![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Законодательство и право
Право
Правовий статус територіальної громади |
Зміст 1. Поняття та ознаки територіальної громади 2. Види територіальних громад 3. Функції територіальних громад 4. Основні форми діяльності територіальних громад 1. Поняття та ознаки територіальної громади Відповідно до Конституції України (ст. 140), місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села або добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища і міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Оскільки місцеве самоврядування виступає, насамперед, як вираження самоорганізації, самодіяльності, самодисципліни громадян (жителів певної території), його формування як цілісної системи в рамках усього товариства за необхідністю має відбуватися в першу чергу на її нижчих рівнях, у первинних осередках. У зв'язку з цим, в системі місцевого самоврядування основним продуцентом його інтересів є місцеве співтовариство, визначене як територіальний колектив (громада). Донедавна таке поняття, як «територіальний колектив», не досліджувалося жодною із суспільнознавчих наук. У значному переліку монографій, присвячених проблемам колективу (в його широкому розумінні), дослідження такого його різновиду, як територіальний колектив, посідає незначне місце. Більш того, територіальний колектив як самостійний тип соціальної спільноти не розглядався навіть у загальній типології і класифікації колективів, наведеної в ряді філософських робіт. В окремих монографіях учених-державознавців здійснювалися спроби дослідити сутність територіальних об'єднань, але належного розроблення вони не дістали. Наука радянського будівництва розглядала систему Рад як єдність органів державної влади, відносячи до таких місцеві Ради народних депутатів, що, з одного боку, були органами єдиної державної влади, а з іншого — виступали як державна організація місцевого населення, покликана вирішувати питання місцевого значення. Вважалося, що місцеві Ради народних депутатів не тільки представляли інтереси населення, а й були формою з'єднання прямої демократії і демократії представницької, що ставило їх у ранг основної ланки самоврядування народу. Таким чином, радянська держава розглядалася як універсальна форма політичного об'єднання громадян в особі Рад, що нібито забезпечували реальну участь громадян у державному управлінні як у центрі, так і на місцях. А держава, своєю чергою, зобов'язувалася розширювати сферу самоврядування громадян спочатку в рамках підприємств, установ, організацій, у межах території, а надалі — у межах галузі народного господарства й у загальнодержавному масштабі. Ця трансформація повинна була супроводжуватися еволюцією політичних інститутів, структур державного управління, де зростала б їх залежність від волі й інтересів громадян, колективів, соціальних спільнот. Безперечно, що за такого ідейно-політичного забарвлення розуміння самоврядування не знаходилося місця для дослідження такого інституту, як територіальна самоорганізація громадян для вирішення питань місцевого значення. Разом з тим, у західних соціологічній і правовій доктринах дослідженню місцевих співтовариств приділялася сама серйозна увага, що пояснювалося, насамперед, функціонуванням у капіталістичних державах системи місцевого самоврядування і зростанням ролі локальної демократії в європейських інтеграційних процесах.
Уже 1955 р., вивчивши 94 визначення територіальних співтовариств, Дж. Хіллер дійшов висновку, що, незважаючи на наявні розбіжності, у більшості з них найважливішими є такі ознаки: соціальна взаємодія, територія і загальний зв'язок (або зв'язки). Через чотири роки інший дослідник — К. Іонассен виявив у різноманітних визначеннях місцевих співтовариств значний збіг таких елементів, як: 1) населення; 2) територіальна база; 3) взаємозалежність спеціалізованих частин співтовариства і поділ праці в ньому; 4) спільні культура і соціальна система, що інтегрують діяльність його членів; 5) усвідомлення жителями єдності і належності до співтовариства; 6) можливість діяти на корпоративній основі для вирішення місцевих проблем. З цього часу були сформульовані десятки інших визначень і ознак територіальних співтовариств. Поняття «територіального колективу» є порівняно новим для юридичної науки України, що не отримало як єдності думок у науці, так і законодавчого визначення. Феномен територіального колективу відзначив М. П. Орзіх, котрий, починаючи з 1989 р., ще в період підготування загальносоюзного закону про місцеве самоврядування пропонував його законодавче визначення і закріплення. Самий термін «територіальний колектив» не фігурує ні в Конституції України, що оперує терміном «територіальна громада», ні в чинному на момент її прийняття Законі України від 26 березня 1992 р. «Про місцеві Ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування». Тільки у ст. 188 проекту Конституції України, в редакції від 26 жовтня 1993 р., уперше зустрічається положення про те, що «місцеве самоврядування здійснюється територіальними колективами сіл, селищ, міст і районів безпосередньо і через обрані ними органи». В інших законопроектних документах, зокрема у проекті Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів» (1994 р.), законодавець користувався термінами «громадяни України», «трудящі всіх націй», «громадяни, що мешкають на території» (статті 1, 2, 3), «населення адміністративно-територіальних одиниць» (ст. 15), не вводячи категорію «територіальний колектив», що, на нашу думку, стосовно до предмета закону «розмивало» його смислову визначеність і неадекватно відбивало сутність як місцевого самоврядування, так і самоорганізації громадян. У проекті Закону України «Про державну владу і місцеве самоврядування» (1994 р.) і в Конституційному Договорі між Верховною Радою України і Президентом України «Про основні засади організації і функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» (1995 р.) термін «територіальний колектив» вживається з указівкою його ролі як первинного суб'єкта самоврядування та етимологічної характеристики як сукупності громадян, що мешкають у селах (сільрадах), селищах і містах. Таке тлумачення «територіального колективу» було піддано критиці рядом авторів, котрі вважали, що ототожнення територіального колективу з населенням, громадянами, які мешкають на певній території, веде тільки до рефлексії його територіальної певності. В юридичній літературі можна виділити ряд спроб охарактеризувати територіальний колектив.
