![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Діяльність соціального педагога дозвіллєвої сфери |
ЗмістВступ І. Напрями організації, функції та види дозвіллєвої діяльності в позашкільних навчальних закладах 1.1 Види позашкільних закладів 1.2 Види та функції дозвіллєвої діяльності 1.3 Принципи культурно – дозвіллєвої діяльності ІІ. Педагогічна майстерність в управлінні та організації культурно-дозвіллєвої діяльності ІІІ. Проблематика організації дитячого та підліткового дозвілля Висновки Список використаної літератури Вступ Сфера вільного часу являє собою унікальну й неповторну галузь культурно-дозвіллєвої діяльності, що відрізняється як широкою розмаїтістю зв’язків з дійсністю, так і особливою складністю відносин компонентів своєї внутрішньої структури. Індивідуальний і колективний характер спілкування в процесі діяльності, що визначає необхідність глибоких особистісних контактів фахівця й суб’єкта, формує узагальнене уявлення про унікальність діяльності фахівця сфери дозвілля . Над проблемою розумного, дбайливого використання кожної години нашої великої цінності – часу – замислювалося багато умів людства всіх епох і часів, у тому числі й стародавні філософи. Час пригноблював людей своєю швидкоплинністю, тому вони прагнули зрозуміти його природу, якось приборкати, приручити його, з користю використовувати. Вивчення культурно-дозвіллєвої діяльності в її динамічному розвитку сприяє більш глибокому проникненню в сутність цього явища, допомагає побачити події сучасності як закономірний результат руху людського суспільства від низьких форм до вищих. Історичний підхід дозволяє виявити в культурно-дозвіллєвій діяльності загальне, що є присутнім в усі історичні епохи, та особливе, специфічне, що характерне для кожного відрізку часу. Історичне минуле являє собою джерело багатющого досвіду, який накопичений багатьма поколіннями в організації вільного часу, елементи якого з успіхом можуть бути використані в сучасній практиці. Дозвілля як соціальне явище має глибоке історичне коріння. Творча діяльність на дозвіллі та людське уявлення поклали початок мистецтву, науки та техніки. Печерний живопис, можливо, є одним з перших видів мистецтва. В історичних джерелах описані такі види рекреативної діяльності, як танці, театральні вистави та дитячі ігри . У зарубіжній науці відлік пізнання явища &quo ;дозвілля&quo ; починається з Платона та Аристотеля. Видатні філософи античності оцінювали вільний час як найбільш важливе для вдосконалення людини . Платон з його естетичним баченням світу сприймав гру й дозвілля як щось прекрасне та цінне само по собі, тому закликав жити, граючи, відповідно до властивостей своєї природи. Великий філософ у своїх &quo ;Законах&quo ; пристосовував дозвілля та всі його механізми – свята, театр, танці, пісні, змагання – до потреб свого політичного проекту . Платон вважав, що репертуар дозвіллєвої діяльності повинен контролюватися державою, він розглядає &quo ;велике дозвілля&quo ; як соціальний інститут . Будучи в цілому спрямованим на всебічний гармонійний розвиток особистості, вільний час у кожному конкретному випадку виконує свої специфічні функції. У перекладі з латинської мови слово &quo ;функція&quo ; означає обов’язок, коло діяльності, призначення ролі.
