естествознание эпохи Античности и Средневековья
85. Государство и право античного мира
89. История античного города Тиры
90. Первобытное общество. Античная цивилизация. Средневековая Европа
91. Антична Греція: побут, звичаї, одяг
95. Античная культура как основа европейской цивилизации
96. Античная культура. Человек эпохи античности
Папка-сумка "Тролли", А4. 
Фигурка декоративная "Колокольчик", 6x10 см. 
Батут. 97. Античная риторика и периоды ее становления в России
98. Античность и Возрождение в культуре Западной Европы
99. Античные традиции в мировой и европейской культурах
Совок №5. 