Так, В.І. Фадєєв, визначаючи місцеве самоврядування, трактує його як право громадян, місцевого співтовариства (населення даної території) на самостійне завідування місцевими справами. М.О. Краснов говорить про місцеве співтовариство як про сукупність людей, котрі складають населення самоврядних одиниць. Ю.О. Тихомиров у курсі «Публічне право» вживає термін «соціальна спільнота», під якою розуміє населення міст, сіл тощо. Ототожнення територіального колективу з населенням відповідної адміністративно-територіальної одиниці наводить М.І. Корнієнко, котрий визначає його як первинного суб'єкта місцевого самоврядування. В.М. Кампо вважає, що початковим суб'єктом місцевого самоврядування фактично виступає територіальний колектив в особі жителів села (сіл відповідної сільради), селища або міста. За С. Поповичем, місцева співдружність являє собою самоврядну, відділену від державних органів співдружність громадян, в якій вони самі безпосередньо вирішують деякі справи, що становлять спільний інтерес для певного населеного пункту. На думку М.О. Баймуратова, за пріоритетного «територіального» підходу «втрачається соціально-правова сутність цього феномена, що містить у собі розуміння населення як локального співтовариства громадян (місцеве співтовариство), об'єднаних спільною діяльністю, інтересами та цілями із задоволення потреб, пов'язаних з побутом, середовищем проживання, дозвіллям, навчанням, вихованням, спілкуванням». Тому він визначає територіальний колектив (місцеве співтовариство) як сукупність фізичних осіб, котрі постійно мешкають на певній території і пов'язані територіально-особистісними зв'язками системного характеру. Таке місцеве співтовариство в результаті спільних взаємних комунікацій, що мають системо утворюючий характер, об'єктивно здатне виробляти характерні інтереси і реалізовувати їх на рівні місцевого самоврядування. Як творчу інтерпретацію попереднього підходу варто відзначити дефініцію О.В. Батанова, котрий бачить у територіальній громаді територіальну спільноту, що складається з фізичних осіб, котрі постійно проживають і працюють на території села чи добровільного об'єднання у спільну громаду кількох сіл, селища чи міста, безпосередньо або через сформовані ними муніципальні структури вирішують питання місцевого значення, мають спільну комунальну власність, нерухоме майно на даній території, платять комунальні податки і пов'язані територіально-особистісними зв'язками системного характеру. Основний акцент на «інтерес» робить і В. В. Медведчук, який вважає, що «громада — це сплетення соціальних відносин між людьми, котрі мають множину загальних інтересів, потреб &l ;.&g ; це спільноти, що можуть найбільшою мірою забезпечити здійснення і задоволення цих інтересів і потреб». Громада, підкреслює він, — це простір, в якому реалізуються практично всі життєві вияви окремих особистостей або їхніх дрібних об'єднань. У той самий час слід звернути увагу й на те, що громада — це не замкнута ланка в житті товариства, а його органічна частина, на основі якої будується товариство в цілому. Пріоритет спільності інтересів при становленні і функціонуванні територіального колективу визнає і І.П
По-друге, концентрація всієї повноти влади в одних руках явно дисонувала, більше того — прямо суперечила декларованим демократичним засадам відновлюваної УНР. Територіально ж отамани мали ділити владу «по згоді меж собою». Природно, на роль найвагомішої постаті в державі за такої моделі висувався головний отаман. По-третє, можна припустити, що статус Головного отамана для С. Петлюри завжди важив більше, ніж статус члена і, навіть, Голови Директорії. З цього погляду дуже цікавий ухвалений Кабінетом Міністрів Закон про новий склад Директорії від 7 травня 1919 р. Полишимо за дужками весь алогізм (а якщо прямо — всю абсурдність) рішення виконавчого органа влади — з юридичного боку він ні за яких обставин не мав повноважень приймати закон про формування вищого органу державної влади в УНР. Варто згадати, що Директорію обрав вищий представницький орган — Трудовий конгрес України. На травень 1919 р. у складі Директорії сталися зміни. Ще в лютому пішов у відставку В. Винниченко. За причетність до заколоту В. Оскілка у кінці квітня проти С
1. Административно-правовой статус гражданина как субъекта административного права
2. Правовой статус работодателя: понятия, содержание, виды
3. Происхождение права, теории происхождения права, понятие признаки, виды, функции, принципы