Тема дозвілля, дозвіллєвої діяльності в нашій країні не втрачає своєї актуальності. Навпаки, ця проблема обростає все більшими протиріччями й ускладнюється. Ці протиріччя зумовлені насамперед невідповідністю між сутнісю дозвілля культурно-дозвіллєвої діяльності й існуючими в реальній дійсності формами і методами проведення дозвілля. Актуальність соціальної робота у сфері дозвілля полягає у тому, що у сучасних умовах розвитку суспільства спостерігається суттєве підвищення інтересу, формування принципово нового підходу не лише культури в цілому, а й до її прикладної галузі — культурно-дозвіллєвої діяльності. Раціональне використання &quo ;вільного часу&quo ; — дозвілля сприяє формуванню високої духовності, фізичної досконалості, задоволенню інтересів і потреб людей у слідкуванні, творчому розвитку, що правильна організація дозвілля може пом'якшити соціальне напруження, навіть перевести його у більш безпечне русло . Загальні проблеми організації культурно-дозвіллєвої діяльності та дитячого дозвілля визначені в низці фундаментальних наукових досліджень. Це, зокрема, праці, що стосуються культурно - дозвіллєвої роботи та організації дозвілля - В.Й. Бочелюк, В.В.Бочелюк &quo ;Дозвіллєзнавство&quo ;, Н.В. Яременко &quo ;Дозвіллєзнавство&quo ;, Петрової І.В. &quo ;Дозвілля в зарубіжних країнах&quo ; , також праці, присвячені особливостям виховання дітей у традиційній українській сім’ї, щ їх вивчав учений В. Г. Постовий - це &quo ;Духовність: потреби й інтереси дітей, батьків, сім'ї&quo ; , з’ясуванню місця і ролі культурно-дозвіллєвої діяльності у духовному розвитку людини - Ю.А. Стрельцов &quo ;Культурология досуга&quo ; та багато інших вітчизняних і зарубіжних джерел літератури, які приділяють багато уваги цьому питанню, адже воно дуже актуальне на сьогодні. Водночас це питання потрібно постійно досліджувати, бо форми дозвілля, а особливо дитячого, постійно еволюціонують і залежать від соціальної, політичної, культурної, економічної політики конкретної країни. Мета курсової роботи - на основі дослідження сутності, функцій, видів і форм культурно - дозвіллєвої діяльності відобразити зміст та проблему організації дитячого дозвілля. Об’єкт дослідження – форми, методи організації та проведення дитячого дозвілля. Предмет дослідження - процес діяльності соціального педагога дозвіллєвої сфери. Завдання: 1.Висвітлити напрями організації, функції та види дозвіллєвої діяльності в позашкільних навчальних закладах; 2. Розкрити суть педагогічної майстерності в управлінні та організації культурно-дозвіллєвої діяльності; 3. Відобразити проблематику організації дитячого та підліткового дозвілля, висвітливши дані соціального дослідження. І. Напрями організації, функції та види дозвіллєвої діяльності в позашкільних навчальних закладах Педагогічні функції вільного часу школярів окреслюють те коло виховних завдань, що можуть і повинні вирішуватися під впливом видів діяльності, котрі його наповнюють, і при наявності розумного цілеспрямованого педагогічного керівництва. Чітке визначення, осмислення й аналіз виховних можливостей вільного часу має велике значення для визначення доцільності, розумності, ефективності бюджету часу учнів, для його подальшого вдосконалення й чіткої організації.