4. Важнейшие виды НТП, формы их правовой защиты и реализация их на рынке инноваций
5. Правовой статус и виды предпринимателей
9. Соціальні групи. Види соціальних груп
10. Налоги: сущность, виды, функции
11. Финансовый рынок: сущность, виды, функции
12. Административно-правовой статус иностранных лиц и лиц без гражданства
13. Административно-правовой статус государственных служащих в России
16. Правовой статус некоммерческих организаций
17. Правовой статус Королевства Польского в составе Российской Империи
18. Основы Конституционно-правового статуса субъектов РФ
19. Правовой статус иностранных инвестиций в России
20. Правовой статус образовательных учреждений
21. Теория государства и права. Правовой статус личности
25. Конституционно-правовой статус РФ
26. Конституционно-правовой статус Президента Российской Федерации
27. Правовая основа российского рынка вторичных авторских прав
28. Актуальные административно-правовые аспекты правового статуса Федеральной службы России
29. Основы правового статуса человека и гражданина в Российской Федерации
30. Административно-правовой статус граждан РФ
32. Эволюция правового статуса личности и его отражение в российской правовой науке
33. Правовой статус работников уголовно – исполнительной системы
34. Правовий статус підприємств
35. Конституционно-правовой статус Президента по закону РСФСР от 24 апреля 1991 года
36. Правовой статус субъектов РФ
37. Правовая база местного самоуправления и муниципальное право, как наука
41. Административно-правовой статус граждан РФ
42. Административно-правовой статус муниципальных служащих. Прохождение муниципальной службы
43. Особенности правового статуса государственных унитарных предприятий
44. Правовой статус безработного
45. Правовой статус страховых компаний
46. Административно-правовой статус государственного служащего
47. Административно-правовой статус иностранных граждан в РФ
48. Административно-правовой статус иностранных граждан РФ
51. Адміністративно-правовий статус Президента України
52. Государственный служащий: понятие и правовой статус
53. Гражданско-правовое положение унитарного предприятия основанного на праве хозяйственного ведения
57. Конституционная характеристика правового статуса личности
58. Конституционно-правовой статус автономий в Российской Федерации
59. Конституционно-правовой статус депутата Парламента РК
60. Конституционно-правовой статус личности
61. Конституционно-правовой статус Правительства Российской Федерации
62. Конституционно-правовой статус счётных палат зарубежных стран
63. Конституционно-правовой статус человека и гражданина
64. Общество с ограниченной ответственностью и его правовой статус
65. Особенности конституционно-правового статуса человека и гражданина в США
66. Особенности правового статуса беженцев и вынужденных переселенцев в Российской Федерации
67. Особливості правового статусу працівників сільськогосподарських підприємств кооперативного типу
68. Пенсійне право як складова права соціального забезпечення
69. Понятие и правовой статус общественных объединений
73. Правовий статус комунальних підприємств
74. Правовий статус працівників міліції, їх основні завдання
75. Правовий статус прокуратури Польщі
76. Правовий статус слідчого ОВС
77. Правовой статус акционерных обществ
78. Правовой статус арбитражного управляющего
79. Правовой статус беженцев и вынужденных переселенцев
80. Правовой статус безработного. Пособие по безработице
81. Правовой статус главы местного образования
82. Правовой статус государственных и муниципальных унитарных предприятий
83. Правовой статус депутата представительного органа местного самоуправления
84. Правовой статус и полномочия администрации муниципального образования
85. Правовой статус индивидуального предпринимателя в Российской Федерации
90. Правовой статус нотариуса: права, обязанности и ответственность
91. Правовой статус общества с ограниченной ответственностью
92. Правовой статус плательщиков таможенных платежей
93. Правовой статус Президента Российской Федерации
94. Правовой статус присяжных заседателей
95. Правовой статус Российской Федерации. Алиментные обязательства
96. Правовой статус сельскохозяйственных земель
97. Правовой статус участников гражданского процесса
98. Правовой статус членов парламента в зарубежных странах
99. Президент РФ. Правовой статус, полномочия, выборы, отрешение от должности