Знання цих функцій допоможе уникнути стихійності, випадковості в організації вільного часу, повніше використовувати його потенційні можливості . Соціально-виховне значення дозвіллєвої діяльності для становлення і розвитку молодого покоління відбито в державних документах, що визначають освітню політику України і політику стосовно прав дітей і молоді. Серед таких документів: національна програма &quo ;Освіта&quo ; (&quo ;Україна XXI сторіччя&quo ;) (1993 p.), національна програма &quo ;Діти України&quo ; (1996 p.), &quo ;Декларація про загальні основи молодіжної політики в Україні&quo ;, закони і законодавчі акти, &quo ;Про освіту&quo ; (1991 p., 1996 p.), Концепція позашкільної освіти і виховання (1996 p.), закон України &quo ;Про позашкільну освіту&quo ; (2000 p.), &quo ;Положення про позашкільний навчальний заклад&quo ; (2000 p.), &quo ;Програма розвитку позашкільних навчальних закладів на 2002-2008 pp.&quo ; (2002 p.) тощо. Усі вони спрямовані на реалізацію в Україні основних положень Конвенції про права дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй. &quo ;Конвенція про права дитини&quo ; тісно пов'язана з іншим документом ООН - &quo ;Загальною декларацією прав людини&quo ;. В її основу покладені ідеї про те, що: права людини не створюються державою, а є її природними властивостями; інтереси людини абсолютні, інтереси держави відносні; права й обов'язки єдині, але первинні права, тому що без них виконання обов'язків перетворюється в рабське скорення; реалізація прав людини залежить від рівня економічного розвитку країни . Зазначені вище документи гарантують право людини на вільний час, викладені в них положення спрямовані на створення в соціумі умов для гармонійного розвитку особистості у вільний час. 1.1 Види позашкільних закладів Згідно Постанови Кабінету Міністрів № 433 від 6 травня 2001 року &quo ;Про затвердження переліку типів позашкільних навчальних закладів&quo ; та відповідно до статей 12 і 13 Закону України &quo ;Про позашкільну освіту&quo ; , є чітко визначені типи позашкільних навчальних закладів: 1. Дитячо-юнацькі спортивні школи; 2. Дитячо-юнацькі клуби різних напрямів; 3. Мала академія мистецтв ( народних ремесел); 4. Мала академія наук учнівської молоді; 5. Оздоровчі заклади для дітей та молоді: заміські, профільні, праці та відпочинку, санаторного типу, з денним перебуванням; туристські бази. 6. Початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші); 7. Центр, палац, будинок, клуб художньої творчості дітей, юнацтва та молоді; 8. Центр, будинок, клуб еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді, станція юних натуралістів; 9. Центр, будинок, клуб науково-технічної творчості учнівської молоді, станція юних техніків; 10. Центр, будинок, клуб, бюро туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді, туристсько-краєзнавчої творчості учнівської молоді, станція юних туристів; 11. Центри: військово-патріотичного та інших напрямів позашкільної освіти. 12. Дитяча бібліотека, дитяча флотилія моряків і річковиків, дитячий парк, дитячий стадіон, дитячо-юнацька картинна галерея, дитячо-юнацька студія (хорова, театральна, музична, фольклорна тощо), кімната школяра, курси, студії, школи мистецтв, освітньо-культурні центри національних меншин.
Якщо ми приймемо додаткові заходи із забезпечення власної безпеки, тоді нам ніхто не страшний. Навпаки, наші представники будуть вільно входити до ворожих структур і використовувати їх у своїх цілях, чи покладати край їхній діяльності, якщо вона шкодитиме українському народу. Нам ніхто не може стати на заваді в нашій справі. Але якщо ми не зможемо досягти поставленої мети, то тільки тому, що самі виявимося нездатними здійснити духовний подвиг. Козацькі загони — це основа майбутньої України. Через їх розвиток буде народжуватися й наша нова держава. Ми намітили шлях, і на ньому кожному українцю надається можливість соціальної творчості й будівництва. «Сьогодні в Україні юдонацистський бенкет досяг свого апогею, — пише Е. Д. Ходос. — І сто тисяч українських євреїв, зарахованих до «жертв Голокосту», байдуже дивляться на своїх фашиствующих одноплемінників, які розгулялися, не підозрюючи, що фінальним акордом їхньої безсоромної вакханалії може стати новий Голокост, до списку жертв якого заздалегідь занесена 100-тисячна община євреїв України». І наприкінці своєї трилогії голова Харківської єврейської общини Едуард Давидович Ходос пише: «Прокиньтеся, ЖЕРТВИ — БРАТИ МОЇ! Давайте об'єднаємося і виставимо ПОЗОВ
1. Ціннісні характеристики соціальних працівників та соціальних педагогів
2. Допомога соціального працівника
3. Робота соціального працівника з підлітками з деліквентною поведінкою
4. Етичні засади в професії соціального працівника
5. Сутність соціального контролю у сфері праці
9. Соціально-педагогічна діяльність з дітьми схильними до алкоголізму
11. Матераільна відповідальність працівників
12. Сутність і значення соціального страхування
13. Соціальна захищеність дітей в Україні
15. Сутність та соціальне призначення держави
16. Соціально-економічний розвиток Російської імперії після реформ 60-х років ХІХ століття
18. Соціально-економічна сутність зовнішньоекономічної діяльності та завдання її статистичного вивчення
19. Економіка праці та соціально-трудових відносин
20. Соціально-психологічні аспекти праці менеджера
21. Особистість. Темперамент та соціальна природа характеру
25. Економічна і соціальна ефективність природоохоронної діяльності
26. Соціально-економічна сутність і роль державного бюджету України
27. Экономические, социальные и культурные права (Економічні, соціальні та культурні права)
29. Життя та діяльність митрополита Петра Могили
30. Соціальний та етнічний склад катакомбного населення
31. Виробничо-торговельна діяльність підприемства
32. Діяльність римських магімтратів
33. Взаимосвязь соціальной роботи з іншими науками
34. Проблема рівності і соціальної справедливості в умовах ринкової економіки
35. Охорона здоров’я і техніка безпеки працівників
36. Місцеві бюджети України: становлення, роль в соціально-економічному розвитку регіонів
37. Економіка соціальної орієнтації та проблеми її формування в постсоціалістичних країнах
41. Право як спеціальне соціальне явище
42. Інвестиційно-інноваційна діяльність спільних підприємств
44. Життя та діяльність І.П.Котляревського
45. Видавнича діяльність. Комп’ютерні видавничі системи
46. Суспільно-політична діяльність Костомарова
47. Аналіз статті Деніела Белла «Соціальні рамки інформаційного суспільства»
48. Мораль і соціальне управління
49. Діяльність страхової компанії "Оранта"
51. Соціальне та особисте страхування
52. Інвестиційна діяльність страхових компаній
53. Державна політика соціального страхування
58. Соціальна інфраструктура України
59. Соціально-економічний розвиток Австрії та Швейцарії
60. Розвиток соціальної географії в СРСР
61. Історія соціально-економічної географії світу
62. Демократія як соціальне явище
63. Державобудівнича діяльність Богдана Хмельницького
64. Законодавство в сфері соціальної роботи з дітьми сиротами
65. Особливості правового статусу працівників сільськогосподарських підприємств кооперативного типу
69. Правові основи надання та виплати соціальних допомог сім’ям з дітьми в Україні
74. Соціальне партнерство в Україні
76. Територіальна автономія в Україні. Соціально–культурні права і свободи громадян України
77. Шляхи вдосконалення реалізації соціальної функції держави
78. Види пенсій: трудові, соціальні, за вислугу років
79. Мова як символ соціальної солідарності
81. Бібліотечно-бібліографічна діяльність Івана Кревецького
82. Громадсько-культурна діяльність князя Костянтина-Василя Острозького
83. Діяльність Євгена Коновальця
84. Діяльність органів міліції Станіславської області в 1939-1946 роках. Історико-правовий аспект
85. Історія України. Соціально-політичні аспекти
89. Політичне та соціально-економічне становище українських земель у XVI-XVII ст.
90. Політичний та соціально-економічний розвиток Болгарії у 1990–2005 рр.
91. Політичний та соціально-економічний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.
92. Політичний та соціально-економічний розвиток Словаччини у 1993-2005 рр.
93. Політичний устрій та соціально-економічний розвиток Київської Русі
95. Соціальне страхування від безробіття в Україні в 20-ті роки XX сторіччя
96. Соціально-економічний розвиток Західно-Українських земель у складі Австро-Угорщини у ХІХ столітті
97. Соціально-економічний розвиток України у XVII ст.
98. Соціально-економічний розвиток українських земель у XIX ст.
99. Соціально-економічні причини першої хвилі української еміграції кінця XIX - початку XX століття
100. Соціально-культурний розвиток України у другій половині XIX сторіччя